Ухвала

від 29.03.2017 по справі 637/1032/15-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

ухвала

іменем україни

29 березня 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого суддів: Дем'яносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Приватного підприємства Колос-РВ про визнання недійсним договору оренди землі, за касаційною скаргою Приватного підприємства Колос-РВ на рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року,

встановила:

У жовтні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером НОМЕР_1 розміром 7,3875 га на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_2, виданого 20 серпня 2010 року Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області.

На підставі усної домовленості її земельною ділянкою користувалося Приватне підприємство Колос-РВ (далі - ПП Колос-РВ ), договір між ними не укладався.

14 квітня 2015 року позивач звернулася до ПП Колос-РВ з вимогою не використовувати її земельну ділянку, оскільки вона бажає самостійно її обробляти. Звернення направлено рекомендованим листом, яке одержувач відмовився отримувати.

У відділі Держгеокадастру їй стало відомо, що 27 січня 2012 року за № 632578504000925 у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області зареєстрований договір оренди вказаної вище земельної ділянки строком на 30 років, який укладено 12 липня 2011 року між нею та ПП Колос-РВ . Вказаний договір позивач не підписувала.

У зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з позовом та просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 12 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_6 та ПП Колос-РВ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва НОМЕР_1 розміром 7,3875 га строком на 30 років і зареєстрований у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області 27 січня 2012 року за № 632578504000925.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 01 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_6 до ПП Колос-РВ про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 01 березня 2016 року скасовано і ухвалено нове рішення по суті позовних вимог.

Позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі від 12 липня 2011 року між ОСОБА_6 та Приватним підприємством Колос-РВ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва НОМЕР_1 розміром 7,3875 га строком на 30 років і зареєстрованого у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області від 27 січня 2012 року за № 632578504000925.

У касаційній скарзі ПП Колос-РВ просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень статей 16-18 Закону України Про оренду землі , статті 210 ЗК України, статей 256, 267 ЦК України та вважав, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є підставою для відмови ОСОБА_6 у задоволенні позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що договір оренди земельної ділянки, який був укладений між ОСОБА_6 та ПП Колос-РВ є недійсним, оскільки він укладений з порушенням норм законодавства.

Крім того, ОСОБА_6 строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права не пропущено, а тому підстави для задоволення клопотання представника ПП Колос-РВ про застосування спливу строків позовної давності відсутні.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 належить земельна ділянка на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, кадастровий номер НОМЕР_1 розміром 7,3875 га, яка розташована на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області.

Зазначену земельну ділянку позивач передала відповідачу у користування за усною домовленістю. Позивач мешкала у м. Горлівка Донецької області.

У квітні 2015 року, у зв'язку з подіями у Донецькій області, ОСОБА_6 переїхала до смт Шевченково Харківської області та звернулася до відповідача з проханням повернути належну їй земельну ділянку.

У той же час, у відділі Держгеокадастру вона дізналася, що 27 січня 2012 року за № 632578504000925 у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області зареєстрований договір оренди її земельної ділянки строком на 30 років, який укладено 12 липня 2011 року між ОСОБА_6 та ПП Колос-РВ .

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює правовідносини, що виникли між сторонами.

Із позовної заяви вбачається, що підставами визнання договору оренди землі недійсним позивач зазначила те, що договору оренди землі вона не укладала і не підписувала, не підписувала вона також і акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі. З позовом до суду звернулася 09 жовтня 2015 року.

Статтею 93 ЗК України закріплено право оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, статтею 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Отже, зазначений договір є укладеним і оспорюваним на предмет дійсності.

Відповідно до частини 4 статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обовязків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно з частиною 3 статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Отже, волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідків.

У висновку судово-почеркознавчої експертизи від 09 лютого 2016 року № 12969 зазначено, що підписи від імені ОСОБА_6 в договорі оренди землі від 12 липня 2011 року, укладеному між ОСОБА_6 та ПП Колос-РВ , зареєстрованому у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області від 27 січня 2012 року за № 632578504000925, виконані на зворотній стороні другого аркушу документа в графі Орендодавець , в рядку Н.О. Тітенко ,- виконані не ОСОБА_6, а іншою особою.

Так, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Апеляційним судом установлено, що позивач дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2015 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, згідно з вимогами ст. 360-7 ЦПК України.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, у порушення ст. ст. 213-214 ЦПК України, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, належним чином не обґрунтував своїх висновків щодо визнання договору оренди землі недійсним; не встановив обставин, що мають значення для справи, та не дослідив наявних у матеріалах доказів, а лише надав оцінку посиланням позивача, якими вона обґрунтовувала свої позовні вимоги, не навівши при цьому переконливих доводів їх належності та допустимості, і, визнаючи такий договір недійсним, належним чином не перевірив доводів відповідача про отримання позивачем орендної плати та не встановив, чи не свідчить це про її волевиявлення на укладення оскаржуваного договору.

За таких обставин ухвалене судом апеляційної інстанції судове рішення не можна вважати законним та обґрунтованим й воно підлягає скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу Приватного підприємства Колос-РВ задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 13 квітня 2016 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.В. Дем'яносов Судді:Ю.Г. Іваненко А.О. Леванчук А.В. Маляренко О.В. Ступак