Ухвала

від 30.05.2017 по справі 637/1032/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22ц/790/3609/17 Головуючий 1 інст. - Островська Н.І.

Справа № 637/1032/15-ц Доповідач - Бровченко І.О.

Категорія: земельні

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів - Пилипчук Н.П., Карімової Л.В.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 01 березня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Колос-РВ про визнання недійсним договору оренди землі, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим номером 6325785000:02:000:0336 розміром 7,3875 га на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯЛ № 186079, виданого 20 серпня 2010 року Шевченківською районною державною адміністрацією Харківської області.

На підставі усної домовленості її земельною ділянкою користувалося приватне підприємство Колос-РВ (далі - ПП Колос-РВ ), договір між ними не укладався.

14 квітня 2015 року позивач звернулася до ПП Колос-РВ з вимогою не використовувати її земельну ділянку, оскільки вона бажає самостійно її обробляти. Звернення направлено рекомендованим листом, яке одержувач відмовився отримувати.

У відділі Держгеокадастру їй стало відомо, що 27 січня 2012 року за № 632578504000925 у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області зареєстрований договір оренди вказаної вище земельної ділянки строком на 30 років, який укладено 12 липня 2011 року між нею та ПП Колос-РВ . Вказаний договір позивач не підписувала.

У зв'язку з чим, позивач звернулася до суду з позовом та просила суд визнати недійсним договір оренди землі від 12 липня 2011 року, укладений між ОСОБА_1 та ПП Колос-РВ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кадастровий № 6325785000:02:000:0336 розміром 7,3875 га строком на 30 років і зареєстрований у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області 27 січня 2012 року за № 632578504000925.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 01 березня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП Колос-РВ про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зазначила, що суд безпідставно застосував строки позовної давності, оскільки про існування договору довідалася 11 вересня 2015 року, після отримання його копії, що підтверджується відповіддю відділу Держземагенства в Шевченківському районі Харківської області.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень статей 16-18 Закону України Про оренду землі , статті 210 ЗК України, статей 256, 267 ЦК України та вважав, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, є підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Із такими висновками суду погодитися не можна з огляду на наступне.

За вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЛ № 186079, кадастровий номер 6325785000:02:000:0336 розміром 7,3875 га, яка розташована на території Нижньобурлуцької сільської ради Шевченківського району Харківської області.

Зазначену земельну ділянку позивач передала відповідачу у користування за усною домовленістю. Позивач мешкала у м. Горлівка Донецької області.

У квітні 2015 року, у зв'язку з подіями у Донецькій області, ОСОБА_1 переїхала до смт. Шевченково Харківської області та звернулася до відповідача з проханням повернути належну їй земельну ділянку.

У той же час, у відділі Держгеокадастру вона дізналася, що 27 січня 2012 року за № 632578504000925 у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області зареєстрований договір оренди її земельної ділянки строком на 30 років, який укладено 12 липня 2011 року між ОСОБА_1 та ПП Колос-РВ .

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, суд, встановивши фактичні обставини справи, для вирішення спору повинен застосувати правову норму, яка регулює правовідносини, що виникли між сторонами.

Із позовної заяви вбачається, що підставами визнання договору оренди землі недійсним позивач зазначила те, що договору оренди землі вона не укладала і не підписувала, не підписувала вона також і акт приймання-передачі земельної ділянки та акт визначення меж земельної ділянки в натурі. З позовом до суду звернулася 09 жовтня 2015 року.

Статтею 93 ЗК України закріплено право оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті Закону України Про оренду землі передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі, статтею 18 цього Закону встановлено, що договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

Отже, зазначений договір є укладеним і оспорюваним на предмет дійсності.

Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки та орендарем.

Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, волевиявлення є важливими чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою статтею 627 ЦК України.

У висновку судово-почеркознавчої експертизи від 09 лютого 2016 року № 12969 зазначено, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди землі від 12 липня 2011 року, укладеному між ОСОБА_1 та ПП Колос-РВ , зареєстрованому у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області від 27 січня 2012 року за № 632578504000925, виконані на зворотній стороні другого аркушу документа в графі Орендодавець , в рядку Н.О. Тітенко ,- виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Судова колегія вважає, що висновок судово-почеркознавчої експертизи є належним та допустимим доказом по справі, що підтверджує відсутність у позивача волевиявлення на укладання договору оренди земельної ділянки від 12 липня 2011 року, укладеного між нею та ПП Колос-РВ .

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Верховний Суд України, у постанові від 18 грудня 2013 року № 6-127цс13, дійшов до висновку, що вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа. Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

За таких обставин, судова колегія вважає, що договір оренди земельної ділянки, який був укладений між між ОСОБА_1 та ПП Колос-РВ є недійсним , оскільки він укладений з порушенням норм законодавства.

Доводи представника відповідача, що ОСОБА_1 отримуючи з 2011 року орендну плату за користування належної їй земельної ділянки та відповідно знала про існування договору оренди землі мають характер припущення. Згідно з вимогами ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отримання орендної плати від ПП Колос-РВ , не свідчить про наявність волевиявлення власниці земельної ділянки на укладання договору, а тільки підтверджує, що підприємство користувалось земельною ділянкою.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту направлення на адресу позивача пропозиції щодо укладення договору, або проекту договору оренди земельної ділянки відповідач до суду не надав.

Отримання позивачем грошових коштів та оплати в натурі за користування земельною ділянкою не може свідчити про укладення між сторонами договору оренди на умовах, що містяться в договорі, з дотриманням вимог законодавства.

Щодо тверджень представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та вимог про застосування спливу строків позовної давності, то останні не є підставою для відмови у задоволені позову ( а.с. 73).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Так, відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що з листа відділу Держгеокадастру у Шевченківському районі Харківської області від 11 вересня 2015 року, позивачці стало відомо, що 27 січня 2012 року за № 632578504000925 у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області зареєстрований договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 30 років, який укладено 12 липня 2011 року між нею та ПП Колос-РВ ( а.с. 7).

За захистом свого порушеного права, ОСОБА_1 звернулась до суду 09 жовтня 2015 року ( а.с. 2-3).

Таким чином, під час судового розгляду справи встановлено, що позивач дізналася про порушення свого права, тобто про наявність спірного договору оренди, лише у вересні 2015 року, що в розумінні частини першої статті 261 ЦК України є моментом початку перебігу строку позовної давності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, яка є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, згідно з вимогами ст. 360-7 ЦПК України.

Враховуючи зазначені обставини, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_1 строк звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права не пропущено, а тому підстав для задоволення клопотання представника ПП Колос-РВ про застосування спливу строків позовної давності відсутні.

Оскільки районний суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи; ухвалив своє рішення при недоведеності обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушив і неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, то відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. ст. 79, 88 ЦПК України судова колегія здійснює розподіл судових витрат за розгляд позовної заяви пропорційно до розміру задоволених вимог, у зв'язку з чим з ПП Колос РВ на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у розмірі 5631 грн. 12 коп. (4608+487,20+535,92).

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 316, 317, 319-324, 327 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 01 березня 2016 року скасувати, ухвалити нове.

Позов ОСОБА_1 до приватного підприємства Колос-РВ про визнання недійсним договору оренди землі задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди землі від 12 липня 2011 року між ОСОБА_1 та приватним підприємством Колос- РВ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за кадастровим № 6325785000:02:000:0336 розміром 7,3875 га строком на 30 років і зареєстрованого у відділі Держкомзему у Шевченківському районі Харківської області від 27 січня 2012 року за № 632578504000925.

Стягнути з приватного підприємства Колос-РВ на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 5631 грн. 12 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді -