Ухвала

від 03.04.2017 по справі 521/3862/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/472/17

Номер справи місцевого суду: 521/3862/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

захисника - ОСОБА_7 ,

підозрюваної - ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.03.2017 року проарешт майна у кримінальному провадженні №32015160000000034 від 12.02.2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27 та ч.3 ст.212 КК України, -

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволеноклопотання слідчого з ОВС 1 ВРКП СУ ФР ГУ ДФС України в Одеській області ОСОБА_11 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 про арешт майна підозрюваної ОСОБА_8 та накладений арешт на належне їй майно із залишенням його ОСОБА_8 на відповідальне зберігання, а саме:

- автомобіль "ВАЗ-2103", д/н НОМЕР_1 ,

- 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві приватної власності

Своє рішення слідчий суддя мотивував наявністю обґрунтованої необхідності в накладенні арешту на вищевказане майно, оскільки такий ступінь втручання у права власника майна виправдовують потреби досудового розслідування, а без його застосування неможливо виконати завдання кримінального провадження.

На дану ухвалу ОСОБА_12 в інтересах підозрюваної ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій вказує, що вважає ухвалу незаконною, проситьскасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.

В обґрунтування вимог про скасування оскаржуваної ухвализахисник вказує, що слідчий та прокурор належним чином не обґрунтували необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, а арешт на автомобіль накладений без належних доказів перебування його у власності ОСОБА_8 .

Заслухавши суддю-доповідача, виступ підозрюваної та захисника, які підтримали доводи апеляційної скарги і просили її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити оскаржувану ухвалу без змін; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновків про таке.

При розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст.170 КПК Україниарештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно з п.1 ч.3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст.ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчий при зверненні до суду з клопотанням про арешт майна, а слідчий суддя під час його розглядуне дотримались вищевказаних вимог Закону.

Зокрема, в порушення вимог ч.2 ст.171 КПК України у клопотанні слідчого не зазначене правове обґрунтування необхідності накладення арешту на майно підозрюваної ОСОБА_8 , а зазначена лише його мета, не додані належним чином оформлені документи, які свідчать про те, що зазначене майно перебуває у власності підозрюваної. Не зазначено у клопотанні слідчого також ступінь необхідного обмеження права власника стосовно належного йому майна та спосіб накладення арешту - із забороною розпорядження, користування тощо.

Так, у долученій до клопотання слідчого інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо квартири АДРЕСА_1 , вказано, що співвласниками цієї квартири є ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Відомостей про те, що підозрювана ОСОБА_8 є співвласником вказаної квартири зазначений витяг не містить, а будь-яких яких доказів того, що ОСОБА_13 та підозрювана ОСОБА_8 - це одна і та сама особа, слідчим та прокурором суду надано не було.За таких умов, долучена до клопотання довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно,за відсутністю інших документів на підтвердження існуючих обставин, не може бути використана як доказ у судовому провадженні

Також, не підтверджене належними доказами перебування у власності підозрюваної ОСОБА_8 автомобіля "ВАЗ-2103", д/н НОМЕР_1 , оскільки долучений до клопотання лист формату А4 на а.с.28, не є документом,оскільки не містить відповідних реквізитів та підпису особи, яка його видала, а тому, в наданому прокурором вигляді, він також не може бути використаний як доказ у судовому провадженні.

Будь-яких інших доказів на підтвердження доводів клопотання в матеріалах судової справи відсутні, та слідчим і прокурором районному та апеляційному судам не надано.

Слідчий суддя на вказані недоліки клопотання та відсутність доказів на його обґрунтування уваги не звернув, не встановив обставини, передбачені ч.2 ст.173 КПК України, зокрема розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, та безпідставно задовольнивклопотання слідчого про арешт майна.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним.

Верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, є необґрунтованими та незаконними, а ухвала слідчого судді - такою, що підлягає скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді - скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволенні клопотання слідчого.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 9, 131, 132, 167, 170-173, 376,404, 405, 407, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_15 в інтересах ОСОБА_8 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 22.03.2017 року про арешт майна ОСОБА_8 , підозрюваної у кримінальному провадженні №32015160000000034 від 12.02.2015 року за ч.5 ст.27 та ч.3 ст.212 КК України, - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого з ОВС 1 ВРКП СУ ФР ГУ ДФС України в Одеській області ОСОБА_11 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 про арешт майна підозрюваної ОСОБА_8 - відмовити.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4