Рішення

від 30.03.2017 по справі 923/660/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 року Справа № 923/660/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Ярошенко В.П. при секретарі Бєловій О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс і К"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" м. Каховка

про визнання недійсним договору позики

за участю представників сторін:

від позивача - не прибули

від відповідача - адвокат ОСОБА_1, довір. від 16.01.2017

від третьої особи - не прибули

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс і К" (позивач) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" (відповідач) про визнання недійсним договору грошової позики № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010, укладеного між сторонами.

Ухвалою суду від 15.09.2016 провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи.

Від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення від 10.02.2017 про неможливість надати висновок судово-почеркознавчої експертизи у зв'язку з ненаданням на вимогу експерта оригіналу досліджуваного документу.

Ухвалою від 09.03.2017 провадження у справі поновлено та призначено до розгляду на 21.03.2017. Справа не слухалась 21.03.2017 у зв'язку з перебуванням судді Ярошенко В.П. на лікарняному. Наступне засідання призначене на 30.03.2017, про що сторони повідомлені листом від 20.03.2017.

Позивач та третя особа, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, в засідання суду не прибули з невідомих причин.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від позивача та третьої особи щодо відкладення розгляду справи до суду не надійшло. Подальше ж відкладення розгляду справи призведе до затягування судового процесу і є порушенням приписів статті 22 ГПК України, зокрема, стосовно обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

За таких підстав, справа розглядається без участі представника позивача та третьої особи, за наявними в ній доказами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, суд -

в с т а н о в и в:

12 липня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спортсервіс-Каховка" (відповідач, позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Спортсервіс і К" (позивач, позичальник) укладено договір грошової позики № 01-07/10ГЗ.

Відповідно до п. 1.1, 1.2 договору відповідач зобов'язався надати позивачу у власність грошові кошти в розмірі 645000 грн, а позивач зобов'язався повернути відповідачу таку ж суму грошових коштів. Відсотки за користування позикою або яке-небудь відшкодування відповідачу не виплачуються.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що позика надається шляхом перерахування в безготівковому порядку на поточний рахунок позивача суми грошових коштів, визначеної в п. 1.1 договору, частками або одноразово відповідно до усних заявок позивача.

Згідно з п. 2.2 договору термін, на який надається позика становить до 12 липня 2013 року з моменту укладання договору.

Пунктами 3.1, 3.2 договору передбачено, що позивач після закінчення терміну, зазначеного в п. 2.2 договору, зобов'язаний повернути протягом 10 календарних днів суму отриманої позики шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача в безготівковому порядку.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідач на виконання зобов'язань за договором перерахував на рахунок позивача грошові кошти на загальну суму 645000 грн за період з 13.07.2010 по 13.01.2011, що підтверджується наданими сторонами банківськими виписками (а.с. 85-101) та визнається обома сторонами. До того ж, у цих банківських виписках призначення платежу зазначено "Договір займу № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010".

Позивач частково погасив суму боргу в розмірі 565000 грн, у зв'язку з чим його заборгованість становить 80000грн, що також визнається обома сторонами.

В подальшому, відповідно до договору № 24-07/15-2 уступки прав (цесії) від 24.07.2015 відповідач уступив Товариству з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" право вимоги в сумі 80000 грн за договором грошової позики від 12.07.2010 № 01-07/10ГЗ. За клопотанням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрохімсервіс-Каховка" було залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ухвалою суду від 21.07.2016.

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору грошової позики № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010 відповідно до ч. 3 ст. 203, ст. 215 ЦК України, ч.2 ст. 207, ч. 4 ст. 179 ГК України посилаючись на те, що зазначений договір було укладено між сторонами шляхом усної домовленості, а про існування цього договору в письмовій формі йому стало відомо під час розгляду Господарським судом Херсонської області справи №923/1395/15. Позивач зазначає, що директор позивача ОСОБА_2 не підписував договір № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010, а підпис в графі "директор ОСОБА_2Й." вчинений іншою особою, тому договір вчинено за відсутності відповідного волевиявлення з боку позивача.

З огляду на викладене, позивачем було заявлене клопотання 15.09.2016 про призначення судової почеркознавчої експертизи, в якому він просив на вирішення експертизи позивач просить поставити наступні питання:

- Чи виконано підпис в графі "директор ТОВ ВКФ "Спортсервіс і К" ОСОБА_2Й" на договорі грошової позики № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010р., укладеного між ТОВ "Спортсервіс - Каховка" та ТОВ ВКФ "Спортсервіс і К", тією особою, від імені якої він зазначений, чи іншою особою?

Ухвалою суду від 15.09.2016 провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи.

Від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення від 10.02.2017 про неможливість надати висновок судово-почеркознавчої експертизи у зв'язку з ненаданням на вимогу експерта оригіналу досліджуваного документу.

З огляду на викладене, суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно із п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" - правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства. Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 71 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", частини третьої статті 67 Закону України "Про запобігання корупції" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема наявність спеціальних підстав визнання недійсною угоди.

На думку суду, позивачем не доведено відповідними доказами, що договір грошової позики № 01-07/10ГЗ від 12.07.2010 є підробкою, а також те, що останній вчинено за відсутності відповідного волевиявлення з боку ТОВ ВКФ "Спортсервіс і К".

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку позовної давності, то суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Оскільки суд відмовляє в задоволенні позову з підстав його необґрунтованості, то позовна давність не застосовується.

Відповідно до положень ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 04.04.2017.

Суддя В.П.Ярошенко