Ухвала

від 05.04.2017 по справі 522/5935/17

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/5935/17

Провадження по справі № 1-кс/522/5976/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2017 року місто Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 , розглянувши у судовому засіданні клопотання адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту з майна,-

В С Т А Н О В И В:

Представник потерпілої ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 звернувся до слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси із клопотанням про скасування арешту з майна, накладеного Приморським районним судом м. Одеси в межах кримінального провадження №12013170500000811 від 22.01.2013 року на автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», державний номер: НОМЕР_1 , VIN-код: « НОМЕР_2 », чорного кольору, заборонивши користування, розпорядження та будь-яке відчуження.

В обґрунтування своїх вимог адвокат ОСОБА_4 зазначає той факт, що ОСОБА_3 не є, відповідно до вимог КПК України, ані підозрюваним, ані обвинуваченим, ані особою, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.

Також адвокат зазначив, що ОСОБА_3 не пред`являлося жодної підозри по кримінальному провадженню, в рамках якого накладено арешт на його майно.

Кримінальноим процесуальним кодексом України дається чітке визначення підозрюваного. Так, відповідно до ч.1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій в порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.4 ст.170 КПК України, заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати, або пошкодження відповідного майна, або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Всупереч вимог вказаної статі слідчим у своєму клопотанні не вказано жодної підстави, яка обгрунтовано свідчила би про те, що зазначене майно може бути втрачено, пошкоджено чи використано таким чином, що може перешкодити кримінальному провадженню.

В порушення вимог ч.З ст.173 КПК України, слідчий суддя при вирішенні питання про арешт майна не з`ясував:

1)правову підставу для арешту майна;

2)достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення;

3)розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову;

4)наслідки арешту майна для інших осіб;

5)розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обгрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження. Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обгрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та слідчий не дотрималися. Як вбачається з ухвали слідчого судді, при розгляді клопотання про накладення арешту на майно, слідчий суддя зазначив лише те, що Аналіз наданих матеріалів дозволяє суду у відповідності до вимог ст. 173 КПК України зробити висновок про достатність доказів, що вказують на наявність ознак кримінальних правопорушень передбачених КПК України.

Маючи тільки ці дані, без приведення у клопотанні слідчого жодного доказу на їх підтвердження, слідчий суддя зробив висновок, що вилучене майно відповідає критеріям ст. 16 КПК України.

Такий висновок є необгрунтованим та безпідставним, а рішення слідчого судді про накладення арешту необгрунтованим, оскільки з викладених в ухвалі слідчого судді, як і у клопотанні слідчого фактичних обставин кримінального провадження, в рамках якого ставиться питання про накладення арешггу на майно ОСОБА_3 , взагалі неможливо віднайти логічного і правового взаємозв`язку. Зокрема, ні в ухвалі слідчого судді, ні в клопотанні слідчого при викладенні обставин кримінального провадження взагалі не згадується, яке відношення майно ОСОБА_3 має до матеріалів кримінального провадження.

В судовому засіданні адвокат ОСОБА_4 та заявник ОСОБА_3 підтримали своє клопотання в повному обсязі.

Прокурор , слідчий в судове засідання не заявились, хоча були повідомлені, про місце, час та дату судового засідання, належним чином.

Розглянувши клопотання, заслухавши думку заявника, який просив клопотання задовольнити, вважаю вимоги адвоката ОСОБА_4 такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Як встановлено судом, арешт на майно було накладено в рамках розслідування кримінального провадження №12013170500000811 від 22.01.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Згідно із ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існують достатні підстави вважати, що воно є предметом, засобом чи знаряддям вчинення злочину, доказом злочину, набуте злочинним шляхом, доходом від вчиненого злочину, отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину або може бути конфісковане у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру, або може підлягати спеціальній конфіскації щодо третіх осіб, юридичної особи або для забезпечення цивільного позову. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Частиною 2 ст.170 КПК України встановлено, що метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, забезпечення цивільного позову у кримінальному провадженні, забезпечення конфіскації або спеціальної конфіскації. Арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.

Треті особи, майно яких може бути арештовано, - особи, які отримали чи придбали у підозрюваної, обвинуваченої чи засудженої особи майно безоплатно або в обмін на суму, значно нижчу ринкової вартості, або знали чи повинні були знати, що мета такої передачі - отримання доходу від майна, здобутого внаслідок вчинення злочину, приховування злочину та/або уникнення конфіскації.

Відповідно до приписів ч.3 ст.170 КПК України, підставою арешту майна є наявність ухвали слідчого судді чи суду за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину. Арешт майна можливий також у випадках, коли санкцією статті Кримінального кодексу України, що інкримінується підозрюваному, обвинуваченому, передбачається застосування конфіскації, до підозрюваної, обвинуваченої особи заявлено цивільний позов у кримінальному провадженні. Арешт також може бути застосовано до майна третіх осіб з урахуванням частини другої цієї статті.

Арешт може бути накладений і на майно, на яке раніше накладено арешт відповідно до інших актів законодавства. У такому разі виконанню підлягає ухвала слідчого судді, суду про накладення арешту на майно відповідно до правил цього Кодексу.

Частиною 4 ст.170 КПК України визначено, що вартість майна, яке належить арештувати, крім випадків арешту майна для забезпечення конфіскації, повинна бути співмірною розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або зазначеної у цивільному позові, розміру неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

У разі задоволення цивільного позову або стягнення з юридичної особи розміру отриманої неправомірної вигоди суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про арешт майна для забезпечення цивільного позову або стягнення з юридичної особи доведеного розміру отриманої неправомірної вигоди до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше.

Згідно із ч.ч.6, 7 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Вищезазначені відомості щодо третьої особи повинні бути встановлені в судовому порядку на підставі достатності доказів.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік (далі Узагальнення), правильною є практика, коли слідчі судді визнають клопотання про накладення арешту на майно передчасними та відмовляють у їх задоволенні, оскільки на момент їх розгляду, особам, про майно яких йдеться в клопотанні, не повідомлено про підозру.

Пунктом 6 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, метою застосування арешту майна є забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову. При цьому слід пам`ятати, що сторона кримінального провадження, яка подає клопотання про арешт майна зобов`язана навести підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна (правову кваліфікацію правопорушення, яке передбачає покарання у вигляді конфіскації майна, докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди). У свою чергу, слідчий суддя, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, зобов`язаний навести ці підстави у рішенні.

Відповідно до правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної ним в п.2 р.2.6 «Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження» 2014 рік, навіть якщо у слідчого судді є достатні підстави вважати, що певною особою було вчинено кримінальне правопорушення, він не має повноважень накладати арешт на майно особи, яка не є підозрюваним.

В ході судового розгляду не підтвердився факт того, що існує достатня підозра вважати, що власником вказаного майна,- ОСОБА_3 вчинене кримінальне правопорушення, яке інкримінується в рамках зазначеного кримінального провадження, або він задіяний в злочинній схемі.

В рамках кримінального провадження власнику арештованого майна не повідомлено про підозру.

Тому суд вважає, що при зазначених обставинах, під час подачі до суду адвокатом ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_3 клопотання про зняття арешту відповідно до ст. 170,174 КПК України, останній не є належним суб`єктом подальшого застосування таких заходів забезпечення кримінального провадження як арешт, у зв`язку з чим арешт накладений ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2017 року автомобіль «Mitsubishi Lancer», державний номер: « НОМЕР_1 », VIN код: « НОМЕР_2 », чорного кольору, не є належним об`єктом заходів забезпечення кримінального провадження.

Згідно наданої адвокатом довіреності, № НМА 668501 ОСОБА_3 належить автомобіль марки «Mitsubishi Lancer», д/н НОМЕР_1 на підставі Свідоцтва про реєстрацію ТЗ НОМЕР_3 , виданого РЕВ-1 при УДАІ ГУМВС України в Одеській області 16.04.2008 року, автомобіль, легковий седан, марки «Mitsubishi», модель «Lancer», 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_4 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований там же, 16.04.2008 року.

Окрім цього, згідно витягу з ЄРДР № 12013170500000811 від 22.01.2013 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, ОСОБА_3 не має ніякого відношення до вказаного кримінального провадження.

З огляду на приписи п.18 ч.1ст.3 КПК України, згідно з якими до повноважень слідчого судді належить здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні, слід зазначити, що подальший арешт майна за відсутністю передбачених для цього підстав може порушити право заявника на вільне використання належного йому майна, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам ст.1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободта прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справа «Баландіна проти України, «Батрак проти України», «Панов проти України»).

З огляду на викладене, суд приймає клопотання адвоката ОСОБА_4 до розгляду та приходить до висновку, що воно підлягає задоволенню з наведених підстав.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст.170, 173, 174, 309, 369 КПК України, слідчий суддя, -

У Х В А Л И В:

Клопотання представника заявника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_4 про скасування арешту з майна, - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 31.02.2017 року на автомобіль «Mitsubishi Lancer», державний номер: « НОМЕР_1 », VIN код: « НОМЕР_2 », чорного кольору, який належить ОСОБА_3 .

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Приморського районного

суду м. Одеси ОСОБА_1

05.04.2017