Рішення

від 03.04.2017 по справі 905/516/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.04.2017 Справа № 905/516/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Конько В.В., розглянувши у відкритому судовому засдінні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "ОСОБА_1", м. Одеса

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ, Донецька область

про стягнення 3% річних у розмірі 4700,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 49237,65грн.

За участю уповноважених представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 03.04.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ОСОБА_1", м. Одеса звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» , м.Краматорськ про стягнення 3% річних у розмірі 4700,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 49237,65грн.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №15/39 від 06.01.2011р., внаслідок чого виникли підстави для нарахування 3% річних та інфляції.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст.525, 526, 625 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 4-1, 12, 49, 54-57 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав: рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2013р.; копію наказу господарського суду Донецької області від 15.05.2013р., копії платіжних доручень №U2154624 від 31.07.2013р., №1510 від 30.07.2015р., №236 від 08.09.2016р.; відомості з ЄДР щодо відповідача.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи: пояснення б/н від 14.03.2017р. про відсутність в провадженні господарських судів або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, спору між тими ж сторонами, про той же предмет, з тих же підстав, розстрочка, відстрочка, зміна способу та порядку виконання до рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2013р. по справі №5006/14/153/2012 в порядку ст. 121 ГПК не застосовувались.

03.04.2017р. на електронну адресу суду відповідач надіслав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позову, просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на відсутність підстав для нарахування санкцій передбач ст. 625 ЦК України у зв'язку з набранням рішенням суду законної сили.

Представник позивача у судове засідання 03.04.2017р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 20.03.2017р. виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідач у судове засідання 03.04.2017р. не з'явився, вимоги ухвали суду від 20.03.2017р. виконав частково.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Донецької області розглядалась справа №5006/14/153/2012 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1» , м. Одеса до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» , м. Краматорськ про стягнення 69540, 67грн. за договором поставки №15/39 від 06.01.2011р., за результатами розгляду якої було прийнято рішення від 11.03.2013р., яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1» , м. Одеса до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» , м. Краматорськ про стягнення 69540, 67грн. задоволено в повному обсязі, стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» , м. Краматорськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1» , м. Одеса основний борг у сумі 66099,98грн., пеню в сумі 3440,69грн., судовий збір в сумі 1609,50грн.

Відповідно ч.3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вже було встановлено судом, 06.01.2011р. між сторонами був підписаний договір поставки №15/39, згідно з умовами якого позивач (постачальник) зобов'язався передати у встановлений строк продукцію (товар) у власність покупця, а відповідач (покупець) - у відповідності з умовами даного договору прийняти цю продукцію (товар) та оплатити її.

Відповідно до п.п.1.2, 1.3 договору найменування, номенклатура (асортимент), кількість, якісні та інші характеристики продукції (товару), її ціна, строки та умови поставки вказуються у специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору. Загальна кількість товару, що постачається за даним договором, складається з кількості товару, поставленого по всім специфікаціям, які оформлені до договору.

На виконання умов договору поставки №15/139 від 06.01.2011р. позивачем було здійснено поставку на суму 66099,98 грн., що підтверджується видатковими накладними: №РН-02/0301 від 03.02.2012р., №РН-02/1701 від 17.02.2012р., №РН-02/1702 від 17.02.2012р., з урахуванням часткового погашення заборгованості з боку відповідача.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків з оплати товару, а саме порушення строків його оплати, позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до сплати 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення строків виконання грошових зобов'язань за договором поставки №15/39 від 06.01.2011р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, за яким покупець зобов'язаний оплатити поставлений товар в строк, який визначений в специфікаціях до договору поставки №15/39 від 06.01.2011р., а саме, згідно п. 3 специфікації №3 від 13.12.2011р. умови оплати: 10% передплата, 40% по факту письмового повідомлення про готовність до відгрузки розмитненого товару зі складу в м.Одеса, 50% - оплата після поставки на протязі 15 календарних днів.

Під час виконання рішення господарського суду Донецької області від 11.03.2013р. з відповідача примусово стягнено заборгованість в сумі 8344,27грн. від 31.07.2013р. та в сумі 151,45грн. від 30.07.2015р. грн., що підтверджується банківськими виписками, зазначені суми були зараховані в рахунок повного погашення пені у розмірі 3440,69грн., судового збору та часткового погашення основної заборгованості.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від належного виконання обов'язку із здійснення платежу за отриманий товар відповідно до умов договору поставки №15/39 від 06.01.2011р. у встановлений в специфікаціях термін.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 216- 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов'язання та її приписи підлягають застосуванню тільки у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.

Згідно п.7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявлених позивачем періодів (з урахуванням позовної давності), правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про задоволення вимог про стягнення 3% річних в розмірі 4700,00грн. за період з 02.03.2014р. по 07.09.2016р.

Суд, здійснивши власний розрахунок інфляційних нарахувань, перевіривши правові підстави, період та порядок їх нарахування, дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог в сумі 48296,64грн.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляції обумовлено тим, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Заперечення відповідача викладені у відзиві про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України у зв'язку з набранням рішенням суду законної сили є необґрунтованим, оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 202, 253, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 612, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 67, 173-175, 193, 216-218, 265 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 44, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1» , м. Одеса до Публічного акціонерного товариства «Енергомашспецсталь» , м. Краматорськ про стягнення 3% річних у розмірі 4700,00грн., інфляційних нарахувань в розмірі 49237,65грн. задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь (84306, Донецька область, м. Краматорськ, ЄДРПОУ 00210602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «ОСОБА_1» (65058, м. Одеса, просп. Шевченка, буд. 15/2 ЄДРПОУ 31768695) 3% річних в розмірі 4700,00грн., інфляційні нарахування в розмірі 48296,64грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1572,09грн. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 03.04.2017р.

Суддя Я.О. Левшина