Рішення

від 06.04.2017 по справі 905/3607/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.04.2017р.                     Справа №905/3607/16                               

за позовом Керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Прокуратури Донецької області в

інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м.Маріуполь

до відповідача 1 Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполь

до відповідача 2 Комітету самоорганізації населення "Волонтьоровка", м.Маріуполь

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Маріупольська загальноосвітня школа 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, зобов'язання повернути приміщення

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя І.К. Чорненька

Суддя О.М. Сковородіна

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача 1: не з'явився

від відповідача 2: не з'явився

від третьої особи: не з'явився

прокурор: Полякова С.О.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПРАВИ:

          Керівник Маріупольської місцевої прокуратури №2 Прокуратури Донецької області в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради, м.Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, до відповідача 2, Комітету самоорганізації населення "Волонтьоровка", м.Маріуполь, про:

- визнання недійсним договору оренди №2260-1 від 05.01.2016р., яким передано у користування нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38;

- зобов'язання відповідача 2 повернути нежитлове приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38.

          В обгрунтування своїх вимог прокурор та позивач посилаються на невідповідність оспорюваного правочину вимогам ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

          Відповідач 1 у відзиві №36.4-2015-36.4.1 від 06.02.2017р. проти заявлених позовних вимог заперечує, посилаючись на ті обставини, що використання частини приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №39 Комітетом самоорганізації населення "Волонтьоровка", м.Маріуполь здійснюється не з метою комерційної діяльності, не суперечить інтересам держави та суспільства, а навпаки сприяє реалізації прав громадян на достатній моральний, культурний і соціальний розвиток.

          Також, відповідач 1, посилаючись на ч.2 п.8 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами освіти, що належать до державної та комунальної форми власності” №796 від 27.08.2010р., зазначає, що зауважень щодо погіршення соціально-побутових умов до департаменту міського майна не надходило, а доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано.

          Крім того, відповідачем 1зауважено, що до позовної заяви не надано доказів того, що орендоване за спірним договором приміщення до його укладання використовувалося навчальним закладом у навчально-виховній роботі, технологічно пов'язане з навчально-виховним процесом, також не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у цьому навчальному закладі.

          Як наслідок, відповідач 1 стверджує про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

          Відповідач 2 відзиву на позовну заяву не надав, в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив.

          Згідно позовної заяви та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комітет самоорганізації населення "Волонтьоровка", зареєстрований за адресою: 87551, м.Маріуполь, вул.Брестська, буд.38, за якою і здійснювалось направлення поштової кореспонденції судом.

          Відповідно до ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам та учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

          Отже, відповідача 2 було належним чином повідомлено про час та місце проведення судового засідання, тому судом з урахуванням вимог ст.ст. 42, 43 Господарського процесуального кодексу України створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом.

          Ухвалою господарського суду Донецької області від 02.03.2017р. до участі у справі залучено третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Маріупольську загальноосвітню школу 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області.

          Третя особа пояснень по суті обставин справи не надала.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, господарський суд встановив:

           05.01.2016р. між Департаментом міського майна Маріупольської міської ради (відповідач 1, орендодавець) та комітетом самоврядування населення «Волонтьоровка» (відповідач 2, орендар) був підписаний договір №2260-І оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди), що відноситься до комунальної власності м.Маріуполя.

          За умовами п.1.1 договору встановлено, на підставі листа від 05.01.2016р. вх.№14-01 Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар взяв на себе зобов'язання прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення (будівлію, споруду), розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38; загальною площею 18,00 кв.м. (в т.ч. місць загального користування – 3,05 кв.м.), для використання під офіс.

          Відповідно до положень п.2.1 договору вступ Орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням (будівлею, спорудою) здійснюється на підставі договору оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди) міської комунальної власності з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення (будівлі, споруди).

          Передача приміщення (будівлі, споруди) в оренду не дає Орендарю права власності на це приміщення (будівлю, споруду). Власником орендованого приміщення (будівлі, споруди) залишається Маріупольська міська рада, а Орендар володіє та користується ним протягом терміну оренди (п.2.2 договору).

          Приміщення (будівля, споруда) вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі (п.2.3 договору).

          У п.3.1 договору визначено обов'язок Орендодавця, зокрема, в 10-денний термін після укладання договору оренди передати приміщення (будівлю, споруду) Орендарю згідно акту прийому-передачі; виступати з ініціативою відносно внесення змін у договір оренди або його розірвання у випадку невиконання вимог договору.

          Орендар, відповідно, на підставі п.3.2 договору, зокрема, зобов'язувався прийняти за актом прийому-передачі нежитлове приміщення (будівлю, споруду) у 10-денний термін після укладання договору оренди; у повному обсязі вносити Отримувачу орендну плату; використовувати приміщення (будівлю, споруду) виключно за цільовим призначенням, вказаним у п.1.1 договору.

          За умовами п.4.1 договору розмір орендної плати визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради від 24.04.2012р. №6/18-1851.

          Згідно з п.4.2 договору за вказане у п.1.1 договору приміщення орендна плата становить одна гривня в рік. Нарахування орендної платні проводиться в останній місяць строку дії договору. Орендар сплачує орендну плату в 30-ти денний термін на підставі виставленого рахунку з урахуванням індексів інфляції на рахунок Отримувача. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.

          Відповідно до п.7.1 договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє з 01.01.2016р. по 31.12.2016р.

          Дострокове розірвання договору допускається за згодою сторін. Орендодавець має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору та вимагати від Орендаря повернення орендованого нежитлового приміщення (будівлі, споруди), вказаного у п.1 цього договору, якщо Орендар не вносить плату, або іншим чином порушує суттєві умови договору.

          У випадку відмови Орендодавця від договору, договір є розірваним з моменту отримання Орендарем повідомлення Орендодавця про відмову від договору. Також договір може бути розірваний за ініціативою однієї із сторін за рішенням суду, у випадку невиконання іншою стороною обов'язків та з інших підстав, які передбачені чинним законодавством (п.7.3 договору).

          Відповідно до п.7.5 договору у випадку відсутності заяви однієї зі сторін про розірвання або зміну договору протягом місяця після закінчення його терміну, він вважається продовженим на той же термін і на тих же умовах, які були передбачені цим договором. Таким чином договір продовжується і в подальшому.

          Як вбачається з матеріалів справи, доказів повернення із строкового платного користування у розумінні п.2.3 договору №2260-І від 05.01.2016р. та ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України суду не представлено.

          Виходячи зі змісту позовної заяви, передача в оренду приміщень школи №39 для розміщення офісу Комітету самоорганізації населення «Волонтьоровка» шкодить реалізації права громадян на загальну середню освіту, порушує їх право на достатній фізичний, інтелектуальний, моральний, культурний і соціальний розвиток, порушує вимоги чинного законодавства в галузі освіти, оскільки спірні приміщення є частиною комплексу будівлі-школи інтернату та не підлягають використанню поза освітньою метою.

          Таким чином, позивач вважає, що спірний договір №2260-1 від 05.01.2016р. є незаконним, таким що не відповідає вимогам ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

          Як наслідок, прокурор звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання договору №2260-1 від 05.01.2016р. недійсним.

          Крім цього, прокурором заявлені вимоги про зобов'язання відповідача 2 повернути нежитлове приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38.

          Відповідач 1 позов не визнав з підстав викладених у відзиві.

          Відповідач 2 заперечень по суті позовних вимог, відзиву на позов не надав.

          Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає позовні вимоги правомірними, такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

          Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

          Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

          Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачено статтею 203 Цивільного кодексу України.

          Зокрема, за змістом ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

          Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину - є недодержання, в момент вчинення правочину, стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього кодексу.

          В постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (із змінами і доповненнями)" зазначено, що, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

          Вирішуючи по суті переданий на розгляд господарського суду спір про визнання недійсним договору, суд повинен з'ясувати, зокрема, підстави для визнання недійсним договору, оскільки недійсність правочину може наступати лише з певним порушенням закону.

          Як вказувалось вище, 05.01.2016р. між Департаментом міського майна Маріупольської міської ради (відповідач 1, орендодавець) та комітетом самоврядування наседення «Волонтьоровка» (відповідач 2, орендар) укладено договір №2260-І оренди нежитлового приміщення (будівлі, споруди), що відноситься до комунальної власності м.Маріуполя.

          За умовами п.1.1 договору встановлено, що Орендодавець зобов'язався передати, а Орендар взяв на себе зобов'язання прийняти у строкове платне користування нежитлове приміщення (будівлію, споруду), розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38; загальною площею 18,00кв.м. (в т.ч. місць загального користування – 3,05 кв.м.), для використання під офіс.

          Частина 1 ст.760 Цивільного кодексу України визначає можливість встановлення законом видів майна, що не можуть бути предметом договору найму (оренди).

          Згідно частини 2 статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до частини другої статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна”.

          За приписом частини 2 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

          Частиною 2 ст.18 Закону України "Про освіту" визначено, що навчальні заклади, які засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

          Згідно приписів ст.ст.28,29 Закону України "Про освіту" система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти. Структура освіти включає: дошкільну освіту, загальну середню освіту, позашкільну освіту, професійно-технічну освіту, вищу освіту, післядипломну освіту та самоосвіту.

          Відповідно до ст.ст.3, 28 Закону України «Про освіту» під освітньою діяльністю розуміється діяльність закладів, що входять до системи освіти, з метою здобуття відповідного виду освіти і задоволення інших освітніх потреб здобувачів освіти та інших осіб, що визначаються метою освіти.

          Згідно зі ст.63 Закону України «Про освіту» матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

          Отже, об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти, а тому передача будь-яких приміщень шкільних навчальних закладів у оренду суб'єктам господарювання для проведення господарської діяльності не пов'язаної з наданням освітніх послуг, прямо заборонена законом.

          Відповідно до ч.5 ст.63 Закону України «Про освіту» об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

          Таким чином, вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту" законодавець визначає обов'язкове використання об'єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов'язаність мети такого використання (в тому числі на умовах оренди) з навчально-виховним процесом.

          Крім того, постановою Головного державного санітарного лікаря України від 14 серпня 2001 року за №63 санітарні правила і норми влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01 поширюються на загальноосвітні навчальні заклади I, I-II, I-III ступенів, спеціалізовані школи I, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, що проектуються, будуються, реконструюються та ті, що існують, незалежно від типу, форми власності і підпорядкування.

          Відповідно до п.3.19 вказаних правил здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

          Системний аналіз наведених вище норм та приписів Закону України "Про освіту" (котрий в даному випадку є спеціальним по відношенню до даних правовідносин) в їх сукупності вказує, що унормовуючи освітню діяльність законодавець передбачив та допустив можливість отримання навчальними закладами освіти додаткового джерела фінансування з надання платних послуг, внаслідок здавання в оренду належного майна (яке тимчасове невикористовується) виключно за умови, що об'єкт оренди використовується за цільовим призначенням - для навчально-виховного процесу.

          Навчально-виховний процес визначений у Положенні про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах, затвердженому наказом Міністерства освіти і науки України від 01 серпня 2001 року за №563, як система організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо).

          Як вже було встановлено судом вище, згідно з матеріалами справи відповідачем 2 прийняте в строкове платне користування об'єкт оренди, а саме: частину приміщення КЗ “Маріупольська загальноосвітня школа 1-3 ступенів №39”, загальною площею 18,00 кв.м, розміщене за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38.

          За змістом п.1.1 Статуту комунального закладу “Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області” остання є міським комунальним закладом освіти, заснованим на майні міської ради, суб'єктом права власності якої є Маріупольська міська рада.

          Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №39 – це заклад освіти, що забезпечує потреби громадян у загальній середній освіті (п.1.4 статуту).

          ЗОШ №39 у своїй діяльності керується, зокрема, Конституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту” (п.1.5 статуту).

          Пунктом 1.6 Статуту передбачено, зокрема, що головними завданнями ЗОШ №39 є забезпечення реалізації права громадян на загальну середню освіту, формування і розвиток соціально зрілої творчої особистості з усвідомленою громадською позицією, почуттям національної самосвідомості, підготовленої до професійного самовизначення, а також створення умов для оволодіння системою наукових знань про природу, людину і суспільство.

          Відповідно до п.5.1 Статуту, матеріально-технічна база ЗОШ №39 включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, вартість яких відображено у балансі.

          Крім того, п.5.8 Статуту передбачено, що майно передано власником ЗОШ №39 в оперативне управління.

          За відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області, розташована за адресою: 87551, м.Маріуполь, вул.Брестська, 38, є комунальною власністю Маріупольської міської ради на підставі рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер :113, виданий 17.03.2004р.

          За таких обставин, суд дійшов висновку, що Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області є об'єктом державної власності, що має загальнодержавне значення, фінансується з державного бюджету, а тому не підлягає приватизації відповідно до частини 2 статті 5 Закону України “Про приватизацію державного майна” та не може бути об'єктом згідно частини 2 статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”.

          При цьому, відповідно до п.1.1 спірного договору, майно, яке є предметом оспорюваного договору оренди, передається в оренду під офіс.

          Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та положення про комітет самоорганізації населення “Волонтьоровка”, що містяться в матеріалах справи, видом діяльності останнього є державне управління загального характеру та основною задачею комітету, зокрема, є задоволення соціальних, культурних, побутових і інших потреб жителів шляхом сприяння в наданні їм відповідних послуг.

          Тобто, надання послуг, пов'язаних із навчально-виховним процессом, не є видом діяльності відповідача 2.

          Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України).

          З огляду на викладені вище положення діючого законодавства, суд дійшов висновку, що відповідне приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області, що є об'єктом оренди за договором №2260-І від 05.01.2016р., площею 18,0 кв.м., може передаватись в оренду виключно для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом.

          Відтак, спірним договором оренди №2260-І від 05.01.2016р. всупереч вищевикладеним нормам законодавства фактично змінено цільове призначення частини приміщення навчального закладу та визначено його використання під офіс, тобто для проведення господарської (непідприємницької) діяльності орендарем.

          Як наслідок, на підставі вищевикладеного, суд відхиляє посилання відповідача 1 на недоведеність прокурором фактів використання навчальним закладом спірного приміщеня у навчально-виховній роботі, порушення прав вихованців та осіб, які працюють у цьому навчальному закладі.

          Щодо посилання відповідача 1 на постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами освіти, що належать до державної та комунальної форми власності” №796 від 27.08.2010р., зокрема, на ч.2 п.8, суд виходить с наступного.

          Як вбачається з ч.2 п.8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

          Одночасно, послуги згідно із постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами освіти, що належать до державної та комунальної форми власності” №796 від 27.08.2010р. мають надаватися саме навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної власності, а не органом місцевого самоврядування або його структурними підрозділами.

          Крім того, відповідно до листа Міністерства юстиції України щодо практики застосування норм права у випадку колізії №758-0-2-08-19 від 26.12.2008р., в разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами - вищестоящим та нижчестоящим, застосовується акт, прийнятий вищестоящим органом, як такий, що має більшу юридичну силу.

          Відтак, частиною 5 статті 63 Закону України "Про освіту", як актом, що має більшу юридичну силу, прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

          Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

          Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

          Правова позиція щодо наявності підстав для визнання недійсним договору щодо передачі в оренду об'єкту освіти, за яким вказаний об'єкт використовується для діяльності, не пов'язаної з навчально-виховним процесом, викладена в постановах Верховного суду України від 27.05.2015р. по справі №925/1800/13, Вищого господарського суду України у справах №911/506/15, №918/1165/13, №910/4113/14 та №910/17883/13.

          З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що договір №2260-І від 05.01.2016р. є таким, що вчинений з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим підлягає визнанню судом недійсним.

          Як наслідок, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

          Разом з цим, відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

          Відповідно до ч.3 ст.207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання визнано недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

          Пунктом 2.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013 №11 визначено, що частиною 3 статті 207 Господарського кодексу України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє.

          Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

          Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України та частини другої статті 208 Господарського кодексу України. Разом з тим якщо за правочином, визнаним недійсним, права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, то наслідки у вигляді реституції застосовані бути не можуть, але згідно з частиною другою статті 236 Цивільного кодексу України можливість настання таких прав та обов'язків у майбутньому припиняються.

          Беручи до уваги вищевикладені обставини та згадані норми чинного законодавства, суд задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсним договору оренди №2260 – 1 від 05.01.2016р., яким передано в користування нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 18 кв. м. вартістю 15408,00 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська 38, припиняє за ним зобов'язання на майбутнє.

          Крім того, за приписами частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

          Таким чином, за висновками суду, позовні вимоги в частині зобов'язання звільнення орендованого приміщення та його повернення підлягають задоволенню.

          За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь Донецької області про визнання недійсним договору оренди №2260-1 від 05.01.2016р., яким передано у користування нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38 та про зобов'язання відповідача 2 повернути нежитлове приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38 підлягають задоволенню в повному обсязі.

          Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають віднесенню на відповідачів в рівних частинах.

          На підставі викладеного та керуючись ст. ст.1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

          Позовні вимоги керівника Маріупольської місцевої прокуратури №2 Донецької області, м.Маріуполь Донецької області, в інтересах держави в особі Маріупольської міської ради Донецької області, м.Маріуполь Донецької області до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполь, Комітету самоорганізації населення "Волонтьоровка", м.Маріуполь про визнання недійсним договору оренди №2260-1 від 05.01.2016р., яким передано у користування нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38 та зобов'язання повернути нежитлове приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи 1-3 ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області площею 18 кв.м., вартістю 15408 грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38, задовольнити повністю.

          Визнати недійсним договір оренди №2260-1 від 05.01.2016р., яким передано в користування нежитлове приміщення (офіс) загальною площею 18 кв. м. вартістю 15408,00грн., розташоване за адресою: м.Маріуполь, вул.Брестська, 38, та припинити зобов'язання за договором оренди №2260 – 1 від 05.01.2016р. на майбутнє.

          Зобов'язати Комітет самоорганізації населення комітет самоорганізації населення "Волонтьоровка", (87551, м.Маріуполь, вул.Брестська, буд.38, ЄДРПОУ 23422488) протягом 10 днів з моменту набрання рішенням суду законної сили повернути Департаменту міського майна Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, буд.25, ЄДРПОУ 23599040) нежитлове приміщення Маріупольської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №39 Маріупольської міської ради Донецької області площею 18 кв. м. вартістю 15408,00 грн., розташоване за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Брестська, 38.

          Стягнути з Департаменту міського майна Маріупольської міської (87500, Донецька область, м.Маріуполь, пр.Металургів, буд.25, ЄДРПОУ 23599040) на користь прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6, код ЄДРПОУ 25707002, р/р35216066016251, Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172) сплачений судового збору у розмірі 1378,00 грн.

          Стягнути з Комітету самоорганізації населення комітету самоорганізації населення "Волонтьоровка", (87551, м.Маріуполь, вул.Брестська, буд.38, ЄДРПОУ 23422488) на користь прокуратури Донецької області (87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Університетська, б.6, код ЄДРПОУ 25707002, р/р35216066016251, Державна казначейська служба України, м.Київ, МФО 820172) сплачений судового збору у розмірі 1378,00 грн.

          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

          В судовому засіданні 06.04.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Повний текст рішення підписано 06.04.2017р.

Головуючий суддя Г.В. Левшина

Суддя О.М. Сковородіна

Суддя І.К. Чорненька