Рішення

від 31.03.2017 по справі 914/109/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.03.2017р. Справа № 914/109/17

За позовом: Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» , м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Карро» , м. Львів

про стягнення заборгованості

Суддя Н.Мороз

При секретарі М.Бурак

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

Суть спору:

Позовну заяву подано Приватною організацією «Українська ліга авторських і суміжних прав» , м. Київ до Приватного підприємства «Карро» , м. Львів про стягнення заборгованості.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 16.01.2017р. порушено провадження справі та призначено до розгляду в судовому засіданні на 31.01.2017р. В судових засіданнях 14.02.2017р. та 31.01.2017р. оголошувались перерви, про що представники сторін ознайомлені під розписку. Ухвалою суду від 07.03.2017р. строк вирішення спору продовжено до 31.03.2017р. та відкладено розгляд справи на 28.03.2017р. В судовому засіданні 28.03.2017р. оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Представник позивача в судове засідання 31.03.2017р. з'явився, через службу Господарського суду в порядку ст.22 ГПК України, подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 43076,04 грн. заборгованості, з яких: 30420,00 грн. основного боргу, 287,89 грн. пені, 10 917, 36 грн. інфляційних втрат та 1451, 15 грн. 3 % річних. Позов підтримав з підстав, зазначених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. щодо сплати винагороди (роялті) за використання в комерційній діяльності музичних творів в строки та порядку передбачені умовами договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за період з 27.10.2013р. по 27.12.2016р., яка становить 30420,00 грн. - основного боргу, 287,89 грн. - пені за період з 27.07.2016р. по 27.12.2016р. нарахованої на підставі п.2.6. договору, 10917, 36 грн. - інфляційних втрат та 1451, 15 грн. - 3 % річних. Зазначив, що оскільки жодна із сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору, відтак договір вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах відповідно до умов п.5.2. договору. Позов просить задоволити відповідно до заяви про зменшення позовних вимог від 30.03.2017р.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, подав письмові пояснення, згідно яких повідомив про часткову сплату суми основного боргу в розмірі 4680, 00 грн. як винагороди за період з січня 2014р. по липень 2014р., що підтвердив платіжним дорученням №3051189 від 20.03.2017р. Зазначив, що листом від 24.06.2014р. вих. № 30 та листом від 11.10.2016р. вих. №21 відповідач повідомив позивача про те, що ПП КАРРО не використовує у своїй діяльності музичні твори в закладах, визначених додатком до договору, відтак вважає, що відсутні підстави для нарахування та сплати винагороди (роялті) по укладеному між сторонами договору з липня 2014р. Ствердив, що умовами п.п.5.1, 5.2. договору від 01.02.2013р. №КБР-53/02/13 передбачено можливість його автоматичного продовження на новий строк, проте тільки один раз. На думку відповідача, строк дії договору продовжився на один рік до 01.02.2015р., твердження позивача про автоматичну пролонгацію договору на кожен рік і по сьогоднішній день вважає безпідставними та помилковими. Крім того, згідно відзиву на позовну заяву та письмових пояснень від 31.03.2017р., просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи та подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, створивши у відповідності до ч.3 ст. 4-3 ГПК України сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 №19/2011.

01.02.2013р. між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" (позивач, за договором - УЛАСП) та Приватним підприємством КАРРО (відповідач, за договором - користувач) укладено договір № КБР-53/02/13, згідно умов п.2.1. якого, користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів, а УЛАСП надає користувачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов договору та Закону.

Відповідно до п.2.3. договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж, псля чого надати УЛАСП акт про виплату роялті згідно п.2.5. даного договору. Не зважаючи на дату укладення договору, користувач здійснює виплату винагороди (роялті) за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення використання творів в закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Додатком № 1 до договору №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. сторонами визначено "Перелік закладів, в яких користувач здійснює використання Творів", зокрема: 1) Ресторан Кавказ вул. Ш. Руставелі, 2; 2) Ресторан Бухара , вул. Фурманська, 6; 3) Ресторан Старий Тифліс , вул. Пекарська, 28.

Згідно Додатку № 2 до договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за використання творів. Так, відповідно до п.1.1 додатку №2, розмір щомісячної винагороди нараховується відповідно до Закону, але в будь-якому випадку має складати не менше 260,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору. Загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 780,00 грн. Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Крім того, згідно п.2 Додатку № 2 до договору сторонами погоджено, що виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.)

Пунктом 5.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2014р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 договору дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Повідомлення про припинення дії договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (пункт 5.2 Договору).

Позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача 30420,00 грн. - основного боргу за період з 27.10.2013р. по 27.12.2016р., 287,89 грн. - пені нарахованої за період з 27.07.2016р. по 27.12.2016р. , 10917,36 грн. - інфляційних втрат та 1451, 15 грн. - 3 % річних за період з 27.10.2013р. по 27.12.2016р. згідно заяви про зменшення позовних вимог від 30.03.2017р. Зокрема, позивач зазначив, що відповідачем частково сплачено 7020,00 грн. винагороди (роялті) за 9 місяців (період з 01.02.2013р. по 30.10.2013р.) використання невиключних прав за договором №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р., що підтверджується реєстром платіжних документів по фільтру станом на 20.12.2016р.

Згідно ч.1. ст.418 ЦК України визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом України та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим Законом (ч. 2).

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п.1 ч.1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч.1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до ст. 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Згідно ч.1 ст.440 ЦК України, до майнових прав інтелектуальної власності на твір відносяться: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. До майнових прав інтелектуальної власності на об'єкт суміжних прав відповідно до ч. 1 ст. 452 ЦК України відносяться: право на використання об'єкта суміжних прав; виключне право дозволяти використання об'єкта суміжних прав; право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта суміжних прав, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Як передбачено приписами ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права", виключним правом є майнове право особи, яка має щодо твору, виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи відеограми авторське право і (або) суміжні права, на використання цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання іншим особам у межах строку, встановленого цим Законом.

Згідно ч.2. ст.426 ЦК України, особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, може використовувати цей об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому прав інших осіб. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законом (ч.3. ст.426 ЦК України).

У відповідності до ч.ч.4,5 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно ч.2. ст.33 вищевказаного Закону передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

Суб'єкти авторського права і суміжних прав можуть управляти своїми правами: а) особисто; б) через свого повіреного; в) через організацію колективного управління (ст. 45, ч. 1 ст. 47 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

Як встановлено судом, між сторонами укладено договір №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. про надання відповідачу дозволу (невиключного права) на використання в комерційній діяльності музичних творів з виплатою винагороди (роялті) Приватній організації Українська ліга авторських і суміжних прав (УЛАСП) відповідно до умов договору та Закону.

Позивач зазначив, що за відсутності повідомлень відповідача в порядку п.5.2 договору, цей договір вважався продовженим на той самий строк і на тих же умовах. Враховуючи, що жодна з сторін не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору, позивач вважає, що на даний час строк дії договору є продовженим та визначається періодом з 01.02.2013р. по 01.02.2017р.

Заперечуючи проти тверджень позивача та автоматичного продовження терміну дії договору на кожен рік, відповідач ствердив, що строк дії договору закінчився 01.02.2015р., оскільки протягом місяця до 01 лютого 2014 року жодна з сторін не заявила про припинення його дії договір продовжено на новий строк, тобто до 01.02.2015р. На думку відповідача, пунктом 5.2. договору та прив'язкою до конкретної календарної дати, яка може мати місце лише один раз, а саме 01 лютого 2014 року , а не події, яка б дійсно могла повторюватись кілька разів у різні дати, сторони унеможливили багаторазове автоматичне продовження строку дії договору. Крім того, відповідач посилається на аналогічну позицію викладену в рішенні господарського суду Харківської області від 22.11.2016р. по справі №922/3103/16, яке набрало законної сили та не оскаржувалось. Також, відповідач вважає, що позивачем неправомірно та в порушення п.3.3. договору здійснювалось нарахування винагороди (роялті) з липня 2014р., відтак визнав заборгованість на суму 6240,00 грн. за період з листопада 2013 року по червень 2014р., яка з врахуванням позовної давності становить 4680, 00 грн.

Згідно зі ст.14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України яка кореспондується з ч.7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Так, строк договору є однією із складових його змісту. Строком є термін дії певного договору. Строк дії договору визначається сторонами на їх власний розсуд. Згідно ст.252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Початок строку чи його закінчення можуть визначатися вказівкою на календарну дату або на подію, що має неминуче настати. Таким чином, у випадку настання календарної дати або відповідної події, визначених договором, дія останнього припиняється.

Суд зазначає, що твердження відповідача про те, що строк дії договору КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. закінчився 01.02.2015р. є безпідставним. Так, як випливає з листа від 11.10.2016р. №21, ПП Карро посилається на невикористання музичних творів у своїй діяльності згідно договору КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. та просить позивача не виставляти рахунки на сплату винагороди (роялті), тобто відповідач підтверджує строк дії зазначеного договору. При цьому, в листі від 11.10.2016р. №21 відповідач не посилається на закінчення строку дії договору 01.02.2015р., а відтак вважає його продовженим.

Згідно п.5.1. договору передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2014р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання. У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 договору дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Повідомлення про припинення дії договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (пункт 5.2 Договору).

Відтак, доводи відповідача щодо закінчення строку дії договору з 01.02.2015р. визнаються безпідставними, оскільки п.5.2 цього договору передбачено можливість його автоматичної пролонгації на той самий строк і на тих же умовах в разі відсутності письмового повідомлення жодної з сторін про припинення договору за місяць до закінчення строку його дії.

З матеріалів справи вбачається, що жодна з сторін письмово не повідомляла іншу сторону про припинення дії договору в порядку п. 5.2 договору, судом не встановлено, а відповідачем не доведено звернення з відповідним письмовим повідомленням про припинення дії договору, що свідчить про неодноразове продовження дії договору КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. на той самий строк (на один рік) та на тих самих умовах. (Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого Господарського суду від 04.04.2006р. по справі № 15/360-05). Крім того, суд звертає увагу на аналогічні позиції викладені в рішення Господарського суду м.Києва від 21.11.2016р. по справі №910/16810/16, рішенні господарського суду Київської області від 19.01.2016р. по справі № 911/3897/15 щодо автоматичного продовження дії договорів на використання в комерційній діяльності музичних творів .

Як встановлено судом, на підставі п.3.3. договору, листом від 24.06.2014р. №30 відповідач повідомив позивача про те, що ПП Карро не використовує у своїй діяльності музичні твори в закладах, визначених додатком №1 до договору та просив не нараховувати винагороду (роялті). Крім того, листом від 11.10.2016р. вих. №21, ПП Карро повторно повідомило УЛАСП про невикористання у своїй діяльності музичних творів та звернулось з проханням не виставляти рахунки на сплату винагороди (роялті), оскільки після червня 2014р. нарахуванням винагороди (роялті) УЛАСП відповідно до п.3.3. договору є незаконним.

Проте, посилання відповідача на листи - повідомлення від 24.06.2014р. та 11.10.2016р. про невикористання у своїй діяльності музичних творів та відсутність підстав для нарахування винагороди (роялті) по укладеному договору судом до уваги не приймаються, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надсилання листа від 24.06.2014р. на адресу позивача, за спірний період з листопада 2013р. по грудень 2016р. договір був чинним, недійсним не визнавався, повідомлення про припинення договору в порядку п.5.2. договору відповідачем не скеровувалось, відтак зобов»язання за договором має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, зокрема, щодо сплати відповідачем винагороди (роялті) за використання музичних творів. При цьому, договір є обов'язковий для виконання сторонами в силу положень статті 629 ЦК України.

Таким чином, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо сплати винагороди належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем за період з листопада 2013р. по 27 грудня 2016р. виникла заборгованість в розмірі 30420,00 грн. основного боргу.

В процесі розгляду справи, відповідачем сплачено 4680,00 грн. основного боргу як винагороду (роялті) за період з січня 2014р. по липень 2014р., що підтверджується платіжним дорученням №3051189 від 20.03.2017р. (в матеріалах справи).

Відповідно до п.1-1 ч.1. ст.80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи часткову сплату відповідачем основного боргу, суд дійшов висновку припинити провадження в частині стягнення основного боргу на суму 4680, 00 грн.

Згідно відзиву на позовну заяву та письмових пояснень від 31.03.2017р., позивач просить суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно ч.2. ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4. ст.267 ЦК України).

Відтак, враховуючи встановлений ст.257 ЦК України строк на звернення до суду з вимогою про стягнення суми основного боргу за період з 30.12.2013р. по 30.12.2016р. та часткову проплату, сума основного боргу становить 24180,00 грн. та підлягає стягненню.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.2.6. договору, у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

На підставі п.2.6. договору, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору та порушенням строків оплати, позивачем нараховано відповідачу 287,89 грн. пені за період з 27.07.2016р. по 27.12.2016р.

Проте, перевіривши нарахування та здійснивши самостійно перерахунок пені у відповідності до чинного законодавства за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" суд встановив, що сума пені становить 286,50 грн. та підлягає стягненню.

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 10917,36 грн. інфляційних втрат та 1451, 15 грн. 3 % річних.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3.1 та 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань роз'яснено, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, та сплата трьох процентів річних від простроченої суми не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань передбачено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). При цьому, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Згідно абз.3 ч.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця .

Таким чином суд, перевіривши періоди нарахування прострочки виконання грошового зобов'язання, враховуючи встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності на звернення до суду та здійснивши самостійно перерахунок інфляційних втрат за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" встановив, що за період з 30.12.2013р. по 27.12.2016р. їх сума складає 11114,18 грн., тобто є більшою ніж вказав позивач. Однак, у відповідності до норм господарсько-процесуального законодавства суд розглядає спір в межах заявлених позовних вимог та не вправі виходити за їх межі без заявленого клопотання відповідно до ч.1 п.2. ст. 83 ГПК України. Відтак, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума інфляційних втрат з врахуванням строків позовної давності в розмірі 9529,90 грн. та 3 % річних в розмірі 1302,35 грн. за період з 30.12.2013р. по 27.12.2016р.

Враховуючи проведений перерахунок, загальна сума інфляційних втрат та 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 9529,90 грн. - інфляційних втрат та 1302,35 грн. - 3% річних.

За умовами ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до приписів ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, винагороду (роялті) за використання музичних творів у встановленому договором порядку та строки не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на день розгляду справи не погашена та становить 24180,00 грн. - основного боргу, 286,50 грн. - пені, 9529,90 грн. - інфляційних втрат, 1302,35 грн. - 3% річних та підлягає стягненню. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4-3 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими поданими доказами, відповідачами не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань, а відтак, позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Судові витрати, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 80, 82, 84, 85, 116, 117 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства Карро , м.Львів, пл.Катедральна, буд.3 (код ЄДРПОУ 25224427) на користь Приватної організації Українська ліга авторських і суміжних прав , м.Київ, вул. Євгена Сверстюка, буд. 23, оф. 1016 (код ЄДРПОУ 37396233) - 24180, 00 грн. - основного боргу, 286, 50 грн. - пені, 1302,35 грн. - 3 % річних, 9529,90 грн. інфляційних втрат та 1128,58 грн. судового збору.

3. В частині стягнення основного боргу на суму 4680,00 грн. провадження по справі - припинити.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 05.04.2017р.

Суддя Мороз Н.В.