Постанова

від 26.06.2017 по справі 914/109/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" червня 2017 р. Справа № 914/109/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Карро» б/н від 12.04.17 р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.2017 року

у справі №914/109/17

за позовом: Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» , м. Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Карро» , м. Львів

про стягнення заборгованості

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2 - представник;

від відповідача - не з'явився;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/109/17 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.17 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 25.05.17.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.05.17 розгляд справи відкладено на 01.06.17.

Розпорядженням керівника апарату суду від 30.05.17 №245 у справі призначено проведення автоматизовної заміни складу колегії суддів у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Гриців В.М.

Згідно з протоколом автоматизовної заміни складу колегії суддів від 30.05.17 до складу судової колегії замість судді Гриців В.М. введено суддю Малех І.Б.

У судових засіданнях 01.06.17 та 06.06.17 оголошено перерви, судове засідання призначено на 26.06.17.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.17 у справі №914/109/17 (суддя мороз Н.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного підприємства «Карро» на користь Приватної організації «Українська ліга авторських і суміжних прав»- 24180, 00 грн. - основного боргу, 286, 50 грн. - пені, 1302,35 грн. - 3 % річних, 9529,90 грн. інфляційних втрат та 1128,58 грн. судового збору. В частині стягнення основного боргу на суму 4680,00 грн. провадження по справі - припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що за спірний період з листопада 2013р. по грудень 2016р. договір був чинним, недійсним не визнавався, повідомлення про припинення договору в порядку п.5.2. договору відповідачем не скеровувалось, відтак зобов»язання за договором має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, зокрема, щодо сплати відповідачем винагороди (роялті) за використання музичних творів. При цьому, договір є обов'язковий для виконання сторонами в силу положень статті 629 ЦК України. При цьому, судом не взято до уваги листи - повідомлення від 24.06.2014р. та 11.10.2016р. про невикористання у своїй діяльності музичних творів та відсутність підстав для нарахування винагороди (роялті) по укладеному договору судом до уваги не приймаються, оскільки в матеріалах справи відсутні докази надсилання листа від 24.06.2014р. на адресу позивача.

Судом першої інстанції зазначено, що з огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язання щодо сплати винагороди належним чином, внаслідок чого у нього перед позивачем за період з листопада 2013р. по 27 грудня 2016р. виникла заборгованість в розмірі 30420,00 грн. основного боргу.

Зважаючи на сплату в процесі розгляду справи, відповідачем 4680,00 грн. основного боргу як винагороду (роялті) за період з січня 2014р. по липень 2014р. місцевий господарський суд дійшов висновку про припиненя провадження у справі в ціяй частині.

Місцевим господарським судом зазначено, що враховуючи встановлений ст.257 ЦК України строк на звернення до суду з вимогою про стягнення суми основного боргу за період з 30.12.2013р. по 30.12.2016р. та часткову проплату, сума основного боргу становить 24180,00 грн.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість стягнення з відповідача також пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення Господарського суду Львівської області від 31.03.17 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

При цьому, апелянт покликається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вважає, що місцевим господарським судом не взято доу ваги тієї обставини, що ПП Карро листами від 24.06.14 та 11.10.16 двічі повідомило позивача про те, що не використовує у своїй діяльності музичні твори в закладах, а тому, як зазначає скаржник, відсутні підстави для нарахування та сплати винагороди (роялті) по укладеному договору. Вказані обставини, скаржник зазначає також і в пояснення х до апеляційної скарги які подані до суду апеляційної інстанції 02.06.17.

Також на думку скаржника, помилковим є твердження позивача про автоматичне продовження строку дії договору, оскільки договором передбачена можливість його продовження лише один раз, тобто до 01.12.15.

Крім того, скаржник вважає, що позивачем безпідставно та помилково нараховується пеня і штрафні санкції.

25 травня 2017 року до суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому позивач покликається на законність та обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у зв'язку з чим просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення з огляду на її безпідставність.

У судовому засіданні присутній представник позивача навів свої доводи міркування та заперечення.

Відповідач участі свого уповноваженого представника у судовом узасіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив.

Щодо цього судова колегія зазначає, що стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що у матеріалах справи наявні відомості та документи, необхідні для перегляду рішення в апеляційному порядку, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Приватна організація "Українська ліга авторських і суміжних прав" є організацією колективного управління майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав відповідно до свідоцтва Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України про облік організації колективного управління від 24.01.2011 №19/2011.

1 лютого 2013 року між Приватною організацією "Українська ліга авторських і суміжних прав" та Приватним підприємством «КАРРО» укладено договір № КБР-53/02/13.

Відповідно до умов укладеного договору, а саме п.2.1. користувач здійснює використання в комерційній діяльності музичних творів, а УЛАСП надає користувачу, на умовах, визначених цим договором, дозвіл (невиключне право) на таке використання, в тому числі, усіх необхідних майнових прав для використання творів, а також здійснює збір винагороди (роялті). Користувач зобов'язується виплачувати винагороду (роялті) на поточний рахунок УЛАСП відповідно до умов договору та Закону.

Відповідно до п.2.3. договору, користувач зобов'язується перерахувати на поточний рахунок УЛАСП винагороду (роялті), узгоджену сторонами у відповідних додатках до цього договору, не пізніше ніж за 5 (п'ять) днів до початку місяця, за який здійснюється платіж, псля чого надати УЛАСП акт про виплату роялті згідно п.2.5. даного договору. Не зважаючи на дату укладення договору, користувач здійснює виплату винагороди (роялті) за весь місяць (календарний період), в якому було укладено договір. Платіж здійснюється не пізніше трьох календарних днів після підписання цього договору.

Пунктом 3.3. договору передбачено, що користувач зобов'язується протягом п'яти днів письмово повідомити УЛАСП про припинення використання творів в закладах користувача, зазначених у відповідних додатках до цього договору. В разі несвоєчасного повідомлення про настання зазначених вище обставин користувач зобов'язується сплатити винагороду, узгоджену сторонами у відповідних додатках, у повному обсязі і за весь період.

Додатком № 1 до договору №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. сторонами визначено "Перелік закладів, в яких користувач здійснює використання Творів", зокрема: 1) Ресторан «Кавказ» вул. Ш. Руставелі, 2; 2) Ресторан «Бухара» , вул. Фурманська, 6; 3) Ресторан «Старий Тифліс» , вул. Пекарська, 28.

Згідно Додатку № 2 до договору сторонами погоджено розмір щомісячної винагороди (роялті) за використання творів.

Відповідно до п.1.1 додатку №2, розмір щомісячної винагороди нараховується відповідно до Закону, але в будь-якому випадку має складати не менше 260,00 грн. за кожен заклад користувача, зазначений у відповідних додатках до договору. Загальна сума щомісячної винагороди з дня набуття чинності договору становить 780,00 грн.

Зазначена сума щомісячно перераховується користувачем на розрахунковий рахунок УЛАСП відповідно до умов договору.

Крім того, згідно п.2 Додатку № 2 до договору сторонами погоджено, що виплата винагороди проводиться з урахуванням офіційного річного рівня інфляції (тобто загальна сума платежу на кожен наступний рік збільшується шляхом множення на офіційний індекс інфляції попереднього року і т.д.)

Пунктом 5.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2014р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 договору дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах.

Повідомлення про припинення дії договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (пункт 5.2 Договору).

Покликаючись на порушення ПП Карро умов укладеного договору в частині розрахунків за використання творів, Приватна організація «Українська ліга авторських і суміжних прав» звернулася до суду з позовом до ПП Карро про стягнення заборгованості.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до положень ст. 154 Господарського кодексу України (надалі-ГК) відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

У Цивільному кодексі України положення про право інтелектуальної власності викладено у книзі четвертій „Право інтелектуальної власності, главі 75 „Розпорядження правами інтелектуальної власності та главі 76 „Комерційна концесія.

Частиною 1 ст. 418 Цивільного кодексу України ( надалі -ЦК) визначено, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Згідно з ч. 2 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності визначений приписами ч. 1 ст. 420 ЦК України. Зокрема, об'єктами права інтелектуальної власності є літературні та художні твори, які в свою чергу є об'єктами авторського права (ч. 1 ст. 433 ЦК України), до складу яких входять музичні твори (з текстом або без тексту) (п.1 ч.1 ст. 433 ЦК України), а також виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення, які в свою чергу є об'єктами суміжних прав (ч.1 ст. 449 ЦК України).

Відповідно до ст. 422 ЦК України, право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Відповідно до положень ст. ст. 435, 440, 441, 443 ЦК України, ст. 7, 15, 31 - 33 Закону України "Про авторське право і суміжні права": право на використання твору належить автору або іншій особі, яка одержала відповідне майнове право у встановленому порядку (за договором, який відповідає визначеним законом вимогам); використання твору здійснюється лише за згодою автора або особи, якій передано відповідне майнове право (за виключенням випадків, вичерпний перелік яких встановлено законом); розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються в авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст. 32 Закону України "Про авторське право і суміжні права", за авторським договором про передачу невиключного права на використання твору автор (чи інша особа, яка має авторське право) передає іншій особі право використовувати твір певним способом і у встановлених межах. При цьому за особою, яка передає невиключне право, зберігається право на використання твору і на передачу невиключного права на використання твору іншим особам. Право на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яким суб'єкти авторського права передали повноваження на управління своїми майновими авторськими правами.

Згідно ч.2. ст.33 ЗУ Про авторські та суміжні права передбачено, що договір про передачу прав на використання творів вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов (строку дії договору, способу використання твору, території, на яку поширюється передаване право, розміру і порядку виплати авторської винагороди, а також інших умов, щодо яких за вимогою однієї із сторін повинно бути досягнено згоди). Авторська винагорода визначається у договорі у вигляді відсотків від доходу, отриманого від використання твору, або у вигляді фіксованої суми чи іншим чином. При цьому ставки авторської винагороди не можуть бути нижчими за мінімальні ставки, встановлені Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами у справі виникли правовідносини на підставі договору №КБР-53/02/13 від 01.02.2013р. про надання відповідачу дозволу (невиключного права) на використання в комерційній діяльності музичних творів з виплатою винагороди (роялті) Приватній організації «Українська ліга авторських і суміжних прав» (УЛАСП) відповідно до умов договору та Закону.

Як зазначено вище, відповідно до умов укладеного договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2014р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання (п.5.1).

У випадку якщо жодна з сторін не повідомить письмово іншу сторону про припинення дії договору протягом місяця до настання зазначеної в пункті 5.1 договору дати припинення дії договору, дія договору вважається продовженою на той самий строк і на тих же умовах. Повідомлення про припинення дії договору має бути надіслане засобами поштового зв'язку (рекомендованим листом), при цьому належним доказом повідомлення є квитанція відділу поштового зв'язку із зазначенням вказаних в цьому договорі поштових реквізитів сторони, на адресу якої направлено листа, а також документ з відтиском (печаткою) поштового відділу, який посвідчує відправлення зазначеного вище повідомлення (пункт 5.2 Договору).

Як встановлено місцевим господарським судом, в матеріалах справи відсутні докази письмового повідомлення жодної із сторін про припинення дії договору в порядку п. 5.2 договору, при цьому з матеріалів справи також не вбачається, що відповідач звертався до позивача з відповідним письмовим повідомленням про припинення дії договору.

Крім того, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи місяться повідомлення відповідача складені на підставі п.3.3. договору, а саме листа від 24.06.2014р. №30 та лист від 11.10.2016р. вих. №21 в яких ПП Карро зазначає про невикористання у своїй діяльності музичних творів та звернулось з проханням не виставляти рахунки на сплату винагороди (роялті).

Разом з цим, у вказаних листах відповідачем жодним чином не зазначалося про припинення строку дії договору, натомість з покликанням на п.3.3. було зазначено про невикористання творів у своїй діяльності. В матеріалаїх справи відсутні докази надіслання листа від 24.06.2014р. №30 н аадресу позивача, натомість позивач заперечує факт його отримання.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з твердженням місцевого господарського суду про продовження строку дії договору на той самий строк та на тих самих умовах у зв'язку з чим у відповідача виник обов'язок по сплаті роялті на виконання умов укладеного договору.

Наведеним спроствоються протилежні доводи апеляційної скарги з щодо припиненян терміну дії договору.

Згідно ст.526 ЦК України в контексті з вимогами ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису статті 525 ЦК України не допускається.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на встановлення факт продовження строку дії договору, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду щодо виникнення у відповідача заборгованості по сплаті роялті за період з листопада 2013р. по 27 грудня 2016р. в розмірі 30420,00 грн. Доказів сплати вказаної суми на спростування наведеного в матеріалах справи не міститься.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем під час розгляду справи місцевим господарським судом здійснено оплату 4680,00 грн. основного боргу як винагороду (роялті) за період з січня 2014р. по липень 2014р., що підтверджується платіжним дорученням №3051189 від 20.03.2017р. вказана сума зарахована позивачем в оплачу частини основного боргу, а тому місцевим господарським судом підставно припинено провадження у справі в цій частині.

Разом з цим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано до місцевого господарського суду заяву про застосування строків позовної давності.

Таким чином встановивши факт обгрунтованості заявлених позовних вимог в частині основго боргу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає таке:

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Згідно ч.2. ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності, за загальним правилом, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4. ст.267 ЦК України).

Таким чином, враховуючи вимоги ст.257 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позову в частині основного боргу за період з 30.12.13 по 30.12.16, застосувавши таким чином позовну давність до вимог про стягнення основного боргу за період з 27.10.13 по 29.12.13.

З огляду на наведене та здійснення відповідачем сплати основного боргу в розмірі 4680 грн., місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог в частині основного боргу на суму 24180,00 грн.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а згідно частини першої ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України встановлює, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування саме до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених законами та договором. При цьому, у відповідності до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язання контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Таким чином, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, передбачені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.2.6. договору, у разі прострочення користувачем виконання грошового зобов'язання по договору, УЛАСП має право нарахувати пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідний період, за кожен день такого прострочення.

Щодо строку нарахування пені, судова колегія зазначає про те, що відповідно до п. 5.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.02.2014р., а в частині невиконаних фінансових зобов'язань, фінансових санкцій та будь-яких інших зобов'язань до їх повного виконання.

Таким чином позивачем правомірно зазначено період нарахування пені, при цьому судом апеляційної інстанції перевіревіривши правильність здійсненого судом першої інстанції перерахунку пені встановлено правилість такого розрахунку з огляду на що суд дійшов висновку про обгрунтованість задовлення позову в частині стягнення 286,50 грн. пені.

Також, як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання позивач просить суд стягнути з відповідача 10917,36 грн. інфляційних втрат та 1451, 15 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши здійснений місцевим господарським судом перерахунок завлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та 3% річних, колегія суддів дійшла висновку про обгрунтованість нарахування інфляційних втрат в розмірі 9529,90 грн. та 3% річних в розмірі 1302,35 грн.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається з вищенаведеного, скаржником не доведено належними та допустимими доказами тих обставин які б могли бути підставою для скасування чи зміни рішення місцевого господарського суду, разом з цим суд апеляційної інстанції вважає обгрунтованою позицію суду першої інстанції стосовно задоволення позову на суму 24180,00 грн. - основного боргу, 286,50 грн. - пені, 9529,90 грн. - інфляційних втрат, 1302,35 грн. - 3% річних, відтак, рішенням Господарського суду Львівської області від 31.03.17 у справі №914/109/17 слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівськї області від 31.03.17 у справі №914/109/17 залишити без змін, апеляційну скаргу ПП Карро - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.07.17

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Малех І.Б.