Рішення

від 06.04.2017 по справі 906/220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.04.2017 Справа № 906/220/17 За позовом Управління Держпродспоживслужби в Ружинському районі, смт. Ружини, Житомирська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс", м. Дніпро

про стягнення заборгованості за договором поставки у розмірі 2 291, 93 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - не з'явився.

Суть спору :

Управління Держпродспоживслужби в Ружинському районі (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом, у якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - відповідач) суму 2 100,00 грн. основного боргу, 84,00 грн. інфляційних, 107, 93 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями позивача на порушення зобов'язань відповідача щодо поставки передплаченого позивачем товару.

Позивач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, подав клопотання від 04.04.2017 року, за змістом якого підтримує позовні вимоги в повному обсязі, а також просить суд розглянути справу за відсутністю представника позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, надіслав відзив на позов, за змістом якого відповідач просить суд розглянути справу за відсутністю представника відповідача, а також заперечує проти позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -

встановив:

13.12.2016 року між позивачем (постачальником) та відповідачем (замовником) укладено договір поставки №0051/055 (далі - Договір), за умовами якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти товар.

Відносини, що виникли між сторонами на підставі зазначеного вище Договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно положень ст.ст. 4, 173-175 і ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.

Приписами статті 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальна сума Договору становить 2 100,00 грн., в тому числі 329,86 грн. - ПДВ (п.3.2 Договору)

Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку та накладних на товар, за цінами, що діють на момент надходження коштів (п.4.1 Договору)

Згідно п.4.4 Договору після оплати товару на протязі 5-ти робочих днів постачальник зобов'язаний передати покупець, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скетч-карти) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розглянувши матеріали справи, суд зазначає, що на виконання умов Договору, позивачем згідно платіжного доручення №121 від 16.12.2016 року було перераховано відповідачу суму 2 100,00 грн., проте відповідачем не поставлено обумовлений Договором товар.

Претензіями від 05.01.2017 року та від 20.01.2017 року позивач звертався до відповідача з вимогою щодо поставки передплаченого товару.

З огляду на те, що вказані претензії позивача залишені відповідачем без відповіді, позивач звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача суми сплаченого товару.

На час розгляду спору відповідач не надав господарському суду доказів добровільної сплати спірної суми заборгованості, обставин, наведених позивачем в обґрунтування позовних вимог, не спростував.

Згідно до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно положень ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Положеннями ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання, а ст. 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині поставки передплаченого товару, позивач в порядку п.7.2 Договору та приписів ч.2 ст.625 ЦК України нарахував до сплати відповідачу пеню за період з 24.12.16р. по 01.03.17р. у розмірі 107, 93 грн., а також інфляційні за період з грудня 2016 року по лютий 2017 року у розмірі 84,00 грн.

Перевіривши здійснені позивачем нарахування розміру пені, суд зазначає, що позивачем невірно визначено дату початку періоду з якої він може проводити відповідні нарахування.

Так, 16.12.2016 року позивачем було здійснено передплату товару на суму 2 100, 00 грн.

З урахуванням приписів пункту 4.4 Договору, граничним терміном поставки передплаченого товару є 27.12.2016 року, а прострочення відповідачем виконання зобов'язання з поставки товару почалось з 28.12.2016 року і саме з цієї дати позивач має право нараховувати пеню.

За таких обставин, суд визнає нарахування розміру пені обґрунтованими частково, а саме задовольняє за період з 28.12.16р. по 01.03.17р. пеню на суму 103, 08 грн., тоді як в решті нарахувань пені відмовляє за безпідставністю.

Щодо нарахування інфляційних, суд зазначає наступне.

Приписами пункту 5.2 постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17.12.13р. №14, визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вичиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних.

Відповідно до вимог частин 1 і 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів; одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.

Викладене є підставою для часткового задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України сплата судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85, 116-117 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, м. Дніпро, пр. Слобожанський, буд.40-А; код ЄДРПОУ 39726851) на користь Управління Держпродспоживслужби в Ружинському районі (13600, Житомирська область, смт. Ружин, вул. О.Бурди, буд.23; код ЄДРПОУ 40348918) суму 2 100,00 грн. заборгованості, 103, 08 грн . пені, 1 537, 97 грн. витрат по сплаті судового збору.

В решті позовних вимог - відмовити .

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров

Повний текст рішення підписаний - 06.04.2017