Постанова

від 05.04.2017 по справі 923/561/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2017 року Справа № 923/561/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовка І.В. (головуючого, доповідача), Кондратової І.Д., Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу дочірнього підприємства "Таврія" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року у справі № 923/561/16 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Талісман" до дочірнього підприємства "Таврія" про повернення майна,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року позивач звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до відповідача про вилучення майна, переданого на зберігання згідно з договором від 26.05.2014 року № 332 та актом приймання-передачі хімічних засобів захисту рослин № 1, а саме: хімічні засоби захисту рослин "Люмакс" в кількості 980 літрів загальною вартістю 389 844 грн., та передати їх товариству з обмеженою відповідальністю "Талісман", у зв'язку з невиконанням відповідачем (зберігачем) обов'язку з повернення такого майна.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 20.07.2016 року (суддя Ярошенко В.П.) позов задоволено та постановлено вилучити у відповідача майно, передане на зберігання згідно з договором від 26.05.2014 року № 332 та актом приймання-передачі хімічних засобів захисту рослин № 1, а саме: хімічні засоби захисту рослин "Люмакс" в кількості 980 літрів загальною вартістю 389 844 грн., та передати їх позивачу.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року (судді: Воронюк О.Л., Лашин В.В., Величко Т.А.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач вважає, що судами не повно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.

Відзив на касаційну скаргу від позивача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2014 року між ТОВ "Талісман" (поклажодавець) та ДП "Таврія" (зберігач) було укладено договір №332 відповідального складського зберігання, відповідно до умов якого зберігач зобов'язується на умовах, встановлених договором, прийняти на зберігання та зберігати хімічні засоби захисту рослин, що передаються поклажодавцем згідно з актом приймання-передачі та повернути товар в схоронності на першу вимогу поклажодавця.

Згідно з пп. 2.1.2. п. 2.1. договору зберігач приймає товар на зберігання та видає його на складі, що знаходиться за адресою: Херсонська обл., м. Нова Каховка, с. Райське, вул. Основська, 13а. На цьому складі зберігач зобов'язаний надати місце для зберігання продукції загальною площею не менше 72 м 2 , а також приймати товар на зберігання і видавати його партіями і з більш ранньою датою виготовлення товару протягом робочого дня.

Відповідно до пп. 2.1.7. п. 2.1. договору після закінчення огляду товару зберігач і поклажодавець складають акт приймання-передачі товару на відповідальне зберігання, в якому вказуються: найменування, реквізити та підписи уповноважених осіб на здачу-приймання товару на зберігання; поточний номер акта приймання-передачі товару; від якої організації і кого саме прийнятий товар на зберігання, а також хто саме прийняв товар від зберігача; найменування та кількість прийнятого на зберігання товару - число одиниць і (або) місця, і (або) міра (вага, об'єм) товару; строк, на який товар прийнято на зберігання, якщо такий установлюється поклажодавцем, якщо строк не вказаний, вважається що товар прийнято на зберігання на вимогу; дата акта приймання-передачі; печатка та підпис зберігача та поклажодавця.

Оформлення акта приймання-передачі товару підтверджує, що зберігачем проведено всі дії з приймання товару на зберігання, включаючи перевірку кількості і зовнішнього стану товару.

Відповідно до пп. 2.1.9 п. 2.1. договору зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцю той товар, який був переданий на зберігання та в тому стані, в якому він був прийнятий на зберігання.

Підпунктом 2.2.2. пункту 2.2 договору передбачено право поклажодавця в будь-який час забрати весь чи частину товару зі зберігання.

У п. 3.1. договору зазначено, що винагороду за відповідальне зберігання в розмірі 100 грн., з урахуванням ПДВ за повний календарний місяць (включаючи вартість вантажно-розвантажувальних робіт). Оплата проводиться до 15 числа місяця, наступного за тим, що підлягає оплаті, на підставі виставленого рахунку.

Пунктом 4.1. договору встановлено строк його дії, а саме: до 31 грудня 2014 року.

Додатковою угодою №1 від 30 грудня 2014 року до договору його дію було подовжено до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до акту приймання-передачі хімічних засобів захисту рослин №1 до договору від 26.05.2014 року №332, підписаного керівниками сторін та скріплений печатками товариств, позивачем були передані на зберігання, а відповідачем прийняті хімічні засоби захисту рослин "Люмакс" в кількості 980 літрів загальною вартістю 389 844,00 грн.

06.04.2016 року позивач звернувся з письмовою вимогою до відповідача про повернення майна переданого на зберігання, у зв'язку із закінченням строку дії договору, про що свідчить опис вкладення у цінний лист з направленням вимоги на адресу відповідача, яка залишена відповідачем без виконання.

Предметом судового розгляду у даній справі є вимога поклажодавця до зберігача про зобов'язання повернути рухоме майно, передане на зберігання за договором відповідального зберігання.

Висновок судів обох інстанцій про відмову в позові обґрунтовано доведеністю обставин передачі позивачем на зберігання відповідачу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 110 10 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Про відкладення розгляду справи виноситься ухвала, в якій вказуються час і місце проведення наступного засідання.

За змістом ст. 87 ГПК України ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

У разі відкладення розгляду справи сторони, які беруть участь в справі вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи якщо останнім виконано вимоги ч. 2 ст. 77 ГПК України та ст. 87 ГПК України.

Разом з цим, згідно з п. 3.9.1 1 . постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 у випадках коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони. При цьому зазначена ухвала надсилається сторонам в обов'язковому порядку.

За матеріалами справи ухвалою господарського суду Херсонської області від 31.05.2016 року було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 14.06.2016 року.

Ухвалами господарського суду Херсонської області від 14.06.2016 року та від 30.06.2016 року розгляд справи було відкладено на 30.06.2016 року і на 14.07.2016 року відповідно.

Листом від 14.07.2016 року № 923/561/16/5009/16 господарським судом Херсонської області направлено на адресу ТОВ "Талісман" та ДП "Таврія" повідомлення про те, що справа, яка призначена на 14.07.2016 року, буде розглядатися 20.07.2016 року о 12:00.

Зазначений лист підписано помічником судді М.В. Вецало та на звороті містить відбиток штемпеля господарського суду Херсонської області про направлення сторонам.

Однак, всупереч вимогам ст. 77, 87 ГПК України судом не виносилася та не надсилалася сторонам в установленому процесуальним законом порядку ухвала про відкладення розгляду справи на 20.07.2016 року.

У судове засідання 20.07.2016 року, в якому було прийнято рішення, сторони не з'явилися.

Відтак, судом першої інстанції справу було розглянуто за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, оскільки в матеріалах справи містяться дані про його неналежне повідомлення про час і місце засідання суду.

При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання з огляду на те, що ухвали суду першої інстанції про призначення та про відкладення розгляду справи були направлені на належну адресу відповідача відповідно до вимог чинного законодавства, спростовується матеріалами справи, оскільки жодної ухвали про призначення чи про відкладення розгляду справи на 20.07.2016 року, коли було прийнято оскаржене судове рішення, вони не містять .

Отже, переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний господарський суд наведеного не врахував та належним чином не перевірив доводи відповідача про неповідомлення його про час і місце засідання суду, тоді як, відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 104 ГПК України безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду судом апеляційної інстанції, є порушення норм процесуального права, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду.

Таким чином, оскаржені судові рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, що є в будь-якому випадку підставою для його скасування та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, ч. 1 ст. 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За пунктом 3.1 договору відповідального зберігання передбачено розмір плати за зберігання та порядок її сплати.

Проте, судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання здійснення оплати поклажодавцем за надані послуги з огляду на заперечення відповідача щодо надання ним послуг зберігання спірного майна.

До того ж, під час розгляду справи в апеляційному порядку відповідачем долучено до матеріалів справи, зокрема, Акт № 1 про зняття хімічних речовин захисту рослин з відповідального зберігання від 05 листопада 2015 року (а.с. 93-94) разом з клопотанням про долучення додаткових доказів від 04.11.2016 року.

Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Як вбачається з описової частини постанови апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року (а.с. 117) судом апеляційної інстанції долучено додаткові докази до матеріалів справи.

Водночас, прийнявши додаткові докази відповідача, зокрема, копію Акта № 1 про зняття хімічних речовин захисту рослин з відповідального зберігання від 05 листопада 2015 року, заяву ОСОБА_4 від 02.12.2016 року та довідку від 02.12.2016 року, які не були подані суду першої інстанції, господарський суд апеляційної інстанції у постанові не зазначив підстави такого прийняття. Тобто, апеляційним господарським судом прийнято нові додаткові докази без врахування ч. 1 ст. 101 ГПК України.

Разом з цим, відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 105 ГПК України у постанові суду апеляційної інстанції мають бути зазначені обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом (п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення").

Втім, як вбачається із оскарженої постанови, апеляційний господарський суд в порушення вимог ст. ст. 43, 105 ГПК України взагалі не надав правової оцінки залученому в якості додаткового доказу Акту № 1 про зняття хімічних речовин захисту рослин з відповідального зберігання від 05 листопада 2015 року.

Отже, судом першої інстанції справу розглянуто за відсутності сторін, які не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, а суд апеляційної інстанції припустився порушення норм процесуального права, зокрема, статей 43, 99, 101, 104 та 105 ГПК України, що згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 111 10 ГПК України є підставою для скасування оскаржених судових рішень.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 12 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Таврія" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 року та рішення господарського суду Херсонської області від 20.07.2016 року скасувати, і справу № 923/561/16 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді І.Кондратова

Л.Стратієнко