Рішення

від 03.04.2017 по справі 910/1838/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2017№910/1838/17

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/1838/17

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області,

до публічного акціонерного товариства Креді Агріголь Банк , м. Київ,

про стягнення 24 717,48 грн.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_3 (довіреність від 10.09.2015 №б/н);

відповідача - Максименка В.О. (довіреність від 17.03.2014 №б/н).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець) звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства Креді Агріголь Банк (далі - Банк) 22 185,78 грн. втрат від інфляції і 2 531,70 грн. 3% річних, нарахованих на прострочену суму заборгованості - 97 250,34 грн., яка утворилася у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нежилого приміщення від 23.06.2014 №1/1 (далі - Договір) та розмір якої підтверджено рішеннями господарських судів у справі №904/4930/15.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що:

рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15 за позовом Підприємця до Банка в особі відокремленого підрозділу - відділення Дніпропетровська міжрегіональна дирекція (далі - Відділення) Банка про стягнення 132 158,11 грн. та за зустрічним позовом Банка до Підприємця про визнання договорів оренди недійсними первісний позов задоволено частково; стягнуто з Банка в особі Відділення на користь Підприємця 97 250,34 грн. заборгованості; 17 853,56 грн. пені; 2 161,32 грн. 3% річних; 6 485,11 грн. втрат від інфляції і 2 475,01 грн. судового збору; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено;

постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15 залишено без змін;

лише 28.11.2016 відповідачем в рамах виконавчого провадження виконано рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15;

отже, позивачем здійснено нові розрахунки на суму основного боргу в сумі 210 994,72 грн., а саме втрати від інфляції за період з 01.02.2015 по 31.01.2016 та 3% річних за період з 24.02.2015 по 31.01.2016.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.02.2017 порушено провадження у справі.

Відповідач 26.02.2017 подав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив таке: виходячи із наданого позивачем до позовної заяви розрахунку втрат від інфляції, 3% річних і пені, позивачем повторно нараховуються пеня, втрати від інфляції і 3% річних, які вже були стягнуті рішеннями господарського суду міста Києва від 14.03.2016 і від 31.05.2016; тобто позивач намагається здійснити подвійне стягнення із відповідача, що є грубим порушенням статті 61 Конституції України, якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; позивач намагається стягнути суми втрат від інфляції і 3% річних за період із дати набрання вказаними рішеннями суду законної сили до дати фактичного виконання відповідачем таких рішень; правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду України від 20.01.2016 №6-2759цс15, прямо вказує, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження , до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання; крім, того у відповідності до пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок), до об'єктів індексації не відносяться доходи громадян від здачі в оренду майна.

Позивач 31.03.2017 подав суду пояснення, в яких вказав, що предмет позову у даній справі не стосується виконання судових рішень чи виконання грошового зобов'язання, що може виникати з рішення суду.

Представник позивача у судовому засіданні 03.04.2017 надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення у справі, проти задоволення позовних вимог заперечив.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.06.2014 Підприємцем (орендодавець) та Банком (орендар) укладено Договір, за умовами якого:

- орендодавець зобов'язується передати, а орендар прийняти у строкове платне користування нежиле приміщення загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване в будівлі за адресою: 50027, АДРЕСА_1, приміщення №41 (пункт 1.1 Договору);

- приміщення передається в оренду з метою розміщення відділення (філії) орендаря (пункт 1.3 Договору);

- розмір орендної плати за Договором за 1 кв.м. приміщення становить 225,73 грн., без врахування ПДВ (пункт 6.1 Договору в редакції договору від 31.12.2014 №2);

- загальна сума орендної плати за місяць визначається шляхом множення кількості квадратних метрів площі об'єкта оренди згідно з актом приймання-передачі на зазначений розмір орендної плати за 1 кв.м. згідно з Договором; загальна сума орендної плати за місяць становить 20 000 грн., без врахування ПДВ за місяць (пункт 6.2 Договору в редакції договору від 31.12.2014 №2);

- орендна плата сплачується щомісячно у безготівковому порядку шляхом банківського переказу на зазначений в розділі 12 Договору поточний рахунок орендодавця не пізніше 15 числа поточного місяця (у випадку якщо орендодавець не порушує строку, згідно з яким виставляється рахунок на оплату орендної плати), за який здійснюється оплата, на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури; орендодавець повинен вчасно виставляти такі рахунки орендареві на пізніше 5 числа поточного місяця (пункт 6.9 Договору).

На виконання умов Договору Підприємець передала, а Банк прийняв в оренду нерухоме майно загальною площею 88,6 кв.м., яке розташоване в будівлі за адресою: 50027, АДРЕСА_1, приміщення №41, що підтверджується актом приймання-передачі нежилого приміщення від 23.06.2014.

У зв'язку з наявною у Банка заборгованістю з орендної плати у сумі 97 250,34 грн. Підприємець звернулася до господарського суду міста Києва з вимогами про стягнення основної суми заборгованості, 2 161,32 грн. 3% річних і 6 485,11 грн. втрат від інфляції за період з 16.03.2015 по 15.01.2016, та 26 261,34 грн. пені.

Зазначені обставини встановлені в рішенні господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15 за позовом Підприємця до Банка в особі Відділення Банка про стягнення 132 158,11 грн. та за зустрічним позовом Банка до Підприємця про визнання договорів оренди недійсними; вказаним рішенням первісний позов задоволено частково та стягнуто з Банка в особі Відділення на користь Підприємця: 97 250,34 грн. заборгованості; 17 853,56 грн. пені; 2 161,32 грн. 3% річних за період з 16.03.2015 по 15.01.2016; 6 485,11 грн. втрат від інфляції і 2 475,01 грн. за період з 16.03.2015 по 15.01.2016 судового збору; у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2016 і постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2016 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15 залишено без змін.

Відповідно до частини третьою статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи, що у справі №904/4930/15 брали участь Підприємцем і Банк, обставини, встановлені судовим рішенням вказаної справи, не доказуються при розгляді даної справи.

За таких обставин, заборгованість Банка перед Підприємцем у сумі 97 250,34 грн. є встановленим юридичним фактом та доказуванню не підлягає.

Слід також зазначити, що станом на 03.04.2017 рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15 відповідачем виконано в рамках виконавчого провадження, а саме 28.11.2016 сплачено 126 225,34 грн., що підтверджується меморіальним ордером від 28.11.2016 №8500.

Позивач просить суд стягнути з відповідача відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) 22 185,78 грн. втрат від інфляції і 2 531,70 грн. 3% річних, розрахованих на суму 97 250,34 грн. за період з 16.03.2015 по 15.01.2016 (за мінусом сум втрат від інфляції і 3% річних стягнутих рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 зі справи №904/4930/15).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи таке.

Стаття 11 ЦК України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини, інші юридичні факти, а у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

Внаслідок укладення Договору між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі - ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і в статті 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою та другою статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій. Передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт порушення зобов'язання за Договором щодо сплати оренди платежів у сумі 97 250,34 грн., вже встановлено під час розгляду господарським судом міста Києва у справі №904/4930/15 та відображено в рішенні господарського суду міста Києва від 14.03.2016, що в силу положень частини третьої статті 35 ГПК України.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення питання про стягнення основного боргу.

Згідно з абзацом другим пункту 7.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За приписами статті 599 ЦК України та статті 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач 28.11.2016 в рамках виконавчого провадження сплатив заборгованість в сумі 126 225,34 грн. на виконання рішення господарського суду міста Києва від 14.03.2016 у справі №904/4930/15, тому дане зобов'язання слід вважати припиненим лише 28.11.2016.

А відтак, порушення зобов'язання за Договором щодо сплати орендних платежів у розмірі 97 250,34 грн. тривало з 16.03.2015 (момент виникнення зобов`язання) по 28.11.2016 (день фактичного виконання зобов`язання).

Отже, враховуючи, що відповідач лише 28.11.2016 виконав зобов'язання, передбачене Договором, строк виконання якого за рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 встановлено 16.03.2015, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних за період, не охоплений зазначеним рішенням суду, до повного виконання грошового зобов'язання, тобто до 28.11.2016.

Наведене спростовує посилання відповідача на абзац сьомий підпункту 1.2.2 Висновків Верховного Суду України, викладених в постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, за I півріччя 2016 року, яки передбачено, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України від 21.04.1999 №606-XIV Про виконавче провадження , до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15).

Позивач просить суд стягнути з відповідача 22 185,78 грн. втрат від інфляції і 2 531,70 грн. 3% річних, розрахованих за період з 16.01.2016 по 28.11.2016 (по день фактичного виконання зобов'язання).

Судом перевірено здійснений позивачем розрахунок сум втрат від інфляції і 3% річних та період їх нарахування, та встановлено, що він неправильний.

Так, Підприємець визначає суми і періоди нарахування втрат від інфляції і 3% річних таким чином:

- за період з 16.03.2015 по 28.11.2016 (нарахованих на 20 000 грн. заборгованості за березень 2015 року, на 40 499,95 грн. заборгованості за квітень 2015 року і на 36 750,39 грн. заборгованості за травень 2015 року) сума втрат від інфляції становить 22 185,78 грн. (28 670,89 грн. (сума втрат від інфляції за наведений період) - 6 485,11 грн. (сума, стягнута за рішенням суду від 14.03.2016 зі справи №904/4930/15));

- за період з 16.03.2015 по 31.12.2015 (нарахованих на 20 000 грн. заборгованості за березень 2015 року, на 40 499,95 грн. заборгованості за квітень 2015 року і на 36 750,39 грн. заборгованості за травень 2015 року) сума 3% річних становить 2 038,57 грн.; з 01.01.2016 по 28.11.2016 (нарахованих на 20 000 грн. заборгованості за березень 2015 року, на 40 499,95 грн. заборгованості за квітень 2015 року і на 36 750,39 грн. заборгованості за травень 2015 року) сума 3% річних становить 2 654,45 грн.; таким чином, за розрахунком позивача сума 3% річних становить 2 531,70 грн. (4 693,02 грн. (загальна сума, за наведений позивачем період) - 2 161,32 грн. (сума, стягнута за рішенням суду від 14.03.2016 зі справи №904/4930/15)).

Слід зазначити, що позивачем у розрахунку не враховано:

- суд в межах даної справи не може розглядати вимоги про стягнення суми втрат від інфляції і 3% річних, розраховані за період, за який рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 зі справи №904/4930/15 було стягнуто зазначені суми (з 16.03.2015 по 15.01.2016);

- пункт 1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , в якому зазначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

За перерахунком суду суми втрат від інфляції та період їх нарахування становлять: з 16.01.2016 (наступний день після визначеного рішенням господарського суду міста Києва від 14.03.2016 зі справи №904/4930/15 періоду) по 27.11.2016 (оскільки 28.11.2016 відповідачем було оплачено борг) - 10 080,89 грн.

Сума 3% річних та періоди їх нарахування, за перерахунком суду, становлять: з 16.01.2016 по 28.11.2016 (дата оплати відповідачем заборгованості у сумі 97 250,34) - 2 533,84 грн.

Проте пунктом 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Враховуючи викладене, у зв'язку з тим, що клопотання в порядку, передбаченому вказаним пунктом частини першої статті 83 ГПК України, до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не подано, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог в частині вимог про стягнення 3% річних, а тому стягненню з відповідача підлягає 10 080,89 грн. втрат від інфляції за розрахунком суду і 2 531,70 грн. 3% річних за розрахунком позивача; у стягненні ж решти суми (12 104,89 грн.) втрат від інфляції слід відмовити.

Що ж до тверджень відповідача проте, що згідно з пунктом 3 Порядку до об'єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, доходи громадян від здачі в оренду майна, то слід зазначити, що:

- відповідно до пункту 1 Порядку цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників;

- у даному випадку вирішується спір, який виник з правовідносин сторін за Договором, а тому Порядок застосуванню не підлягає.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства Креді Агріголь Банк (01033, м. Київ, вул. Короленківська, буд. 4; ідентифікаційний код 37250375) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (01033, АДРЕСА_2; адреса для листування: АДРЕСА_3; ідентифікаційний код НОМЕР_1): 10 080 (десять тисяч вісімдесят) грн. 89 коп. втрат від інфляції; 2 531 (дві тисяч п'ятсот тридцять одну) грн. 70 коп. 3% річних і 816 (вісімсот шістнадцять) грн. 43 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2017.

Суддя О. Марченко