Постанова

від 05.04.2017 по справі 922/4241/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2017 р. Справа № 922/4241/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність від 12 вересня 2016 року;

відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" (вх. №358 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі № 922/4241/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Земмаш-Запчастина", с. Циркуни,Харківська область;

до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина", м. Харків;

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі № 922/4241/16 (суддя Сальнікова Г.І.) позов задоволено; стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" (61099, Харківська обл., м. Харків, вул. Лодзька, буд 8А; код ЄДРПОУ 36815765) на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Земмаш-Запчастина" (62441, Харківська обл., Харківський р-н., с. Циркуни, вул. Кірова 72/74; п/р 26009751351 ЦВ ПАТ "Марфин Банк", м. Харків, МФО 328168, код ЄДРПОУ 36308481) основну суму боргу в розмірі 5063,32 грн, інфляційні втрати в розмірі 4141,72 грн, 3% річних в розмірі 368,76 грн та судовий збір в сумі 1378,00 грн.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" з вказаним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати.

14 березня 2017 року повторним автоматичним розподілом справи, у зв'язку з перебуванням судді Тихого П.В. у відрядженні, було сформовано наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15 березня 2017 року запропоновано ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" надати до суду докази зарахування коштів на рахунок ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Земмаш-Запчастина" за платіжним дорученням №5329 від 21 вересня 2016 року; платіжним дорученням №5330 від 23 листопад 2016 року; платіжним дорученням №276 від 22 грудня 2016 року; письмові пояснення з приводу неможливості подання платіжного доручення №5329 від 21 вересня 2016 року; платіжного дорученням №5330 від 23 листопад 2016 року; платіжного доручення №276 від 22 грудня 2016 року, а також договору на поставку №17/1 від 17 лютого 2014 року до суду першої інстанції, та відкладено розгляд справи.

У судове засідання, яке відбулось 05 квітня 2017 року, з'явився представник позивача.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини справи.

З матеріалів справи поданих до суду першої інстанції вбачається, що позивач на підставі рахунків-фактур №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року та №СФ-0000787 від 10 вересня 2014 року поставив товар відповідачеві, зокрема, по рахунку №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року було поставлено товар на суму 563,32 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №РН-0000112 від 12 березня 2014 року, яка підписана представниками сторін та скріплена печаткою позивача; по рахунку №СФ-0000787 від 10 вересня 2014 року було поставлено товар на суму 5 299,99 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №РН-0000660 від 10 вересня 2014 року.

За твердженням позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України, лише частково оплатив отриману продукцію в розмірі 799,99 грн.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача було надіслано 15 листопада 2016 року вимогу про погашення заборгованості, яка залишились без відповіді.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язків зі сплати отриманого товару ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Земмаш-Запчастина", звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань по рахункам-фактур №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року та №СФ-0000787 від 10 вересня 2014 року. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 9573,80 грн, з яких основна сума боргу - 5063,32 грн, інфляційні - 4141,72 грн, 3% річних - 368,76 грн.

Суд першої інстанції з огляду на доведеність факту поставки товару, у визначеній позивачем сумі, та реалізацію відповідачем часткової оплати, дійшов до висновку про наявність правових підстав для стягнення 5063,32 грн основного боргу, а також 368,76 грн 3% річних та 4 141,72 грн інфляційних втрат.

Не погоджуючись з вказаною позицією місцевого господарського суду відповідач в обґрунтуванні апеляційної скарги зазначає про порушення судом норм процесуального права з огляду на розгляд справи за їх відсутності, не повідомлених належним чином про час і місце судового засідання.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі норм матеріального законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Земмаш-Запчастина" на підставі рахунків-фактур №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року та №СФ-0000787 від 10 вересня 2014 року було поставлено товар ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина".

Матеріалами справи підтверджується, що:

по рахунку №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року поставлено товар на суму 563,32 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №РН-0000112 від 12 березня 2014 року, яка підписана представниками сторін та скріплена печаткою позивача;

по рахунку №СФ-0000787 від 10 вересня 2014 року поставлено товар на суму 5299,99 грн, що підтверджується належним чином засвідченою копією видаткової накладної №РН-0000660 від 10 вересня 2014 року.

Отже, позивачем було поставлено ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" товар на загальну суму 5863,31 грн.

Згідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Пунктом 1.7 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 передбачено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Таким чином, обов'язок зі сплати отриманої продукції виникає у покупця негайно після отримання продукції.

З наданих сторонами в ході розгляду спору у суді першої інстанції доказів вбачається, що відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України, лише частково оплатив отриману продукцію в розмірі 799,99 грн. Зазначене підтверджується платіжним дорученням №708 від 07 липня 2015 року (Том 1, а.с.18) на суму 599, 99 грн, платіжним дорученням №707 від 27 жовтня 2015 року (Том 1, а.с.19) на суму 200, 00 грн.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно дійшов до висновку про недоведення відповідачем оплати товару на суму 5063,32 грн, а відтак, правомірності стягнення даної суми в судовому порядку.

В ході проведення судового засідання 15 березня 2017 року представник ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" зазначив про сплату даної суми заборгованості на підставі платіжного доручення №5329 від 21 вересня 2016 року; платіжного дорученням №5330 від 23 листопад 2016 року; платіжного дорученням №276 від 22 грудня 2016 року. Одночасно представником було надано договір на поставку №17/1 від 17 лютого 2014 року.

05 квітня 2017 року від представника ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" надійшли оригінали платіжних доручень №5329 від 21 вересня 2016 року; №5330 від 23 листопад 2016 року; №276 від 22 грудня 2016 року (вх.№3713).

В той же час колегія суддів зазначає про неприпустимість врахування наданих ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" на стадії апеляційного провадження доказів сплати суми заборгованості та договору на поставку №17/1 від 17 лютого 2014 року з огляду на наступне.

У відповідності до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Діюче процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не було зазначено в ході розгляду справи у суді першої інстанції про погашення суми заборгованості по поставлений позивачем товар по рахунку №СФ-0000160 від 12 березня 2014 року та по рахунку №СФ-0000787 від 10 версеня 2014 року.

Матеріалами справи підтверджується обізнаність ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" з приводу порушення провадження у справі та призначення справи до розгляду на 26 грудня 2016 року, що підтверджується повідомленням про отримання поштового відправлення (Том 1, а.с.24); відкладення справи на 11 січня 2017 року, підтверджується повернутою на адресу суду кореспонденцією з довідкою про її невручення у зв'язку з "закінченням терміну зберігання" (Том 1, а.с.29-31). Крім того 20 грудня 2016 року директором ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина" було подано до Господарського суду Харківської області клопотання про відкладення розгляду справи, зміст якого не передбачає як прагнення сторони надати будь-які додаткові докази на підтвердження існування меншої суми заборгованості, так і взагалі зазначення даної обставини.

Відтак, при поданні додаткових доказів відповідачем не було зазначено жодного вмотивованого обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції, як обов'язкової підстави прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів на стадії апеляційного перегляду, що в свою чергу є порушенням вимог статті 101 ГПК України та є підставою для відмови в їх врахуванні при перегляді колегією суддів оскаржуваного рішення.

Колегія суддів зазначає, що надані відповідачем платіжні доручення №5329 від 21 вересня 2016 року; №5330 від 23 листопад 2016 року; №276 від 22 грудня 2016 року можуть бути подані боржником в ході виконавчого провадження по даній справі, в якості доказів погашення заборгованості.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 368,76 грн суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку про те, що останній є арифметично вірним, відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає стягненню з відповідача у повному обсязі в сумі 368,76 грн.

Стосовно заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 4141,72 грн суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17 липня 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05 квітня 2011 року № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03 квітня 1997 року № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат визнав їх вірно розрахованими та такими, що підлягають в розмірі 4141,72 грн.

З приводу доводів відповідача стосовно порушення місцевим господарським судом норм процесуального права з огляду на розгляд справи за його відсутності, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що ухвалою Господарського суду Харківської області від 26 грудня 2016 року було задоволено клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи; розгляд справи відкладено на 11 січня 2017 р. о 12:50.

Приписами статті 87 ГПК України встановлено що процесуальні документи суду надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За змістом до п.п. 2.6.17, 2.6.18 Інструкції з діловодства в господарських судах, повідомлення з відміткою про вручення процесуальних документів адресатові долучаються до матеріалів справи. Факт неодержання процесуальних документів адресатом засвідчується поштовим повідомленням встановленого зразка, яке разом з неотриманими документами та конвертом оперативно передається відповідному судді для ознайомлення та приєднання до справи.

В той же час ухвала Господарського суду Харківської області від 26 грудня 2016 року була повернута підприємством зв'язку з довідкою про невручення у зв'язку з "закінченням терміну зберігання" (Том 1, а.с.29-31).

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом ( абзац 3 п.3.9.1).

Виходячи з того, що адреса отримувача (ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Гранд-запчастина") відповідає місцезнаходженню юридичної особи згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (Том 1, а.с.40), і ухвалу повернуто підприємством зв'язку з закінчення строку зберігання поштового відправлення повідомлення відповідача про час і місце судового засідання слід визнати таким, що відповідає вимогам ст.ст. 64, 87 ГПК України.

Вищенаведене свідчить про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі № 922/4241/16 у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм процесуального права.

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі № 922/4241/16 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33 ,44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 11 січня 2017 року у справі № 922/4241/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 10 квітня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя В.С.Хачатрян