Постанова

від 03.04.2017 по справі 910/18561/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" квітня 2017 р. Справа№ 910/18561/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Мартюк А.І.

Зубець Л.П.

при секретарі Волуйко Т.В.

представники сторін:

від позивача: Горопашна Л.Р. за довіреністю;

від відповідача: не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2017

у справі № 910/18561/16 (головуючий суддя Мандриченко О.В.)

За позовом Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Вінницяелектротехнологія";

до Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс"

про стягнення 1 280 648,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі №910/18561/16 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс" на користь Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Вінницяелектротехнологія" - 825 000 грн. попередньої плати, 204 600 грн. пені, 115 500 грн. штрафу, 23315 грн. 07 коп. 14 % річних, 38 365 грн. 80 коп. інфляційних нарахувань та 18 131 грн. 71 коп. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс" звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати частково та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову відносно стягнення 204600 грн. пені, 115000 грн. штрафу, 23315,07 грн. 14% річних, 38365,80 грн. інфляційних нарахувань та 18131,71 грн. судових витрат.

Скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні всіх обставин справи, порушенні та неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, оскільки відповідно до Додаткової угоди до договору останнім днем виконання зобов'язань є 15.08.2016, є безпідставним нарахування пені, оскільки поставка товару не є грошовим зобов'язанням, нарахування штрафу суперечить ст.61 Конституції України, інфляційні втрати не підлягають нарахуванню на суму авансу, неналежне виконання відповідачем умов договору не є підставою для стягнення 14% річних, також позивачем не було надано відповіді на пропозицію щодо розірвання договору, тому відповідач не міг повернути авансовий платіж.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 (колегія суддів у складі головуючого судді Зеленіна В.О., суддів Зубець Л.П., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 03.04.2017.

30.03.2017 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін.

30.03.2017 відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із участю представника в іншому судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні заперечила проти задоволення клопотання відповідача, також заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегією суддів не задовольняється, оскільки надання повноважень на представництво інтересів сторони у господарському процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб, у справі достатньо матеріалів для розгляду скарги без участі представника відповідача, а необґрунтоване відкладення розгляду справи безпідставно затягне її вирішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

09.03.2016 між позивачем - Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" в особі Відокремленого підрозділу "Вінницяелектротехнологія", як покупцем, та відповідачем - Приватним акціонерним товариством "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс", як постачальником, було укладено Договір № 10-1/0698-16 (далі - Договір), за яким постачальник зобов'язався передати у власність покупця автопідйомник АПГП-28 на базі КАМАЗ (4Х2) у кількості 1 шт., вартістю 1650000,00 грн., а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість наступним чином:

- перерахувати на поточний рахунок постачальника авансовий платіж у розмірі 50 % від вартості товару протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання рахунку відповідно до заявки (звернення) замовника;

- перерахувати решту коштів у розмірі 50 % на рахунок постачальника протягом 25-ти банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару (1.1, 1.2, 3.1, 4.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору строк поставки становить 100 календарних днів, після перерахування авансового платежу.

Пунктом 5.6 Договору встановлено, що датою передачі товару вважається дата відмітки представника покупця про прийняття товару у відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником.

Згідно з пп.6.2.1 п.6.2 Договору покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати Договір у разі порушення постачальником терміну виконання зобов'язань за договором більше ніж на 20 днів, письмово попередивши останнього за 5 днів до дати розірвання.

Підпунктом 6.3.1 п.6.3 Договору встановлено, що постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що у разі порушення встановленого умовами договору строку виконання зобов'язань постачальник сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 % вартості прострочених зобов'язань за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30-ть днів - додатково сплачує штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості.

Згідно з п. 7.6 Договору у разі невиконання зобов'язань постачальник повертає покупцеві грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-х робочих днів за увесь час користування грошовими коштами покупця (чужими грошовими коштами), починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника

У п. 10.1 Договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30.06.2016, а в частині гарантійних зобов'язань - до закінчення гарантійного терміну на товар.

Всі зміни до договору можуть бути внесені за згодою сторін і оформляються додатковими угодами, які є невід'ємними частинами цього договору за умови додержання вимог законодавства про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (п. 11.4 Договору).

Згідно з п. 11.1 Договору постачальник з укладенням цього договору надає покупцеві забезпечення договору у формі оригіналу безумовної відкличної банківської гарантії або завдатку, не пізніше дати укладання договору на суму, що дорівнює 2-м % вартості договору, що становить 33000,00 грн.

На виконання умов Договору позивач сплатив на рахунок відповідача 825000,00 грн. авансу у розмірі 50% вартості товар, що підтверджується платіжним дорученням №8636 від 31.03.2016, у зв'язку з чим відповідач повинен був здійснити поставку у строк до 09.07.2016.

13.06.2016 відповідач направив позивачу лист від 10.06.2016 № 10-06/16, яким просив продовжити термін виконання договору до 15.08.2016 в порядку п. 5 п.п. 4 ст. 40 Закону України "Про державні закупівлі" у зв'язку з затримкою поставки деталей для замовленого автопідйомника.

30.06.2016 сторони уклали Додаткову угоду № 1 про внесення змін до Договору № 10-1/0698-16 від 09.03.2016. Зокрема, угода передбачала наступне: "Керуючись умовами п.п. 4 п. 5 ст. 40 Закону України "Про здійснення державних закупівель", сторони дійшли згоди про продовження терміну дії договору № 10-1/0698-16 від 09.03.2016 на строк до 15 серпні 2016 року".

15.08.2016 позивач отримав лист відповідача від 12.08.2016 № УПК-16/08/-07, де йшлося про неможливість виготовлення автопідйомника безпосереднім підрядником. Цим листом відповідач просив позивача розірвати договір поставки, зобов'язуючись повернути попередню плату в сумі 825000,00 грн. та вибачався за ситуацію, яка виникла.

18.08.2016 позивач направив відповідачеві претензію від 17.08.2016 № 1-08/16, в якій вимагав негайного перерахування суму авансового платежу, сплати пені, штрафу, 14 % річних та інфляційних нарахувань за порушення строків виконання зобов'язання з поставки товару.

З огляду на те, що вимоги за претензією відповідачем виконані не були, а договірні зобов'язання в частині строків поставки порушені, позивач звернувся до суду із позовом, відповідно до якого (з урахуванням заяви про збільшення розмір позовних вимог), просив стягнути з відповідача 825000,00 грн. авансового платежу, 204600,00 грн. пені в розмірі 0,1 % вартості прострочених зобов'язань за кожний день прострочення, розрахованої в порядку п. 7.2 договору за період з 10.07.2006 по 10.11.2016, 115500,00 грн. штрафу в розмірі 7 % вартості товару за прострочення поставки понад 30 днів, нарахованого згідно з п. 7.2 договору і ч. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, 71198,63 грн. 14 % річних, нарахованих з 31.03.2016 по 10.11.2016 за умовами п. 7.6 договору та 64 350,00 грн. інфляційних втрат за період з 01.04.2016 по 31.10.2016. При цьому, розрахунок договірної неустойки проведено позивачем на всю суму договору - 1 650 000,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення 825 000 грн. попередньої плати, 204 600 грн. пені, 115 500 грн. штрафу, 23315 грн. 07 коп. 14 % річних, 38 365 грн. 80 коп. інфляційних нарахувань місцевий господарський суд прийшов до висновку щодо їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору 10-1/0698-16 від 09.03.2016. За правовою природою вказаний договір є господарським договором поставки.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У п. 5.1 Договору сторонами визначено термін поставки товару - 100 календарних днів з моменту перерахування авансового внеску. Тобто, встановлена дата виконання, як передбачено ст. 530 ЦК України.

Статтею 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, строк виконання обов'язку з поставки товару становив 09.07.2016, а строк дії договору, що погоджений у п. 10.1, складав 30.06.2016.

Таким чином, отримавши 31.03.2016 від позивача суму авансу в розмірі 825 000,00 грн., відповідач повинен був усвідомлювати, що обов'язок з поставки товару має бути ним виконаний до 09.07.2016 включно, незважаючи, при цьому, на те, що строк дії договору обмежувався 30.06.2016. Уклавши додаткову угоду №1 від 30.06.2016, сторони продовжили строк дії договору до 15.08.2016, а не строк виконання обов'язку з поставки товару.

Продовживши додатковою угодою від 30.06.2016 №1 строк дії договору, сторони не погодили продовження, поряд з зі строком дії договору, строку виконання обов'язку з поставки товару.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відхилення доводів відповідача про відсутність порушення з його боку строків поставки, а тому відповідач є таким, що допустив порушення обов'язку з поставки товару з 10.07.2016.

Статтею 683 ЦК України передбачено, що якщо договором купівлі-продажу встановлений обов'язок продавця передати покупцеві певний набір товару у комплекті (комплект товару), зобов'язання є виконаним з моменту передання продавцем усього товару, включеного до комплекту. Продавець зобов'язаний передати весь товар, який входить до комплекту, одночасно, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ч. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Оскільки позивач, як покупець комплектного товару, сплатив відповідачу, як продавцю, попередню плату і, в зв'язку з закінченням строку дії договору та строку виконання обов'язку з поставки товару, зажадав повернення попередньої плати за товар, що не був поставлений, позовні вимоги про стягнення з відповідача попередньої плати за товар, що не був поставлений є правомірними, обґрунтованими, доведеними та правомірно задоволенні судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення договірних пені, штрафу, процентів річних та інфляційних, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

У ст. 231 ГК України визначено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у ч. 2 другій цієї статті. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Враховуючи наведені положення чинного законодавства, умови Договору (п.7.2), належність позивача у справі до державного сектору економіки, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для притягнення відповідача до відповідальності у вигляді договірної неустойки у заявлених сумах.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011).

У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність постачальника за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Пунктом 7.6 Договору встановлено, що у разі невиконання зобов'язань постачальник повертає покупцеві грошові кошти, перераховані за договором (авансові платежі) протягом 3-х робочих днів за увесь час користування грошовими коштами покупця (чужими грошовими коштами), починаючи з дня його зарахування на рахунок постачальника

Статтею 536 ЦК України, до якої відсилає ст.693 ЦК України, встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 08.11.2010 у справі № 3-12г10).

Оскільки вимогою є повернення грошової суму авансу і таке зобов'язання зводиться до сплати грошей, а отже є грошовим зобов'язанням, це є підставою для стягнення на користь позивача інфляційних втрат за весь час прострочення та 14% річних від простроченої суми (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України від 30.03.2016 у справі №6-2168цс15).

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано обмежив строк нарахування 14% річних та інфляційних втрат моментом пред'явлення позивачем вимоги відповідачеві про повернення попередньої плати, а тому, строк прострочення відповідача в цьому разі слід рахувати з 23.08.2016 (7-м днів відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України та 5 днів на поштовий перебіг по Україні). Згідно розрахунку суду 14% річних за порушення строку перерахування 825000,00 грн. попередньої плати з 23.08.2016 по 10.11.2016 (дата, визначена позивачем) становлять 23315,07 грн., інфляційні втрати з 23.08.2016 по 31.10.2016 (дата, визначена позивачем) становлять 38 365,80 грн., отже ці вимоги вірно задоволені судом першої інстанції у вказаному розмірі.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі № 910/18561/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Український пожежний концерн "Укрпожсервіс" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 24.01.2017 у справі № 910/18561/16 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/18561/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді А.І. Мартюк

Л.П. Зубець