Рішення

від 29.03.2017 по справі 308/2858/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/2858/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 березня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів МАЦУНИЧА М.В., КУШТАНА Б.П.

при секретарі КОСТЮК Л.А.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні, за апеляційною скаргою ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_3, на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 листопада 2016 року, -

встановила:

16.03.2015 ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 мотивуючи наступним. Позивач є власником 2/3 частин житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району. Власником 1/3 частини цього будинку є відповідач. Між сторонами виникають непорозуміння та суперечки як між співвласниками майна з приводу користування, утримання спільного майна, його збереження. Відповідач неодноразово спричиняв конфлікти з приводу користування будинком та належною до нього земельною ділянкою, звертався у зв'язку з цим до правоохоронних органів і т.ін., що створює негативну репутацію щодо родини позивача, завдає їй страждань. Мирно врегулювати спір не вдається. Виходячи з того, що між сторонами склалися неприязні стосунки, єдиним виходом із ситуації є звернення до суду з позовом про припинення права на частку у спільному майні.

Відповідно до ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї; суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Виділ у натурі частки будинку можливий, якщо кожній зі сторін (співвласників) може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним входом (квартиру), а в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи суд може й за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов'язати учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов'язковим наведенням відповідних мотивів.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, загальна вартість майна становить 222405,00 грн, відтак вартість 2/3 частин майна становить 148279,00 грн, а вартість 1/3 частини - 74135,00 грн, що їх позивач вніс на депозитний рахунок суду.

Посилаючись на ці обставини, позивач просив: припинити право спільної власності ОСОБА_2 на 1/3 частку житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району; присудити на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за належну їй 1/3 частку зазначеного житлового будинку у розмірі 74135,00 грн з депозитного рахунку Ужгородського міськрайонного суду, на який позивачем була внесена сума коштів, що становить ринкову вартість частки відповідача; визнати за ним право власності на 1/3 частку житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 07.11.2016 позов задоволено: припинено право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області вартістю 74135,00 грн; сплачену позивачем ОСОБА_1 на депозитний рахунок № 37313018000422 ТУ ДСА у Закарпатській області (банк отримувача: ГУ ДКСУ у Закарпатській області, квитанція від 16.03.2016 № 38308129) компенсацію вартості 1/3 частки ОСОБА_2 у житловому будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області в розмірі 74135,00 грн присуджено ОСОБА_2Й; визнано за ОСОБА_1 право власності на належну ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району Закарпатської області; стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 1482,70 грн судового збору.

Відповідач ОСОБА_2 оскаржила рішення суду як незаконне та необґрунтоване, вказує, зокрема, що:

позов був пред'явлений ОСОБА_1 і був задоволений судом за відсутності підстав для пред'явлення відповідних вимог, оскільки право власності позивача не порушувалося та не оспорювалося відповідачем;

позивач не довів належним чином підстав, з яких пред'являв позов, зокрема, щодо суперечок між власниками щодо здійснення права власності на майно, водночас суд необґрунтовано відхилив докази, якими відповідач спростовував доводи позивача, на думку відповідача, суд діяв у питанні прийняття доказів від сторін упереджено щодо сторони відповідача, не врахував обставини користування сім'єю відповідачів майном і жилим приміщенням;

натомість рішенням суду порушено право власності відповідача, яке захищається законом, жодної необхідності відповідно до закону позбавляти відповідача права власності на майно не було встановлено або доведено;

саме позивач перешкоджав відповідачу здійснювати його право власності на нерухоме майно, а сім'ї відповідача - перешкоджав у здійсненні житлових прав, оскільки йдеться про нерухомість, яка є єдиним житлом зареєстрованої в ньому сім'ї відповідача, позивач не бажав врегулювати питання за взаємною згодою, що змусило сім'ю відповідача захищати свої права судовим порядком, було ухвалено відповідне судове рішення, що набрало законної сили, а міркування відсутність порушення прав сім'ї відповідача через тимчасове перебування і проживання у Словаччині не ґрунтуються на законі, суперечать дійсним обставинам справи і безпідставно тлумачаться на шкоду правам цієї сім'ї;

суд необґрунтовано відмовив у залученні до участі в справі ОСОБА_4 (чоловіка ОСОБА_2Й.) в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача, тоді як з огляду на спір про єдине житлове приміщення для сім'ї його результат безпосередньо впливає на права і обов'язки членів сім'ї відповідача;

поза тим, 1/3 частка у будинку є значною часткою, питання щодо припинення прав на неї слід вирішувати з урахуванням особливостей спірного майна у кожному конкретному випадку, в т.ч., у контексті істотності шкоди, що може бути завдана припиненням відповідного права, чого суд не врахував, як не зважив і на те, чи зможе відповідач за присуджену йому суму коштів придбати інше житло.

Відповідач просить рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення: відповідача ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_3, які апеляцію підтримали, представника позивача ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_5, який скаргу не визнав, допитавши за участю перекладача ОСОБА_6 свідка громадянина ОСОБА_7 Республіки ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Проте, погодитись із таким рішення не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов унаслідок неправильного застосування норм матеріального права. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України та іншого законодавства про право власності в редакції, чинній на час виникнення відповідних юридичних фактів.

28.04.2013 помер ОСОБА_9, який був батьком ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, після його смерті залишилося спадкове майно, яке складалося із розташованого в с. Кам'яниця по вул. Ужанській, 42 Ужгородського району Закарпатської області житлового будинку під літ. А,А' , побудованого із саману, загальною площею 76,6 кв. м, у т.ч. обладнаного підвалу площею 16,3 кв. м, житловою площею 45,3 кв. м, що складався з 3-х житлових кімнат, із належними до нього господарськими будівлями та спорудами: сараями літ. Б , Д , літньою кухнею літ. В , убиральнею літ. Г , огорожею №1-5.

Приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_10 видала Свідоцтва про право на спадщину за законом як спадкоємцям будинку № 42 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами по вул. Ужанській в с. Кам'яниця Ужгородського району, загальна вартість якого визначалася в сумі 222405,00 грн, за батьком ОСОБА_9:

11.11.2013 за реєстровим № 5735 - ОСОБА_1 на 2/3 частки вартістю 148270,00 грн у вищевказаному спадковому майні; на підставі зазначеного Свідоцтва позивач ОСОБА_1 11.11.2013 зареєстрував своє право власності на 2/3 частки у будинку (а.с. 8-12 т. 1 та ін.);

04.12.2013 за реєстровим № 6030 - ОСОБА_2 на 1/3 частку вартістю 74135,00 грн у вищевказаному спадковому майні; на підставі зазначеного Свідоцтва відповідач ОСОБА_2 04.12.2013 зареєструвала своє право власності на 1/3 частку у будинку (а.с. 28, 29 т. 1 та ін.).

Рішенням Кам'яницької сільської ради Ужгородського району від 10.07.2014 № 1558-ХХХХ-VI Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2Й. було затверджено відповідну технічну документацію та було передано мешканцям будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у спільну часткову власність відповідно 2/3 і 1/3 частини земельної ділянки загальною площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована в с. Кам'яниця по вул. Ужанській, 42, кадастровий номер 2124882900:11:013:0057 (а.с. 103 т. 1).

З одержаних апеляційним судом Інформаційних довідок від 28.03.2017 № 83663364 і № 83663456 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та з інших матеріалів справи випливає, що право спільної часткової власності на земельну ділянку із кадастровим номером 2124882900:11:013:0057 зареєстровано 23.07.2014 за ОСОБА_1 - 2/3 частки, за ОСОБА_2 - 1/3 частка.

Наведені вище обставини ніким не заперечуються.

Даними про реєстрацію місця проживання, зафіксованими в паспортах ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, (чоловіка ОСОБА_2Й.), ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_4, (сина подружжя ОСОБА_11), довідкою Кам'яницької сільради від 20.04.2015 № 289/02-10 (а.с. 7, 43-45, 47 т. 1), іншими матеріалами справи підтверджується, що усі поіменовані особи зареєстровані у ІНФОРМАЦІЯ_5.

Між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 виник спір щодо порядку користування житлом (а.с. 120-122 т. 1), за наслідками розв'язання якого Ужгородський міськрайонний суд постановив 26.04.2016 рішення, що набрало законної сили 11.07.2016, яким задовольнив позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування будинком № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця і встановив порядок, відповідно до якого співвласнику 1/3 частини будинку ОСОБА_2 і членам її сім'ї залишено в користуванні житлову кімнату площею 13,5 кв. м, позначену цифрою 2 на плані, співвласнику 2/3 частин будинку ОСОБА_1 і членам його сім'ї залишено в користуванні житлові кімнати, позначені цифрами 3, 4 на плані, а належні до будинку будівлі та споруди, а також веранду, кухню, ванну кімнату як приміщення загального користування залишено у спільному користуванні співвласників будинку та членів їх сімей (а.с. 163-165 т. 1). Цим рішенням суду встановлено, зокрема, що ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю займає кімнату площею 13,5 кв. м і проживає в ній; сторони не дійшли згоди щодо порядку користування приміщеннями загального користування та господарськими будівлями і спорудами; ОСОБА_1 протиправно чинить перешкоди ОСОБА_2 та її сім'ї у користуванні цими приміщеннями, будівлями, спорудами.

Обставини, встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 26.04.2016, не підлягають доказуванню в справі, що розглядається (ст. 61 ч. 3 ЦПК України). Тобто, не підлягає доказуванню, що житловий будинок № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця установленим порядком (зокрема, ст.ст. 316, 317, 319, 379, 380, 383 ЦК України, ст.ст. 6, 150, 156 ЖК України) використовується у відповідній частині сім'єю співвласника будинку відповідача ОСОБА_2 за прямим призначенням - як житлове приміщення, що узгоджується й із наявними в справі доказами.

У розумінні закону земельна ділянка із кадастровим номером 2124882900:11:013:0057 у с. Кам'яниця по вул. Ужанській, 42 разом із розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями є об'єктом права власності - садибою, у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 177-179, 186, 188, 381 ЦК України).

За приписами ЦК України (ст.ст. 356, 357, ст. 358 ч.ч. 1-3, ст. 364 ч.ч. 1, 2), ЗК України (ст.ст. 78, 79, ст. 86 ч. 1, ст. 88 ч.ч. 1, 3, 4):

право спільної часткової власності як на земельну ділянку, на розташований на ній житловий будинок як на окремі майнові об'єкти, так і на садибу в цілому здійснюється співвласниками за їхньою згодою, відповідно до часток у праві спільної часткової власності;

кожен зі співвласників управі вимагати поділу спільного майна, виділу, надання у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, а у разі неможливості виділення частки - вимагати відповідної компенсації, яка співвласникові може бути надана лише за його згодою, право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання;

у разі недосягнення згоди щодо спільного користування майном, його поділу, виділу в натурі тощо спір вирішується судом.

Відповідно до ст. 365 ч.ч. 1, 2 ЦК України:

право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї;

суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Пред'являючи позов про припинення права на частку у спільному майні, ОСОБА_1 залишив поза увагою фактичний правовий статус спірного майна як садиби, не врахував, що сторони отримали земельну ділянку у власність на підставі рішення органу місцевого самоврядування хоча і у зв'язку з набуттям права власності на будинок (що слугувало підставою для визначення відповідних часток у праві власності на земельну ділянку), проте, із самостійних передбачених законом підстав - у порядку реалізації права на безоплатну приватизацію земельної ділянки (ст.ст. 118, 120, 121, 122 та інші норми ЗК України).

Ставлячи питання про припинення права відповідача на частку у спільній власності на нерухоме майно та присудження відповідної компенсації, позивач виходив лише із зазначеної у свідоцтвах про право на спадщину вартості будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця і виходячи з цього вніс на відповідний рахунок кошти в сумі 74135,00 грн для сплати компенсації (а.с. 16 т. 1). Однак, за змістом правової позиції позивача та відповідно до фактичних обставин справи задоволення вимоги про припинення права власності відповідача на частку в житловому будинку тягне і припинення права власності відповідача на належну йому частку у праві на земельну ділянку, на якій розташований будинок. Тобто, по суті позивач поставив і питання про позбавлення відповідача права власності на землю, цю позицію у контексті положень ст. 377 ч. 1 ЦК України, ст. 120 ч.ч. 1, 4 ЗК України (право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок, переходить відповідно до переходу права на цей об'єкт (слідує за цим правом)) підтвердив представник позивача в апеляційному суді.

Вартість частки ОСОБА_2 у праві власності на вищевказану земельну ділянку у справі не визначалася, позивачем відповідні підстави та предмет позову не формулювалися, кошти на сплату компенсації за частку відповідача у праві власності на земельну ділянку на депозитний рахунок суду попередньо не вносилися. Позбавлення відповідача ОСОБА_2 права власності на землю без належної компенсації, фактичне безоплатне набуття позивачем ОСОБА_1 за рахунок відповідача права власності на відповідну частку у праві на земельну ділянку не ґрунтуються на законі та порушують право власності на землю відповідача. Зазначене порушує і право власності відповідача на частку в садибі в цілому, позаяк безвідносно до того, чи відповідає вартість будинку та компенсація, з якої виходив позивач, реальній (дійсній) вартості спірного майна, відсутність у загальній вартості майна частки, яка припадає на земельну ділянку, вочевидь позбавляє відповідача справедливої матеріальної компенсації, коли б для припинення його права власності на частку в майні за позовом іншого співвласника й були підстави як такі.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом, набуте в законний спосіб право власності, зокрема, на нерухоме майно, підлягає захисту (ст. 41 Конституції України, ст.ст. 319, 321, 328, 373, 380, 381, Глава 29 ЦК України, ст.ст. 78, 90, Глава 23 ЗК України).

Вже лиш ці обставини, що передбачали необхідність захисту права власності відповідача, виключали можливість задоволення позову. Наведене позивачем у заяві обґрунтування теж не могло слугувати підставою для задоволення пред'явлених ним вимог.

Будинок, про частки у праві власності на який ідеться, є житловим і є єдиним житлом подружжя ОСОБА_2. Наявними у справі матеріалами документально підтверджується та ніким не спростовано, що у відповідача ОСОБА_2 немає у власності іншої житлової нерухомості. Твердження позивача про неможливість спільного із сім'єю відповідача користування будинком як жилим приміщенням не можуть бути враховані. Будинок використовується фактично як житлове приміщення обома сторонами, а непорозуміння, що виникають між ними під час здійснення права спільної часткової власності на майно та проживання, самі по собі не є достатньою підставою для висновку про неможливість спільного користування майном, крім того, в порядку ст. 61 ч. 3 ЦПК України встановлено, що саме позивач чинив перешкоди сім'ї відповідача у користуванні жилим приміщенням.

Посилання сторони позивача на те, що відповідач ОСОБА_2 не проживає в будинку, оскільки разом із чоловіком ОСОБА_4 фактично проживає за межами України (в Словаччині) і вказівка у цьому зв'язку на акти обстеження будинку, що складалися працівниками Кам'яницької сільради у листопаді 2015 року - серпні 2016 року та фіксували відсутність членів сім'ї ОСОБА_4 у будинку (а.с. 174-182 т. 1), посилання на дані про перетинання ними державного кордону України та тимчасове проживання в м. Міхаловце (ОСОБА_7 Республіка) (а.с. 183-189 т. 1) не впливають на висновок про необґрунтованість позову.

Конституція України (ст.ст. 33, 47), ЦК України (ст.ст. 270, 274, 310, 313), ЖК України (ст.ст. 1, 9), Закони України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні (ст. 2), Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України (ст. 1), інші норми цих законів та інші положення законодавства гарантують кожному громадянину України право на свободу пересування, на вільний вибір місця проживання, на виїзд з України та повернення до України, право на житло та визначають, що обмеження відповідних прав можуть мати місце лише в порядку, передбаченому Конституцією та Законами України, протиправне обмеження та/або позбавлення відповідних прав не допускається, ці права підлягають захисту.

Відтак, відповідач ОСОБА_12 та члени її сім'ї не можуть бути позбавлені права виїжджати встановленим порядком за межі України, в т.ч., для тимчасової роботи (чого самі не заперечують), права повертатися в Україну та користуватися єдиним жилим приміщенням, що їм належить, вільно, на свій розсуд реалізувати свої права. Така реалізація прав на свободу пересування жодним чином не впливає на обсяг права власності особи, на її повноваження як власника майна, не може слугувати підставою для обмеження особи у праві користування своїм жилим приміщенням, у здійсненні права власності, тим більше - підставою для позбавлення відповідного права тощо.

Доводи сторони позивача про фактичне проживання подружжя ОСОБА_12 у квартирі гр-на ОСОБА_7 Республіки ОСОБА_8 в м. Міхаловце спростовуються офіційною заявою цієї особи, іншими документами (а.с. 192-196 т. 1), показаннями цього громадянина в апеляційному суді, де він пояснив, серед іншого, що проживає у своїй квартирі, з ОСОБА_2 давно знайомий, вони зустрічаються, коли ті проїжджають через м. Міхаловце, вони заходять в гості, але в квартирі не проживають і не є її власниками. Заперечуються такі обставини і відповідачем ОСОБА_2 Зрештою, тимчасове проживання відповідача за кордоном, коли б таке й мало місце, не слугувало підставою позову, що був пред'явлений, а в контексті вищевикладеного - не давало б підстав для його задоволення.

Міркування позивача про неподільність речі як однієї з підстав для задоволення позову із посиланням на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 07.06.2016 № 0004/2016, виконаної судовим експертом ОСОБА_13 (а.с. 133-146 т. 1), теж не можна визнати обґрунтованими. Висновок експерта не є для суду абсолютним і оцінюється в контексті конкретних обставин справи в сукупності з іншими доказами (ст. 147 ч.ч. 6, 7, ст. 212 ЦПК України). Даючи відповіді на питання про те, чи можливе виділення в натурі з житлового будинку № 42 по вул. Ужанській в с. Кам'яниця 1/3 частки будинку, що припадає на ОСОБА_2, та чи не призведе таке виділення частки до втрати цільового призначення як житла в цілому житлового будинку, так і окремо 1/3 частки будинку, що припадає на ОСОБА_2, експерт дійшов висновків, що виділення в натурі з житлового будинку 1/3 частки будинку, що припадає на ОСОБА_2, є неможливим, а у зв'язку з тим, що у випадку розподілу будинку він не відповідатиме Державним будівельним нормам, це призведе до втрати цільового призначення як житла 1/3 частки будинку, що припадає на ОСОБА_2

Оцінюючи у контексті спору відповідні доводи сторони та висновок експерта, колегія суддів констатує таке. Висновок експерта не спростовує встановленого факту використання обома сторонами будинку в якості житла із відповідним порядком користування житловими та іншими приміщеннями. На вирішення експерту не ставилися питання щодо реальних варіантів поділу в натурі житлового будинку (виділу в натурі відповідної частки в будинку) з урахуванням належного встановлення дійсного технічного стану будівлі, дійсної технічної можливості реконструкції будинку, його добудови, перебудови, питання щодо необхідності та/або можливості відступу від наявних часток сторін у праві власності на будинок із відповідною компенсацією тощо, тоді як за характером спору та з урахуванням потреби у поділі будинку на два належні жилі приміщення вирішення таких питань викликалося необхідністю, якщо позивач заявив і підтримував відповідну вимогу. З одного боку, експерт зазначав у висновку про необхідність робіт із перепланування приміщень будинку, з іншого - його міркування щодо незадовільного технічного стану будинку та можливості проведенням перебудови чи добудови порушити цілісність будівлі не ґрунтуються на відповідних дослідженнях, розрахунках, технічних даних і за своїм змістом мають характер припущень. Таким чином, указаний експертний висновок не дає відповіді на істотні в справі питання, є обмеженим, неповним, недостатньо обґрунтованим і не може бути належним і безспірним доказом неможливості виділення майна в натурі та неподільності речі відповідно до характеру спору, що розглядається. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 60 ч. 4 ЦПК України).

Беручи до уваги, що йдеться про єдине житлове приміщення сім'ї ОСОБА_2 та про частку ОСОБА_2 у праві власності на спірний будинок, яка складає 1/3, така частка вочевидь не може кваліфікуватися як незначна, третина у праві власності на нерухоме майно є значною часткою у цьому праві. Припинення права власності відповідача на значну частку в майні, що одночасно є позбавленням права власності на житлове приміщення, не може бути визнано таким, що не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, оскільки така шкода теж є очевидною. За цих умов, крім іншого, суду належало з урахуванням положень ст. 10 ч. 4, ст. 35, ст. 130 ч. 1, ч. 6 п.п. 1, 2, 8, ст. 160 ч. 2 ЦПК України обговорити питання про участь у справі членів сім'ї відповідача ОСОБА_2, чого суд не зробив.

Виходячи з наведеного, підстав, передбачених пунктами 1-3 частини 1 статті 365 ЦК України, для припинення права ОСОБА_2 на частку у спільному майні за позовом ОСОБА_1 суд першої інстанції не мав, оскільки наявність таких підстав не була належним чином доведена, а в разі, коли б такі підстави або хоча б одна з них і були доведені, припинення права власності наразі не є можливим, оскільки завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Відповідні правові позиції щодо недопустимості припинення права співвласника на частку в спільному майні за позовом іншого співвласника у разі, якщо це завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також щодо можливості вирішення відповідного питання лише за умови попереднього внесення позивачем вартості відповідної частки на депозитний рахунок суду, висловлені в постанові Верховного Суду України від 15.05.2013 у справі № 6-37цс13 та в ряді інших постанов у відповідних справах, для відступу від яких апеляційний суд підстав не вбачає (ст. 214 ч. 2, ст. 360-7 ч. 1 ЦПК України).

За таких обставин, із тих підстав, із яких позов був пред'явлений, він не був доведений і не підлягав задоволенню, питання, пов'язані з обов'язками співвласників щодо утримання спільного майна, знаходяться за межами даної справи, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє ОСОБА_3, задовольнити, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 7 листопада 2016 року скасувати, у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку у спільному майні - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді