Постанова

від 07.04.2017 по справі 918/930/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2017 року Справа № 918/930/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач), суддів :Поляк О.І., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиДочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 у справі№ 918/930/16 Господарського суду Рівненської області за позовомЗаступника прокурора Рівненської області в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до 1. Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" 2. Володимирецької районної державної адміністрації третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаВеликоцепцевицької сільської ради провизнання недійсним договору та повернення земельної ділянки в судовому засіданні взяли участь представники : від прокуратури: від позивача: від відповідача-1: від відповідача-2: від третьої особи:Паршутіна Ю.А. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України) не з'явились Кохана О.О. (довіреність №05/10-16 від 05.10.2016), Волощук П.С. (ордер Серія РН-014 №281 від 06.04.2017) не з'явились не з'явились В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Рівненської області (суддя Політика Н.А.) від 20.10.2016 у справі №918/930/16 в позові відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Огороднік К.М., судді: Тимошенко О.М., Коломис В.В.) від 27.12.2016 рішення Господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 у справі №918/930/16 скасовано; прийнято нове рішення про задоволення позову; визнано недійсним договір оренди землі від 06.12.2005, укладений на виконання доручення Володимирецької районної державної адміністрації між Великоцепцевицькою сільською радою та Дочірнім сільськогосподарським підприємством "Звіробій" від 19.09.2005, зареєстрованим у Державному реєстрі земель за №64 від 19.09.2005; зобов'язано Дочірнє сільськогосподарське підприємство "Звіробій" повернути Рівненській обласній державній адміністрації земельну ділянку площею 838,21га, розташовану на території Великоцепцевицької сільської ради Володимирецького району, шляхом підписання акта приймання-передачі; стягнуто з відповідачів на користь прокуратури Рівненської області по 1378,00грн судового збору за подання позовної заяви та по 1515,80грн витрат з судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі Дочірнє лісогосподарське підприємство "Звіробій" просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 скасувати, а рішення Господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 у справі №918/930/16 залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.18, 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст.2 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), ст.ст.203, 215, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.15 Закону України "Про оренду землі", ст.ст.33, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення прокурора відділу Генеральної прокуратури України та представників відповідача-1, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга належить до задоволення з огляду на таке.

У серпні 2016 року заступник прокурора Рівненської області звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" та Володимирецької районної державної адміністрації, в якому просив визнати недійсним укладений між Великоцепцевицькою сільською радою та відповідачем-1 договір оренди землі від 19.09.2005, а також зобов'язати останнього повернути орендовану ним за цим правочином земельну ділянку Рівненській обласній державній адміністрації шляхом підписання акта приймання-передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір в порушення приписів Закону України "Про оренду землі " та Закону України "Про оцінку земель " був укладений без проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, що є обов'язковим для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності та є істотною умовою такого договору.

Судами встановлено таке.

Розпорядженням голови Володимирецької районної державної адміністрації від 08.11.2004 №339 відповідачу-1 в довгострокову оренду терміном на 25 років за рахунок земель запасу лісового фонду на території Великоцепцевицької сільської ради Володимирецького району Рівненської області було надано земельні ділянки загальною площею 838,21га для ведення лісового господарства, а також доручено сільському голові Великоцепцевицької сільської ради укласти з відповідачем-1 відповідний договір оренди зазначених земельних ділянок.

На підставі зазначеного розпорядження 19.09.2005 між Великоцепцевицькою сільською радою та відповідачем-1 був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого зазначений орган місцевого самоврядування передав відповідачу-1 у строкове платне користування земельну ділянку лісового фонду загальною площею 838,21га (у тому числі осушені землі - 21,17га), яка знаходиться на території Великоцепцевицької сільської ради. Відповідно до п.5 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки не проводилася. Договір укладено на 25 років (п.8). Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 2400,00 грн щорічно (п.9). Земельна ділянка передається в оренду для ведення лісового господарства (п.15).

Обставини укладення вказаного вище договору без проведення нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, стали підставою для звернення Заступника прокурора Рівненської області до господарського суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що місцева влада отримала узгоджену з орендарем орендну плату, яка в свою чергу була визначена без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що передавалася в оренду. Водночас не стояло питання про те, що дії органу були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси самої держави або, що визначення орендної плати було здійснено всупереч вимогам закону. Відтак, оскільки сама місцева влада при укладенні спірного договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, та підписуючи його, не міг піддаватися сумніву щодо визначення розміру орендної плати не у відповідності з нормами діючого на той час законодавства. З огляду на вказані обставини, зазначивши, що порушення вимог щодо встановлення в договорі оренди від 19.09.2005 розміру орендної плати без визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки відбулося з вини органу виконавчої влади, місцевий господарський суд, застосувавши практику Європейського суду з прав людини, вказав, що визнання недійсним спірного договору, згідно якого орендар отримав в оренду земельну ділянку із земель лісового фонду для ведення лісового господарства, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що Рівненська обласна державна адміністрація не дотрималася вимог закону щодо визначення орендної плати, є неприпустимим, у зв'язку з чим, відмовив у задоволенні позову по суті спору. Поряд з цим, місцевим господарським судом було встановлено пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем-1, для звернення до суду з такими вимогами, оскільки позивач мав з знати про вчинення спірного правочину протягом 3-х років з дня його укладення.

Апеляційний господарський суд, вирішуючи спір зазначив, що оскільки ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, тоді як укладення договору без проведення нормативної грошової оцінки було наслідком, зокрема, і дій відповідача-1, відмова в позові, з огляду на наведені місцевим господарським судом обставини та практику Європейського суду з прав людини, є безпідставною. Крім того, суд апеляційної інстанції, зазначивши про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності прокуратури та позивача з укладенням спірного договору, дійшов висновку, що позовну давність не пропущено.

Щодо вказаних висновків, суд касаційної інстанції зазначає таке.

За приписами ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором про оренду землі.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

Ціна в договорі встановлюються за домовленістю сторін. У випадках, визначених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст.632 ЦК України).

Однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ст.15 Закону України "Про оренду землі" в редакції і далі по тексту, чинній на момент укладення оспореного договору).

Орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю") (ст.21 Закону України "Про оренду землі").

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата (ст.2 Закону України "Про плату за землю").

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності - договір оренди такої земельної ділянки (ст.13 Закону України "Про плату за землю").

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується, зокрема, для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок є обов'язковим при визначенні розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. За результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.ст.1, 5, 13, 18, 20, 23 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, оскільки земельним законодавством передбачено обов'язковість проведення нормативної грошової оцінки земельних ділянок державної та комунальної власності, яка є основою для визначення розміру орендної плати за них, укладення договору оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки, свідчить про порушення законодавчих приписів у таких правовідносинах, що з огляду на норми ст.ст.203, 215 ЦК України є підставою для висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 08.04.2015 у справі №3-41гс15, від 20.05.2015 у справі №3-70гс15, від 01.07.2015 №3-297гс15, від 01.07.2015 №3-298гс15.

При цьому, оскільки висновки місцевого господарського суду обґрунтовані посиланням на те, що самі по собі допущені органом публічної влади порушення при вирішенні питання про передачу державного чи комунального майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача, тоді як встановлення необхідності укладення договору оренди землі з визначенням орендної плати виходячи з розміру нормативної грошової оцінки визначено нормами закону, а отже відповідач-1 мав знати про такі законодавчі приписи, і, відповідно, про неприпустимість порушення встановленого законом порядку, колегія суддів вважає безпідставною відмову в позові з таким обґрунтуванням.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Визначення початку відліку позовної давності наведеного у статті 261 ЦК України, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і суб'єктами, уповноваженими законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Судами встановлено, що оспорений договір укладено 19.09.2005, в той час як з позовною заявою прокурор в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Рівненської області лише у 2016 році.

При цьому прокурор зазначав, що про вказані порушення прокуратурі області стало відомо лише в 2016 році з листа районної адміністрації від 11.05.2016 №1824/02-23/16.

Проте при дослідженні матеріалів справи, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що прокурор мав усі можливості та повноваження для отримання повної та достовірної інформації про оскаржений правочин протягом встановленої законом позовної давності від дати його укладення.

Так, наказом Генерального прокурора України від 15.04.2004 №6гн, що діяв на момент прийняття розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації від 08.11.2004 №339 про передачу відповідачу-1 в довгострокову оренду терміном на 25 років земельної ділянки загальною площею 838,21га та оспореного правочину, було передбачено необхідність забезпечення прокурорського нагляду за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Наказом від 19.09.2005 №3гн Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів.

Аналогічні вимоги до підпорядкованих прокурорів містять також і накази Генерального прокурора, зокрема, від 18.10.2010 №3гн, від 12.04.2011 №3гн, від 07.11.2012 №3гн.

Також вказані накази, крім іншого, містять конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

У наказі від 07.11.2012 №3гн міститься вказівка прокурорам, викладена в такій формі: не рідше одного разу на місяць відповідним прокурорам вивчати законність актів, які видаються Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

Таким чином, нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими місцевими державними адміністраціями рішеннями, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до Закону України "Про прокуратуру", не може свідчити про те, що прокурор не міг бути обізнаний з існуванням спірного договору до спливу строку позовної давності та підтверджувати доводи останнього про початок перебігу цього строку лише в 2016 році.

Крім того, частинами 1, 2, 3 ст. 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації " обласні державні адміністрації в межах своїх повноважень спрямовують діяльність районних державних адміністрацій та здійснюють контроль за їх діяльністю.

Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.

Голови обласних державних адміністрацій мають право скасовувати розпорядження голів районних державних адміністрацій, що суперечать Конституції України та законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України, Кабінету Міністрів України, голів обласних державних адміністрацій, а також міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Отже, наведені приписи регулюють відносини районних державних адміністрацій та обласних державних адміністрацій у спосіб, що дозволяє останнім бути обізнаними з прийнятими районними адміністраціями розпорядженнями, в тому числі й зі спірним, на виконання якого укладено договір оренди землі, що в свою чергу, свідчить про можливість позивача дізнатися про існування порушених прав до спливу строків позовної давності.

Судом першої інстанції встановлено, що з листа Володимирецької районної державної адміністрації від 20.10.2016 року №В-139 (а.с.99) вбачається, що нею здійснювалося періодичне повідомлення Рівненської обласної державної адміністрації про всі укладені договори оренди земельних ділянок на території Володимирецького району, зокрема, і про оспорений договір оренди землі від 19.09.2005. Так, інформація про договір оренди земельної ділянки від 19.09.2005 року надавалася позивачу на виконання: доручення першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації від 13.11.2008 №1956/01-61/8; доручення першого заступника голови Рівненської обласної державної адміністрації від 28.10.2010 №377/01-61/10; листа Рівненської обласної державної адміністрації від 06.03.2015 №1429/0/01-22/15; листа Рівненської обласної державної адміністрації від 06.08.2015 №4876/0/01-22/15.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про пропуск позивачем позовної давності, оскільки Рівненська обласна державна адміністрація повинна була та мала змогу своєчасно дізнатися про розпорядження голови Володимирецької районної державної адміністрації від 08.11.2004 №339 щодо передачі відповідачу-2 в довгострокову оренду терміном на 25 років земельної ділянки загальною площею 838,21га, а також про наявність оспореної угоди, укладеної на підставі цього розпорядження, як мінімум не пізніше листопада 2008 року.

Водночас, суд апеляційної інстанції, зазначивши про відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження факту обізнаності прокуратури та позивача про укладення оспореного договору, не врахував, що приписи ч.1 ст.261 ЦК України пов'язують початок перебігу позовної давності не тільки з моментом коли особа довідалася, а і з моментом коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, у зв'язку з чим, безпідставно дійшов висновку про те, що позовна давність не пропущена.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, втім, з підстав пропуску позивачем строків позовної давності про застосування якої відповідачем-1 заявлено відповідне клопотання. Судові витрати за розгляд справи в суді касаційної інстанції покладаються на Рівненську обласну державну адміністрацію.

Керуючись ст.ст.111 5 , 111 7 , п.6 ч.1 ст.111 9 , ч.1 ст.111 10 , ст.111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" задовольнити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.12.2016 у справі №918/930/16 - скасувати.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.10.2016 у справі №918/930/16 - залишити в силі.

Стягнути з Рівненської обласної державної адміністрації на користь Дочірнього лісогосподарського підприємства "Звіробій" 3307 (три тисячі триста сім) грн 20 копійок судових витрат.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді О.Поляк

І.Ходаківська