Постанова від 23.03.2017 по справі 910/15794/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Справа № 910/15794/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіШвеця В.О., суддівДанилової М.В., Корсака В.А. розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі№910/15794/15 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" доКиївської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на, стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві, 2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за участюПрокуратури міста Києва простягнення коштів в судовому засіданні взяли участь представники : - - позивачаМаленко О.М., Нікіташ С.П. - - відповідачаТхорик С.М. - - третьої особи (позивача)Таран О.М. - - третьої особи-1 (відповідача)не з'явився - - третьої особи-2 (відповідача)не з'явився - - прокуратуриТомчук М.О.

В С Т А Н О В И В :

В червні 2015 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та за участю Прокуратури міста Києва, в якій просило суд стягнути з відповідача за рахунок місцевого бюджету міста Києва шляхом їх безспірного списання з рахунків відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача 163 056 425, 27 грн., з яких: 91 359 900, 90 грн. прямих збитків та 5 918 216, 20 грн. процентів нарахованих за безпідставне збереження грошових коштів, 41 508 453, 17 грн. інфляційних втрат та 24 269 855 грн. втраченої вигоди (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом; т.3, а.с. 4-9).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 (суддя Терчин С.О.), залишеним без змін, з тих же підстав, постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 (головуючий Шапран В.В., судді Буравльов С.І., Андрієнко В.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами попередніх інстанцій, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати повністю та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Київська міська рада у своєму відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти у даній справі залишити без змін.

Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" подано додаткові пояснення до касаційної скарги, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" подано пояснення до касаційної скарги, які залучено до матеріалів справи та враховано судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.01.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 55/716 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва".

Зазначеним рішенням вирішено, зокрема, затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва; передати Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", за умови виконання пункту 4 цього рішення, в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку загальною площею 5,36 га для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва, у тому числі: площею 0,77 га - за рахунок земель відведених відповідно до рішення № 1355/7 від 15.10.1979 виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів "Про відведення земельної ділянки Київській міській раді добровільного товариства "Автомотолюбитель УРСР" під будівництво відкритої автостоянки"; площею 0,14 га - за рахунок земель, відведених відповідно до рішення № 35 від 12.01.1960 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відвод земельних ділянок під будівництво павільйонів "Морозиво" і "Молоко" в Печерському районі"; площею 1,36 га - за рахунок частини земель, відведених відповідно до рішення № 972 від 19.06.1972 виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих "Про відведення земельної ділянки управлінню культури міськвиконкому під спорудження пам'ятника Ковпаку С.А. на схилах між бульв. Дружби Народів і вул. Старонаводницькою в Печерському районі" площею 3,09 га - за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

На підставі цього рішення, між Київською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого, орендодавець за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) розміром 5,3606 га, що знаходиться на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.

26.04.2007 Київською міською радою прийнято рішення № 482/1143 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва" без дотримання процедури, визначеної вищенаведеними нормами земельного законодавства.

На підставі рішення Київської міської ради № 482/1143 від 26.04.2007, 31.05.2007 між Київською міською радою (продавець) та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) розташованої на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва площею 3,7163 га у межах, що перенесені у натурі (на місцевість) і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Також, 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" було підписано договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.02.2007 в частині ідентифікаційних ознак об'єкту земельних відносин, а саме площу 5,3606 га замінено на 1,6443 га, а кадастровий номер з 8000000000:82:068:0062 на 8000000000:82:068:0172.

16.03.2011 на підставі договору купівлі-продажу Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс", як продавець, передало у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза", покупця, земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:82:068:0062) площею 3,7163 га, яка розташована на перетині вулиць Старонаводницької та бул. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, вирішено:

- визнати недійсним та скасувати рішення № 55/716 від 25.01.2007 Київської міської ради "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним та скасувати рішення № 482/1143 від 26.04.2007 Київської міської ради "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва";

- визнати недійсним, укладений між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007;

- визнати недійсним, укладений 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;

- визнати недійсним договір про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007, укладений 17.10.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс";

- визнати недійсним, укладений 16.03.2011 між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії КВ №137558, виданий Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс", відповідно до якого власником земельної ділянки є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза";

- визнати відсутнім у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" права користування земельною ділянкою площею 1,65 га, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва;

- визнати відсутнім у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" права власності на земельну ділянку площею 3,7163 га, вартістю 42 480 181, 11 грн., що розташована на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва.

Також встановлено, що рішенням Господарського суду м. Києва від 24.09.2012 по справі № 5011-62/2496-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 18.12.2012, прийнятого за результатами розгляду заяви прокурора про перегляд рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 за нововиявленими обставинами, скасовано рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у вказаній справі в частині визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; відмовлено прокурору у позові в частині позовної вимоги про визнання недійсним та скасування пункту 1 рішення Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва"; в іншій частині рішення Господарського суду м. Києва від 17.05.2012 у справі №5011-62/2496-2012 залишено без змін.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.06.2012 у справі №5011-14/5760-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.08.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 20.11.2012, вирішено:

- витребувати у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,6443 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0172, вартістю 18795619,79 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва;

- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 3,7163 га, кадастровий номер 8000000000:82:068:0062, вартістю 42480181,11 грн., що розташована на перетині бульвару Дружби народів та вулиці Старонаводницькій у Печерському районі м. Києва.

Свої позовні вимоги позивач, мотивує тим, що у зв'язку із прийняттям Київською міською радою рішень № 55/716 від 25.01.2007 та № 482/1143 від 26.04.2007, що були визнані недійсними та скасовані у судовому порядку, а також у зв'язку з визнанням недійсним договору, позивачу завдано прямі збитки у розмірі 91359900,00 грн. та 24269855,00 грн. втраченої вигоди (розраховані, як різниця між ціною продажу (80150000 грн.) та ціною купівлі земельної ділянки (55880145 грн.)). Позивачем нараховані 5918216,20 грн. процентів за безпідставне збереження грошових коштів та 41508453,17 грн. інфляційних втрат (у редакції заяви про збільшення позовних вимог).

На підтвердження заявлених вимог позивачем в суді першої інстанції була надана довідка № 13 від 11.08.2015 за підписом голови правління ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" про відсутність розрахунків за договором купівлі-продажу від 16.03.2011, укладеного з ТОВ "Ліберті Плаза" та оборотно-сальдову відомість по рахунку 6851 з контрагентом ТОВ "Ліберті Плаза" та роз`яснено, що грошові кошти за договором купівлі-продажу від 16.03.2011 укладеним між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" не були перераховані на рахунок ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс", у зв'язку із визнанням вказаного договору недійсним за рішенням суду.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач послався на відсутність складу правопорушення, відсутність вини відповідача, причинного зв'язку між правопорушенням та завданими збитками.

Висновки судів попередніх інстанцій про відмову у позові колегія вважає достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Це означає, що його вчинення не є підставою набуття тих прав та обов'язків, на що спрямовано правочин, зокрема, особа не стає власником майна, переданого їй за правочином, визнаним недійсним.

Наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину,то він і не підлягає виконанню, тобто жодна зі сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин уже виконано повністю або частково (наприклад, передано майно, сплачені кошти),то наслідки такі:

А) повернення кожною із сторін недійсного правочину другій стороні в натурі всього, що вона одержала на його виконання. Загальноприйнятим терміном, який позначає цей наслідок, є реституція, тобто поновлення сторін у первісному стані, в якому вони перебували до вчинення правочину. Часто вживають термін "двостороння реституція" що підкреслює те, що обидві сторони повертають одержане ними за недійсним правочином одна одній;

Б) при неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодування вартості того, що одержано, за цінами які існують на момент відшкодування. Такі випадки мають місце в разі, якщо для правовідносин між сторонами правочину характерна відсутність уречевленого результату дій сторін, про повернення якого можна було б вести мову (наприклад, при послузі), або передача речі другій стороні не у власність, а в користування. В останньому випадку річ може залишатися у сторони правочину, тому йдеться не про її повернення, а про відшкодування сум, що складають плату за користування нею, рівно як і за надані послуги або виконані роботи.

В) відшкодування збитків, завданих стороні правочину або третій особі, вчиненням недійсного правочину (ч.2 ст. 216 ЦК України);

Г) відшкодування моральної шкоди стороні недійсного правочину або третій особі (ч.2 ст. 216 ЦК України);

Д) інші правові наслідки, передбачені ЦК України або іншими законами.

Частина друга статті 216 ЦК України передбачає, що збитки й моральна шкода відшкодовуються винною стороною. Порядок такого відшкодування може здійснюватися також за правилами статей 22, 23 ЦК та правилами, встановленими для зобов'язань, що виникають із факту заподіяння шкоди, тобто за правилами позадоговірної (деліктної) відповідальності, оскільки положення норм про недійсність правочинів такого порядку не встановлюють.

В пункті 2 постанови № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову ).

Зі змісту позовної заяви та її прохальної частини вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача саме збитки, а не повернути у натурі все, що було одержано на виконання недійсного правочину. В своїй заяві про збільшення позовних вимог, яка прийнята та розглянута судом (т.3, а.с. 4-9), позивач також просить суд стягнути з відповідача збитки (прямі збитки та втрачену вигоду). Таким чином, заявлені до стягнення суми в межах даного судового провадження кваліфіковані позивачем як збитки. Заяв позивача про зміну підстав позову матеріали справи не містять і питання про застосування реституції судами попередніх інстанцій не розглядалось. При цьому, слід зазначити, що згідно з ч.3 ст. 111 7 ГПК України, у касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони. Проте, в ході розгляду даної справи, вказаних умов судами попередніх інстанцій встановлено не було. Клопотань заінтересованої сторони про вихід за межі позовних вимог матеріали справи не містять.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина четверта статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із пунктом 8 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Застосування цього способу захисту визначається положенням статті 22 Цивільного кодексу України і проводиться, як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.

За розрахунком позивача розмір збитків завданих позивачу рішеннями Київської міської ради №55/716 від 25.01.2007, №482/1143 від 26.04.2007, які визнані недійсними та скасовані у судовому порядку, становить:

- 91359900 грн. прямих збитків, з яких: витрати на викуп та оформлення земельної ділянки - 65 818 065,58 грн., орендна плата за землю - 4 685 660,85 грн., земельний податок - 1 920 336,41 грн., сплата відсотків за користування кредитними коштами - 18 935 838,06 грн.;

- 24269855,00 грн. - втраченої вигоди (неодержаного прибутку), що розраховані позивачем як різниця між ціною продажу (80150000 грн.) за договором купівлі-продажу від 16.03.2011 укладеним між ПрАТ "Страхова компанія "Укренергополіс" та ТОВ "ЛІБЕРТІ ПЛАЗА" та ціною купівлі земельної ділянки (55880145 грн.) за договором купівлі-продажу від 31.05.2007, укладеним між Київською міською радою та ЗАТ "Страхова компанія "Укренергополіс".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, на виконання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, перерахував на рахунки Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) грошові кошти у розмірі 55880145,00 грн., які в подальшому були перераховані на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, що підтверджується платіжними дорученнями №73 від 15.08.2007, №7 від 23.03.2007, виписками з рахунку позивача за період з 26.06.2007 по 26.06.2007, за період з 23.07.2007 по 23.07.2007, виписками з рахунку № 37116001002659, платіжними дорученнями № 21 від 26.03.2007, № 44 від 03.07.2007, № 50 від 24.07.2007, № 57 від 16.08.2007.

Витрати на викуп земельної ділянки у розмірі 55880145 грн., витрати з оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 9805655,20 грн., витрати по сплаті орендних платежів за землю у розмірі 4685660,85 грн. та витрати по сплаті земельного податку у розмірі 1920336,41 грн. були вчинені позивачем на виконання договорів, які були укладені між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс", а саме: договору оренди земельної ділянки площею 5,36 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за № 82-6-00400 від 13.03.2007, договору від 17.10.2007 про внесення змін до договору оренди від 13.03.2007 та договору від 31.05.2007 купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві.

Відповідно до приписів статті 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України, унормовано, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу частини 1 статті 225 Господарського кодексу України, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

Виходячи з приписів статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України, витрати позивача на викуп та оформлення земельної ділянки, сплату орендних платежів за землю, земельного податку та відсотків за користування кредитними коштами не є збитками у розумінні вищенаведених норм права.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що збитки мають іншу правову природу та не ототожнюється з будь-якими сумами, які особа сплачувала у зв'язку виконанням умов договору, оскільки, під збитками слід розуміти реальну втрату матеріальних цінностей, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, або втрата доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Таким чином, колегія вважає достатньо обгрунтованими висновки судів про те, що витрати позивача пов'язані з викупом земельної ділянки у розмірі 55880145,00 грн., витрати з оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 9805655,20 грн., витрати по сплаті орендних платежів за землю у розмірі 4685660,85 грн. та витрати по сплаті земельного податку у розмірі 1920336,41 грн., які вчинені на виконання договорів, у розумінні положень статті 22 ЦК України, статей 224, 225 ГК України, не є втратами матеріальних цінностей позивача, у зв'язку з чим, не можуть бути віднесені до збитків.

Статтею 206 Земельного кодексу України передбачено, що використання землі в Україні є платним.

У відповідності до статей 91, 96 Земельного кодексу України на власників та землекористувачів земельних ділянок покладено обов'язок здійснювати сплату земельного податку та орендної плати.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, сплата орендних платежів за землю та сплата земельного податку здійснювались позивачем за час фактичного користування ним земельною ділянкою, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, що унеможливлює повернення таких витрат позивачу, а також, віднесення вказаних витрат до збитків.

Договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою (пункт 2.29 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

При цьому, статтею 21 Закону України "Про оренду землі" № 161-XIV від 06.10.1998 визначено, що у разі визнання у судовому порядку договору оренди землі недійсним отримана орендодавцем орендна плата за фактичний строк оренди землі не повертається.

Стосовно доводів позивача в частині збитків у розмірі 18935838,06 грн., що становлять витрати на сплату відсотків за користування кредитними коштами, судова колегія зазначає наступне.

Згідно за статтею 44 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на наведене, суб'єкт підприємницької діяльності самостійно визначає джерела для залучення грошових коштів на придбання певного майна, а тому, витрати спрямовані на сплату боргу за кредитним договором укладеним з метою оплати вартості майна, не можуть відшкодовуватись продавцем такого майна.

Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що позивач, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві на свій власний ризик здійснив залучення фінансових ресурсів на придбання такої ділянки, а тому, витрати спрямовані на погашення відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 18 935 838,06 грн. не можуть бути віднесені до збитків позивача.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Водночас, обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи, як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; збитків (їх наявності та розміру); вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Таким чином, на позивача у справі, покладено обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що позивачем не доведено в установленому законом порядку належними і допустимими засобами доказування складу наявності усіх елементів складу господарського правопорушення, необхідних для настання такої відповідальності як відшкодування збитків.

Під час розгляду даної справи, судами попередніх інстанцій не встановлено належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позивачем завданих відповідачем збитків, що останнім підлягають відшкодуванню в розмірі 91359900 грн. та як наслідок, правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Стосовно заявленої вимоги щодо відшкодування упущеної вигоди в розмірі 24269855,00 грн., колегія судів зазначає, що позивач повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.

Також, позивач повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Важливим елементом доказування наявності упущеної вигоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанови Верховного Суду України від 30.05.2006 у справі № 42/266-6/492, від 27.05.2008 у справі № 16/449).

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди, протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання прибутку не є підставою для його стягнення.

Однак, позивачем не доведено факту наявності протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між поведінкою відповідача (діями чи бездіяльністю) відповідача та заявлених до стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди у розмірі 24269855,00 грн. базуються на розрахунку можливого прибутку у разі продажу земельної ділянки, площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві Товариству з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" та виконання останнім умов договору купівлі-продажу від 16.03.2011. Такий розрахунок є теоретичним, побудований на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджений належними і допустимими доказами.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини, позивачем не доведено факту завдання прямих збитків у розмірі 91359900 грн. та упущеної вигоди у розмірі 24269855 грн. в розумінні статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача прямих збитків у розмірі 91359900 грн. та упущеної вигоди у розмірі 24269855 грн.

Крім того, при розгляді цього спору встановлено, що позивач не звертався до відповідача із вимогами про повернення грошових коштів у розмірі 55880145 грн., сплачених за викуп земельної ділянки площею 3,7163 га, що розташована на перетині вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів у м. Києві, на підставі прийнятого рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2012 у справі № 5011-62/2496-2012, яке залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.06.2012 та постановою Вищого господарського суду України 14.08.2012, Спірна земельна ділянка Київській міській раді, як органу, що наділений повноваженнями щодо розпорядження комунальною власністю, по акту приймання - передачі не поверталася позивачем після прийняття судами вищезазначених судових рішень. Зазначені обставини не спростовані.

У разі коли стаття 536 Цивільного кодексу України застосовується за прямою вказівкою законодавця, як спеціальна міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання, зокрема така вказівка міститься у частині 2 статті 1214 цього Кодексу (у разі безпідставного одержання чи збереження грошей), то положення статті 625 ЦК України не застосовуються.

Колегія вважає, що на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів та чинного законодавства, судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено у задоволенні позову що відшкодування витрат на викуп земельної ділянки у розмірі 55880145 грн., витрат з оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки у розмірі 9805655,20 грн., 5918216,20 грн. процентів, нарахованих за безпідставне збереження грошових коштів в сумі та 41508453,17 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Позивачу слід роз'яснити, що правочини, які не відповідають вимогам закону, не породжують будь-яких бажаних сторонам результатів, незалежно від волі сторін та їх вини у вчиненні незаконного правочину. Правові наслідки таких правочинів настають лише у формах, передбачених законом, - у вигляді повернення становища сторін у початковий стан (реституції). Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Прийняті у даній справі судові рішення не перешкоджають позивачу звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, подавши позов з інших правових підстав і в межах іншого судового провадження.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 у справі № 910/15794/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. О. Швець

С у д д і М. В. Данилова

В. А. Корсак