Окрема думка від 23.03.2017 по справі 910/15794/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА

23 березня 2017 року Справа № 910/15794/15

суддіШвеця В.О. у справі№ 910/15794/15 Господарського суду міста Києва за позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" доКиївської міської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Ліберті Плаза" за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві; 2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за участюПрокуратури міста Києва простягнення коштів

У червні 2015 року до Господарського суду міста Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Укренергополіс" з позовом до Київської міської ради, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просило стягнути з відповідача 163 056 425,27 грн., з яких: 55 880 145 грн. витрат на викуп земельної ділянки, 9 805 655,20 грн. витрат з оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки, 4 685 660,85 грн. орендної плати за землю, 1 920 336,41 грн. земельного податку, 5 918 216,20 грн. процентів, нарахованих за безпідставне збереження грошових коштів, 41 508 453,17 грн. збитків від інфляції, 18 935 838,06 грн. відсотків, сплачених за користування кредитними коштами та 24 269 855 грн. втраченої вигоди (неодержаного прибутку). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із визнанням недійсними та скасуванням у судовому порядку прийнятих Київською міською радою рішень №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бул. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва" та №482/1143 від 26.04.2007 "Про продаж земельної ділянки Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині бульв. Дружби Народів та вул. Старонаводницької у Печерському районі м. Києва", а також визнанням недійсним укладеного 31.05.2007 між Київською міською радою та Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Укренергополіс" договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 3,7163 га, позивач зазнав матеріальних втрат, які були заявлені до стягнення у даному позові. При цьому позивач посилався на приписи статей 22, 216, 536, 625, 1173, 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.09.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 23.03.2017, у позові відмовлено повністю.

Питання, яке підлягало вирішенню полягало, зокрема у встановленні підстав для застосування двосторонньої реституції відповідно до приписів статті 216 Цивільного кодексу України внаслідок недійсності правочину.

Господарські суди першої, апеляційної, а так само Вищий господарський суд України виходили з того, що обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував про завдання збитків, посилаючись на положення статті 22 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України та у прохальній частині позову просив стягнути з відповідача саме прямі збитки, які не являється збитками у розумінні норм чинного законодавства.

Вважаю, що такі мотиви господарських судів, які підтримав Вищий господарський суд України, є помилковими, запропоновані мною мотиви вирішення спірного питання судді колегії не підтримали.

Моя правова мотивація зводилася до наступного висновку.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Обґрунтовуючи вимоги в частині повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 31.05.2007, позивач посилався саме на приписи статті 216 Цивільного кодексу України. Проте, вказане посилання було повністю проігноровано судами, належної оцінки йому на надавалось.

Таким чином, позовні вимоги було заявлено позивачем виходячи з встановлених чинним законодавством способів захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, при цьому обґрунтування кожної заявленої до стягнення суми було наведено як в позовній заяві так і в заяві про збільшення позовних вимог від 28.08.2015.

Відповідно до приписів статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема зміст позовних вимог, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зазначення доказів, що підтверджують позов, обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються, законодавство, на підставі якого подається позов.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було розглянуто позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укренергополіс" з визначенням коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки, як заявлених до стягнення збитків без застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України, яка регулює спірні правовідносини.

Між тим, судами не враховано, що відповідно до положень статей 2, 4 3 , 54 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову. При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного суду України від 18.05.2016 у справі № 922/51/15 та від 18.05.2016 у справі №3-271гс-16

З огляду на що, суди мали дослідити наявність правових підстав для застосування приписів статті 216 Цивільного кодексу України в частині вимоги про повернення коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених Київській міській раді за договором купівлі-продажу земельної ділянки.

Водночас, на мою думку, посилання судів попередніх інстанцій на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогами про повернення грошових коштів у розмірі 55 880 145 грн., сплачених за визнаним у судовому порядку недійсним договором купівлі-продажу земельної ділянки, не ставить у залежність наявність правових підстав для самостійного звернення позивача до суду із вказаними вимогами у межах даного судового провадження.

Як роз'яснено в пункті 5 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім цього, зазначаючи про відсутність вини Київської міської ради, як обов'язкової складової цивільного правопорушення, а відтак і відсутності підстав для покладення на відповідача відповідальності за понесені збитки у зв'язку із вчиненням недійсного правочину, судам необхідно було також надати оцінку встановленим у господарській справі № 5011-62/2496-2012 обставинам наявності вини відповідача в частині прийняття рішення №55/716 від 25.01.2007 "Про передачу Закритому акціонерному товариству "Страхова компанія "Укренергополіс" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-готельного комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського, торговельного призначення, підземним паркінгом та для благоустрою ландшафтної зони на перетині вул. Старонаводницької та бульв. Дружби Народів у Печерському районі міста Києва" з порушенням пункту 25.8. регламенту Київської міської ради, який затверджено рішенням Київської міської ради №14/14 від 14.06.2006 та без урахування Генерального плану міста Києва, до якого не вносились зміни щодо виключення частини спірної земельної ділянки з зеленої зони міста.

На дослідженні зазначених обставин позивач наголошував упродовж розгляду усього спору, проте, ці доводи у повному обсязі судами не оцінювалися.

З урахуванням викладеного, вважаю, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.09.2015 у справі №910/15794/15 не можна визнати як такі, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам закону і вони, на мою думку, підлягали скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого суду необхідно було всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Суддя В. Швець