Постанова

від 10.04.2017 по справі 922/3938/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 922/3938/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - ОСОБА_1, за довіреністю від 05.12.2016 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків (вх.567Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2017р.

у справі № 922/3938/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» , м. Вінниця

до відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків

про стягнення 101557,14 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 01.02.2017р. у справі №922/3938/16 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю; стягнуто з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" на користь ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс" заборгованість за договором №ДМП-36 (дистрибуції в регіоні) від 20.04.2016 р. в сумі 93357,10 грн., пеню за період 26.07.2016 р. по 05.01.2017 р. сумі 9035,81 грн., 3% річних за період з 26.07.2016 р. по 05.01.2017 р. в сумі 924,43 грн., інфляційні з 26.07.2016 р. по 18.10.2016 р. в сумі 5989,90 грн. та судовий збір в сумі 1639,61 грн.

ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2017р. у справі №922/3938/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2017р. суддею доповідачем у справі №922/3938/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 20.03.2017р.

20.03.2017 року на адресу суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін (вх.№2961)

У судовому засіданні 20.03.2017 року оголошено перерву до 10.04.2017 року.

У судовому засіданні 20.03.2017 року представник відповідача просив скасувати рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2017р. у справі №922/3938/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судовому засіданні 20.03.2017 року просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

У судовому засіданні 10.04.2017 року представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив її задовольнити.

Представник позивача у судове засідання 10.04.2017 року не з'явився, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що вбачається з листа - повідомлення про дату наступного судового засідання від 20.03.2017 року, в якому представник позивача був присутній та заперечував проти задоволення апеляційної скарги (а.с.164)

У п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено про те, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України , було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Так, 20.04.2016 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір (дистрибуції в регіоні) №ДМП-36 (надалі - договір), відповідно до умов якого компанія (позивач) поставляє на умовах, передбачених цим договором, дистриб'ютору (відповідачу) товар, найменування, асортимент, одиниця виміру, кількість, ціна одиниці виміру та загальна вартість якого зазначаються у видаткових накладних, податкових накладних, рахунках, специфікаціях та/або інших документах, які є невід'ємною частиною даного договору.

Договір підписаний дистриб'ютором з протоколом розбіжностей.

У відповідності до п. 1.2 договору дистриб'ютор (відповідач) зобов'язується отримати товар, сплатити його вартість компанії та забезпечити реалізацію товару третім особам від свого імені й за свій рахунок на умовах даного договору.

У п. 2.1 договору сторони погодили, що дистриб'ютор зобов'язаний провести розрахунок за кожну отриману відповідно до накладної партію товару протягом 40 (сорока) календарних днів, рахуючи з дати, зазначеної у видатковій накладній. Якщо дата оплати припадає на вихідний або святковий день, оплата повинна бути здійснена в наступний за ним банківський день.

Згідно п. 2.5 договору, загальна сума договору визначається шляхом звичайного арифметичного додавання сум, вказаних у накладних на товар, оформлених протягом всього строку дії даного договору.

Відповідно до п. 4.3 договору в редакції, викладеній в протоколі розбіжностей від 20.04.2016 р., датою поставки є дата фактичного надходження товару на склад дистриб'ютора. Кількість та асортимент товару остаточно погоджуються в накладних. Поставка здійснюється транспортом компанії за свій рахунок на склад дистриб'ютора, який знаходиться за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 15 або транспортними засобами дистриб'ютора на складі компанії за адресою: м. Вінниця, провул. Карбишева, 2.

Відповідно до п. 4.4 договору, право власності на поставлену партію товару переходить від компанії до дистриб'ютора з моменту її передачі дистриб'ютору згідно накладних.

Пунктом 5.3 вказаного договору сторони погодили, що товар вважається переданим компанією і прийнятим дистриб'ютором з моменту підписання належним чином уповноваженими представниками сторін накладних.

Відповідно до п. 5.4 договору, повноваження фізичної особи, яка являється представником дистриб'ютора і отримує відповідну партію товару, підтверджуються довіреністю, яку дистриб'ютор зобов'язаний оформити належним чином щодо кожної окремої партії товару й надати компанії разом із відповідною накладною.

Форма довіреності розробляється компанією (додаток №1 до договору), є невід'ємною частиною даного договору і беззаперечно визнається дистриб'ютором (п.5.5 договору).

Позивачем не надано додаток №1 до договору, а саме розроблену компанією (позивачем) форму довіреності.

У письмових поясненнях №2, наданих господарському суду Харківської області представник відповідача вказує, що як на момент підписання, так і після його підписання позивач не розробив форму довіреності на отримання товару та не запропонував до підписання додаток №1 до договору, у зв'язку з чим відповідач був змушений самостійно розробити форму довіреності на отримання товару, при розробці якої він керувався вимогами діючого законодавства України.

За таких обставин, договір №ДМП-36 (дистрибуції в регіоні) від 20.04.2016 р., в частині довіреностей, є неукладеним, оскільки при укладенні договору сторони не досягли згоди щодо форми довіреності.

Довіреності №5 від 14.06.2016 р., №6 від 13.07.2016 р., №7 від 26.07.2016 р. та №8 від 08.09.2016 р., не є належними та допустимими доказами наявності повноваження фізичної особи, яка є представником дистриб'ютора і отримує відповідну партію товару, як було визначено сторонами у п. 5.4 договору.

Позивачем виконано свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачу товар за видатковими накладними №АV000031902 від 14.06.2016 р. на суму 15495,00 грн., №АV000037924 від 13.07.2016 р. на суму 39329,60 грн., №АV000040178 від 26.07.2016 р. на суму 35204,50 грн. та №АV000049150 від 08.09.2016 р. на суму 3328,00 грн. та податковими накладними, всього на загальну суму 93357,10 грн., що підтверджується підписами сторін у зазначених видаткових накладних, скріпленими печатками сторін.

Відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за договором, внаслідок чого у останнього виникла прострочена заборгованість в сумі 93357,10 грн.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у сумі 109307,24 грн., з яких: 93357,10 грн. - сума основного боргу, 9035,81 грн. - пеня, 924,43 грн. - 3% річних та 5989,90 грн. - інфляційні втрати.

01.02.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав наведених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Приписами ст. 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) та статті 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Так, договір №ДМП-36 (дистрибуції в регіоні) від 20.04.2016 р. по суті є договором поставки.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Положеннями частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, позивач, з урахуванням умов укладеного між сторонами договору, нарахував відповідачу пеню за період з 26.07.2016 р. по 05.01.2017 р. сумі 9035,81 грн.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Також, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з вимогами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 8.2 договору №ДМП-36 (дистрибуції в регіоні) від 20.04.2016 р. сторони погодили, що при порушенні умов оплати за товар дистриб'ютором виплачується сума бору з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення платежу, а також пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний календарний день прострочення оплати суми боргу.

А отже, господарським судом першої інстанції вірно встановлений факт прострочення виконання зобов'язання відповідачем та наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 9035,81 грн. за період з 26.07.2016 року по 05.01.2017 року.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за період з 26.07.2016 р. по 05.01.2017 р. в сумі 924,43 грн. та інфляційні втрати за період з 26.07.2016 р. по 18.10.2016 р. в сумі 5989,90 грн.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що відповідачем не надано доказів оплати заборгованості за отриманий товар за договором №ДМП-36 (дистрибуції в регіоні) від 20.04.2016 р. в сумі 93357,10 грн., пені в сумі 9035,81 грн., 3% річних в сумі 924,43 грн. та інфляційних втрат в сумі 5989,90 грн.

Таким чином, місцевий господарський суд вірно встановив, що позивач виконав свої зобов'язання за договором, поставивши відповідачу товар за видатковими накладними №АV000031902 від 14.06.2016 р. на суму 15495,00 грн., №АV000037924 від 13.07.2016 р. на суму 39329,60 грн., №АV000040178 від 26.07.2016 р. на суму 35204,50 грн. та №АV000049150 від 08.09.2016 р. на суму 3328,00 грн. та податковими накладними, всього на загальну суму 93357,10 грн., що підтверджується підписами сторін у видаткових накладних, скріпленими печатками сторін, проте відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань за договором.

За таких обставин, є правомірним висновок господарського суду першої інстанції про задоволення позову.

Щодо посилань апелянта на відсутність на деяких видаткових накладних відбитків печатки, останні є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки пунктом 7.3.3 договору на відповідача покладено обов'язок їх належного оформлення.

Зокрема, відповідач зобов'язаний належним чином оформлювати (підписувати, скріплювати печаткою) видаткові накладні та Акти звірки взаємних розрахунків та повертати позивачу один їх примірник (п.7.3.3 договору).

Окрім того, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими посилання апелянта на те, що в судових засіданнях господарського суду Харківської області, в порушення статті 28 Господарського процесуального кодексу України представництво позивача здійснював ОСОБА_3 - неналежна особа, довіреність на ім'я якої дійсна до 31.12.2017 року.

Так, як вбачається з матеріалів справи, довіреність на ім'я ОСОБА_3 видана ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю - підприємство «Авіс» 04.01.2017 року, строком дії до 31.12.2017 року (а.с.85)

Разом з тим, апелянт в апеляційній скарзі зазначає про те, що позивач при зверненні до суду першої інстанції з заявою про збільшення позовних вимог, сформулював її не у відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, що полягає у відсутності слова розміру .

Так, як вбачається з матеріалів справи, заява про збільшення позовних вимог була подана господарському суду Харківської області 11.01.2017 року.

Копія вказаної заяви була направлена відповідачу, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, квитанцією від 06.01.2017 року УДППЗ Укрпошта про направлення зазначеної заяви відповідачу та платіжним дорученням від 06.01.2017 року про сплату судового збору (а.с.83-86).

За таких обставин, заява про збільшення позовних вимог відповідає приписам Господарського процесуального кодексу України та не містить підстав для повернення у порядку приписів частини 4 статті 22 та статті 54 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді судового рішення, у зв'язку з чим апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Харківської області - без змін.

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 01.02.2017р. у справі №922/3938/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 11.04.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.