Ухвала

від 06.04.2017 по справі 813/3137/16

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2017 р. № 876/10110/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Большакової О.О., Макарика В.Я.,

за участю секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Щирецький завод залізобетонних виробів" до Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

22 вересня 2016 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Щирецький завод залізобетонних виробів" звернувся до суду із позовом до відповідача - Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 102-103) просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення - рішення від 04.05.2016 за №0000242200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в частині грошового зобов язання за основним платежем в сумі 214014,00 грн та за штрафними санкціями 107007,00 грн; та податкового повідомлення рішення від 20.10.2016 за №0001742200, яким визначено до сплати 15,00 грн основного платежу з податку на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в ході документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ "Щирецький завод залізобетонних виробів" податковим органом зроблено необґрунтовані висновки про непідтвердження за обревізований період фактичного здійснення фінансово-господарських операцій з контрагентами ТзОВ Кіруг та ТзОВ Укрвуглепром , оскільки господарські операції з вказаними контрагентами носили реальний характер, отримані товари та послуги безпосередньо стосуються господарської діяльності підприємства та були використані у власній господарській діяльності, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, наданими для перевірки.

Крім того, товариством здійснювалась реалізація товарів фізичним особам- роздрібним покупцям. Кошти за вказаними операціями отримувались через касу або на розрахунковий рахунок підприємства та відображались в бухгалтерському та податковому обліку. ТзОВ "Щирецький завод залізобетонних виробів" належнм чином оформлено проведення операцій з продажу товарів накладними та касовими ордерами. Вказані документи є первинними документами та підтверджують факт реалізації товару. Відтак, позивач не погоджується з висновками податкового органу щодо здійснення реалізації товаро-матеріальних цінностей фізичним особам в значних обсягах без заключення з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації особи, без зазначення у видаткових накладних повністю імені, по-батькові та індивідуального податкового номера фізичної особи, серії та номера документу, що посвідчують фізичну особу, місця проживання, адресу відвантаження продукції та інші дані, пов'язані з ідентифікацією осіб.

Львівським окружним адміністративним судом на підставі ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства замінено відповідача ОСОБА_1 податкову інспекцію у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області його правонаступником - Галицькою об"єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано прийняте ОСОБА_1 податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області Головного управління ДФС у Львівській області податкове повідомлення-рішення від 04.05.2016 за №0000242200 в частині нарахування 214014 грн. 00 коп. основного платежу та 107007 грн. 00 коп. штрафних (фінансових) санкцій. Визнано протиправним та скасовано прийняте Галицькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівської області податкове повідомлення-рішення від 20.10.2016 за №0001742200.

Постанова мотивована тим, що подана позивачем первинна документація, що стосується господарських операцій за участі контрагентів, повністю підтверджує реальне здійснення правочинів і досягнення платником податків законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів/робіт/послуг для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товарів/робіт/послуг в господарській діяльності, а тому суд дійшов висновку, що позивач правомірно сформував податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Щодо висновку відповідача про заниження податкових зобов'язань з податку на додану вартість внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей фізичним особам в значних розмірах без укладення з ними письмових договорів купівлі-продажу та без ідентифікації особи, суд зазначає, що вказане спростовується наявними в матеріалах справи прибутковими касовими ордерами, витягами з касової книги, банківськими виписками, видатковими накладними. Відтак, висновок відповідача про те, що реалізація товару не пов'язана з господарською діяльністю товариства ґрунтується на припущеннях.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу та доповнення до заперечення, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон №996-XIV) визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні містити встановлені обов'язкові реквізити.

Порядок створення, прийняття і відображення в бухгалтерському обліку первинних документів встановлено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).

Згідно з п.2.1 Положення № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV, яка кореспондує п. 2.4 Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як наслідок, господарські операції повинні підтверджуватися належними первинними документами і лише ті документи, які відповідають зазначеним вище вимогам, можуть бути визнані допустимими засобами доказування відповідної господарської операції.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 16.03.2016. За результатами проведеної перевірки складено акт № 204/13-25-22-00/35263508 від 13.04.2016.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 154100,00 грн; пп.14.1.36, пп.14.1.231 п.14.1 ст.14, пп.44.1 ст.44, п.189.1 ст.189, п.198.2, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.2, п.201.6 ст.201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 221012,00 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 04.05.2016 №0000242200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 331518,00 грн (за податковим зобов'язанням - 221012,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 110506,00 грн) та від 04.05.2016 № НОМЕР_1, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 154100,00 грн.

Позивач скористався можливістю досудового порядку вирішення спору, передбаченого законодавством. За наслідками оскарження податкових повідомлень - рішень в адміністративному порядку рішенням ДФС України від 12.09.2016 №19623/6/99-99-11-01-01-25 про розгляд скарги скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.05.2016 за №0000232200 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року.

Вказане мало наслідком надіслання Галицькою ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області податкового повідомлення-рішення від 20.10.2016 за №0001742200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 15,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями, ТзОВ "Щирецький завод залізобетонних виробів" звернулося до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

В розумінні пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення).

Оціюючи податкові наслідки господарських операцій слід перевіряти дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв'язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов'язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Податкова вигода може визнаватись необґрунтованою, зокрема, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсною економічною метою чи враховані операції не обумовлені розумними економічними чи іншими причинами (метою ділового характеру).

Відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Суд оцінює належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Так, судом встановлено, що між ТзОВ Щирецький завод залізобетонних виробів (замовник) і ТзОВ Кіруг (перевізник) 09.03.2015 року було укладено договір на перевезення інертних матеріалів за №09/03-15л відповідно до умов якого перевізник зобов'язується надавати транспортні послуги замовнику автомобілями необхідного типу (самоскидами або ін.).

На підтвердження виконання даного договору позивачем надано накладні та податкові накладні, акти виконаних робіт, додатки до договору перевезення, договір поставки товарів за №50 від 06.02.2015, укладеного з ПАФ Дністер , витяг з журналу реєстрації довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Також, позивачем було надано заперечення від 21.04.2016 за №20/04-ЩЗЗВ, яким контролюючому органу були представлені відповідні товарно-транспортні накладні, що підтверджують фактичне виконання вищенаведеного договору поставки.

ТзОВ Укрзахідвуглепром здійснювало позивачу поставку щебеню та відсіву гранітного, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними, податковими накладними відомостями про списання матеріалів у виробництво.

Таким чином, наданими позивачем документами повністю підтверджено реальність здійснення вищенаведених господарських операцій та використання отриманих послуг та товарів у своїй господарській діяльності. Крім того, надані позивачем первинні бухгалтерські документи, які не містять недоліків.

При цьому несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

В наявних в матеріалах справи витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та витяги з офіційного веб-порталу ДФС України вбачається, що на час вчинення досліджуваних господарських операцій контрагенти позивача були зареєстровані у встановленому законом порядку та являлися платником податку на додану вартість.

Таким чином, із наданих позивачем копій інших документів, всі вони містять достатньо обов'язкових реквізитів, які дозволяють ідентифікувати учасників і суть господарських правовідносин.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. Водночас наявність або відсутність окремих документів чи помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Серед принципів, визначених податковим законодавством, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Таким чином, у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Слід зазначити, що наявні в матеріалах справи копії податкових накладлних не містять недоліків.

Тобто розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування. Крім того, чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту . Отже порушення податкової дисципліни, вчинене контрагентом, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит. Така позиція узгоджується з висновками Верхового Суду України, висловленими, зокрема, у постановах від 31.01.2011 (справа №21-47а10) та від 11.12.2007 (справа №21-1376во06).

Таким чином, невиконання чи неналежне виконання контрагентом свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого позивача. Водночас, доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди, відповідачем не надано.

Крім того, відповідачем суду не представлено судових рішень, щодо визнання договорів, які укладались визначеними суб'єктами господарювання, нікчемними правочинами, а також доказів, зокрема, які свідчать про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо протиправної діяльності із створення вказаних суб'єктів підприємницької діяльності з метою фіктивного підприємництва на отримання (надання) податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності для мінімізації сплати податків, чи доказів, які підтверджують початок досудового розслідування таких протиправних дій або вироків судів, що набрали законної сили, за обвинуваченням осіб у вчиненні кримінальних правопорушень.

При цьому позивач погодився з висновком податкового органу щодо нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із заниження ним податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 6999,00 грн, що виникло в результаті списання з балансу мобільних телефонів, комп'ютерів та принтера на суму 34995, 00 грн, а тому правомірність нарахування такого зобов'язання дослідженню не підлягає.

Відповідно до п.189.1 ст.189 ПК України, у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Водночас безпідставним є висновки податкового органу про заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в розмірі 118592, 00 грн внаслідок реалізації товарно-матеріальних цінностей фізичним особам в значних обсягах без укладення ними письмових договорів купівлі - продажу та без ідентифікації особи.

Так, відповідно до підп.4.4 п.4 ДСТУ 4303:2004, роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Згідно з п.1 ст.698 ЦК України, за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.

Відповідно до п.1.3 розд. IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.11 року за № 174, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за №790/19528, встановлено перелік обов'язкових реквізитів, а саме: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, підписи платника або отримувача та працівників банку, уповноважених здійснювати касову операцію.

До обов'язкових реквізитів касових документів, які оформляються для зарахування суми готівки на відповідні рахунки (крім зазначених вище), також належать номер рахунку отримувача та найменування і код банку отримувача.

Крім обов'язкових, касові документи можуть містити й додаткові реквізити, потрібні для здійснення окремих касових операцій, визначених банком, проте Інструкцією не передбачено права та обов'язку банківських установ вимагати від платника (в даному випадку покупця) продукції будь-яких інших відомостей, що ідентифікують платника, крім його прізвища (найменування).

З наявних в матеріалах справи прибуткових касових ордерів, витягів з касової книги, банківських виписок, видаткових накладних слідує, що такі містять обов'язкові реквізити для ідентифікації фізичних осіб, а також наданими доказами спростовується твердження відповідача про те, що реалізація товару не пов'язана з господарською діяльністю позивача.

Таким чином, відповідачем протиправно було нараховано позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 111592,00 грн та штрафні (фінансові) санкції на дане грошове зобов'язання.

Також протиправним є нарахування грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 15,00 грн у зв'язку з встановленням реальності господарських операцій з контрагентом ТзОВ Кіруг .

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки представлені позивачем докази в повній мірі підтверджують факт реальності здійснення господарських операцій із контрагентами ТзОВ Кіруг та ТзОВ Укрвуглепром , а отримані товари та послуги використані позивачем у власній господарській діяльності, тому зазначені в акті перевірки висновки про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними, що має наслідком визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 04.05.2016 за №0000242200, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в частині грошового зобов язання за основним платежем в сумі 214014,00 грн та за штрафними санкціями 107007,00 грн; та податкового повідомлення рішення Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 20.10.2016 за №0001742200, яким визначено до сплати 15,00 грн основного платежу з податку на прибуток.

Відповідно до частини першої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Керуючись частиною 3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Галицької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2016 року у справі № 813/3137/16 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя І. В. Глушко

Судді О.О. Большакова

ОСОБА_2

Ухвала складена в повному обсязі 11.04.2017.