Рішення

від 04.04.2017 по справі 910/28164/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.04.2017Справа № 910/28164/15 За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна"

до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістик"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Штраус Україна"

про стягнення 1 107 487,82 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Москаленко Т.А. (представник за довіреністю від 11.01.2017р.);

від відповідача-1: Рибченко О.Г. (адвокат за договором №12 від 08.02.2016р.);

від відповідача-2: не з'явились;

від відповідача-3: не з'явились;

від третьої особи: не з'явились.

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство з іноземними інвестиціями "Страхова компанія Приватного акціонерного товариства "К"Ю БІ І Україна" звернулось до суду з позовом до ТОВ "ТіЕлСі Логістик" про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 1 107 487,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на виконання умов договору добровільного страхування вантажів №CRG0025908 від 01.11.2014р., укладеного з ТОВ "Штраус Україна" у зв'язку з настанням страхового випадку (невстановлені особи таємно заволоділи товарно-матеріальними цінностями у вигляді вантажу чаю та кави) здійснено виплату третій особі 1 107 487,82 грн. страхового відшкодування.

Враховуючи те, що між ТОВ "ТіЕлСі Логістик та ТОВ "Штраус Україна" укладено договір транспортного експедирування від 02.07.2014р., у відповідності до умов якого експедитор прийняв на себе зобов'язання по збереженню вантажу, позивач просив стягнути з ТОВ "ТіЕлСі Логістик" 1 107 487,82 грн. страхового відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2016р. у даній справі здійснено зміну найменування позивача з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "К'Ю БІ І Україна" на Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Колоннейд Україна".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. у даній справі здійснено заміну відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістік" на належних - Фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 та Фізичну особу-підприємця ОСОБА_2. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістік".

В уточненій позовній заяві у зв'язку із заміною відповідачів, позивач просив суд стягнути вказану суму виплаченого страхового відшкодування в розмірі 1 107 487,82 грн. солідарно з відповідачів, які є перевізниками застрахованого вантажу відповідно до укладених договорів перевезення між відповідачами та експедитором - ТОВ "ТіЕлСі Логістик". При цьому вказав, що оскільки між ТОВ "ТіЕлСі Логістик" та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір перевезення, відповідно до умов якого перевізник - ФОП ОСОБА_1 взяв на себе відповідальність за збереження вантажу та в подальшому уклав договір перевезення з ФОП "ОСОБА_2, відповідальними за втрату вантажу є обидва перевізники і враховуючи неподільність предмета зобов'язання, просив стягнути вказану суму страхового відшкодування з відповідачів у солідарному порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Маринченко Я.В.) від 26.05.2016р. у справі №910/28164/15 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. у справі №910/28164/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.01.2017р. рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016р. у справі №910/28164/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2017р. справу №910/28164/15 прийнято до свого провадження суддею Морозовим С.М. та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 07.02.2017р.

Відповідач-1 - ФОП ОСОБА_1 проти позову заперечував, вказуючи, що він є експедитором, а не перевізником, а безпосереднім перевізником є ФОП ОСОБА_2, з яким ФОП ОСОБА_1 уклав відповідний договір перевезення. Крім того, відповідач-1 звернув увагу суду, що ані договором, укладеним між відповідачами 1,2, ані чинним законодавством України не передбачено солідарного обов'язку експедитора та перевізника перед власником вантажу за його втрату під час його перевезення. Враховуючи викладене, вказав, що положеннями ст.924 ЦК України та Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (Конвенція) відповідальність за збереження вантажу покладено саме на первізника, яким є ФОП ОСОБА_2, відповідно сума страхового відшкодування, сплачена позивачем, підлягає стягненню з відповідача ФОП ОСОБА_2 з огляду на викладене, відповідач-1 просив суд відмовити у задоволенні позову в частині вимог до нього та стягнути суму страхового відшкодування з відповідача-2 як перевізника вантажу.

Відповідач-2 - ФОП ОСОБА_2 явку свого представника у судові засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідач-3 - ТОВ "ТіЕлСі Логістик" вказав, що оскільки нормами ЦК України та Конвенції відповідальність за збереження вантажу покладено на перевізника, в якості якого ТОВ "ТіЕлСі Логістик залучило ФОП ОСОБА_1, який в подальшому залучив до перевезення вантажу ФОП ОСОБА_2, вказані особи є відповідальними за втрату вантажу.

Третя особа свого представника у судові засідання не направила, письмових пояснень з приводу предмету та підстав заявленого позову не надала, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2017р. розгляд справи відкладено до 28.02.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. розгляд справи відкладено до 14.03.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2017р. залучено до участі у даній справі Товариство з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістик" в якості іншого відповідача (відповідача-3), продовжено строк розгляду спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 04.04.2017р.

В судове засідання 04.04.2017р. представники відповідачів 2,3 та третьої особи вкотре не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідачів 2, 3 та третьої особи, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 04 квітня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.11.2014р. між позивачем (страховик) та третьою особою (страхувальник) укладено договір добровільного страхування вантажів №CRG0025908, за умовами якого застраховано вантаж з лімітом відповідальності страховика в сумі 1 400 000 грн., що перевозиться в тому числі вантажним автомобільним транспортом за маршрутом Струніно (Росія) - Вишневе (Україна) по страховим випадкам - втрата, знищення або пошкодження застрахованого майна, внаслідок раптових та непередбачуваних зовнішніх фізичних подій, які мають ознаки ймовірності та випадковості настання, виключний перелік яких зазначений в розділі Перелік страхових випадків відповідно до Базових умов.

В подальшому, між третьою особою (замовник) та відповідачем-3 (експедитор) було укладено договір транспортного експедирування від 02.07.2014р., відповідно до п. п. 1.1., 1.2. якого експедитор зобов'язався за винагороду, за дорученням та за рахунок замовника організувати виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу в міжнародному, міському та міжміському сполученні, надалі послуги, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити послуги пов'язані з перевезенням вантажу на умовах, визначених цим договором. Відповідно до умов цього договору експедитор надає експедиторські послуги (планування перевезень, підбір та надання необхідного транспорту). Експедитор організовує перевезення вантажів на підставі письмових заявок, що подаються замовником (п. 2.1. договору). Експедитор має право залучити до виконання обов'язків за цим договором третю особу перевізника (пункт 2.4 договору). При залученні Експедитором третіх осіб до виконання своїх зобов'язань за цим договором експедитор зобов'язався нести відповідальність перед замовником за їх дії як за свої власні (пункт 3.1.10 договору).

Відповідно до Контракт-заявки № 065 від 10.04.2015р., підписаної замовником - ТОВ "Штраус Україна" та експедитором ТОВ "ТіЕлСі Логістік", останній зобов'язався організувати перевезення вантажу по маршруту: м. Струніно (Росія) - м. Вишневе (Україна), вартість перевезення 11 250,00 грн., вантажоотримувач - ТОВ "Штраус Україна", завантаження 14.04.2015р.; автомобіль МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2, водій ОСОБА_7

06.11.2014р. між ТОВ "ТіЕлСі Логістік" (експедитор) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) укладено договір, згідно якого експедитор, діючи від імені та за рахунок замовника, згідно договору транспортного експедирування, залучає третю сторону, Перевізника, для доставки вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні. Перевізник доставляє заявлені вантажі, а експедитор оплачує послуги перевізника із коштів замовника на узгоджених умовах Договору.

За умовами п. п. 2.1., 2.2. вказаного договору експедитор зобов'язаний не менше ніж чим, за 48 год. до дати завантаження надати перевізнику оригінал або факсимільну копію контракт-заявки на здійснення міжнародного перевезення вантажу в довільній формі з вказівкою наступної інформації: маршрут; найменування вантажу; вага і об'єм вантажу (на один автомобіль); митне оформлення; кількість автомобілів; дата та час завантаження; термін доставки; адреса завантаження; фірма відправник; контактна особа при завантаженні і його телефон; адреса відвантаження; контактна особа при відвантаженні і його телефон; найменування кордонного переходу; вартість послуг в грн.; умови оплати; додаткові умови (вантаж в складі збірного при необхідності).

Перевізник зобов'язаний забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного для здійснення міжнародних перевезень, що відповідає вимогам контракт-заявки, а також в узгоджені сторонами терміни (п. 3.1. договору). Пунктами 3.4, 3.7, 3.8 договору сторони погодили, що Перевізник зобов'язується доставити довірений вантаж в пункт призначення і видати його співробітникові вантажоодержувача, вказаному в товарно-транспортній накладній (CMR), та нести всі ризики, пов'язані з перевезенням вантажу перед Вантажовідправником (Вантажоодержувачем) та третіми особами. Пунктом 5.10 вказаного договору визначено, що у разі пошкодження, втрати або повної загибелі вантажу з вини перевізника останній несе відповідальність перед власником вантажу в сумі пошкодженого вантажу по цінах, вказаних в інвойсі, а так само вартість його митного очищення і інших витрат згідно Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (Женева, 1956р.).

На виконання вказаного договору, 10.04.2015р. між ТОВ "ТіЕлСі Логістік" (експедитор) та ФОП ОСОБА_1 (перевізник) було підписано контракт-заявку №065, за умовами якої Перевізник зобов'язався доставити вантаж по маршруту: Росія, Володимирська обл., Олександрівський район, м. Струніно, вул. Толстого, 2а (відправник ТОВ "Ле кафе Солувел рус") - Україна, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 8, отримувачем вантажу є ТОВ "Штраус Україна"; найменування вантажу кава, чай; вага 20 т; вартість послуг 10 000,00 грн.; автомобіль МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2, водій ОСОБА_7

Також, як встановлено судом, 09.04.2015 між ФОП ОСОБА_1 (експедитор) та ФОП ОСОБА_2 (виконавець) укладено Договір на транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно умов якого виконавець надає транспортні послуги з перевезення вантажів, а експедитор приймає та здійснює оплату з коштів, отриманих від замовника виконану роботу.

09.04.2015р. сторони підписали договір-доручення (заявку) на транспортно-експедиторське обслуговування, за умовами якої ФОП ОСОБА_2 зобов'язався здійснити перевезення вантажу: сухі напої, 20 т; маршрут: Росія, Володимирська обл., Олександрівський район, м. Струніно, вул. Толстого, 2а - Україна, Київська обл., м. Вишневе, вул. Київська, 8; вартість перевезення 9 000,00 грн., протягом 6-7 днів по оригіналам документів, автомобіль МАН НОМЕР_1 / НОМЕР_2, водій ОСОБА_7, дата завантаження - 14.04.2015р. (м. Струніно Володимирська обл., Росія), строк доставки до 17.04.2015р. м.Вишневе, Київська обл., Україна).

Відповідно до інформації, що міститься в наявній в матеріалах справи міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR) від 14.04.2015р. вантаж було завантажено та ФОП ОСОБА_2 прийнято до перевезення.

З пояснень представників сторін та матеріалів справи вбачається, що по шляху прямування 15.04.2015р., під час руху по території Російської Федерації, м. Брянськ автомобіль МАН д.н.з. НОМЕР_1 з напівпричепом НОМЕР_2 разом із вантажем та документами було викрадено, у зв'язку з чим водій ОСОБА_7 звертався з відповідною заявою до правоохоронних органів Російської Федерації, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією постанови слідчого відділу СУУМВС Росії по м. Брянську №031904 від 21.04.2015р. про порушення кримінальної справи та прийняття її до провадження.

Крім того, по факту викрадення вказаного вантажу Деснянським районним управлінням ГУ МВС України в м. Києві відкрито кримінальне провадження №1201510003000490.

Позивачем вказаний випадок крадіжки вантажу визнано страховим випадком та визначено суму виплати вантажоодержувачу (страхувальнику) страхового відшкодування в розмірі 1 107 487,82 грн., що підтверджується Актом-Релізом №1400014063 від 25.08.2015р., підписаним як позивачем так і ТОВ "Штраус Україна".

Відповідно до вказаного акту, позивачем на підставі платіжного доручення №000039014 від 01.09.2015р. перераховано ТОВ "Штраус Україна" 1 107 487,82 грн. страхового відшкодування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 354 Господарського кодексу України за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами (частина 1 статті 355 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (стаття 16 Закону України "Про страхування").

За змістом ст. ст. 980, 982 Цивільного кодексу України предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування). Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, позивачем у зв'язку з визнанням крадіжки вантажу страховим випадком було виплачено третій особі суму страхового відшкодування за договором в розмірі 1 107 487,82 грн.

Згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що виплата страхового відшкодування у даному випадку має бути здійснена за рахунок відповідача-3, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між третьої особою та відповідачем-3 договір від 02.07.2014р. за своїм змістом та правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання норм глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України, що кореспондується зі ст. 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність .

Так, відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, в тому числі, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR). Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України Про транзит вантажів , який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Статтею 932 Цивільного кодексу України передбачено, що експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також передбачено, що експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, які притягнені ним до виконання договору транспортного експедирування, в тому ж порядку, як і за власні дії.

За змістом ст. 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 17 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки. Перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Статтею 3 вказаної Конвенції визначено, що для цілей цієї Конвенції, перевізник відповідає за дії і недогляди своїх агентів, службовців та всіх інших осіб, до послуг яких він звертається для виконання перевезення, коли такі агенти, службовці чи інші особи виконують покладені на них обов'язки, як за власні дії і недогляди.

Згідно з ч.2 статті 308 ГК України відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення.

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ч.3 статті 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість;

у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016р. у справі № 911/5263/15 за позовом ТОВ ТіЕлСі Логістік до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 106 943,15 грн. збитків за втрату вантажу при перевезенні було встановлено, що за умовами п. 5.10 укладеного між позивачем та відповідачем договору від 06.11.2014 р. сторони визначили, що у разі пошкодження, втрати або повної загибелі вантажу з вини відповідача - останній несе відповідальність перед власником вантажу в сумі пошкодженого вантажу по цінах, вказаних в інвойсі, що супроводжує вантаж, а так само вартість його митного очищення і інших витрат згідно Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів (КДМВ ООН. Женева 1956). Таким чином, сторони договору від 06.11.2014 р. не обумовили в договорі можливість покладення на відповідача відповідальності за можливе спричинення збитків власнику вантажу за відсутності вини відповідача, навпаки, обов'язкова наявність вини відповідача у можливому спричинені збитків неналежним виконанням договірних зобов'язань була договором прямо обумовлена.

Невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань по доставці вантажу у місце призначення, відбулось виключно з підстави викрадення під час перевезення вантажу транспортного засобу разом із вантажем на території Російської Федерації, тобто невиконання зобов'язання відповідачем відбулось з підстави, яка від останнього ніяким чином не залежить та знаходиться поза межами цивільно-правової відповідальності відповідача.

Разом з тим, крадіжка належного ФОП ОСОБА_2 транспортного засобу разом із вантажем під час здійснення міжнародного перевезення відноситься до обставини, уникнути якої перевізник за звичайних обставин виконання міжнародного перевезення не мав можливості, та наслідки такої крадіжки у вигляді повної втрати транспортного засобу з вантажем, за звичайних обставин виконання міжнародного перевезення, не міг відвернути.

Вказані обставини, встановлені у постанові Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2016р. у справі № 911/5263/15 з огляду на положення ст. 35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи.

З урахуванням положень ст. 17 Конвенції "Про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" викрадення належного ФОП ОСОБА_2 транспортного засобу разом із вантажем під час здійснення міжнародного перевезення відноситься до обставин, що виключають відповідальність перевізника такого вантажу, за відсутності вини самого перевізника у такій крадіжці.

Згідно ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Доказів вини ОСОБА_2 встановленої обвинувальним вироком суду, матеріали справи не містять.

Суд також не може погодитись з твердженнями позивача щодо солідарного обов'язку відповідачів 1,2 відшкодувати завдані збитки позивачу, з огляду на наступне.

Як передбачено в ст. ст. 541, 543 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Оскільки умовами укладеного договору та нормами чинного законодавства України не передбачено солідарного обов'язку відповідачів 1, 2, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог шляхом солідарного стягнення з відповідачів спірної суми, про що також зазначено в постанові Вищого господарського суду України від 11.01.2017р. у даній справі.

Крім того, при розгляді справи № 910/3566/16 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "ТіЕлСі Логістік" про стягнення 70 200, 00 грн., судом було встановлено факт надання відповідачем-1 відповідачу-3 транспортно-експедиторських послуг та у зв'язку з набранням рішенням суду від 16.05.2016р. у названій справі законної сили з 03.06.2016р., з огляду на положення ст. 35 ГПК України вказані обставин також не потребують доказування при розгляді даної справи.

За висновками суду саме відповідач-3 як експедитор у відповідності до укладеного з третьою особою договору та вимог чинного законодавства є особою, відповідальною за завдані збитки.

Так, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 618 (Глави 51) ЦК України боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що в результаті викрадення вантажу під час його перевезення відповідачем-2, третя особа понесла збитки у вигляді його втрати на суму 1 107 487,82 грн., які було відшкодовано позивачем за договором добровільного страхування вантажів №CRG0025908 від 01.11.2014р.

За таких обставин, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування, до позивача в силу ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України "Про страхування" перейшло право вимоги до осіб, винних у заподіянні шкоди в межах виплаченого страхового відшкодування.

Так, збитками в силу вимог статті 22 Цивільного кодексу України є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності відповідно до статті 623 Цивільного кодексу України.

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Притягнення до цивільно-правової відповідальності можливо лише при наявності певних, передбачених законом умов.

Обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків (дії чи бездіяльності особи); причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків (зв'язок протиправної поведінки і збитків, що настали, при якому протиправність є причиною, а збитки - наслідком); розмір збитків (їх наявності та розміру); вина. Їх сукупність утворює склад цивільного правопорушення, який і є підставою цивільно-правової відповідальності.

Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Вищевказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 20.12.2010 у справі №06/113-38, від 04.07.2011 у справі №51/250.

Отже кредитор, вимагаючи відшкодування збитків, має довести три перші умови відповідальності, зокрема факт порушення боржником зобов'язання, розмір збитків, причинний зв'язок. Вина боржника у порушенні презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Згідно з ч. 1 і ч 2 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

З урахуванням викладеного, позивачем належними засобами доказування доведено суду склад цивільного правопорушення, зокрема, факт порушення відповідачем-3 зобов'язання - організації виконання визначених договором транспортно-експедиторських послуг, розмір збитків - вартість викраденого майна в розмірі 1 107 487,82 грн. та причинний зв'язок - укладення договору на перевезення вантажу з відповідачем-1 від 06.11.2014р., при залученні якого, відповідач-3 зобов'язувався нести відповідальність перед замовником за його дії як за свої власні.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих обґрунтованих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/28164/15 підлягають частковому задоволенню та до стягненню з відповідача-3 на користь позивача підлягає сума страхового відшкодування в розмірі 1 107 487,82 грн. В задоволенні позовних вимог до відповідачів 1,2 належить відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд відзначає наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 16 612,32 грн. за подання позовної заяви на підставі ч. 1 ст. 49 ГПК України покладається на відповідача-3.

Відповідно до пункту 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

З урахуванням викладеного, сплачений відповідачем-1 судовий збір в розмірі 18 273,55 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. та судовий збір в розмірі 19 934,78 грн. подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.10.2016р. та рішення Господарського суду міста Києва від 26.05.2016р. у даній справі на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача-3, що разом становить 38 208,33 грн.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідача-1 витрат на оплату послуг адвоката у загальній сумі 35 800,00 грн. господарський суд зазначає таке.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

На підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката відповідач-1 надав суду належним чином засвідчені копії договору про надання правової допомоги № 12 від 08.02.2016р., додатку № 1 до договору (повноваження адвоката), доручень адвокату № 3 від 09.03.2016р., № 4 від 30.05.2016р., № 5 від 31.10.2016р., № 6 від 26.01.2017р., витягу з єдиного реєстру адвокатів України, ордеру серії КВ № 071086, квитанцій до прибуткового касового ордера № 5 від 14.03.2016р. на суму 5 000,00 грн., № 8 від 11.07.2016р. на суму 20 000,00 грн., № 10 від 11.01.2017р. на суму 5 400,00 грн. та № 12 від 01.02.2017р. на суму 5 400,00 грн.

При цьому, у поданій до суду заяві відповідач-1 просить суд покласти судові витрати з оплати послуг адвоката на позивача, оскільки за саме за заявою останнього ФОП ОСОБА_1 було залучено до участі у справі у якості одного з відповідачів.

З такою заявою суд не може погодитись, оскільки за приписами ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за послуги адвоката при задоволенні позову покладаються на відповідача.

Оскільки позовні вимоги задоволено, у суду відсутні передбачені в законі правові підстави для покладення судових витрат з оплати послуг адвоката на позивача.

При цьому, за змістом п. 6.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За таких обставин, суд також не вбачає підстав для покладення таких витрат на відповідача-3, оскільки відповідачем-1 не надано суду обґрунтованих розрахунків понесених ним витрат на послуги адвоката, доказів на підтвердження витраченого часу на підготовку відповідних документів, тощо.

Крім того, адвокат Рибченко О.Г. протягом розгляду справи неодноразово не забезпечував явку в судові засідання, призначені судом, що на думку суду, свідчить про неналежне виконання адвокатом своїх обов'язків за договором.

З урахуванням викладеного, понесені відповідачем-1 витрати з оплати вартості послуг адвоката покладаються на останнього.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістик" (ідентифікаційний код 39218904, адреса: 88002, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Чернишевського, буд. 5) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Колоннейд Україна" (ідентифікаційний код 25395057, адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) суму страхового відшкодування в розмірі 1 107 487,82 грн. (один мільйон сто сім тисяч чотириста вісімдесят сім гривень 82 коп.) та судовий збір у розмірі 16 612,32 грн. (шістнадцять тисяч шістсот дванадцять гривень 32 коп.).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТіЕлСі Логістик" (ідентифікаційний код 39218904, адреса: 88002, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Чернишевського, буд. 5) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3, адреса: 07300, АДРЕСА_1) витрати по сплаті судового збору в розмірі 38 208,33 грн. (тридцять вісім тисяч двісті вісім гривень 33 коп.).

4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

5. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.04.2017р.

Суддя С.М. Морозов