Постанова

від 10.04.2017 по справі 902/1093/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа № 902/1093/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Розізнана І.В.

при секретарі судового засідання Петрук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест" на рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2017 р. у справі № 902/1093/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних особі ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест"

про зобов'язання до вчинення дій

за участю представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 23.02.2017 року у справі №902/1093/16 (суддя Матвійчук В.В.) задоволено позов публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1. Зобов'язано товариство з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест" повернути публічному акціонерному товариству "Брокбізнесбанк" у задовільному (робочому та придатному для використання за призначенням) стані майно передане на відповідальне зберігання згідно договору зберігання №11 від 23.03.2016 року, укладеного між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест", а саме майно у кількості 584 одиниці, зазначене у пунктах 2-585 акту приймання-передачі від 23.03.2016 року до договору зберігання №11 від 23.03.2016 року.

В обґрунтування рішення суд, зокрема, зазначив, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором №11 щодо повернення позивачу на його вимогу зі зберігання майна, чим порушив право позивача на одержання зі зберігання вказаного майна, тому позовна вимога про повернення зі зберігання майна, зазначеного у пунктах 2-585 акту приймання-передачі від 23.03.2016 року є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест", звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2017 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач зазначає, зокрема, що позивачем було порушено умови договору зберігання, оскільки банк звернувся до відповідача з вимогою про повернення майна лише 18.10.2016 року, тоді як термін зберігання закінчився 10.06.2016 року, у зв'язку з чим ТОВ "Прайд Інвест" не мало змоги використовувати будівлю, в якій знаходилося майно позивача, за призначенням. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на лист від 28.10.2016 року, адресований позивачу з пропозицією негайно вивезти передане на зберігання майно або розглянути можливість його викупу зберігачем за знижено на суму збитків ціною.

10.04.2017 року відповідачем до Рівненського апеляційного господарського суду було подано додаткові докази, а саме: повідомлення стосовно переданого на зберігання майна від 30.03.3017 року, копію постанови про закриття кримінального провадження від 17.03.2017 року та акти від 07.04.2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Відповідно до пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Оскільки докази подані відповідачем до суду апеляційної інстанції не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а також враховуючи, що подані документи датовані 30.03.2017 року, 17.03.2017 року та 07.04.2017 року, тобто після винесення рішення суду першої інстанції від 23.02.2017 року, наведені докази не приймаються судом апеляційної інстанції, як такі, що можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки не існували на час розгляду справи в суді першої інстанції.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2017 року у справі №902/1093/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 23.03.2016 року між публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (поклажодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест" (зберігач) укладено договір зберігання № 11, відповідно до п.1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання майно згідно з додатком 1 до цього договору ( а. с. 11-22).

Відповідно до п.п. 2.1.1-2.1.7 договору зберігач: приймає майно на відповідальне зберігання без права користування цим майном. Видає на підтвердження приймання майна такий документ: акт приймання-передачі майна. Забезпечує повне збереження майна, а після закінчення зберігання повертає поклажодавцю те саме майно. Майно повинно бути повернене в тому самому стані, у якому воно було прийняте на зберігання, з урахуванням змін його природних властивостей. Письмово протягом 3 (трьох) робочих днів повідомляє поклажожавця про виявлені після одержання майна його недоліки, пошкодження, які не могли бути виявлені зовнішнім оглядом у момент приймання майна. Турбується про майно, як про власне, та вживає усіх заходів для його збереження від пошкодження, знищення, псування, іншого погіршення споживчих якостей. Повертає майно поклажодавцю повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 5 (п'яти) робочих днів з дня одержання такої вимоги. Повертає майно повністю після припинення договору.

Відповідно до п.п. 2.2.1-2.2.5 договору поклажодавець: передає майно зберігачу за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Стрілецька (стара назва - Червоноармійська), б. 1, протягом 2 (двох) робочих днів з моменту укладення договору за актом приймання-передачі майна. Одержує майно після припинення договору у місці його здавання, якщо інше не встановлено сторонами додатково. Письмово попереджає про відмову передати майно зберігачі. Письмово попереджає зберігача про наявні (приховані) шкідливі властивості майна. Письмово протягом 5 (п'яти) робочих днів заявляє претензії до зберігача у разі виявлення після одержання майна нестач, пошкоджень, які не могли бути виявлені зовнішнім оглядом безпосередньо у момент одержання майна.

Сторони домовились про те, що зберігач приймає майно на відповідальне зберігання безоплатно (п. 3.1. договору).

23.03.2016 року між сторонами договору зберігання складено та підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання без права користування майно, перелічене в додатку 1 до договору. Майно у кількості 585 одиниць було передано на зберігання у задовільному (робочому та придатному для використання за призначенням) стані, про що було зазначено в акті приймання-передачі (а. с. 23-32).

Відповідно до п. 1.2. договору строк зберігання майна визначений сторонами до 10.06.2016 року.

18.10.2016 року позивач направив на адресу відповідача вимогу № 7619 від 18.10.2016 року, в якій вимагав повернути 28.10.2016 року об 11:00 год. за адресою: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 1, уповноваженим представникам АТ "Брокбізнесбанк" у належному стані все майно передане на зберігання ТОВ "Прайд Інвест" відповідно до договору зберігання № 11 від 23.03.2016 року, про що скласти та підписати відповідний акт приймання-передачі майна (а. с. 33-35).

Відповідач в листі від 28.10.2016 року за вихідним номером 28/10/16 повідомив позивача, що за умовами договору, майно передане на зберігання до 10.06.2016 року, однак до цього часу АТ "Брокбізнесбанк" вказане майно не вивіз. Через вказані дії ТОВ "Прайд Інвест" позбавлене можливості використовувати власне нерухоме майно за призначенням, у зв'язку з чим понесло збитки в розмірі 250000,00 грн. Повідомив, що майно в результаті демонтажу та перевезення зазнало вимушених пошкоджень. Як варіант вирішення ситуації запропонував негайно вивезти передане на зберігання майно, або розглянути можливість викупу цього майна за заниженою ціною та компенсувати йому всі понесені збитки (а. с. 37).

Відповідно до акту від 28.10.2016 року, складеному уповноваженими представниками позивача, прибувши 28.10.2016 року за адресою: м. Вінниця, вул. Стрілецька, 1, при здійснення спроби забрати майно передане на зберігання, посадові особи відповідача відмовилися повертати майно уповноваженим представникам позивача. Відмова від повернення майна пояснена тим, що майно з місця зберігання було вивезене та буде повернуто після сплати 250000,00 грн. за його зберігання (а. с. 36).

Взаємовідносини сторін за договором зберігання регулюються главою 66 Цивільного кодексу України. Зокрема, частиною 1 ст. 936 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Приписами статті 949 Цивільного кодексу України визначено обов'язок зберігача повернути річ. Так, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Статтею 953 Цивільного кодексу України унормовано, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Колегією суддів встановлено, що у відповідності до п. 1.2 договору зберігання термін зберігання майна визначено до 10.06.2016 року, поряд з цим пунктом 7.4. договору визначено, що договір діє до повного його виконання сторонами, а пунктом 2.1.7 договору визначено обов'язок зберігача повернути поклажодавцю майно після припинення договору.

Таким чином, оцінюючи доводи апелянта про те, що поклажодавець звернувся до зберігача з вимогою про повернення майна лише 18.10.2016 року, колегія суддів зазначає, що таке звернення з вимогою про повернення майна після закінчення терміну визначеного в п. 1.2 договору, не звільняє зберігача від обов'язку у відповідності до п. 2.1.7 договору повернути поклажодавцю майно передане на зберігання.

Окрім того, відповідач після спливу терміну визначеного в пункті 1.2 договору не позбавлений був права в будь-який момент звернутися до позивача з вимогою забрати майно у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Лист від 28.10.2016 року (а.с. 37), на який посилається апелянт як доказ у справі, містить пропозицію зберігача вивезти передане на зберігання майно або розглянути можливість викупу зберігачем майна за заниженою на суму збитків ціною. Поряд з цим, актом від 28.10.2016 року (а.с. 36) засвідчено відмову ТОВ "Прайд Інвест" повертати представникам банку майно передане на відповідальне зберігання згідно договору зберігання №11 від 23.03.2016 року, а будь-якого іншого доказу про відмову представників позивача забрати власне майно 28.10.2016 року, відповідач під час розгляду спору в суді першої інстанції не надав. Доказів повернення майна переданого на відповідальне зберігання згідно договору №11 від 23.03.2016 року матеріали справи також не містять.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем в добровільному порядку не було задоволено вимогу позивача та не виконано визначеного п. 2.1.7 договору обов'язку щодо повернення переданого на зберігання майна.

З огляду на те, що в даному випадку спірні правовідносини випливають з невиконання умов договору зберігання, а саме не повернення зберігачем майна на вимогу поклажодавця, то позивачем вірно обрано зобов'язально-правовий спосіб захисту, оскільки відповідно до п. 5 ч. 2 ст.16 ЦК України примусове виконання обов'язку в натурі є одним із передбачених законом способів захисту порушеного права.

За наведених обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що відповідач не виконав своє зобов'язання за договором №11 щодо повернення позивачу на його вимогу зі зберігання майна, а тому позовна вимога про виконання зобов'язання в натурі шляхом повернення зі зберігання позивачу майна у кількості 584 одиниці, зазначене у пунктах 2-585 акту приймання-передачі від 23.03.2016 року, з врахуванням положень ст. ст. 16, 936, 949, 953 Цивільного кодексу України, є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Вінницької області від 23.02.2017 р. у справі № 902/1093/16 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Прайд Інвест" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи №902/1093/16 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Розізнана І.В.