Постанова

від 06.04.2017 по справі 922/3936/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" квітня 2017 р. Справа № 922/3936/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В.

при секретарі Марченко В.О.

за участю представників:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_1 (дов. б/н від 05.12.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків (вх. № 437 Х/2-8) на рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2017 р. у справі №922/3936/16

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю - підприємство "Авіс", м. Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків

про стягнення 63 690,42 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ - підприємство "Авіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням наданих до суду уточнень, просив стягнути з ТОВ «Продукт Груп» заборгованість у розмірі 63 690,42 грн., у тому числі: 43 780,88 грн. основної заборгованості, 5% річних у розмірі 2 247,57 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 068,54 грн., пені - 14 593,43 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.01.2017 р. у справі №922/3936/16 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Продукт Груп" на користь ТОВ - підприємства "Авіс" - 43780, 88 грн. заборгованості, 13896,78 грн. пені, 2011,49 грн. 5% річних, 3068,54 грн. інфляційних та 941,36 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2017 по справі №922/3936/16 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 43780, 88 грн. заборгованості, 13 896,78 грн. пені, 2011,49 грн. 5% річних, 3068,54 грн. інфляційних та 941,36 грн. судового збору, та визнати такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення 12 509,00 грн. пені, 5% річних - 1854,50 грн., інфляційні - 806,05 грн., основний борг - 43780,88 грн., загальна сума заборгованості - 58 950,755 грн. Здійснити розподіл судових витрат.

Позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

ТОВ - підприємство "Авіс" в судове засідання свого представника не направило, в заяві, що надійшла до суду 03.04.2017 р. (вх. №3533), просило суд розглянути та вирішити справу без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами.

Колегія суддів вважає, що нез'явлення в судове засідання представника позивача не перешкоджає розгляду справи, тому, враховуючи двомісячний строк розгляду апеляційної скарги, передбачений ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника відповідача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.04.2016 р. між ТОВ «Мілланд Груп» (первісний боржник), ТОВ «Продукт Груп» (новий боржник), ТОВ - підприємство «Авіс» (кредитор) був укладений договір переведення боргу № 4, відповідно до п. 1.1. якого, договором регулюються відносини, пов'язані із заміною зобов'язаної сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникло із договору поставки № ДМП-36 від 28.04.2015 р., укладеного між первісним боржником та кредитором (а.с. 15-16).

За приписами пункту 1.2. договору переведення боргу, в порядку та на умовах визначених даним договором первісний боржник переводить на нового боржника борг (обов'язки), який виник за умовами основного договору (договору поставки № ДМП-36 від 28.04.2015 р.), укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник приймає на себе зобов'язання за названим основним договором щодо оплати вартості товару в сумі 331 780,88 грн., з яких: 217 951,68 грн. - до 30 квітня 2016 року; 113 829,20 грн. - до 30 травня 2016 року.

На виконання умов вказаного договору новим боржником було сплачено на користь кредитора суму бору в розмірі 288 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (а.с. 17-61), а також платіжними дорученнями: №54 від 21.04.2016 р. на суму 40 000,00 грн., №77 від 29.04.2016 р. на суму 20 000,00 грн., №92 від 11.05.2016 р. на суму 40 000,00 грн., №96 від 13.05.2016 р. на суму 30 000,00 грн., №101 від 17.05.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №113 від 18.05.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №125 від 23.05.2016 р. на суму 30 000,00 грн., №146 від 06.06.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №149 від 08.06.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №156 від 13.06.2016 р. на суму 28 500,00 грн., №158 від 14.06.2016 р. на суму 3 500,00 грн., №204 від 06.07.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №213 від 08.07.2016 р. на суму 5 000,00 грн., №220 від 11.07.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №228 від 13.07.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №251 від 19.07.2016 р. на суму 10 000,00 грн., №338 від 06.09.2016 р. на суму 5 000,00 грн., №340 від 07.09.2016 р. на суму 5 000,00 грн., №407 від 11.10.2016 р. на суму 1 000,00 грн. (а.с. 82-100).

Невиконання новим боржником умов договору про переведення боргу щодо повної та своєчасної оплати вартості товару за основним договором призвело до виникнення заборгованості перед кредитором в сумі 43780,88 грн.

Вказані обставини стали підставою для звернення ТОВ - підприємство "Авіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ «Продукт Груп» заборгованості у розмірі 63 690,42 грн., з яких: 43 780,88 грн. - основна заборгованість, 2 247,57 грн. - 5% річних, 3 068,54 грн. - інфляційні втрати, 14 593,43 грн. - пеня.

В обґрунтування позову товариство посилається, зокрема, на умови договору про переведення боргу №4 від 21.04.2016 р. та приписи статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд, частково задовольняючи позовні вимоги, визнав їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 43 780,88 грн., 5% річних в розмірі 2011,49 грн., пені в розмірі 13 896,78 грн. та інфляційних в розмірі 3 068,54 грн., відмовивши у позові в частині стягнення 696,65 грн. пені та 236,08 грн. річних, у зв'язку з невірним розрахунком.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області в частині стягнення суми основної заборгованості за договором, виходячи з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла на підставі укладеного між сторонами договору про переведення боргу.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, на виконання умов договору про переведення боргу №4 від 21.04.2016 р. новий боржник - ТОВ «Продукт Груп» , зобов'язався оплатити вартість товару за основним договором (договір поставки №ДМП-36 від 28.04.2015 р.) в сумі 331 780,88 грн., з яких:

- 217 951,68 грн. - до 30 квітня 2016 року;

- 113 829,20 грн. - до 30 травня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується сторонами, що новий боржник свій обов'язок з оплати вартості товару за основним договором своєчасно та в повному обсязі не виконав, частково сплативши суму боргу в розмірі 288 000,00 грн. Факт здійснення часткової оплати підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та платіжними дорученнями.

Таким чином, сума заборгованості за договором про переведення боргу №4 від 21.04.2016 р. становила 43 780,88 грн.

З огляду на наведене, беручи до уваги визнання відповідачем наявності заборгованості в зазначеній сумі, відсутність доказів її погашення, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині, стягнувши з ТОВ «Продукт Груп» на користь ТОВ - підприємство "Авіс" 43 780,88 грн. основного боргу.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про стягнення з відповідача 13 896,78 грн. пені, 2 011,49 грн. річних та 3 068,54 грн. інфляційних втрат, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до статті 3 Закону України »Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за №14 »Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» надано роз'яснення, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за №14 »Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за №14).

Зі змісту договору про переведення боргу №4 від 21.04.2016 р. вбачається, що в розділі 4 договору сторони обумовили, що при порушенні новим боржником виконання зобов'язання, передбаченого пунктом 1.2 даного договору, новий боржник сплачує на користь кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період протермінування платежу, 5% річних, а також пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаний або несвоєчасно виконаних зобов'язань за кожен день прострочення. Обмеження, передбачені п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України у даному випадку не застосовуються (п. 4.2 договору).

Дослідивши наявні в матеріалах справи надані позивачем розрахунки пені, річних та інфляційних, перевіривши перерахунок, здійснений господарським судом, а також розрахунок, наданий відповідачем на підтвердження своїх апеляційних вимог, колегією суддів апеляційного суду за допомогою програми "Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН" здійснено власний перерахунок сум заявлених до стягнення пені, інфляційних та річних у відповідності до вимог діючого законодавства та з урахуванням дати фактичної сплати відповідачем на виконання договору про переведення боргу грошових коштів.

За здійсненим перерахунком, колегія суддів дійшла висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 14 168,47 грн. пені, 2 163,55 грн. 5% річних, 3 027,98 грн. інфляційних та відмову в решті.

З урахуванням наведеного, у відповідності до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню в розмірі 1 586,24 грн.

Стосовно доводів скаржника про те, що звертаючись до господарського суду позивачем сформульовано заяву від 11.01.2017 про збільшення позовних вимог не у відповідності до приписів ст. 22 ГПК України, колегія суддів зазначає, що у п. 3.10, п. 3.11 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції роз'яснено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

В даному випадку, надана позивачем заява від 11.01.2017 була правомірно розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог, оскільки була надана до суду до прийняття рішення по справі, містила обґрунтований розрахунок заборгованості та штрафних санкцій, направлена на адресу відповідача, за її подання позивачем сплачено судовий збір.

Доводи відповідача про представництво інтересів позивача неналежною особою спростовуються наявними в матеріалах справи довіреностями, виданими позивачем на представництво своїх інтересів на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які оформлені належним чином та не відкликані позивачем.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2017 р. у справі №922/3936/16 в частині визначення сум 5% річних, пені та інфляційних підлягає зміні, в зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи викладене ти керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукт Груп» , м. Харків, задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2017 р. у справі №922/3936/16 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продукт Груп" (61013, м. Харків, вул. Шевченка, 32, код ЄДРПОУ 39973769) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємства "Авіс" (21037, м. Винниця, вул. Пирогова, 150, код 13304871) - 43780, 88 грн. основної заборгованості, 14 168,47 грн. пені, 2 163,55 грн. 5% річних, 3 027,98 грн. інфляційних та 1 586,24 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Тарасова І. В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Шевель О. В.