Рішення

від 11.04.2017 по справі 917/220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.2017 р. Справа №917/220/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна - Веста", вул. Богдана Хмельницького 67, м. Червоноград, Львівська область,80100

до Приватного підприємства "Інтекс", вул. Раїси Кириченко, 64, м. Полтава, Полтавська область,36039

про стягнення 817 084,49 грн. заборгованості за договором від 04.03.2016 року № 202

суддя Тимощенко О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 дов. №176/01 від 10.04.2017 року

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №71 від 10.04.2017 року

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дюна - Веста" звернулось до господарського суду Полтавської області із позовною заявою до Приватного підприємства "Інтекс", в якій просило суд стягнути з Приватного підприємства "Інтекс" на свою користь 817 084,49 грн. заборгованості за дистриб'юторським договором від 04.03.2016 року № 202.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.02.2017 року порушено провадження у справі №917/220/17, розгляд справи призначено на 16.03.2017 року.

14.03.2017 року від позивача до суду надійшли пояснення, в яких позивач підтверджує, що у провадженні господарських судів, а також в провадженні інших органів, які в межах своєї компетенції вирішують господарські спори, відсутні справи зі спору між тими ж сторонами щодо предмету спору та інших документів та спірних правовідносин чи питань, пов'язаних зі спірними правовідносинами про той же предмет, з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору (арк. с. 131).

15.03.2017 року від відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення слухання справи в зв'язку з необхідністю додаткового часу для підготовки заперечень і пояснень по суті позовних вимог та неможливістю представника прибути в судове засідання (арк. с. 135).

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 16.03.2017 року розгляд справи було відкладено на 11.04.2017 року.

11.04.2017 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказує на те, що неналежне виконання ним зобов'язань за дистриб'юторським договором № 202 від 04.03.2016 р. пов'язане з неможливістю реалізувати продукцію позивача третім особам через низький споживчий попит та у зв'язку з тим, що позивач відмовляється від прийняття своєї продукції, яка надавалася на умовах дистриб'юторських договорів.

Також відповідач у відзиві на позовну заяву вказує на те, що вимоги позивача можливо виконати за умов: повернення залишків нереалізованої продукції позивача протягом 7 календарних днів з дати, коли позивач заявить про готовність прийняти дану продукцію або розстрочення заявленої суми позивача в розмірі 817 084,49 грн. згідно наступного графіку:1)до 01.08.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 2) до 01.09.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 3) до 01.10.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 4) до 01.11.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 5) до 01.12.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 6) до 10.01.2018 р. в сумі 137 084,49 грн. та просить суд стягнути заборгованість в сумі 817 084,49 грн. на умовах розстрочки згідно визначеного ним графіку.

Представник позивача в судовому засіданні 11.04.2017 року виклав зміст позовних вимог та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.04.2017 року просив суд стягнути заборгованість в сумі 817 084,49 грн. на умовах розстрочки згідно графіку.

Представник позивача проти надання розстрочки заперечував.

В судовому засіданні 11.04.2017 року суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату складення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив :

04.03.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна - Веста" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Інтекс" (дистриб'ютор, відповідач) було укладено дистриб'юторський договір №202 разом з протоколом розбіжностей від 04.03.2016 року і протоколом узгодження розбіжностей до даного договору від 04.03.2016 року (арк. с. 24-31).

30.03.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дюна - Веста" (постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Інтекс" (дистриб'ютор, відповідач) було укладено додаткову угоду №1 до дистриб'юторського договору №202 з додатками (арк. с. 32-46).

Відповідно до п.2.1. договору постачальник на умовах, передбачених цим договором поставляє дистриб'ютору продукцію (панчішно-шкарпеткова продукція), а дистриб'ютор здійснює її продаж клієнтам за цінами зазначеними у прайс-листах постачальника і здійснює своєчасну оплату отриманої від постачальника продукції. Наймення, кількість та вартість продукції, що поставляється дистриб'ютору, визначаються у накладних.

Згідно п. 3.1. договору дистриб'ютор здійснює замовлення продукції виходячи з даних прайс-листа, чинного на момент замовлення. Форма замовлення узгоджена сторонами у додатку №4 до договору.

Моментом поставки визначається фактична передача продукції, що підтверджується підписанням представниками сторін накладної (п. 3.8. договору).

Відповідно до п. 5.2. договору оплата за кожну отриману дистриб'ютором партію продукції здійснюється шляхом безготівкового перерахування суми, що вказана у накладній з рахунку дистриб'ютора на рахунок постачальника.

Пунктом 5.3. договору (в узгодженій редакції згідно протоколу узгодження розбіжностей до договору від 04.03.2016 року) передбачено, що дистриб'ютор зобов'язаний здійснювати оплату за продукцію, та може робити це двома способами:

Спосіб 1:

а) 100% передоплата не пізніше дати фактичного відвантаження продукції;

б) 100% оплата в день фактичного отримання продукції.

Спосіб 2: впродовж 55 днів з моменту поставки відповідно п.3.8 даного договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що ним на виконання умов дистриб'юторського договору в період з 06.09.2016 року по 01.11.2016 року було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 817 084,49 грн. Викладене підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими їх печатками накладними, довіреностями виданими відповідачем на отримання від позивача матеріальних цінностей та податковими накладними (арк. с. 47-112).

Крім тог,о між позивачем та відповідачем було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 04.03.2016 року по 07.02.2017 року, у якому відображено, що заборгованість за отриманий товар складає 817 084,49 грн. (арк. с. 114)

Як зазначає позивач, відповідач за отриману продукцію в у встановлені в дистриб'юторському договорі строки не розрахувався і за ним рахується заборгованість в сумі 817 084,49 грн.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами щодо стягнення з відповідача 817 084,49 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами дистриб'юторського договору від 04.03.2016 року № 202.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В пункті 5.3. дистриб'юторського договору (в узгодженій редакції згідно протоколу узгодження розбіжностей до договору від 04.03.2016 року) сторони погодили, що дистриб'ютор зобов'язаний здійснювати оплату за продукцію, та може робити це двома способами:

Спосіб 1:

а) 100% передоплата не пізніше дати фактичного відвантаження продукції;

б) 100% оплата в день фактичного отримання продукції.

Спосіб 2: впродовж 55 днів з моменту поставки відповідно п.3.8 даного договору.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач свої зобов'язання з оплати вартості поставленої позивачем продукції не виконав і за ним рахується заборгованість в розмірі 817 084,49 грн. Доказів на підтвердження оплати вартості поставленої продукції, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Судом встановлено, що підписаними між сторонами та скріпленими їх печатками накладними, виданими відповідачем довіреностями на отримання від позивача матеріальних цінностей та податковими накладними (арк. с. 47-112) підтверджується факт поставки позивачем продукції та їх отримання відповідачем на загальну суму 817 084,49 грн.

Крім того, заборгованість в сумі 817 084,49 грн. підтверджується підписаним між сторонами актом звірки взаєморозрахунків за період з 04.03.2016 року по 07.02.2017 року (арк. с. 114).

Вказаний вище акт звірки відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України приймаються до уваги судом не лише в якості доказу проведення та відображення сторонами певних господарських операцій, а й доказом на підтвердження наявності у відповідача боргу в означеній сумі. Дані, що відображені в даному акті звірки не спростовані відповідачем належними доказами.

При цьому, суд вважає необхідним зауважити, що дійсно акт звірки бухгалтерів за своєю правовою природою є тільки документом, по якому бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Між тим, акт звірки має складатись виключно на підставі даних бухгалтерського обліку і первинних документів.

Отже, відповідач підписавши дистриб'юторський договір №202 від 04.03.2016 року, накладні, видавши довіреності на отримання продукції від відповідача взяв на себе зобов'язання з оплати отриманої продукції.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі статтею 33 цього ж Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 ГПК України).

Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Таким чином, на підставі матеріалів справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджуються наявними доказами (в мат. справи) і підлягають задоволенню.

Заперечення відповідача стосовно того, що вимоги позивача можливо виконати за умовах повернення залишків нереалізованої продукції позивачу протягом 7 календарних днів з дати коли позивач заявить про готовність прийняти дану продукцію, судом до уваги не приймаються, оскільки надані відповідачем письмове повідомлення №61 від 16.03.2017 року на ім'я позивача про повернення товару та лист відповідь №151 від 22.03.2017 року позивача на письмове повідомлення відповідача №61 від 16.03.2017 року стосується укладеного між сторонами іншого договору №100 від 23.02.2015 року, який не є предметом розгляду по даній справі.

Крім того, відповідач просить суд розстрочити виконання рішення суду згідно наступного графіку:1)до 01.08.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 2) до 01.09.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 3) до 01.10.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 4) до 01.11.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 5) до 01.12.2017 р. в сумі 136 000,00 грн.; 6) до 10.01.2018 р. в сумі 137 084,49 грн.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував про розстрочки виконання рішення.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

В п.7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В основу ухвали про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення.

Відповідачем не наведено суду обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду та не надано жодних доказів, які б свідчили про тяжкий фінансовий стан відповідача, про наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

За таких обставин відсутні підстави для надання розстрочки виконання даного судового рішення. Отже, клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення суду викладене в відзиві на позовну заяву судом відхиляється.

Судові витрати відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України підлягають стягненню з відповідача.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 33,43,49,82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Інтекс" (вул. Раїси Кириченко, 64, м. Полтава, Полтавська область,36039, ідентифікаційний код 31034726) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дюна-Веста" (вул. Богдана Хмельницького 67, м. Червоноград, Львівська область,80100, ідентифікаційний код 32285581) 817 084,49 грн. основного боргу, 12256,27 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити у наданні розстрочки виконання рішення суду.

Повне рішення складено 13.04.2017 р.

Суддя Тимощенко О.М.