Постанова

від 13.06.2017 по справі 917/220/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2017 р. Справа № 917/220/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Білецька А.М. , суддя Медуниця О.Є.

при секретарі - Кохан. Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов.№176/01 від 10.04.2017 (копія у справі)

відповідач - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Інтекс» (вх. № 1428П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 по справі №917/220/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дюна-Веста» , м.Червоноград Львівської області

до Приватного підприємства «Інтекс» , м. Полтава

про стягнення 817084,49 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 ТОВ «Дюна-Веста» звернулось до господарського суду Полтавської області із позовною заявою до ПП «Інтекс» , в якій просило суд стягнути з ПП «Інтекс» на свою користь 817084,49 грн. заборгованості за дистриб'юторським договором від 04.03.2016 року №202.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 (суддя Тимощенко О.М.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПП «Інтекс» на користь ТОВ «Дюна-Веста» 817084,49 грн. основного боргу, 12256,27 грн. судового збору. Відмовлено у наданні розстрочки виконання рішення суду.

Не погоджуючись із вказаним рішення суду першої інстанції, ПП «Інтекс» - відповідач по справі, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 у справі №917/220/17 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача і розстрочити виконання рішення відповідно до наступного графіку: 1) до 01.08.2017 в сумі 136000,00 грн., 2) до 01.09.2017 в сумі 136000,00 грн., 3) до 01.10.2017 в сумі 136000,00 грн., 4) до 01.11.2017 в сумі 136000,00 грн., 5) до 01.12.2017 в сумі 136000,00 грн., 6) до 10.01.2018 в сумі 137084,49 грн., всього 817084,49 грн. При цьому, заявник апеляційної скарги посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Дюна-Веста» , надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких просить рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 залишити без змін, як законне та обґрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення.

13.06.2017 перед початком судового засідання на адресу Харківського апеляційного господарського суду через канцелярію було надано клопотання відповідача про перенесення розгляду справи, в зв'язку з неможливістю брати участь в судовому засіданні представником відповідача через його перебування на лікарняному.

Розглянувши вказане клопотання, суд приходить до висновку про відмову в його задоволенні, оскільки відповідач не був позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи , проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 04.03.2016 між ТОВ "Дюна-Веста" - позивачем по справі (постачальник) та ПП "Інтекс" - відповідачем по справі (дистриб'ютор) було укладено дистриб'юторський договір №202 разом з протоколом розбіжностей і протоколом узгодження розбіжностей від тієї ж дати, за умовами якого постачальник поставляє дистриб'ютору продукцію (панчішно-шкарпеткова продукція), а дистриб'ютор здійснює її продаж клієнтам за цінами зазначеними у прайс-листах постачальника і здійснює своєчасну оплату отриманої від постачальника продукції. Найменування, кількість та вартість продукції, що поставляється дистриб'ютору, визначаються у накладних.

У розділі 3 договору сторони визначили умови поставки продукції. Дистриб'ютор здійснює замовлення продукції виходячи з даних прайс-листа, чинного на момент замовлення. Форма замовлення узгоджена сторонами у додатку №4 до договору (п. 3.1 договору). Моментом поставки визначається фактична передача продукції, що підтверджується підписанням представниками сторін накладної (п. 3.8. договору).

За умовами оплати, визначеними розділом 5 договором, оплата за кожну отриману дистриб'ютором партію продукції здійснюється шляхом безготівкового перерахування суми, що вказана у накладній з рахунку дистриб'ютора на рахунок постачальника (п. 5.2). Дистриб'ютор зобов'язаний здійснювати оплату за продукцію, та може робити це двома способами:

Спосіб 1:

а) 100% передоплата не пізніше дати фактичного відвантаження продукції;

б) 100% оплата в день фактичного отримання продукції.

Спосіб 2: впродовж 55 днів з моменту поставки відповідно п.3.8 даного договору (п. 5.3. договору в узгодженій редакції згідно протоколу узгодження розбіжностей до договору від 04.03.2016).

30.03.2016 року між тими ж сторонами було укладено додаткову угоду №1 до дистриб'юторського договору №202 з додатками.

Позивач, ТОВ Дюна-Веста , виконуючи вимоги дистриб'юторського договору поставив відповідачу продукцію на загальну суму 817084,49 грн. в період з 06.09.2016 по 01.11.2016, що підтверджується підписаними між сторонами та скріпленими їх печатками накладними, довіреностями виданими відповідачем на отримання від позивача матеріальних цінностей та податковими накладними (а. с. 47-112).

Сторони по договору здійснили взаєморозрахунок, за результатами якого підписали акт звірки взаєморозрахунків за період з 04.03.2016 року по 07.02.2017, у якому відобразили, що станом на 08.02.2017 заборгованість відповідача перед підприємством позивача за отриманий товар складає 817084,49 грн. (а.с. 114).

Відповідач умови дистриб'юторського договору не виконав, за отриману продукцію у встановлені в договорі строки не розрахувався, в зв'язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з вимогами про стягнення з відповідача 817084,49 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання останнім умов укладеного між сторонами дистриб'юторського договору від 04.03.2016 року №202.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавств, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За таких обставин, враховуючи, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, відповідач, в свою чергу, доказів оплати в повному обсязі отриманого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог не подав, суд першої інстанції дійшов цілком правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача ПП Інтекс основної заборгованості в розмірі 81 084,49 грн.

Стосовно тверджень відповідача в апеляційній скарзі щодо можливості виконання зобов'язань за договором №202 шляхом повернення залишків нереалізованої продукції позивачу протягом 7 календарних днів з дати коли позивач заявить про готовність прийняти дану продукцію, апеляційний суд зазначає, що листування між сторонами з цього приводу, на які посилається відповідач, стосуються зовсім іншого договору №100 від 23.02.2015, який не є предметом розгляду по даній справі.

Щодо розстрочки виконання рішення суду згідно наданого відповідачем графіку, суд апеляційної інстанції не може задовольнити апеляційну скаргу в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п. 7.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

З огляду на наведене випливає, що особа, яка звертається до суду з заявою про розстрочку виконання рішення, має обґрунтувати підстави звернення до суду з відповідною заявою.

Наведені відповідачем підстави розстрочки для виконання рішення апеляційний суд оцінює критично, вважає їх недостатніми для задоволення вказаного клопотання з огляду на наступне.

Господарська діяльність визначається як діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (ст. 3 ГК України).

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Так, розмір заборгованості відповідача перед позивачем, є результатами його самостійної та ініціативної господарської діяльності, яка здійснювалась ним на власний ризик, а відтак негативні наслідки такої діяльності (як то перспектива визнання банкрутом) виникли внаслідок дій (бездійльності) самого відповідача.

При вирішенні питання про розстрочення виконання рішення суд має враховувати не лише майнові інтереси боржника - заявника клопотання, а й майнові інтереси сторони, яка звернулась за захистом свого порушеного права до суду, а також оцінити їх співвідношення з позиції справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України).

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення в апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги викладене вище, колегія суддів доходить висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі, позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів ані в суд першої інстанції, ані в суд апеляційної інстанції, а господарський суд Полтавської області дав належну юридичну оцінку обставинам справи та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 по справі №917/220/17 відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Інтекс залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 11.04.2017 у справі № 917/220/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Медуниця О.Є.