Постанова

від 10.04.2017 по справі 910/115/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2017 р. Справа№ 910/115/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Ткаченка Б.О.

Зеленіна В.О.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Діденко Ю.О. (довіреність б/н від 13.03.2017 р.)

від відповідача - Курінний С.Ю. (довіреність №368 від 09.08.2016 р.)

від третьої особи - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк

на рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р.

у справі №910/115/17 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Бриклейерз

до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю Фоззі

про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Бриклейерз звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк про визнання недійсними догорів № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладеного між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз .

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.01.2017 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фоззі .

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. позов задоволено частково. Визнано недійсним договір № 5 від 13.03.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Визнано недійсним договір № 6 від 28.04.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Визнано недійсним договір № 7 від 29.07.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Визнано недійсним договір № 8 від 12.09.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Визнано недійсним договір № 9 від 06.10.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Визнано недійсним договір № 10 від 26.11.2014 р. про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., укладений між ПАТ ВТБ Банк та ТОВ Бриклейерз . Стягнуто з ПАТ ВТБ Банк на користь ТОВ Бриклейерз 8268,00 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, необґрунтованим, винесеним без всебічного встановлення судом фактичних обставин справи, з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника третьої особи.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

31.05.2007 р. між ВАТ ВТБ Банк , правонаступником якого є ПАТ ВТБ Банк (кредитор) та ЗАТ Фоззі , правонаступником якого є ТОВ Фоззі (боржник) було укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 24ВД, відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 7975000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014 р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором (з урахуванням змін, внесених до нього договором № 11 про внесення змін до кредитного договору від 20.07.2012 р.).

20.11.2012 р. між банком та ТОВ Фоззі-Фуд (позичальник) було укладено договір № 11 про внесення змін до кредитного договору № 24ВД від 31.05.2007 р., зі змісту якого вбачається зміна позичальника в порядку правонаступництва з ТОВ Фоззі на ТОВ Фоззі-Фуд .

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком (кредитор) та ТОВ Бриклейерз (поручитель) укладено договір поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1 договору поруки, у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки, шляхом укладення між банком та ТОВ Бриклейерз договорів про внесення змін до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., а саме: № 4 від 14.11.2013 р., № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р.

Договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013 р. було збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 18 місяців.

Договором про внесення змін № 5 від 13.03.2014 р. було збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 24 місяців.

Договором про внесення змін № 8 від 12.09.2014 р., збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 30 місяців.

Банком було направлено на адресу ТОВ Фоззі-Фуд (позичальник) лист-вимогу № 1393/1-2 від 25.02.2013 р. щодо дострокового повернення отриманого кредита в повному обсязі та сплати кредита, штрафних і договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Предметом розгляду у справі є вимоги позивача про визнання недійсними договорів про внесення змін № 4 від 14.11.2013 р.; № 5 від 13.03.2014 р.; № 6 від 28.04.2014 р.; № 7 від 29.07.2014 р.; № 8 від 12.09.2014 р.; № 9 від 06.10.2014 р.; № 10 від 26.11.2014 р. до договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. (далі - договори про внесення змін).

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно приписів ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В обґрунтування позовних вимог, позивач стверджує, що договори про внесення змін до договору поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. за №№ 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 є недійсними у зв'язку з тим, що ними вносились зміни в неіснуюче зобов'язання. Зокрема, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч. 1 ст. 553 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Таким чином, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015 р..

За таких обставин, посилання позивача щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності є необґрунтованими з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

За приписами ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У п. 5.1. договору поруки сторонами було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Частинами 1, 2 ст. 251 ЦК України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

В п. 5.1. договору поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251, ч. 1 ст. 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015 р. та № 6-436цс15 від 23.12.2015 р..

Отже, для визначення строку дії договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. підлягають застосуванню положення ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Як зазначено вище, банком було направлено на адресу ТОВ Фоззі-Фуд (позичальника) лист-вимогу № 1393/1-2 від 25.02.2013 р. щодо дострокового повернення отриманого кредиту в повному обсязі та сплати кредиту, штрафних і договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана позичальником 06.03.2013 р., що підтверджується його відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції №684-08/13 на вказаному листі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно п. 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених договором № 11 про внесення змін до кредитного договору від 20.07.2012 р.), банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Тобто, кредитором на підставі п. 5.3 кредитного договору та в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ Фоззі-Фуд (позичальником) 06.03.2013 р. за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012 р., то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позичальник повинен був повернути кредит до 05.06.2013 р. і саме з цієї дати підлягає обрахуванню передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014 р.

З огляду на встановлений законодавством характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні ч. 4 ст. 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (ст.ст. 61, 64 ГПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України

№ 6-2662цс15 від 20.04.2016 р., № 6-170цс13 від 17.09.2014 р. та № 6-53цс14 від 17.09.2014 р.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого ч. 2 ст. 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось ПАТ ВТБ Банк в судовому засіданні, в період з 06.06.2013 р. по 05.12.2013 р. банк не звертався з позовом до поручителя в судовому порядку.

Посилання відповідача на направлення листа-вимоги поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними вище правовими висновками Верховного Суду України.

За таких обставин, оскільки починаючи з 06.06.2013 р. ПАТ ВТБ Банк протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ Бриклейерз , як до поручителя за договором поруки, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 06.12.2013 р. правовідносини поруки є такими, що припинились.

Посилання відповідача на договір № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 р., колегією суддів оцінюється критично з огляду на наступне.

Договором № 4 від 14.11.2013 р. про внесення змін до договору поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. сторонами було внесено зміни до п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 7975000,00 доларів США у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 14.05.2014 р. включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором .

Водночас, згідно п. 1.1. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором № 11 про внесення змін до кредитного договору від 20.07.2012 р.) банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 7975000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014 р., а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

Пунктом 5.1. договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, п. 1.2. договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Отже, з наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 4 строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 14.05.2014 р. або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Більше того, укладення договору № 4 не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направлення вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Всупереч наведеному договори про внесення змін № 5, 6, 7, 8, 9, 10 були укладені після припинення договору поруки.

Посилання представника відповідача на невірне тлумачення ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме необхідності пред'явлення саме вимоги або позовної заяви, обґрунтовано не прийнято судом першої інстанції до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи, що додаткові договори про внесення змін № 5 від 13.03.2014 р., № 6 від 28.04.2014 р., № 7 від 29.07.2014 р., № 8 від 12.09.2014 р., № 9 від 06.10.2014 р., № 10 від 26.11.2014 р. до договору поруки не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків щодо зміни умов договору поруки № 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р. правовідносини за яким припинились 06.12.2013 р. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо визнання недійсними вказаних спірних договорів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Однак, зважаючи на те, що договір № 4 про внесення змін до договору поруки був укладений 14.11.2013 р., тобто передбачав внесення змін у чинний на той момент договір поруки 24ВД/П-03 від 13.09.2010 р., а інших підстав для визнання його недійсним позивачем не наведено, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про визнання договору про внесення змін № 4 недійсним є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є безпідставним, необґрунтованим, винесеним без всебічного встановлення судом фактичних обставин справи, з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ВТБ Банк залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 28.08.2017 р. у справі №910/115/17 залишити без змін.

Справу №910/115/17 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Б.О. Ткаченко

В.О. Зеленін