Постанова

від 14.08.2017 по справі 910/115/17

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2017 року Справа № 910/115/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКролевець О.А. (доповідач у справі), суддів:Євсікова О.О., Гольцової Л.А., розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішенняГосподарського суду міста Києва від 28.02.2017 та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у справі№910/115/17 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаТовариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі" провизнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки за участю представників сторін від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився від третьої особи:не з'явився від ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс":Мишакова Ю.А.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними укладених між сторонами у справі договорів: №4 від 14.11.2013, №5 від 13.03.2014, №6 від 28.04.2014, №7 від 29.07.2014, №8 від 12.09.2014, №9 від 06.10.2014, №10 від 26.11.2014 про внесення змін до Договору поруки 24ВД/П-03 від 13.09.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 (суддя Карабань Я.А.), яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 (колегія суддів у складі: Алданової С.О., Ткаченка Б.О., Зеленіна В.О.), позов задоволено частково, визнано недійсними договори №5 від 13.03.2014, №6 від 28.04.2014, №7 від 29.07.2014, №8 від 12.09.2014, №9 від 06.10.2014, №10 від 26.11.2014 про внесення змін до Договору поруки 24ВД/П-03 від 13.09.2010, в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ПАТ "ВТБ Банк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що не відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а також ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Вищого господарського суду України від 30.06.2017 у зв'язку із запланованою відпусткою судді Плюшка І.А. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/115/17. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.06.2017 у справі №910/115/17 визначено наступний склад колегії суддів: Кролевець О.А. - головуючий, Євсіков О.О., Гольцова Л.А.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" у своєму відзиві та доповненні до відзиву заперечило проти вимог касаційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість судових рішень у справі.

03.08.2017 до Вищого господарського суду України надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" про заміну відповідача - ПАТ "ВТБ Банк" на його правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс". Також від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" надійшла відмова від касаційної скарги в даній справі.

04.08.2017 до Вищого господарського суду України надійшла заява Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про заміну його правонаступником - ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" у зв'язку із заміною кредитора у зобов'язанні.

Підставою для заміни сторони у справі у вказаному клопотанні та заяві визначено обставини укладення між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" договору №22В від 22.05.2017 про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами та прав вимоги за договорами забезпечення, за умовами якого, за доводами заявників, були відступлені права вимоги до позичальника ТОВ "Фоззі-Фуд" та поручителя ТОВ "Бриклейерз" за договором поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010.

Однак з наданої заявниками копії акту приймання-передачі прав вимоги, складення якого передбачено п. 3.1.3 договору №22 від 22.05.2017, не вбачається передання ПАТ "ВТБ Банк" на користь ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" прав вимоги до ТОВ "Бриклейерз" за договором поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 з урахуванням, зокрема, обставин і висновків щодо припинення поруки, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва у даній справі, яке набрало законної сили на момент укладення договору №22 від 22.05.2017.

Отже, надані заявниками докази належним чином не підтверджують викладені ними обставини правонаступництва у спірних правовідносинах, а відтак у Вищого господарського суду України відсутні правові підстави для здійснення заміни сторони у справі у порядку, передбаченому ст. 25 ГПК України.

Водночас оскільки ст. 111 6 ГПК України надає право відмовитися від касаційної скарги саме особі, що подала касаційну скаргу, то за відсутності процесуального правонаступництва ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" щодо відповідача у справі подана вказаною особою заява про відмову від касаційної скарги, поданої ПАТ "ВТБ Банк", не підлягає розгляду.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 111 4 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак сторони у справі не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 111 7 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, між ВАТ "ВТБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "ВТБ Банк", (кредитор) та ЗАТ "Фоззі", правонаступником якого є ТОВ "Фоззі", (боржник) укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії №24ВД від 31.05.2007 (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 7975000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором (з урахуванням змін, внесених до нього договором №11 про внесення змін до кредитного договору від 20.07.2012). На підставі Договору №11 від 20.11.2012 про внесення змін до Кредитного договору здійснено зміну позичальника в порядку правонаступництва з ТОВ "Фоззі" на ТОВ "Фоззі-Фуд".

Згідно з п. 5.3 Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених договором №11 про внесення змін до Кредитного договору від 20.07.2012) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1 цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

З огляду на вказану умову договору ПАТ "ВТБ Банк" направило на адресу ТОВ "Фоззі-Фуд" лист-вимогу №1393/1-2 від 25.02.2013 щодо дострокового повернення отриманого кредиту в повному обсязі та сплати кредиту, штрафних і договірних санкцій не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги. Вказана вимога була отримана позичальником 06.03.2013. Однак у період з 06.06.2013 до 05.12.2013 ПАТ "ВТБ Банк" з позовом до поручителя не звертався.

Крім того з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за Кредитним договором між банком (кредитор) та ТОВ "Бриклейерз" (поручитель) укладено договір поруки №24ВД/П-03 від 13.09.2010 (далі - Договір поруки), згідно з п. 1.1 якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Відповідно до п. 2.1 Договору поруки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

У п. 5.1 Договору поруки сторони погодили, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

У подальшому сторонами неодноразово укладались договори про внесення змін до Договору поруки, зокрема: №4 від 14.11.2013, №5 від 13.03.2014, №6 від 28.04.2014, №7 від 29.07.2014, №8 від 12.09.2014, №9 від 06.10.2014, №10 від 26.11.2014, вимоги про недійсність яких заявлені ТОВ "Бриклейерз" та є предметом розгляду в даній справі.

Так, договорами №4 від 14.11.2013, №5 від 13.03.2014, №8 від 12.09.2014 збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом, відповідно, до 18 місяців, до 24 місяців, до 30 місяців.

Також договором №4 від 14.11.2013 сторонами внесено зміни до п. 1.2 Договору поруки та викладено його в наступній редакції: "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 7975000,00 доларів США у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 14.05.2014 р. включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі передбаченому кредитним договором".

Звертаючись з позовною заявою в даній справі, ТОВ "Бриклейерз" доводить, що спірним договорами вносились зміни до неіснуючого зобов'язання, оскільки на момент їх укладання порука за Договором поруки була припинена у зв'язку зі збільшенням обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Суди першої та апеляційної інстанції вказані доводи щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя відхилили, однак позовні вимоги задовольнили частково, дійшовши висновку про припинення поруки на момент укладення договорів №5 від 13.03.2014, №6 від 28.04.2014, №7 від 29.07.2014, №8 від 12.09.2014, №9 від 06.10.2014, №10 від 26.11.2014 на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає наведений висновок судів передчасним з огляду на наступне.

З огляду на положення ст. 553 ЦК України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. При цьому порука одночасно є способом забезпечення зобов'язань, а також має зобов'язальний, договірний характер, тому на правовідносини поруки поширюють свою дію загальні положення про зобов'язання та про договори, зокрема, щодо зміни договору за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, на підставі договорів чи інших правочинів.

Правочином згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, згідно з ч. 5 цієї норми правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) наведеної вимоги у силу ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою недійсності правочину. При цьому згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Відтак внесення змін до договору, зобов'язання за яким вже припинилися, вочевидь не може бути спрямоване на реальне настання правових наслідків, адже припинення зобов'язання має остаточний характер, і чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Водночас згідно з положеннями ст.ст. 6, 627, 651 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначенні його умов та їх зміні з урахуванням вимог законодавства, тобто за загальним правилом сторони не позбавлені права вносити зміни до умов договору, зобов'язання за яким ще не припинилися.

Спеціальні підстави припинення зобов'язань передбачені, зокрема, ст. 559 ЦК України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо (постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі №6-701цс15).

Водночас порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання. Згода поручителя надається в порядку та у спосіб, який передбачений договором поруки.

Зважаючи на те, що позовна давність згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, саме лише збільшення цього строку не має наслідком збільшення обсягу відповідальності поручителя, адже не змінює розмір відповідного зобов'язання чи договірної санкції або період нарахування такої санкції.

Крім того згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Втім, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України. Тобто за наявності у спірному договорі відповідної умови договору щодо його дії до виконання у повному обсязі зобов'язань за договором кредиту і цим договором до нього слід застосовувати положення ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Водночас у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строку, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника. Одночасне направлення боржнику та поручителю вимоги про дострокове повернення кредиту у зв'язку з наявністю заборгованості не є вимогою кредитора до поручителя в сенсі ч. 4 ст. 559 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі №6-28цс14).

Згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 17.09.2014 у справі №6-53цс14, словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Також слід зауважити, що відповідно до частини першої статті 4 7 ГПК України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. (абз. 7 п. 11 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 за №11).

Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.п. 1, 2 постанови Пленуму ВГСУ від 23.03.2012 за №6).

Однак під час розгляду даної справи суди першої та апеляційної інстанцій не у повній мірі дотримались викладених вище вимог з огляду на наступне.

Так, дійшовши по суті правильного висновку про те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя, суди як першої, так і апеляційної інстанції в мотивувальних частинах судових рішень не зазначили, в чому саме полягають зміни до Кредитного договору, які на думку позивача мають наслідком збільшення обсягу його відповідальності. Тобто обставини, визначені позивачем в якості підстави позову, не були належним чином досліджені судами під час розгляду справи, що унеможливлює висновок про правильне застосування ними норм матеріального і процесуального права з урахуванням того, що дослідження обставин справи не входить до меж перегляду справи касаційною інстанцією.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на момент укладення договорів №5 від 13.03.2014, №6 від 28.04.2014, №7 від 29.07.2014, №8 від 12.09.2014, №9 від 06.10.2014, №10 від 26.11.2014 порука за Договором поруки припинилась на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Дійсно, з встановлених судами обставин вбачається, що у Договорі поруки з урахуванням положень ст.ст. 251, 252 ЦК України не встановлений строк припинення поруки, а направивши відповідно до п. 5.3 Кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України лист-вимогу №1393/1-2 від 25.02.2013 щодо дострокового повернення кредиту (отримана позичальником 06.03.2013), ПАТ "ВТБ Банк" змінило строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку з чим від 06.06.2013 (строк дострокового погашення заборгованості, визначений кредитором) розпочався шестимісячний строк для пред'явлення ним вимоги до поручителя відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Оскільки протягом вказаного строку ПАТ "ВТБ Банк" не звернулось з позовом до ТОВ "Бриклейерз", суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що починаючи з 06.12.2013 правовідносини поруки припинилися.

Однак при цьому суди залишили поза увагою, що початок передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України строку не припиняє щодо сторін відповідного договору поруки та кредитного договору дію положень 6, 627, 651 ЦК України щодо свободи договору, у тому числі зміни його умов за згодою сторін, адже лише закінчення, а не початок вказаного преклюзивного строку припиняє суб'єктивне право кредитора та позбавляє правового результату дії сторін щодо відповідного договору. Направлення ж банком вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту також не позбавляє сторін договору права урегулювати у подальшому ці правовідносини іншим шляхом, змінити строк повернення кредиту тощо.

При цьому у випадку зміни сторонами у передбаченому законом порядку строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором як у бік зменшення (дострокове погашення), так і у бік збільшення, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк має обчислюватися від дня настання відповідного строку виконання з урахуванням внесених змін.

Відхиляючи посилання ПАТ "ВТБ Банк" на Договір №4 від 14.11.2013, яким, зокрема, викладено в новій редакції п. 1.2 Договору поруки щодо строку надання кредиту до 14.05.2014, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що п. 1.1 Кредитного договору передбачав повернення позичальником кредиту не пізніше 29.05.2014, а п. 1.2 Договору поруки мітить лише опис зобов'язання, за яке поручився поручитель, а відтак викладення його у наведеній редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії Договору поруки.

Однак висновок судів про відсутність зміни строку повернення кредиту не заснований на дослідженні ними умов Кредитного договору з урахуванням змін, які вносились до нього після направлення ПАТ "ВТБ Банк" листа-вимоги №1393/1-2 від 25.02.2013. Тобто суди першої та апеляційної інстанції належним чином не з'ясували правовідносини, які склались між банком, позичальником і поручителем на момент укладення спірних у справі договорів та стали передумовою для внесення ними відповідних змін до Договору поруки, зокрема, визначення Договором №4 від 14.11.2013 іншого строку погашення кредиту, ніж був передбачений Кредитним договором у редакції з урахуванням змін, внесених договором №11 від 20.07.2012.

Зокрема, не отримали жодної правової оцінки викладені у відзиві на позов та апеляційній скарзі доводи відповідача про внесення змін до Кредитного договору договором №15 від 14.11.2013 щодо перенесення повернення кредитної заборгованості на іншу дату, у зв'язку з чим підстави для подання та задоволення позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості з поручителя у ПАТ "ВТБ Банк" відпала, адже сторони досягли мирного врегулювання спору. Відповідність наведених доводів фактичним обставинам суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, а судом касаційної інстанції такі обставини не можуть бути встановлені.

Також слід зауважити, що не зважаючи на встановлення обставин внесення змін до Кредитного договору щодо зміни позичальника в порядку правонаступництва з ТОВ "Фоззі" на ТОВ "Фоззі-Фуд", до участі в даній справі залучено лише ТОВ "Фоззі".

Зважаючи на вказані процесуальні порушення та відсутність належного з'ясування викладених обставин, висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті даного спору не ґрунтуються на повному і всебічному розгляді в судовому процесі всіх обставин, встановлення яких є необхідним відповідно до норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору вимог ст.ст. 4 3 , 4 7 , 43, 84, 105 ГПК України, тобто рішення і постанова не відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають скасуванню.

Оскільки касаційна інстанція не наділена правом оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а таке право належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 -111 12 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" та заяву Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про заміну сторони правонаступником залишити без задоволення.

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 28.02.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.04.2017 у справі №910/115/17 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя О.Кролевець

Судді О.Євсіков

Л.Гольцова