Постанова

від 12.04.2017 по справі 904/12307/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2017 року Справа № 904/12307/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.,

секретар судового засідання: Абадей М.О.,

представники сторін:

від позивача: представник не з'явився;

від відповідача: представник не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі №904/12307/16

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріца Транс", м.Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг", м. Дніпро

про стягнення 133 361 грн. 86 коп.,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Маріца Транс" (надалі – ТОВ "Маріца Транс") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (надалі – ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг") на свою користь 66 733 грн. 96 коп. заборгованості, 61 634 грн. 17 коп. пені; 1 092 грн. 50 коп. 3% річних; 3 901 грн. 23 коп. інфляційних втрат та понесених витрат по сплаті судового збору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі №904/12307/16 (суддя Мльниченко І.Ф.) з ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" на користь ТОВ "Маріца Транс" стягнуто 66 733 грн. 96 коп. основного боргу, 1092 грн. 50 коп. 3% річних, 3 901 грн. 23 коп. інфляційних втрат, 10 380 грн. 13 коп. пені, 1 231 грн. 62 коп. судового збору; в решті позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просить Дніпропетровський апеляційний господарський суд його змінити, прийняти нове рішення, яким зменшити суму боргу відповідача перед позивачем.

Апелянт зазначає, що:

- розрахунок інфляційних збитків здійснено позивачем без врахування сукупного індексу інфляції за весь період прострочення та є невірним:

-          при прийнятті оскаржуваного рішення судом не враховано, що 16.02.2017 року відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 5 000 грн.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить апеляційний господарський суд переглянути справу в апеляційному порядку за відсутності свого представника.

Апелянт в судове засідання не з'явився, звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване зайнятістю його представника в іншому судовому процесі. Клопотання відповідача задоволенню не підлягає, оскільки, по-перше, в його обґрунтування не подано відповідних доказів; по-друге, в клопотанні не зазначено про необхідність апелянту надати додаткові докази або додаткові пояснення по суті спору, з огляду на що колегія суддів вважає можливим переглянути справу в апеляційному порядку за відсутності сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Між ТОВ "Маріца Транс" (постачальник) та ТОВ "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" (покупець) укладений договір поставки №1002/1 від 10.02.2016 року (надалі – договір), за умовами якого постачальник прийняв на себе зобов'язання поставити, а покупець сплатити та отримати товар на умовах даного договору в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у рахунках-фактурах та накладних, які є невід'ємною частиною договору.

Ціна на товар, що поставляється, встановлюється у національній валюті України та вказується в накладних, які підписуються сторонами (п.3.1. договору).

Загальна вартість договору складається із суми всіх накладних до нього (п.3.2. договору)

Товар вважається зданим постачальником та одержаним покупцем за кількістю та найменуванням згідно накладній, якщо на накладній постачальника є відмітка покупця про отримання товару (п. 5.4. договору).

Виконуючи умови договору, позивач у квітні-травні 2016 року здійснив поставку товару на адресу відповідача на загальну суму 66 733 грн. 96 коп., що підтверджується видатковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.29-76).

За умовами п.6.3.1. договору за згодою обох сторін може бути надана відстрочка платежу на 14 днів.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).

Доказів погашення заборгованості з оплати товару в сумі 66 733 грн. 96 коп. відповідач на момент прийняття оскаржуваного рішення не надав, тому вимога позивача щодо стягнення заборгованості на зазначену вище суму є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Згідно наданого позивачем розрахунку, сума 3% річних за загальний період прострочення з 06.05.2016 року по 11.12.2016 року складає 1 092 грн. 50 коп., інфляційних втрат за загальний період: травень - листопад 2016 року складає 3 901 грн. 23 коп.

Відповідно до р. 3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації слід приймати до уваги рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62-97р, відповідно до яких при застосуванні індексу інфляції слід враховувати, що індекс розраховується не на кожну дату місця, а у середньому за місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця – червня.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позивачем помилково здійснений розрахунок пред'явленої до стягнення суми інфляційних збитків без дотримання вищезазначених рекомендацій, ним невірно застосований індекс інфляції за липень 2016 року. Однак, належний розрахунок свідчить про те, що стягненню підлягає сума більша, ніж нарахована позивачем, внаслідок чого колегія суддів вважає, що позов в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат має бути задоволений в межах пред'явленої позивачем до стягнення суми (3 901 грн. 23 коп.).

Пунктом 7.2 договору сторони узгодили, що за порушення строків оплати товару покупець стягує пеню у розмірі 0,5 % від вартості простроченої суми коштів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно наданого розрахунку, позивачем нарахована пеня за загальний період прострочення з 04.05.2016 року по 09.12.2016 року, що складає суму 61 634 грн. 17 коп.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 зазначеного вище Закону передбачено, що розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені позивачем завищено з огляду на те, що ним не були враховані положення вищеназваних статей Закону та п. 7.2 договору; є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 10 380 грн.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як зазначається у п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Стосовно наданого апелянтом платіжного доручення №775 від 16.02.2017 року на суму 5 000 грн. з призначенням платежу: «Оплата за товар згідно рахунку, в т.ч. ПДВ 20% = 833 грн. 33 коп», слід зазначити, що вказаний фінансовий документ, що свідчить про здійснення олати в день прийняття оскаржуваного рішення, відповідачем в суді першої інстанції не подавався, тому місцевий господарський суд не міг надати оцінку такому доказу.

Обґрунтування поважності причин неподання відповідачем вищезазначеного доказу місцевому господарському суду апелянтом не надано, внаслідок чого додатково поданий доказ судом апеляційної інстанції не приймається, а може бути врахований при примусовому виконанні оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування вірного по суті судового рішення.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кью.Еф.Ем Кейтерінг" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.02.2017 року у справі №904/12307/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя І.М. Подобєд