ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 квітня 2017 року м. Київ К/800/36703/16
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компаньйон до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 10 грудня 2015 року №004082202, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Компаньйон на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Компаньйон (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - відповідач, Державна податкова інспекція) від 10.12.2015 року № 0004082202, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за основним платежем на суму 55 422,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 13 855,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 серпня 2016 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Судове рішення обґрунтовано тим, що позивачем цілком правомірно сформовано податковий кредит з огляду на наявність у платника податку (позивача у справі) належним чином оформлених первинних документів та реальність здійснення господарських операцій, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено з тих підстав, що вироком суду встановлено факт фіктивності контрагентів позивача, а виписані від імені таких контрагентів первинні документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами.
Не погодившись із судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову перевірку позивача з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість (далі - ПДВ) та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ Промтехбуд , ТОВ Ферро Плюс , ТОВ Авіадорбуд , ТОВ Айлант Бор , ТОВ Нордскай , ТОВ Ягуар Інвест , ТОВ КМ Холдінг , ТОВ Фултікс Компані , ТОВ Альтера ЛТД , ТОВ Укр Сігма Трейд , ГО Всесвітня організація захисту прав і допомоги постраждалим від війни та репресій за період з 01.01.2012 року по 02.09.2015 року, за результатами якої складно акт від 25.11.2015 року № 37/26-53-22-02-24-31776580.
Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених у акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 198.1, п. 198.3 та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 55 422,00 грн.
Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з поставки товарів в межах договорів, укладених з контрагентами ТОВ Промтехбуд та ТОВ Ферро Плюс фактично не спричинили настання реальних правових наслідків, оскільки,
по - перше, згідно вироку Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2015 року у справі № 757/22628/18-к та згідно вироку Печерського районного суду м. Києва від 15.09.2015 року по справі № 757/26818/15-к, громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винними у вчиненні злочину, передбачених ст. 205 (фіктивне підприємництво), ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом), ст. 359 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів) Кримінального кодексу України, та встановлено, що гр. ОСОБА_4 своїми умисними діями створив (придбав) ряд суб'єктів підприємницької діяльності серед яких ТОВ Промтехбуд та ТОВ Ферро Плюс з метою прикриття незаконної діяльності, а гр. ОСОБА_5 вступивши в змову з гр. ОСОБА_4 погодився на його пропозицію щодо створення (перереєстрацію) за грошову винагороду господарюючого субєкта ТОВ Промтехбуд ;
по-друге, господарські операції не підтверджені належними первинними документами, оскільки позивачем до перевірки не було надано усі документи первинної документації за господарськими операціями з ТОВ Ферро Плюс , зокрема акт приймання-передачі проектної документації, додатки до договорів, крім того, у договорах відсутня інформація за рахунок яких (чиїх) матеріалів будуть виконуватись підрядні роботи;
по-третє, надані позивачем первинні документи, на підтвердження проведення господарських операцій з ТОВ Промтехбуд , підписані не повноважною особою, оскільки згідно протоколу допиту свідка від 15.06.2015 року гр. ОСОБА_6, проведеного в межах кримінального провадження, остання зазначила, що вона за винагороду погодилась бути керівником вказаного Товариства та перереєструвала дане підприємство на себе, проте особисто фінансово-господарської діяльності не проводила та документів фінансово-господарських операцій не підписувала.
Враховуючи вищезазначене контролюючий орган дійшов висновку, що вчинені позивачем господарські операції з придбання товару (робіт, послуг), за наслідками яких було сформовано податковий кредит, спрямовані лише на отримання неправомірної податкової вигоди, а отже формування позивачем податкового кредиту за такими операціями є неправомірним.
На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення - рішення від 10.12.2015 року №0004082202.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.
Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).
Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).
З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).
Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування витрат та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (замовник) та ТОВ Ферро Плюс (підрядник) укладено договори підряду від 07.04.2015 року №011/15 та №012/15, згідно умов яких підрядник приймає на себе обов'язки за завданням замовника, відповідно до технічної (проектної) документації узгодженої сторонами, виконати комплекс робіт по виготовленню та монтажу металевих конструкцій огороджень балконів.
На підтвердження виконання умов договорів позивачем було надано: акти надання послуг від 30.04.2015 року №13 та №14 та податкові накладні від 30.04.2015 року №21 та №22.
Також позивачем на підставі рахунку - фактури від 14.04.2015 року №103 було придбано у ТОВ Промтехбуд труби профільні та труби, що підтверджується наданими Товариством податковими накладними від 30.04.2015 року №27 та від 25.05.2015 року №10 та видатковою накладною від 25.05.2015 року №103.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що первинні документи від імені ТОВ Ферро Плюс підписано - директором Пономаренко І.О., від імені ТОВ Промтехбуд - ОСОБА_6
Проте, розв'язуючи спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи встановлені контролюючим органом під час проведення перевірки обставини щодо відсутності настання реальних правових наслідків за господарськими операціями, проведеними позивачем з його контрагентами, зокрема, неналежного документального підтвердження, відсутності первинних документів, наявності вироків, а відповідно і неправомірність формування позивачем податкового кредиту за такими операціями, надав належну оцінку зібраних у справі доказів у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшов обґрунтованого висновку про те, що: ненадання позивачем доказів, ким саме здійснювались господарські операції, оскільки встановлено, що контрагенти позивача не мали достатніх трудових ресурсів для здійснення відповідних господарських операцій (кількість працюючих від 1 до 4 осіб), як не надано доказів і залучення контрагентами третіх осіб для виконання взятих зобов'язань перед позивачем, а також ненадання первинних документів, зокрема, акту приймання-передачі проектної документації, додатків до договорів та враховуючи, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента ТОВ Промтехбуд , зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, а отже не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а також беручи до уваги наявність вироків Печерського районного суду м. Києва від 18.09.2015 року у справі № 757/22628/18-к та від 15.09.2015 року по справі № 757/26818/15-к, якими громадян ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винними у вчиненні злочину, зокрема, передбаченого ст. 205 (фіктивне підприємництво) - є достатніми підставами для висновку, що задекларовані позивачем дані податкового кредиту є недостовірними, що, відповідно, виключає право позивача на формування податкового кредиту за такими операціями.
Вищезазначене цілком узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 року № 21-4781а15, яка у силу норм ст. 244І Кодексу адміністративного судочинства України є обов`язковою для всіх судів України, зокрема, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах дійшла висновку, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними .
Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.
Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.
Із зазначеного вбачається, що судом апеляційної інстанції дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість є обґрунтованим.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Компаньйон залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2016 року у справі № 826/8954/16 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили протягом п'яти днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.
Судді: І.Я. Олендер
Л.І. Бившева
Т.М.Шипуліна
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 13.04.2017 |
Оприлюднено | 18.04.2017 |
Номер документу | 66002377 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Олендер І.Я.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні