Рішення

від 13.04.2017 по справі 904/1752/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.04.2017 Справа № 904/1752/17

За позовом приватного акціонерного товариства "АГРІМАТКО-УКРАЇНА", м.Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРІТРЕЙД", м.Павлоград, Дніпропетровська область

про стягнення основної заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат (договір поставки №ВЕТ-234000150 від 19.01.2016р.)

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1 - довіреність № 262 від 11.04.17р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Агріматко-Україна", м.Павлоград, Дніпропетровська область (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітрейд", м.Павлоград, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 155300,00грн. основної заборгованості; 28744,14грн. пені; 4210,08грн. трьох відсотків річних; 21067,93грн. інфляційних втрат.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

19.01.2016 між сторонами укладено договір поставки №ВЕТ-234000150 на виконання умов якого позивач передав у власність відповідача кормову добавку для тварин - Мікосорб А+ (PD011184-3) на суму 172000,00грн., що підтверджується видатковою накладною №226001 від 26.02.2016; довіреність №92 від 25.02.2016; акт звірки взаєморозрахунків від 07.07.2016.

Відповідач в порушення взятих зобов'язань розрахувався з позивачем частково, а саме у розмірі 16700,00грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач на адресу відповідача направив листа (вимогу) №706 від 21.12.2016 про сплату заборгованості у розмір 155300,00грн., яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем складає 155300,00грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2017 справу №904/1752/17 передано судді Петренку Ігорю Васильовичу.

За результатами розгляду позовної заяви від 13.02.2017 за вих.№125 ухвалою суду від 27.02.2017 порушено провадження по справі та призначено слухання на 23.03.2017.

Суд розгляд справи відкладав з 23.03.2017 до 13.04.2017.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 07.04.2017 з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 31.03.2017 та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 11.04.2017 з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 07.04.2017.

Враховуючи викладене господарський суд констатує, що сторони належним чином повідомлені про час і місце розгляду заяви судом.

В судовому засіданні, яке відбулося 13.04.2017, враховуючи, що сторони належним чином повідомлення про час та місце його проведення, розпочато розгляд справи по суті. Представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Відповідач не забезпечив явку свого представника, вимоги суду не виконав.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника відповідача, оскільки про час та місце розгляду справи він повідомлений належним чином, а на думку суду, неявка його у судове засідання не перешкоджає розгляду справи, оскільки у справі достатньо матеріалів для розгляду справи по суті.

Господарський суд констатує, що сторони мали реальну можливість надати всі існуючі докази в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень суду першої інстанції .

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 13.04.2017 в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

19.01.2016 між Приватним акціонерним товариством "Агріматко-Україна" (далі по тексту - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрітрейд" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки №ВЕТ-234000150 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві на умовах СІР м.Павлоград (згідно з Правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року) товари (далі по тексту - товар) за номенклатурою та в строки відповідно до рахунків (далі по тексту - рахунки), які є додатками до цього договору та його невід'ємними частинами, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та сплатити за нього визначену в рахунках до договору вартість в строки та в порядку, передбаченому договором та рахунками до нього.

Відповідно до пункту 2.1 договору ціни товарів визначаються сторонами як договірні. Кількість та ціни товарів указуються у рахунках до договору, які є його невід'ємними частинами. Загальна сума договору визначається шляхом складання підсумкових сум по рахунках до цього договору.

Строки поставки товару погоджуються сторонами та відображаються у рахунках (пункт 2.2 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору постачальник зобов'язаний передати покупцю товар у строки, визначені пунктом 1.1 договору, а покупець, у відповідності до пункту 3.4, зобов'язаний прийняти товар, вказаний у пункті 1.1 цього договору, в погоджені сторонами строки.

Пунктом 4.1 договору визначено, що покупцю надається відстрочка платежу на строк 30 календарних днів від дати відвантаження товару, яка визначається датою видаткової накладної.

Пунктом 4.2 договору визначено, що вартість товару підлягає коригуванню постачальником, якщо з моменту укладання даного договору до моменту остаточного розрахунку курс на міжбанку заявлений АТ "ОТП Банк" (гривні до долара США чи до ЄВРО, в залежності від валюти, за якою постачальник придбав товар за зовнішньоекономічним контрактом) збільшився або зменшився більш як на 2 %.

Пунктом 6.2 договору визначено, що у випадку затримки оплати з вини покупця, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставка Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 10.3 договору).

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором.

Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 155300,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав відповідачу товар - кормову добавку для тварин - Мікосорб А+ (PD011184-3), що підтверджується видатковою накладною №226001 від 26.02.2016 на суму 172000,00грн. Вказана видаткова накладна №226001 від 26.02.2016 на суму 172000,00грн. підписана позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень, підписи скріплено печатками підприємств.

Повноваження директора ОСОБА_2 на отримання товару від позивача підтверджуються довіреністю №92 від 25.02.2016.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

Враховуючи положення пункту 4.1 договору та факт того, що видаткова накладна №226001 на суму 172000,00грн. датована 26.02.2016 строк оплати товару настав 27.03.2016.

Відповідач за отриманий від позивача товар розрахувався частково, а саме 23.06.2016 сплачено 10000,00грн., 06.07.2016 сплачено 6700,00грн., що підтверджується банківською випискою.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Господарський суд вважає, що відповідач визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися підписання представниками сторін акту взаємних розрахунків на суму 162000,00грн. (без рахування оплати у розмірі 6700,00грн. проведеної 06.07.2016).

Доказів оплати товару в сумі 155300,00грн. відповідач не надав.

Доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Позивач, на підставі пункту 6.2 договору, нарахував відповідачу до сплати пеню за період прострочення з 28.03.2016 по 29.08.2016 на загальну суму 28744,14грн.

Господарський суд перевірив розрахунок пені здійснений позивачем та визнав його таким, що містить наступні помилки.

По-перше, не дотримано вимог статті 254 Цивільного кодексу України;

По-друге, день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (пункт 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 25122,69грн.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних за період прострочення з 28.03.2016 по 13.02.2017 на загальну суму 4210,08грн.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його арифметично та методологічно вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі за період прострочення з березня 2016 по січень 2017 на суму 18646,10грн.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та встановив, що позивач при здійсненні розрахунку не дотримався положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 18646,10грн.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статтею 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Статтею 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

За приписами частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06.06.2012р. у справі N6-49цс12, від 24.10.2011 у справі N6-38цс11).

Відповідно до частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

До уваги. Господарським судом перерахунок інфляційних втрат здійснено з урахуванням приписів пункту 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.03.2016р. по справі №904/11237/15 та постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 29.03.2016р. по справі №904/9336/15 позицію господарського суду підтримано.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3049,09грн., з урахуванням того, що 99,11% позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 536, 549, 610, 612, 625, 629, 662, 663, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агрітрейд" (51400, Дніпропетровська область, м.Павлоград, вул.Пролетарська, буд.185; ідентифікаційний код 39271622) на користь приватного акціонерного товариства "Агріматко-Україна" (01001, м.Київ, вул.Малопідвальна, буд.12/10; ідентифікаційний код 30725226) 155300,00грн. (сто п'ятдесят п'ять тисяч триста грн. 00 коп.) основної заборгованості; 25122,69грн. (двадцять п'ять тисяч сто двадцять дві грн. 69 коп.) пені; 4210,08грн. (чотири тисячі двісті десять грн. 08 коп.) трьох відсотків річних; 18646,10грн. (вісімнадцять тисяч шістсот сорок шість грн. 10 коп.) інфляційних втрат; 3049,09грн. (три тисячі сорок дев'ять грн. 09 коп.) судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

18.04.2017

Суддя ОСОБА_3