Постанова

від 25.04.2007 по справі 14/47-1098

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/47-1098

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2007 р.Справа № 14/47-1098

 14 год. 00 хв.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської області

у складі   судді Руденка О.В.             

при секретарі судового засідання  Єднаку О.М.

Розглянув справу

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт" вул. Золочівська, 1, с.Жуків, Бережанський район, Тернопільська область           

до  Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції вул. Шевченка, 15, м.Бережани, Тернопільська область            

про  визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Бережанської МДПІ №0000242301/0/1096, №0000252301/0/1096 від 20.02. 2007 року.

За участю представників сторін:

позивача: Гураль Р.В., довіреність № б/н  від 01.03.07 р.,

відповідача: Стефінів Ж.А., довіреність № 22 від 10.01.07 р.,

                    Шведа М.З., довіреність № 1814 від 23.03.07 р.

Суть справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросвіт", м. Бережани, Тернопільська область звернулося у господарський суд Тернопільської області з позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Бережанської МДПІ №0000242301/0/1096, №0000252301/0/1096 від 20.02.2007 року.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивача посилається на безпідставність донарахування контролюючим  органом ТОВ "Агросвіт" податку на додану вартість та податку на прибуток, вказуючи при цьому на відсутність з боку платника податків порушень норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини.

У запереченнях на позов та згідно з поясненням повноважного представника, відповідач позовні вимоги відхилив повністю, посилаючись на їхню безпідставність, зазначивши при цьому, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Учасникам судового процесу роз'яснено їх процесуальні права та обов'язки згідно  ст.ст. 49, 51, 130 Кодексу адміністративного судочинства України

За відсутності відповідного клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

За результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт", код ЄДРПОУ 30837097 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, посадовими особами контролюючого органу 02.02.2007р. складено акт за №54/23-134/30837097. Період діяльності платника податків, що охоплений перевіркою: з 30.09.2005 року по 30.09.2006 року.

За наслідками дослідження документів позивача, податковим органом зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення товариством вимог Закону України „Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. №168/97 (надалі,-  Закон про ПДВ) що, в свою чергу, обумовило заниження ним  податку на додану вартість у  2006 році в сумі 15499 грн.; недотримання положень Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97 (надалі Закон ), а саме заниження податку на прибуток за травень та  вересень 2006р. на загальну суму 12599 грн.   

Зважаючи на наведені обставини, 20.02.2007р. контролюючим органом відповідно до підпункту "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі - Закон №2181) позивачу, згідно з податковим повідомленням-рішенням №0000252301/0/1096 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 18898,5 грн. (в т.ч. 12599 грн. за основним платежем, 6299,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), а відповідно до податкового повідомлення - рішення №0000242301/0/1096 податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 20148,7 грн. (в т.ч. 15499 грн. за основним платежем, 4649,7 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Наведені правові акти індивідуальної дії оспорені товариством у судовому порядку.  

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до змісту ст.ст. 6, 19 Конституції України, ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України оспорюване рішення повинно бути прийнятим на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

В той же час, при прийняті правових актів індивідуальної дії в оспорюваній частині, відповідачем не було дотримано вимог перелічених норм, зокрема щодо доведення його обґрунтованості і законності.

Так, із долучених до матеріалів справи позивачем первинних документів  та акту документальної перевірки (п.3.1.5 Акту) слідує, що згідно із взятими на себе договірними зобов'язаннями ТОВ "Торговий дім "Фамер" на підставі накладної  №РН -  0000373 від 03.05.2006 року реалізував позивачу товарно-матеріальні цінності на загальну суму 65880 грн., виписавши за наслідками поставки товарів цього ж числа податкову накладну №373 та рахунок - фактуру за №СФ -0000368.

В свою чергу товариством з обмеженою відповідальністю розрахунки за отриману продукцію проведено в повному обсязі за правилами передбаченими статтею 601 ЦК України згідно із угодою від 22.07.2006 року, копія якої знаходиться в матеріалах справи. При цьому слід зазначити, що зустрічні однорідні вимоги у позивача виникли за наслідками поставки цьому ж контрагенту 22.07.2006 року товарно - матеріальних цінностей (первинні документи у справі) із нарахуванням за результатами вказаної операції податкових зобов'язань із ПДВ та включеннях відповідних сум до валового доходу із податку на прибуток, свідченням чого являються відомості акту перевірки, із висновками про те, що порушень позивачем правильності визначення валового доходу та податкового зобов'язання по ПДВ  за завітні періоди не встановлено.

Відповідно до п.3.1.1 статті 3, пункту 7.1  статті 7 Закону про ПДВ , об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України; продаж товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням ПДВ; особа –продавець, зареєстрована як платник ПДВ, зобов'язана на кожну повну  або часткову поставку товарів (робіт, послуг) нарахувати покупцю ПДВ, включити її до своїх податкових зобов'язань з дотриманням положень п.7.3 ст.7 Закону;  скласти і передати  контрагенту податкову накладну (п.7.2 ст.7 Закону), що є підставою для віднесення вказаної у ній суми ПДВ до податкового кредиту (п.7.4 ст.7 Закону).

Відповідно до п.п.1.7 п.1.7 ст.1 Закону про ПДВ, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону про ПДВ, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

У процесі розгляду справи судом з'ясовано, що на виконання обов'язку визначеного п.п. 7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону контрагент товариства надав покупцю - позивачу у справі податкову накладну, що містить всі необхідні відомості перелічені у наведеній вище нормі Закону.

Згідно поданої  ТОВ "Торговий дім "Фамер" декларації з ПДВ за травень 2006 року сума податкових зобов'язань даного платника податків становить 718347 грн. (податковий кредит- 715 470 грн.) (лист ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 26.02.2007 року № 1009/7/23-109).  Таким чином, висновки акту перевірки про те,  що  в порушення п.п 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону  позивачем  віднесені до податкового кредиту суми ПДВ, які не знаходять підтвердження в податкових зобов'язаннях продавця цих товарів матеріалами справи не підтверджуються.

При цьому слід зазначити, що  Закон не ставить в залежність право на отримання податкового кредиту  платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Згідно з п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених нарахованих) платником податків в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів  (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва   (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. При цьому для вказаного віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, Законом України “Про податок на додану вартість” не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету. Статтею 7 зазначеного Закону передбачено лише обов'язок платника податку надати покупцю податкову накладну.

Верховний Суд України у постанові від 18 квітня 2006 року (копія у справі) зазначив, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови  та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що матеріалами справи не підтверджуються порушення товариством п.п.7.2.3 п.7.2 п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5.п.п.7.7.1 п.7.7 статті 7 Закону про ПДВ.

Щодо решти доводів контролюючого органу, які викладені в акті перевірки та запереченнях на позов суд констатує наступне.

Як випливає із наданих відповідачем документів, рішенням Дніпровського районного суду від 13.06.05 року №21894/06 Статут, свідоцтво про державну реєстрацію, державну реєстрацію, реєстрацію платником ПДВ, первинні документи та податкові накладні ТОВ "Торговий дім "Фамер" визнано  недійсними. На виконання даного рішення, свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Торговий дім "Фамер" № 35627476 видане 17.03.2005 року було анульоване 14.07.2006  року.

Посилаючись на вказані обставини при нарахуванні позивачу податкового зобов'язання з ПДВ, контролюючим органом поза увагою залишені приписи Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 1 березня 2000 р. № 79 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України  3 квітня 2000 р. за № 208/4429 (далі - Положення).

Пунктом 25 вказаного нормативно - правового акту обумовлено, що  реєстрація платника ПДВ  діє до дати її анулювання. За наявності підстав для анулювання реєстрації податковий орган анулює реєстрацію платника податку на додану вартість (п.25.1). Дата анулювання реєстрації визначається згідно з підпунктом 25.3 цього пункту, яким , в свою чергу визначено, що такою являється дата затвердження акта про анулювання реєстрації. Як слідує із матеріалів справи акт про анулювання реєстрації затверджений уповноваженою посадовою особою контролюючого органу у липні 2006 року, тоді як фінансово - господарська операція, за якою нараховані спірні суми ПДВ позивачу по справі здійснена ним у травні 2006 року.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 15.08.2006 року зазначене вище рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 13.06.2006 року про визнання установчих документів та свідоцтва за № 35627476 про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ "Торговий дім "Фамер" недійсними з моменту їх реєстрації було скасовано, а справу направлено на новий розгляд. Ухвалою від 20.10.06 року Дніпровського  районного суду  м. Києва позов залишено  без розгляду. Копії  відповідних судових актів Позивачем долучено до матеріалів справи.

При цьому, суд враховує, що відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 06.02.07 року в Єдиному державному реєстрі записи про судові рішення, не пов'язані з банкрутством  ТОВ "Торговий дім "Фамер" відсутні.

Посилання Відповідача на те, що під час проведення перевірки йому не було відомо про наявність інших судових рішень судом не приймається  до уваги, оскільки, відповідно до п. 2.3.4. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.2005року, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних. Відповідно до п.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Дана норма передбачає, що обставини, встановлені судовим рішенням  в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Оскільки рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.08.2006 було скасоване, тобто не набрало законної сили, то і посилання контролюючого органу на визнання недійсним свідоцтва платника ПДВ ТОВ "Торговий дім "Фамер" згідно із рішенням суду є необґрунтованим.

З наведених підстав безпідставним є також посилання відповідача на те, що всі первинні документи ТОВ "Торговий дім "Фамер" визнані недійсними, відповідно, валові витрати Позивача по операціях з зазначеним підприємством не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких передбачено правилами ведення податкового обліку.

З точки зору оподаткування наведених вище операцій податком на прибуток, згідно із змістом, чинного на час виникнення спірних правовідносин пункту 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" необхідною умовою для віднесення витрат до складу  валових  є використання придбаних за рахунок цих витрат товарів (робіт, послуг) у господарській діяльності платника.

Конкретизуючи перелік витрат, які включаються до складу валових, законодавцем до їхнього числа, поряд із іншими віднесено (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону про прибуток) суми   будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт,  послуг)  і  охороною  праці. Зазначені витрати відповідно до вимог Закону про прибуток мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, документами ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку  (п.п. 5.3.9  ст. 5 цього ж Закону).

За таких обставин, понесені позивачем витрати як компенсація вартості товарів, придбаних ним у свого контрагента для подальшого їх використання у власній господарській діяльності, згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” підлягають включенню до складу валових витрат, а отже у відповідача не було правових підстав для збільшення бази оподаткування по податку на прибуток та донарахування товариству з обмеженою відповідальністю цього податку згідно із оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Вказаний висновок суду, поряд із наведеним вище, ґрунтується і на тому що, вичерпний перелік витрат платника податків, які не включаються до складу валових (в тому числі не пов'язаних із веденням господарської діяльності (п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону про прибуток) визначений у п.5.3 -5.7 ст.5 Закону України  „Про оподаткування прибутку підприємств”. Витрати на оплату придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей до їх числа не віднесені. А в силу  п. 5.11 статті 5 наведеного нормативно-правового акту установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється, що податковим органом при притягненні товариства до відповідальності не враховано.

При цьому, судом враховано і положення статті 71 КАС України, згідно із якою  в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Всупереч вказаної норми, належних та допустимих доказів, які б підтверджували правомірність дій контролюючого органу у спірних правовідносинах суду не представлено, факт невиконання позивачем вимог  Закону зібраними у справі доказами не підтверджується, а відтак позовні вимоги, як обґрунтовані та належним чином доведені, слід задовольнити в повному обсязі.

У відповідності до ст. 94, 95, 97, 98 КАС України судові витрати по справі підлягають відшкодуванню позивачу  з Державного бюджету України.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.  6, 7, 86, 89, 94 - 98, 156, 162, 163  Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції № 0000242301/0/1096 від 20.02.07р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток підприємств в сумі 17842,5 грн., в т.ч. 13725грн основний платіж та 4117,5грн. фінансові санкції.

3.Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції №0000252301/0/1096 від 20.02.07р. в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 16470 грн., в тому числі 10980 грн. основного платежу та 5490 грн. фінансових санкцій.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросвіт" (вул. Злочівська,1, с. Жуків, Бережанський район, Тернопільська область) - 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

5. Видати виконавчий лист за заявою ТОВ "Агросвіт".

Постанова суду першої інстанції  набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. На постанову суду сторони мають право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі 14.05.2007 року до адміністративного суду апеляційної інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                                                                    О.В. Руденко