Постанова

від 19.04.2017 по справі 917/1500/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р. Справа № 917/1500/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

1-ї третьої особи - - не з'явився.

2-ї третьої особи - - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине, Полтавська область (вх. №1143П/1-18)

на ухвалу господарського суду Полтавської області від 06.03.2017р.

у справі №917/1500/16

за позовом Державної екологічної інспекції у Полтавській області, м. Полтава

до відповідача ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине, Полтавська область

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача : Глобинська міська рада, м. Глобине, Полтавська область

Управління житлово - комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, м. Полтава

про стягнення 4 254 454,20 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 06.03.2017р. (головуючий суддя Безрук Т.М., суддя Іванко Л.А., суддя Киричук О.А.) заяву ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине, Полтавська область від 06.02.2017 р. задоволено частково; розстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року по справі №917/1500/16 в частині присудженої до стягнення суми відшкодування витрат зі сплати судового збору за наступним графіком: до 30.03.2017 року - 7689,99 грн., до 30.04.2017 року - 7689,99 грн.; розстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року по справі №917/1500/16 в частині присудженої до стягнення суми збитків, завданих державі самовільним користуванням надр (підземні води) на 1 рік шляхом сплати належних до стягнення сум помісячно за наступним графіком: до 30.05.2017 року - 85444,00 грн., до 30.06.2017 року - 85444,00 грн., до 30.07.2017 року- 85444,00 грн., до 30.08.2017 року - 85444,00 грн., до 30.09.2017 року - 85444,00 грн., до 30.10.2017 року - 85444,00 грн., до 30.11.2017 року - 85444,00 грн., до 30.12.2017 року - 85444,00 грн. до 30.01.2018 року - 85444,00 грн., до 28.02.2018 року - 85444,00 грн., до 30.03.2018 року - 170891,77 грн.

ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине з ухвалою господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити ухвалу господарського суду Полтавської області від 06.03.2017р. у справі №917/1500/16 в частині розстрочення рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року з 12 місяців зі сплатою щомісячного платежу у розмірі 86 726 грн. на 120 місяців зі сплатою щомісячного платежу 8 673 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.04.2017 року у справі №917/1500/16 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 19.04.2017р.

14.04.2017 року Державна екологічна інспекція у Полтавській області, електронною поштою та 18.04.2017 року до відділу документального забезпечення та контролю суду звернулась до суду апеляційної інстанції з клопотанням про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, в якому просить справу №917/1500/16 призначити до розгляду у судовому засіданні в режимі відеоконференції, доручити проведення відеоконференції господарському суду міста Полтавської області (вх.№4155, вх.№4209)

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.04.2017 року задоволено клопотання Державної екологічної інспекції у Полтавській області, м. Полтава про її участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/1500/16, в режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарському суду Полтавської області.

18.04.2017 року на адресу суду від позивача, електронною поштою надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін. (вх.№4259)

У судове засідання 19.04.2017 року представники сторін не з'явились, хоча

належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотньому боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України та відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Таким чином, враховуючи належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання, а також те, що їх явка у судове засідання не була визнана обов'язковою та зважаючи на стислі строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду, у відповідності до приписів статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, рішенням господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине 1025331грн. 77 коп. збитків, завданих державі самовільним використанням надр (підземні води); 15379грн. 98 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору (т.2 а.с.136-144).

Рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року у даній справі набрало законної сили.

На виконання зазначеного рішення господарським судом Полтавської області від 06.02.2017 року видано відповідні накази від 27.02.2017р. № 917/1500/16 (т.2 а.с.148-149).

24.02.2017 року боржник звернувся до господарського суду Полтавської області з заявою про розстрочення виконання рішення суду, в якій просив розстрочити виконання рішення суду на 120 місяців (до квітня 2027 року) зі сплатою присуджених до стягнення сум рівними частинами щомісячно (т.2 а.с.152-157).

В обґрунтування наданої заяви про надання розстрочки зазначав про те, що основним напрямком його діяльності є задоволення потреб населення у комунальних послугах на території м. Глобине, забезпечення збереження житлового фонду, комплексне проведення робіт по благоустрою м. Глобине, забезпечення санітарної очистки, водовідведення та забезпечення водою населення та організацій.

Підприємство підпорядковане Глобинській міській раді та знаходиться в оперативному управлінні житлово-комунального господарства Полтавської обласної державної адміністрації, на 70 відсотків фінансується з місцевого бюджету територіальної громади м. Глобине.

На думку заявника вказаного клопотання, надання розстрочки виконання рішення суду на 10 років надасть можливість належним чином розрахуватися з позивачем, оскільки примусове стягнення заборгованості з відповідача може привести до тяжких фінансових наслідків для боржника, в тому числі й до банкрутства останнього.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково заяву про розстрочку виконання рішення суду та надаючи розстрочку за відповідним графіком, виходив з того, що підприємство боржника знаходиться у скрутному фінансовому стані, що підтверджується балансами (звітами про фінансовий стан) за 2015 - 2016 роки, специфічний вид діяльності відповідача надання послуг водопостачання для потреб населення, бюджетних установ та організацій, а також, що арешт коштів на рахунках боржника може призвести до зупинення діяльності боржника чи до його банкрутства.

Колегія суддів з такими висновками погодитись не може та враховує наступне.

Відповідно до приписів ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України.

Згідно ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Як вбачається з приписів ст. 121 Господарського процесуального кодексу України, задоволення заяви про розстрочку або відстрочку виконання рішення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Зазначена стаття не обмежує право господарського суду певними обставинами, при наявності яких господарський суд може розстрочити виконання прийнятого ним рішення, проте визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.

В основу судового рішення про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. З цією метою, під час вирішення питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суди повинні врахувати матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи; законодавець у будь-якому випадку пов'язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відповідно до п. 7.1.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. Розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (п.7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року N 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України").

Обґрунтовуючи неможливість виконання рішення суду у даній справі, заявник як у заяві, так і в апеляційній скарзі посилається на те, що він знаходиться у скрутному матеріальному та фінансовому стані.

Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України , відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Аналогічне визначено у частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України .

В розрізі викладеного, колегія суддів не приймає до уваги в якості доказу в підтвердження наявності виключних обставин для надання розстрочки звіти про фінансові результати відповідача, оскільки незадовільний фінансовий стан відповідача є наслідком його власної господарської діяльності, а не певних виняткових і об'єктивних обставин, які б унеможливлювали чи утруднювали виконання судового рішення.

Так, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з скрутним фінансовим станом не є винятковою обставиною та не звільняє його від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України .

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У даному випадку заявником є юридична особа - суб'єкт господарювання, який здійснює господарську (підприємницьку) діяльність на власний ризик з метою одержання прибутку.

Колегія суддів зазначає, що важке фінансове становище відповідача утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу якихось обєктивних, незалежних від нього обставин, у зв'язку з чим сама по собі обставина перебування такого суб'єкта господарювання у скрутному фінансовому стані є виключно наслідком його господарської діяльності та його власним комерційним ризиком, тому не може вважатися достатньою підставою для розстрочення.

Доводи заявника про те, що повне виконання рішення суду призведе до тяжких фінансових наслідків та банкрутства відповідача, не можна віднести до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, оскільки всі негативні наслідки прострочення виконання зобов'язань несе боржник, в зв'язку з чим, такі обставини не можуть бути підставою для надання розстрочки виконання судового рішення.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" передбачено, що при вирішенні заяв сторони про розстрочку виконання рішення, потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

Тобто, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але також необхідно враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання судового рішення та не допускати їх настання.

Разом з цим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в §1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати як доводи позивача так і заперечення відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

Враховуючи, що розстрочка продовжує період відновлення порушеного права стягувача, в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку продовження виконання рішення суду, колегія суддів враховує закріплені в нормах матеріального права, а також у Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, що є частиною національного законодавства, підстави та допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.

Так, пункт 1 статті 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом.

За практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).

При цьому, у рішення Європейського суду з прав людини від 15.01.2010р. у справі "ОСОБА_2 проти України" зазначено, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, було ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій із сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Таким чином, розстрочення виконання рішення суду є перш за все судженням, яке ґрунтується на додержанні балансу інтересів кредитора та боржника, у зв'язку з чим розстрочка не може надаватися виключно в інтересах боржника із посиланням на необхідність поліпшення фінансового стану боржника. Така розстрочка, надана за відсутності виняткових обставин, негативно впливає на охоронюваний законом інтерес кредитора.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України у постанові від 09.11.2016 року у справі №914/1488/15.

Разом з тим, приписами статті 69-1 Бюджетного кодексу України встановлено, що до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об'єднаних територіальних громад, що створюються згідно із законом та перспективним планом формування територій громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Отже, не виконання відповідачем рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року тягне за собою ненадходження коштів до бюджету.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Таким чином, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права та дійшов необґрунтованих висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, а тому ухвала господарського суду Полтавської області від 06.03.2017 року у справі №917/1500/16 підлягає скасуванню, в задоволенні заяви про розстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року у справі №917/1500/16 слід відмовити.

Керуючись ст. 99, 101, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине, Полтавська область задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Полтавської області від 06.03.2017р. у справі №917/1500/16 скасувати.

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 комунальних підприємств м. Глобине, Полтавська область, про розстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 06.02.2017 року у справі №917/1500/16.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 19.04.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.