Постанова

від 12.04.2017 по справі 902/1071/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 902/1071/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з'явився

відповідача: представник не з'явився

третьої особи: представник не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Вінницької області від 13.02.17р. у справі № 902/1071/16 (суддя Банасько О.О.)

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до відповідача Управління капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закрите акціонерне товариство по агропромисловому розвитку " Погребище райагробуд"

про стягнення заборгованості 394 939,51 грн

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с 3-11) до Управління капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації (надалі -відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Закрите акціонерне товариство по агропромисловому розвитку "Погребище райагробуд" , в якій просить стягнути з відповідача 394 939 грн 51 коп. заборгованості, з яких 46 974 грн. боргу, 224 718 грн. 57 коп. інфляційних втрат, 16 660 грн. 53 коп. 3 % річних та 106 586 грн. 31 коп. пені.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2017 року (а.с. 159-166) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 46 974 грн 00 коп. - боргу, 224 718 грн 57 коп. - інфляційних втрат, 16 660 грн 53 коп. - 3 % річних та 3 000 грн 00 коп. відшкодування витрат на послуги адвоката. У стягненні 106 586 грн 31 коп. пені відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що борг в розмірі 46 974,00 грн. фактично являється сумою виконаних робіт за актами приймання виконаних будівельних робіт від 25.12.2013 р. та від 28.05.2014 р., підтверджується матеріалами справи, а тому вимога про його стягнення є правомірною та обґрунтованою.

Щодо стягнення пені суд першої інстанції прийшов до висновку, що нарахування позивачем пені в розмірі 106 586 грн 31 коп. здійснено після спливу строків позовної давності, наданої позивачу для звернення із позовом про стягнення вказаної суми пені до суду та без урахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України при визначенні періодів нарахування.

Крім того, судом при перерахунку заявленого розміру інфляційних втрат та 3% річних отримано 226 335,21 грн. та 16 681,14 грн. відповідно, однак до стягнення з відповідача вказані суми підлягають у заявленому позивачем розмірі, з огляду на те, що визначення сум простроченої заборгованості та періодів прострочення належить до виключної прерогативи позивача, а усунення наведених помилок призвело б до збільшення розміру позовних вимог у цій частині.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та відмовити в задоволенні позову (а.с. 181-183).

Скаржник зокрема зазначає, що рішення господарського суду Вінницької області винесене з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства, при неповному з"ясуванні обставин, що мають значення для справи та з висновками, які не відповідають обставинам справи, викладеним у рішенні суду.

В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на те, що один із актів приймання будівельних робіт складено 28.05.2014, тобто за межами бюджетного періоду та за межами договірних умов щодо завершення робіт у грудні 2013 року. Такиим чином, бюджетні призначення на будівельні роботи, виділені на 2013 рік, втратили свою чинність і у відповідача не було законних підстав для оплати позивачу робіт, виконаних у травні 2014 року, як і не було джерел фінансування таких робіт, так як на 2014 рік бюджетні призначення на дане будівництво не були передбачені.

Крім того, апелянт вказує, що сторони у договорі, а саме у пункті 50 передбачили, що фінансування робіт здійснюється за рахунок державних коштів по мірі їх надходження із джерел фінансування, тобто сторони погодили можливість зміни прав та обов"язків сторін за договором у частині порядку оплати виконаних робіт. Так як відповідач подав до Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області довідку про вартість будівельних робіт за грудень 2013 року в сумі 262324,46 грн. вчасно, а саме 23.12.2013, вини відповідача у відсутності бюджетних коштів для оплати вказаних робіт немає, як і підстав для притягнення до відповідальності.

Апелянтом також заявлено клопотання про відстрочку сплати судового збору (а.с.184).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/1071/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. (а.с.177).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 15 березня 2017 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 12 квітня 2017 року на 11 год. 30 хв. (а.с. 179-180). Крім того, відстрочено скаржнику сплату судового збору до 12 квітня 2017 року.

У судовому засіданні, яке відбулось 12 квітня 2017 року, представники позивача, відповідача (апелянта) та третьої особи не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (а.с. 189-190).

Натомість, від представника позивача у справі надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв"язку із участю представника у невідкладних слідчих діях.

Колегія суддів, розглянувши клопотання представника позивача, вважає його таким, що підлягає відхиленню, у зв"язку із наступним.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

З врахуванням того, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, міститься апеляційна скарга відповідача, в якій викладена його позиція, сторонами додаткові пояснення не надавались, в правовому полі статей 101, частини 1 статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін, за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 11.12.2013 р. між Управлінням капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації (Замовник, Відповідач), Закритим акціонерним товариством по агропромисловому розвитку "Погребище райагробуд" (Генпідрядник, Третя особа) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Субпідрядник, Позивач) укладено субпідрядний договір № 1/58 на виконання загальнобудівельних робіт по будівництву середньої школи в с. Гопчиця, Погребищенського район (Договір) (а.с.26-29, т. 1).

Відповідно до п.п.1.2. Договору Субпідрядник в межах договірної ціни, виконує на свій ризик власними силами і коштами всю передбачену замовленням роботу з загально-будівельних робіт по будівництву середньої школи в с.Гопчиця Погребищенського району Вінницької області, усуває недоробки в межах гарантійних строків експлуатації об'єкта, що виникли внаслідок неякісно виконаних робіт. Склад та обсяги робіт, що доручаються до виконання Субпідряднику, визначені проектною документацією і можуть бути переглянуті в процесі будівництва у разі внесення змін до проектної документації у порядку, зазначеному у п. 53 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінетом Міністрів України від 01.08.2005 р. № 668 (Загальні умови).

Згідно із п.п.3., 4. Договору строки виконання робіт: початок - жовтень 2013 року; закінчення - грудень 2013 року. Початок та закінчення робіт визначається календарним графіком виконання робіт. При несвоєчасному початку, з вини Субпідрядника, виконання робіт, відставанні його руху від графіків, Замовник попереджає Субпідрядника про порушення ним умов договору і, якщо у місячний термін не відбудеться істотних змін, може розірвати Договір і вимагати відшкодування збитків.

Договірна ціна робіт, що доручені виконати Субпідряднику, визначається згідно з кошторисом і розрахунком договірної ціни, і складає 311,42977 тис. грн. (триста одинадцять тис. чотириста двадцять дев'ять грн. сімдесят сім коп.). Розрахунок Договірної ціни додається і є невід'ємною частиною Договору (п.7. Договору).

Відповідно до п. 29 Договору Генпідрядник має право залучити до виконання спеціальних робіт субпідрядні організації.

Фінансування робіт здійснюється за рахунок державних коштів по мірі їх надходження із джерел фінансування (п. 50 Договору).

За змістом п.п.51, 52. Договору розрахунки за виконані роботи з Субпідрядником здійснюються Замовником. Розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі Акту виконаних робіт за формою КБ-2в та Довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, помісячно проміжними платежами в міру виконання робіт та надходження коштів з джерел фінансування.

Відповідно до п.53. Договору Субпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідь документи і подає їх для підписання Замовнику за 5 днів до завершення звітного періоду. Замовник зобов'язаний підписати подані Субпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови їх підписання протягом 3 днів з дня одержання. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 5 днів з дня підписання документів Замовником.

Згідно із п.69. Договору Замовник несе відповідальність за порушення грошових зобов'язань (немотивовану відмову або несвоєчасну оплату виконаних робіт, перерахунок авансів, інших платежів при наявності коштів на рахунку Замовника) неустойку у розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за весь час прострочення.

Договір набуває чинності з моменту його укладення. Закінчення строку Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії Договору (п.п. 80., 81. Договору).

На виконання взятих на себе зобов'язань із загально-будівельних робіт по будівництву середньої школи в с. Гопчиця Погребищенського району Вінницької області позивачем виконано, а відповідачем прийнято підрядних робіт на суму 297 662 грн 23 коп., що стверджується актом приймання виконаних будівельних робіт від 19.12.2013 р. типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р. на суму 262 324 грн 46 коп., яка згідно акту коригування від 28.05.2014 р. зменшена на 11 636 грн 23 коп. і становить 250 688 грн 23 коп., актом приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 25.12.2013 р. типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р. на суму 35 420 грн 78 коп. та актом приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 28.05.2014 р. типова форма № КБ-2в за травень 2014 р. на суму 11 553 грн 22 коп. (а.с. 30-40, т. 1).

Крім того, факт виконання підрядних робіт на вищезазначену суму підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт /витрати/ примірна форма № КБ-3, які містяться в справі.

Однак, як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав належним чином своїх зобов'язань щодо здійснення оплати за виконані підрядні роботи, за виконанні роботи розрахувався частково в сумі 250 688 грн 23 коп., що підтверджується наявними у справі виписками по рахунку ФОП ОСОБА_1 за період 02.09.2015 р. - 02.09.2015 р. (а.с. 34, т. 1) та за період з 01.01.2013 р. до 05.01.2017 р.

Таким чином у нього перед позивачем виникла заборгованість по оплаті виконаних підрядних робіт в сумі 46 974,00 грн.

Непроведення відповідачем розрахунку за виконані роботи у відповідності до умов Договору слугувало підставою звернення позивача даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.509 ЦК України та статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Колегія суддів, вивчивши зміст договору, укладеного між сторонами та характер взятих на себе сторонами зобов'язань, дійшла висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з з договору будівельного підряду, регулювання яких здійснюється главою 61 "Підряд" § 3 "Будівельний підряд", ст.ст.875-886 ЦК України.

Статтею 837 ЦК України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 838 ЦК України підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником- за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Частинами 1, 2 статті 853 ЦК України встановлено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Колегією суддів встановлено, що умовами Договору, а саме п.п. 52, 53 передбачено, що розрахунки за виконані роботи будуть здійснюватися на підставі Акту виконаних робіт за формою КБ-2в та Довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3., помісячно проміжними платежами в міру виконання робіт та надходження коштів з джерел фінансування. Субпідрядник визначає обсяги та вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, та готує відповідь документи і подає їх для підписання Замовнику за 5 днів до завершення звітного періоду. Замовник зобов'язаний підписати подані Субпідрядником документи, що підтверджують виконання робіт, або обґрунтувати причини відмови їх підписання протягом 3 днів з дня одержання. Оплата виконаних робіт здійснюється протягом 5 днів з дня підписання документів Замовником.

З врахуванням того, що акт приймання виконаних будівельних робіт типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р. та довідку про їх вартість виконаних будівельних робіт /витрати/ примірна форма № КБ-3 підписано 19.12.2013 р. кінцевим строком проведення розрахунків за виконані підрядні роботи є 24.12.2013 р. Аналогічно й по акту приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 25.12.2013 р. типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р. кінцевим проведення розрахунків за виконані підрядні роботи є 30.12.2013 р. та актом приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 28.05.2014 р. типова форма № КБ-2в за травень 2014 р. - 02.06.2014р.

Відтак, відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання по акту приймання виконаних будівельних робіт типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р - починаючи з 25.12.2013 р., по акту приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 25.12.2013 р. типова форма № КБ-2в за грудень 2013 р. - з 31.12.2013 р. та по акту приймання виконаних будівельних робіт № 2 від 28.05.2014 р. типова форма № КБ-2в за травень 2014 р. - з 03.06.2014р.

Розглядаючи позовні вимоги, колегія суддів констатує, що вищеописаними матеріалами справи підтверджуються обставини наявності заборгованості відповідача перед позивачем за субпідрядним договором № 1/58 на виконання загальнобудівельних робіт по будівництву середньої школи в с. Гопчиця, Погребищенського район, в сумі 46974 грн. Колегія суддів при цьому звертає увагу, що відповідачем дані акти підписані без зауважень, крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції та під час розгляду апеляційної скарги ним також не подано докази, що підтверджують неналежне чи неповне виконання позивачем договору.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі щодо відсутності правових підстав для здійснення повної оплати по договору у зв"язку із відсутністю бюджетних асигнувань для таких виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави /підпункт 3.2/.

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, а саме, у справі "Кечко проти України" (заява № 63134/00), Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та Закону України "Про Державний бюджет" на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

В рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та у справі "Бакалов проти України" від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд України у постанові від 15.05.2012 у справі №11/446.

Розглядаючи позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 1 6 660 грн 53 коп. 3 % річних та 224 718 грн 57 коп. інфляційних втрат , колегія суддів бере до уваги наступне.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищеописані обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що вказані вимоги є правомірними оскільки відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів, здійснивши перерахунок пені за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора, погоджується із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача підлягають 3 % річних та інфляційні втрати у заявленому позивачем розмірі, з огляду на те, що визначення сум простроченої заборгованості та періодів прострочення належить до виключної прерогативи позивача, а усунення наведених помилок призвело б до збільшення розміру позовних вимог у цій частині.

Колегія суддів, розглянувши позовну вимогу щодо стягнення із відповідача пені в загальній сумі 106586,31 грн., вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань за договором можуть забезпечуватись неустойкою (штрафом, пенею). Неустойка (штраф, пеня) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

За приписами п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частинами 4 та 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення зобов'язання застосовуються у розмірі, передбаченому сторонами у договорі.

Як встановлено з матеріалів справи, відповідно до п. 69 Договору Замовник несе відповідальність за порушення грошових зобов'язань (немотивовану відмову або несвоєчасну оплату виконаних робіт, перерахунок авансів, інших платежів при наявності коштів на рахунку Замовника) неустойку у розмірі облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за весь час прострочення.

Оскільки відповідач, в порушення договірних зобов'язань, у встановлений договором строк, не виконав умови щодо своєчасної та повної оплати, вимога позивача щодо стягнення пені є правомірною.

Приписами ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву відносно вимоги про стягнення пені подано заяву про застосування строку позовної давності, з врахуванням чого суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, кінцевим терміном виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт за Договором є 24.12.2013 р., 30.12.2013 р. та 02.06.2014 р. (окремо по кожному акту виконаних будівельних робіт), тобто з 25.12.2013 р., 30.12.2013 р. та 02.06.2014 р. відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтями 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила також за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно ч.ч. 2, 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" передбачено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

У п.4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

В п.4.3 цієї постанови вказано, що якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Колегія суддів, враховуючи положення ч.3 ст. 232 ГК України, приходить до висновку, що позивач вправі був нараховувати відповідачу пеню за порушення виконання грошового зобов'язання, період нарахування якої повинен становити: з 25.12.2013 р. по 25.06.2014 р., з 30.12.2013 р. по 30.06.2014 р. та з 02.06.2014 р. по 02.11.2014 р. (окремо по кожному акту виконаних будівельних робіт). Тому, строк позовної давності наданої позивачу для звернення із позовом про стягнення вказаної пені до суду сплинув 25.06.2015 р., 30.06.2015 р. та 02.11.2015 р. відповідно.

Враховуючи ту обставину, що позовну заяву, згідно матеріалів справи, подано позивачем до відділення поштового зв'язку 09.12.2016 року, тобто із спливом строку позовної давності, колегія суддів приходить до виснокву про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 106 586 грн 31 коп.

Розглянувши позовну вимогу про стягнення із відповідача 20 000 грн. витрат на послуги адвоката, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Пунктом 6.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що вирішуючи питання про розподіл витрат на оплату послуг адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Проаналізувавши вищевказані положення законодавства, а також матеріали справи, а саме договір (угоду) № 16412 про надання правової допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2/12 від 05.12.2016 р., довідку № 2/12 від 05.12.2016 р. про те, що адвокат Тишківський С.Л. як само зайнята особа не має банківського рахунку, довідку № 1/12 від 05.12.2016 р. про те, що клієнтом ФОП ОСОБА_1 повністю внесено готівкою адвокату Тишківському С.Л. суму гонорару за договором № 16412 від 04.12.2016 р. в розмірі 2 000 грн та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 627 від 26.01.2009 року видане Тишківському С.Л., колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обмеження розміру суми, яка підлягає сплаті за послуги адвоката до 3000 грн. з огляду на розумну необхідність відповідних витрат по даній справі.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по судовому збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації від 28.02.17р.на рішення господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2017 року у справі № 902/1071/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Вінницької області від 13 лютого 2017 року у справі № 902/1071/16 залишити без змін.

Стягнути із Управління капітального будівництва Вінницької обласної державної адміністрації (21050, м.Вінниця, вул.Театральна, 14, ЄДРПОУ 04011383) на користь Державного бюджету (ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, ЄДРПОУ 37993783, Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві, код банку 820019, р/р 31215256700001, ККДБ 22030106) ) витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги в сумі 4757 грн.83 коп.

Господарському суду Вінницької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/1071/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.