Рішення

від 18.04.2017 по справі 277/770/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №277/770/16-ц Головуючий у 1-й інст. Гресько В. А.

Категорія 47 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Широкової Л.В.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційного сектора Ємільчинської районної державної адміністрації про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов'язання її повернути

за апеляційною скаргою заступника прокурора Житомирської області на рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 року,

встановила:

У листопаді 2016 року заступник прокурора Житомирської області (далі прокурор) в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району звернувся з даним позовом, в якому просив: - визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2; - скасувати рішення реєстраційної служби Ємільчинського районного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_2; - витребувати із незаконного володіння на користь держави у ОСОБА_3 та зобов'язати його повернути вказану земельну ділянку до земель запасу Барашівської сільської ради Ємільчинського району; - судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №6-1280/14-14-сг від 26 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Ємільчинського району за межами населеного пункту Барашівської сільської ради з кадастровим номером 1821780400:05:000:0013. На підставі даного наказу ОСОБА_2 видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку, здійснено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку ОСОБА_2 №15513512 від 02 вересня 2014 року.

08 червня 2016 року спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу № 511 ОСОБА_2 відчужено на користь ОСОБА_3, рішення про державну реєстрацію № 29957059 від 08.06.2016.

Передача земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 проведена без агрохімічного паспорту земельної ділянки. Відповідно до положень чинного законодавства надання агрохімічного паспорту земельної ділянки для затвердження проекту землеустрою є обов'язковим, тому прокурор вважає, що надання земельної ділянки без виготовлення агрохімічного паспорту земельної ділянки є порушенням закону. А враховуючи, що ОСОБА_2 відчужено вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_3, то вона підлягає витребуванню із незаконного володіння.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 року позов задоволено частково. Задоволені позовні вимоги прокурора за виключенням витребування земельної ділянки із незаконного володіння на користь держави у ОСОБА_3 та зобов'язання останнього її повернути до земель запасу Барашівської сільської ради Ємільчинського району. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись із судовим рішенням, прокурор подав апеляційну скаргу, де просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення по суті позовних вимог, а також судові витрати покласти на відповідачів.

Посилається на те, що суд, відмовляючи у задоволені вказаних позовних вимог, порушив норми матеріального та процесуального права. При ухваленні рішення судом не враховано ту обставину, що позивачем заявлено віндикаційний позов на підставі ст. 388 ЦК України щодо витребування земельної ділянки. Враховуючи те, що земельна ділянка надана ОСОБА_2 з порушенням вимог земельного законодавства, він не вправі був її відчужувати. Таким чином, ОСОБА_3 є її добросовісним набувачем за договором купівлі-продажу, тому земельна ділянка може бути витребувана тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, про що суд зазначає у рішенні.

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Оскаржуване рішення на думку управління є незаконним та необґрунтованим. Суд невірно дав оцінку дійсним обставинам справи, і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права. ОСОБА_2, як того вимагає закон, звернувся до Держгеокадастру із клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність. Проект був перевірений на відповідність нормам чинного законодавства та затверджений.

Відповідно до ст. 50 Закону України Про землеустрій перелік документів, які потрібні для відведення земельних ділянок є вичерпним та не включає в себе агрохімічний паспорт поля. Головне управління Держгеокадастру здійснює передачу земельних ділянок на підставі затвердженого проекту землеустрою та не вправі вимагати документи, що не передбачені Земельним кодексом України та Законом України Про землеустрій .

Крім того, прокурором не надано обґрунтування потреби у представництві інтересів держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області, не зазначено які саме права сільської ради у даному випадку є порушеними.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області підлягає до задоволення, а апеляційна скарга прокурора повинна бути відхилена із таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення у цивільній справі № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК ).

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За змістом частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи частково позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції своє рішення мотивував тим, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 не відповідає вимогам чинного законодавства щодо охорони та збереження земель сільськогосподарського призначення при передачі їх у власність. Зокрема, на земельну ділянку, яка була надана у власність відповідачу для ведення особистого селянського господарства, не був виготовлений агрохімічний паспорт. Із цих підстав оспорюваний наказ підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація речових прав ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне.

У статті першій Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель ( в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин ) під поняттям агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення розуміється обов'язкове агрохімічне обстеження ґрунтів з видачею агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки, в якому фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів, рівні їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами.

Відповідно до положень частин 1, 4, 5, 6 статті 37 Закону України Про охорону земель (в редакції чинній на момент спірних правовідносин) власники та землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок зобов'язані здійснювати заходи щодо охорони родючості ґрунтів, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

З метою здійснення контролю за динамікою родючості ґрунтів систематично проводиться їх агрохімічне обстеження, видаються агрохімічні паспорти, в яких фіксуються початкові та поточні рівні забезпечення поживними речовинами ґрунтів і рівні їх забруднення.

Дані агрохімічної паспортизації земель використовуються в процесі регулювання земельних відносин при: - передачі у власність або наданні в користування, в тому числі в оренду, земельної ділянки; - зміні власника земельної ділянки або землекористувача; - проведенні грошової оцінки земель; - визначенні розмірів плати за землю; здійсненні контролю за станом родючості ґрунтів.

Форму агрохімічного паспорта та порядок його ведення встановлює центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення здійснюється уповноваженим органом виконавчої влади з питань аграрної політики і включає в себе агрохімічне обстеження ґрунтів, контроль змін якісного стану ґрунтів, агрохімічну паспортизацію земельних ділянок.

У пункті 6.2. Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики України № 51 від 26 лютого 2004 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 року за № 383/8982, зазначено, що фінансування заходів з агрохімічної паспортизації земель

сільськогосподарського призначення проводиться за рахунок державного бюджету з видатків, передбачених на їх фінансування, за рахунок землевласників, землекористувачів та інших джерел фінансування.

Згідно пункту 1.2. Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки (далі Порядку), затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 536 від 11 жовтня 20111 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2011 року за № 1517/20255, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, агрохімічний паспорт поля, земельної ділянки - документ, що містить дані щодо агрохімічної характеристики грунтів і стану їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами, форма якого наведена у додатку до цього Порядку.

Відповідно до пункту 3.5. цього Порядку, наявність агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки є обов'язковою при передачі земельних ділянок у власність, користування, наданні дозволу на зняття та перенесення грунтового покриву (родючого шару) земельної ділянки, консервації та рекультивації земель і в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналіз вказаних норм законодавчих та підзаконних актів не дає чіткого визначення державного органу, який зобов'язаний видавати агрохімічний паспорт.

Згідно статті 33 Земельного кодексу України (далі ЗК України) земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч.1 ст. 116 ЗК України).

Пунктом в частини 3 статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_4 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч.6 ст. 118 ЗК України).

Згідно положень частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини 9 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що у сфері земельних відносин (ч.1 ст. 186-1 ЗК України в редакції станом на 01 серпня 2014 року).

Згідно приписів частин 5, 6, 7 статті 186-1 ЗК України (в редакції станом на 01.08.2014) розробник проекту землеустрою подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Орган, зазначений в частині першій цієї статті, зобов'язаний протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";

- надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Відповідно до положень ст. 50 Закону України Про землеустрій в редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

- завдання на розроблення проекту землеустрою;

- пояснювальну записку;

- копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

- рішення Верховної ОСОБА_4 Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

- письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

- довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

- матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);

- відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці;

- розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

- розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

- акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

- перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

- викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

- кадастровий план земельної ділянки;

- матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

- матеріали погодження проекту землеустрою.

Частиною 4 статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Судом встановлено, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі ГУ ДГК) згідно положень ч.4 ст. 122 ЗК України є територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, який уповноважений здійснювати передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Безпосередньо затвердження проектів землеустрою входить до повноважень ГУ ДГК.

Як убачається із матеріалів справи до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 на території Ємільчинського району за межами населеного пункту Барашівської сільської ради з кадастровим номером 1821780400:05:000:0013, який був затверджений ГУ ДГК наказом №6-1280/14-14-сг від 26 серпня 2014 року, додаються всі необхідні документи, які передбачені вимогами ЗК України та ст. 50 Закону України Про землеустрій (а.с. 62-78).

Стаття 19 Конституції України передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що при вирішенні питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність підлягають застосуванню законодавчі акти прямої дії, які безпосередньо регулюють вказані правовідносини.

Зокрема, це Земельний кодекс України та Закон України Про землеустрій , де передбачено порядок передачі земельних ділянок, органи державної влади, до повноважень яких відноситься вирішення цього питання, а також вичерпний перелік документів, які необхідні для цього.

Перелік документів для затвердження проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства згідно ст. 50 Закону України Про землеустрій є вичерпним і вимога надання додаткових матеріалів та документів, не включених до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки категорично заборонена (статті 118, 186-1 ЗК України).

Суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення Законів України Про охорону земель та Про державний контроль за використанням та охороною земель , як норми матеріального права прямої дії і не звернув увагу на те, що фактично вказаними законодавчими актами регулюються питання пов'язані з організацією здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорону довкілля.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається також на ту обставину, що на території Ємільчинського району мають місце випадки незаконного видобування бурштину, який є корисною копалиною загальнодержавного значення. Надання земельних ділянок у власність у зоні видобування такої корисної копалини ставить під сумнів те, що земельні угіддя використовуватимуться за цільовим призначенням. Тому їх надання потребує додаткового вивчення, зокрема в частині складу угідь, корисних копалин. А приймаючи до уваги, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Барашівської сільської ради Ємільчинського району, то позов пред'явлено в інтересах держави в особі цієї сільської ради.

Положеннями статей 10, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона покладається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи не містять будь-яких доказів наявності корисних копалин на земельній ділянці, яка була передана ОСОБА_2 Не надані позивачем і не встановлені у судовому засіданні докази того, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням.

Крім того, прокурором не доведено та необгрунтовано у судовому засіданні наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області.

Таким чином, колегія суддів, аналізуючи в сукупності всі досліджені докази по справі та даючи їм належну оцінку, дійшла висновку, що правових підстав для визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 не убачається. Відповідно є необґрунтованими і вимоги прокурора про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов'язання її повернення.

Відтак, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам статті 213 ЦПК України, ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У зв'язку із задоволенням апеляційної скарги і ухваленням колегією суддів рішення про відмову у задоволенні позову підлягають стягненню із позивача на користь відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області 4547 грн. 40 коп. судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області задовольнити.

Апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області відхилити.

Рішення Ємільчинського районного суду Житомирської області від 16 лютого 2017 року скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, Реєстраційного сектора Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання недійсним наказу, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та зобов'язання її повернення.

Стягнути з прокуратури Житомирської області (код ЄДРПОУ 02909950 ) на користь Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (код ЄДРПОУ 39765513 ) 4547 грн. 40 коп. судових витрат.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді: