Постанова

від 13.04.2017 по справі 826/3232/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 13 квітня 2017 року                                  № 826/3232/16 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И В: З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (далі по тексту – позивач, ТОВ «Інфокс») до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.09.2015 №0007332209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1  021  773,00 грн. та від 14.09.2015 №0007342209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1  135  304,00 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки контролюючого органу про те, що господарські операції контрагентів не є господарською діяльністю підприємства у зв'язку з відсутністю необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, виробничих активів є помилковими та безпідставними, у позивача є наявні первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а тому прийняті відповідачем за результатами перевірки податкові повідомлення-рішення про нарахування грошових зобов'язань є протиправним та підлягають скасуванню. Представники позивача позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував, надав до суду письмові заперечення, в яких зазначив, що встановлені при перевірці позивача порушення належним чином зафіксовані в акті перевірки, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті на цілком законних підставах та відповідають чинному законодавству, у зв'язку з чим просив у задоволенні позову відмовити. В судовому засіданні за згодою сторін ухвалено про продовження вирішення справи у письмовому провадженні відповідно до частини четвертої статті 122 КАС України. Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне. Матеріали справи свідчать, що в період з 17.08.2015 по 21.08.2015 ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Інфокс» (код ЄДРПОУ 14289688) з питань здійснення фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з ТОВ «СКМПН» (код ЄДРПОУ 38352244) за період: липень 2014 року та з ПП «ТД «ПРОМФОКССНАБ» (код ЄДРПОУ 39299475) за період: вересень 2014 року, за результатами якої складено акт від 26.08.2015 №395/26-59-22-09/14289688. Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки податковим органом встановлено порушення, п. 198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму ПДВ 756  869 грн. в тому числі по періодам: липень 2014 року - 25 224 грн., вересень 2014 року - 731 645 грн., що призвело до порушення п.200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну ПДВ 756 869 грн., в т.ч. по періодам: липень 2014 року - 25 224 грн., вересень 2014 року - 731 645 грн.; п. 138.2 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, п.9.1, п.9.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», в результаті чого занижено податок на прибуток за 2014 рік на загальну суму 681  182 грн. Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач надало відповідачу заперечення на акт перевірки від 03.09.2015 вих. № 136-09/15. ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві розглянуло заперечення ТОВ «Інфокс» та листом від 10.10.2015 вих. № 43680/10/26-59-22-09 повідомив, що висновки акту перевірки залишені без змін, а заперечення - без задоволення. На підставі висновків акту перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.09.2015: №0007332209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1  021  773,00 грн., з яких 681  182,00 грн. – за основним платежем, 340  591,00 грн. – штрафними (фінансовими) санкціями; №0007342209, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1  135  304,00 грн., з яких 756  869,00 грн. – за основним платежем, 378  435,00 грн. – штрафними (фінансовими) санкціями. Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх у порядку адміністративного оскарження. За результатами розгляду скарг, Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято рішення від 19.11.2015 №17698/10/26-15-10-05-35, яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарги – без задоволення. Рішенням Державної фіскальної служби України від 27.01.2016 №1511/6/99-99-10-01-01-25 залишені без змін податкові повідомлення-рішення від 14.09.2015 №0007332209, №0007342209 та рішення, прийняте за результатами первинних скарг. Вважаючи, що податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм податкового законодавства, позивач звернувся з відповідним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування в судовому порядку. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд виходить з наступного. Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема: з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України. Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Згідно з вимогами п.200.1. ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити. Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна, відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит. Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України). Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті:інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. При цьому, згідно з п.п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: 1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); 2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; 3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; 4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т. ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; 5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити). Крім того, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів. Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит. Як вбачається з акту перевірки, відповідач зазначив про неможливість реального здійснення операцій з виконання робіт (послуг) по взаємовідносинах позивача із ТОВ «СКМПН», ПП «ТД «ПРОМФОКССНАБ», операції позивача із вказаними контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, відсутність технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим ТОВ «СКМПН», ПП «ТД «ПРОМФОКССНАБ» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного. Все це свідчить про документальне оформлення операцій при їх фактичному невиконанні. З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість суду належить з'ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Як свідчать матеріали справи, у липні 2014 року позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «СКМПН» (код ЄДРПОУ 38352244) на підставі договору поставки №60 від 03.02.2014, згідно якого Постачальник (ТОВ «СКМПН») зобов'язується поставити і передати у власність Покупця (ТОВ «Інфокс») згідно заявки насоси, вироби з металу та пластмаси, запорнорегулірующую і водопровідну арматуру (засувки, вентилі, клапани, перехідники, фланці, муфти), кабель, провід, високовольтне та низьковольтне обладнання (трансформатори, пускачі, розетки, вимикачі, тени, конвектори, обігрівачі, тепловентилятори), а Покупець зобов'язується оплатити товар, одержаний згідно виставлених рахунків за заявкою Покупця. В період липня 2014 року на виконання умов цього договору ТОВ «СКМПН» поставлено позивачу фланець Ду80, Ду100, Ду150, Ду300 Ру10, відведення Ф325, клапан зворотній 19ч 24бр Ду300, засувка чавунна Ду250, агрегат насосний АНД-100 с двигуном повітряного охолодження на шасі УАЗ, електрозварювальний агрегат АДД-4002 на шасі УАЗ. В підтвердження виконання умов договору сторонами складено та підписано податкові накладні від 09.07.2014 №971, від 17.07.2014 №1772, від 17.07.2014 №1773, від 17.07.2014 №1775, від 24.07.2014 №2471, від 24.07.2014 №2472, від 24.07.2014 №2475, від 24.07.2014 №2474, від 24.07.2014 №2476 на загальну суму 151  344,80 грн., в тому числі ПДВ – 25  224,13 грн., видаткові накладні від 10.07.2014 №10071, від 17.07.2014 №РН-2977, від 17.07.2014 №РН-2978, від 21.07.2014 №РН-2979, від 25.07.2014 №РН-2980, від 28.07.2014 №РН-2981 на загальну суму 151  344,80 грн., в тому числі ПДВ – 25  224,13 грн., товарно-транспортні накладні від 10.07.2014 №10071, від 17.07.2014 №2977, від 17.07.2014 №2978, від 21.07.2014 №46, від 25.07.2014 №2980, від 28.07.2014 №48. Оплата позивачем коштів за отримані товари у зв'язку із здійсненням господарських операцій підтверджується платіжними дорученнями від 08.07.2014 №4736, від 16.07.2014 №5013, від 16.07.2014 №5012, від 16.07.2014 №5034, від 24.07.2014 №5295, від 24.07.2014 №5281, від 24.07.2014 №5249, від 24.07.2014 №5250, від 24.07.2014 №5248 на загальну суму 151  344,80 грн., в тому числі ПДВ – 25  224,13 грн. Суми податку на додану вартість за податковими накладними з датою виписки за липень 2014 року включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних. Також, як вбачається з матеріалів справи, у вересні 2014 року позивач мав господарські взаємовідносини з ПП «Торговий дім «ПРОМФОКССНАБ» (код ЄДРПОУ 39299475). Між ТОВ «Інфокс» (Замовник) та приватним підприємством «Торговий дім «ПРОМФОКССНАБ» (Підрядник) укладено договір від 23.07.2014 № 230, відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги інженерні «Створення геоінформаційної системи (далі – ГІС) автоматизованого та оперативного управління територіально розподіленими інженерними мережами філії «Інфоксводоканал» на базі належного Замовнику спеціалізованого програмного забезпечення», які передбачені технічним завданням, а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити послуги, в порядку та на умовах цього договору. Підставою для виконання зазначених робіт і укладення договору став план розвитку і реформування систем водопостачання і водовідведення м. Одеси на період 2006-2020 р.р., розроблений на підставі рішення Одеської міської ради від 28.01.2005 №3519-IV та договір на виконання робіт. Вказані послуги та виконання робіт здійснюються об'єкті: Цілісний майновий комплекс, що включає інженерні мережі водопостачання та водовідведення філії «Інфоксводоканал», а також всіх інших підприємств, організацій та абонентів, яким філія «Інфоксводоканал» надає послуги водопостачання та водовідведення на території м. Одеса. Зазначені роботи (послуги) здійснювались ПП «Торговий дім «ПРОМФОКССНАБ» поетапно, у погоджені сторонами строки згідно додатку до Договору. Згідно календарного плану надання інженерних послуг (Додаток №2 до Договору від 23.07.2014 № 230) у вересні 2014 року передбачено 5 етап надання послуг – натурне обстеження інженерних мереж водопостачання з просторовою прив'язкою (76 планшетів 500*500 м або 19,00 км 2) та заповнення таблиць семантичних даних. Векторизація об'єктів інженерних мереж водовідведення м. Одеса (150 планшетів 500*500 м або 37,50 км2). Наповнення ГІС даними абонентської бази (150 планшетів 500*500 м або 37,50 км2). У перевіряємому періоді надання позивачу послуг на виконання умов договору від 23.07.2014 № 230 підтверджується актами приймання-передачі: № 3/48 від 25.09.2014 про надання послуг векторизації забудованих територій та об'єктів інженерних мереж водопостачання м. Одеса (213 планшетів 500*500 м або 53,25 км2) та натурного обстеження з просторовою уявою (112 планшетів 500*500 м або 28,00 км2) та заповнення таблиць семантичних даних, вартість яких становить 1  218  352,83 грн., у т.ч. ПДВ 203  058,81 грн. - III етап послуг згідно умов договору; № 4/49 від 26.09.2014 про надання послуг натурного обстеження інженерних мереж водопостачання з просторовою прив'язкою (250 планшетів 500*500 м або 62,50 км2) та заповнення таблиць семантичних даних та векторизація об'єктів інженерних мереж водовідведення м. Одеса (300 планшетів 500*500 м або 75,00 км2), вартість яких становить 1  781  647,17 грн., у т.ч. ПДВ 296 941,20 грн. - IV етап послуг згідно умов Договору. Позивачем в підтвердження надання послуг III та IV етапу також надано копії аналітичних звітів директора ПП «Торговий дім «ПРОМФОКСНАБ» про виконання певного етапу робіт по створенню автоматизованої геоінформаційної системи управління процесами у філії ТОВ «Інфоксводоканал»; копії актів обстеження мереж водопостачання, звітів по кількості виїздів для натурного обстеження спільними бригадами ТОВ «Геодезична компанія» та Міськводопровод, копії актів обстеження мереж водопостачання; схеми виконаних робіт «Створення геоінформаційної системи (далі - ГІС) автоматизованого та оперативного управління територіально розподіленими мережами філії «Інфоксводоканал». Зазначені документи підтверджують правомірність формування витрат позивача у вересні 2014 року. В підтвердження надання послуг ПП «Торговий дім «ПРОМФОКСНАБ» виписано позивачу податкові накладні від 25.09.2014 №1 на суму 1 218 352,84 грн., у т.ч. ПДВ 203 058,81 грн.; від 26.09.2014 №2 на суму 1 781 647,17 грн., у т.ч. ПДВ 296 941,20 грн. Також, V етап послуг був наданий позивачу ПП «Торговий дім «ПРОМФОКСНАБ», що підтверджується актом приймання-передачі етапу наданих послуг від 03.11.2014 № 5/77. Позивач здійснив оплату V етапу послуг згідно умов договору, вартість якого, згідно додатку 2 до Договору становить 1 389 872, 90 грн., в т.ч. ПДВ 231 645,48 грн., що підтверджується наявними копіями платіжних доручень, у зв'язку з чим ПП «Торговий дім «ПРОМФОКСНАБ» виписано позивачу податкову накладну від 30.09.2014 № 3 на суму 1  389  872,90 грн. з податку на додану вартість, яка надає право позивачу на формування податкового кредиту з ПДВ 231 645,48 грн. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що для надання послуг за договором від 23.07.2014 № 230 з позивачем ПП «Торговий дім «ПРОМФОКСНАБ» було укладено договір субпідряду з ТОВ «Геодезична компанія», згідно якого ТОВ «Геодезична компанія» зобов'язувалось надати замовнику послуги інженерні – обстеження інженерних мереж водопостачання філії «Інфоксводоканал». Таким чином ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПРОМФОКСНАБ» було здійснено натурне обстеження інженерних мереж водопостачання з просторовою прив'язкою (76 планшетів 500*500 м або 19,00 км 2) та заповнення таблиць семантичних даних. Векторизація об'єктів інженерних мереж водовідведення м. Одеси (150 планшетів 500*500 м або 37,50 км2), наповнення ГІС даними абонентської бази (150 планшетів 500*500 м або 37,50 км2). Разом з тим, висновок контролюючого органу про безпідставність формування позивачем витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту за рахунок вище вказаних господарських операцій ґрунтується на підставі оцінки фінансово-господарської діяльності контрагентів. Відповідно до акту перевірки зазначено, що ТОВ «СКМПН» станом на дату складання акту перевірки знаходиться на обліку в ДПІ у м. Краматоську ГУ ДФС у Донецькій області, має стан – 8, до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням. За результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентами податковий орган робить припущення про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними договорами, оскільки реальне вчинення господарських операцій між ними відсутнє, не доведено факту виконання робіт (послуг), наявну кількість трудових ресурсів, основних фондів та з урахуванням аналізу інформації з бази даних «Єдиний реєстр податкових накладних» по ланцюгу постачання. Посилаючись при цьому на податкову інформацію та отримані акти про неможливість проведення звірки, перевірки контрагентів по ланцюгу постачання контрагентів позивача, податковий орган зробив висновок про безтоварність вчинених господарських операцій між позивачем та ТОВ «СКМПН», ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПРОМФОКСНАБ». З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма виконавцями, постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з виконавців, постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок, зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на декларування валових витрат та права на податковий кредит з податку на додану вартість, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг). Так само і відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності. Отже, в даному разі для перевірки законності здійснених донарахувань оспорюваних сум податкових зобов'язань позивачеві дослідженню підлягають обставини щодо реальності здійснення господарських операцій та правильності формування даних податкового обліку за наслідками виконання цих операцій. Суд зазначає, що необхідними та достатніми підставами для формування валових витрат та включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV. Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Суд звертає увагу на те, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. В матеріалах справи наявні договори, додатки до договорів, податкові накладні, видаткові накладні, акти виконаних послуг, передбачених умовами договору, які підтверджують проведення та виконання послуг, зміст виконаних послуг, кількість, вартість та є первинними документами, на підставі яких визначаються платником податків витрати, обов'язковість ведення яких передбачається правилами бухгалтерського обліку. Та в подальшому є об'єктами оподаткування. При цьому, суд зауважує, що відповідачем не наведено жодних зауважень щодо складених позивачем первинних документів. За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 Цивільного кодексу України). Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності. При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів. При цьому, мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком. Матеріали справи таких відомостей не містять. Крім того, відповідачем не доведено того, що контрагенти позивача на момент укладення договорів не були зареєстровані як платники ПДВ, не мали свідоцтва платника ПДВ. Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Також, якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Також, визначальним критерієм для підтвердження права платника податку на податковий кредит та/або віднесення відповідних сум до валових витрат є реальність вчинюваної господарської операції, тобто встановлення факту зміни руху активів чи зміни стану зобов'язань платника податку внаслідок придбання ним товарів (послуг), що використовуються таким платником у своїй господарській діяльності. Підтвердження зазначеного підходу знайшло відображення в постанові Верховного суду України № 40/11 від 21.01.2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СІБ» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів. Під час розгляду справи, відповідачем без відповідних доказів лише зазначено про відсутність об'єктів оподаткування та здійснення господарських операцій без мети реального настання правових наслідків, що є тільки припущеннями. Окрім того, суд зазначає, що висновки про порушення платником податків вимог податкового законодавства можуть робитися контролюючим органом виключно на підставі проведеної перевірки, а не звірки. Як звертає увагу Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.06.2013 року в справі № К/9991/69832/12, відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право платника податку на податковий кредит ставить в залежність від отримання податкової накладної, а не від проведення зустрічних звірок контрагентів платника податку (позивача) та знаходження їх посадових осіб за юридичними адресами. Суд звертає увагу, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на аналізі господарської діяльності контрагентів, та не містять жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування. У відповідності до частин 1 та 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Таким чином, в даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та ТОВ «СКМПН», ПП «ТОРГОВИЙ ДІМ «ПРОМФОКСНАБ» не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Отже, доводи відповідача щодо безтоварності та відсутності факту нереальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться. За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. У зв'язку з викладеним, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по вищевказаним взаємовідносинам, а висновки акту перевірки про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України є безпідставними та необґрунтованими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток є протиправними. Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 14.09.2015 №0007332209 та №0007342209. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, під час розгляду справи належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття спірних рішень податковий орган до суду не надав. За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню. Відповідно, беручи до уваги положення статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає присудженню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати. Керуючись ст.ст. 69-71, 94, 122, 158-163, 167, 254 КАС України суд, П О С Т А Н О В И В: Адміністративний позов задовольнити повністю. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 14 вересня 2015 року №0007332209 та №0007342209. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» (код ЄДРПОУ 14289688) за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві сплачений ним судовий збір у розмірі 32356,16 грн. Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя                                                                                                І.А. Качур