Ухвала

від 06.03.2017 по справі 825/1215/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2017 року м. Київ К/800/41776/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: ГоловуючогоНечитайла О.М. СуддівОлендера І.Я. Приходько І.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року

у справі №825/1215/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрметал-Чернігів

до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрметал-Чернігів (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Чернігівський окружний адміністративний суд постановою від 23 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року, задовольнив адміністративний позов, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року №0005332200, №0005312200, №0005342200 та №0005322200. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 487,20 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Уповноважені особи контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року, про що склали акт від 25 жовтня 2013 року №622/22/35686810, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 58 644,00 грн.; підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, пунктів 138.2 та 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на прибуток у розмірі 430 293,00 грн.; підпунктів 198.1, 198.2 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 206 093,00 грн.; пункту 57.1 статті 57 та пункту 2 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємства від 28 вересня 2011 року №1213, у результаті чого занижено значення рядка 34 Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2013 року та січні-лютому 2014 року декларації з податку на прибуток за 2012 рік у сумі 30 547,00 грн. та авансовий внесок, що підлягає сплаті у січні-лютому 2013 року в сумі 39 525,00 грн.

За результатами перевірки контролюючий орган прийняв податкові повідомлення-рішення від 08 листопада 2013 року №0005312200, яким позивачу збільшив суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 309 140,00 грн., з яких основний платіж - 206 093,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 103 047,00 грн.; №0005332200, яким збільшив суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 658 546,00 грн., з яких основний платіж - 488 937,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 169 609,00 грн.; №00005322200, яким зменшив розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 274 439,00 грн.; №0005342200, яким збільшив суму грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток у розмірі 484 442,00 грн., з яких основний платіж - 322 961,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 161 481,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу витрат та податкового кредиту вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ Ксіл-11 , ТОВ Топір , ПП Аудит-сервіс-2000 , ТОВ ІстЕнд Траст , ТОВ Логістична лінія , ТОВ Дніпропетровський трубний завод , ТОВ МСК-Холдинг , ТОВ ТД Содружество , ПП ТД ТАМ , ТОВ Транс Агентство Сервіс та ТОВ Гункрафтверк ГМБХ , за правочинами, виконання яких не спричиняє настання правових наслідків.

При проведенні перевірки контролюючим органом було використано акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача, за результатами дослідження яких, відповідач дійшов висновку про те, що позивач укладав угоди з вказаними контрагентами з метою мінімізації податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток, у зв'язку з чим неправомірно включив до складу витрат та до складу податкового кредиту витрати по взаємовідносинам з вказаними контрагентами.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у зазначених контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ Гункрафтверк ГМБХ на підставі договору транспортного експедирування від 01 березня 2012 року №28-03.

Про фактичне виконання вказаних господарських відносин свідчать наявні у матеріалах справи копії актів звіряння, оборотно-сальдових відомостей, виписок по рахунках, платіжних доручень, актів здачі-приймання робіт (надання послу), рахунків на оплату, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

Крім того, позивач мав господарські відносини з ТОВ Топір на підставі договору купівлі - продажу від 12 листопада 2011 року №18, про фактичне виконання якого свідчать наявні у матеріалах справи копії виписки по рахунку, оборотно-сальдової відомості, акту звірки взаємних розрахунків, видаткових накладних, рахунків фактур, податкових накладних.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач уклав договір купівлі-продажу від 01 лютого 2011 року №29 з ПП Аудит-сервіс-2000 , на виконання якого було складено виписку по рахунку, оборотно-сальдову відомість, акт звірки взаємних розрахунків, видаткові накладні, рахунки фактури, податкові накладні.

Також, між позивачем та ТОВ ІстЕнд Траст було укладено угоду щодо поставки балки, фактичність виконання якої підтверджують наявні первинні документи: оборотно-сальдова відомість, акт звірки взаємних розрахунків, видаткова накладна, рахунок-фактура, податкова накладна.

Крім того, позивач мав господарські відносини з ТОВ Логістична лінія на підставі договору транспортного експедирування від 01 листопада 2011 року №54, за змістом якого експедитор зобов'язався за плату і за рахунок другої сторони - клієнта, організувати виконання цим договором послуг, пов'язаних з переведенням вантажу.

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписки по рахунку, оборотно-сальдової відомості, акту звірки взаємних розрахунків, актів здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунків на оплату, податкових накладних, товарно-транспортних накладних.

На підставі договору поставки від 26 грудня 2011 року №3526011 позивач мав господарські відносини з ТОВ Дніпропетровський трубний завод , на виконання якого сторони склали первинні документи, зокрема, оборотно-сальдові відомості, виписку по рахунку, специфікацію, накладну, рахунок, податкову накладну, розрахунок.

Також, між позивачем та ТОВ Ксіл-11 було укладено договори про надання послуг від 05 січня 2011 року №19 та від 05 січня 2011 року №20, про фактичне виконання яких свідчать виписка по рахунку, оборотно-сальдова відомість, акт звірки взаємних розрахунків, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки фактури, видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у спірний період також мав господарські відносини з ПП ТД ТАМ на підставі угоди про поставку товару, реальність якої підтверджують наступні первинні документи: виписка по рахунку, оборотно-сальдова відомість, видаткова накладна, рахунок-фактура, податкова накладна.

Крім того, позивач на підставі договору поставки від 10 лютого 2011 року №100502 мав господарські відносини з ТОВ Транс Агентство Сервіс .

Фактичне виконання вказаних господарських відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями специфікації, виписки по рахунку, оборотно-сальдової відомості, податкової накладної, рахунку фактури, товарно-транспортної накладної, видаткової накладної.

У перевірємий період позивач також мав господарські відносини з ТОВ МСК-Холдинг на підставі договору поставки від 01 вересня 2010 року №М-71 та додаткової угоди від 01 червня 2011 року №2, про фактичне виконання якого свідчать виписка по рахунку, видаткова накладна, рахунок-фактура, податкова накладна.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування валових витрат виникли у період з січня 2011 року по грудень 2012 року, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, що набрали чинності з 01 квітня 2011 року, так і норми Закону України Про оподаткування прибутку підприємств .

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється (пункту 5.10 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств ).

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні правові норми містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено, що первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

З матеріалів справи вбачається, що позивач сформував витрати на підставі належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, отриманих від вказаних контрагентів, та у зв'язку з оплатою вартості придбаних товарів (робіт, послуг), що відповідає наведеним вимогам законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за результатами господарської діяльності з вказаними контрагентами за спірний період, виходячи з наступного.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу .

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами підпунктів 200.1 , 200.2 , 200.3 статті 200 Податкового кодексу України , сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу ), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За приписами пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то, залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, сума бюджетного відшкодування формується як від'ємне значення різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом за відповідний податковий період. У наступному податковому періоді ця сума підлягає бюджетному відшкодуванню платнику податку за умови сплати податку на додану вартість разом з ціною товару постачальникам товарів. При цьому, необхідною умовою є фактичне отримання товару для його використання у господарській діяльності платника податків.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено, що включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої у ціні отриманого товару (робіт, послуг) на підставі податкових накладних, оформлених у відповідності до вимог законодавства, свідчить про правомірність формування податкового кредиту спірного періоду.

З наявних у матеріалах справі доказів вбачається реальність вчинення господарських взаємовідносин позивача з зазначеними контрагентами на підставі належним чином складених первинних бухгалтерських документів.

Натомість, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям із зазначеними контрагентами.

Висновки податкового органу, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтуються на підставі лише тих даних, які містяться в інформаційних базах відповідача, без врахування первинних документів, що підтверджують фактичне здійснення операцій позивача із зазначеним контрагентом.

Також, не заслуговують на увагу доводи податкового органу про те, що порушення контрагентами позивача норм податкового законодавства при формуванні своїх податкових зобов'язань, свідчать про відсутність у останнього права на формування витрат та податкового кредиту, оскільки чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування витрат та податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу валових витрат та податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до вимог абзацу четвертого пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платники податку на прибуток (крім новостворених, виробників сільськогосподарської продукції, неприбуткових установ (організацій) та платників податків, у яких доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, за останній річний звітний податковий період не перевищують 10 мільйонів гривень) щомісяця сплачують авансовий внесок з податку на прибуток у порядку і в строки, які встановлені для місячного податкового періоду, у розмірі не менше 1/12 нарахованої до сплати суми податку за попередній звітний (податковий) рік без подання податкової декларації.

З огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено заниження позивачем значення рядка 34 Авансовий внесок, що підлягає сплаті щомісяця у березні-грудні 2013 року та січні-лютому 2014 року декларації з податку на прибуток за 2012 рік та авансового внеску, що підлягає сплаті у січні-лютому 2013 року, спірне податкове повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов'язання з авансового внеску з податку на прибуток також підлягає скасуванню.

Згідно частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

За встановлених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Міндоходів у Чернігівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року у справі №825/1215/14 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Олендер І.Я. Приходько І.В.