Рішення

від 13.04.2017 по справі 904/1541/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2017 Справа № 904/1541/17

За позовом Першого заступника керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Нікополь Дніпропетровської області в інтересах держави

до відповідачів:

Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області, м. Марганець Дніпропетровської області

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Марганець Дніпропетровської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Міського еколого-натуралістичного центру дітей та учнівської молоді Марганецької міської ради, м. Марганець Дніпропетровської області

2. Відділу освіти Марганецької міської ради, м. Марганець Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору оренди міського комунального майна №007/15-2 від 01.04.2015 та зобов'язання звільнити і повернути нежиле приміщення

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від прокуратури Дніпропетровської області: прокурор відділу Шустова В.А., посвідчення № 034470 від 20.07.2015;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

від 3-х осіб: не з'явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник керівника Нікопольської місцевої прокуратури Дніпропетровської області (далі - позивач) в інтересах держави звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Марганецької міської ради Дніпропетровської області (далі - 1-й відповідач) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - 2-й відповідач), у якій заявив вимоги про визнання недійсним договору оренди міського комунального майна №007/15-2 від 01.04.2015, укладеного між відповідачами, та зобов'язання 2-го відповідача звільнити і повернути з подальшим підписанням акту приймання-передачі відділу освіти Марганецької міської ради нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 19,6 кв.м, вартістю 23459,00 грн, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 Дніпропетровської області.

Відповідачі участі своїх повноважних представників у засіданні суду не забезпечили та витребуваних судом документів не надали.

Представники третіх осіб також не з'явилися до суду, але 09.03.2017 друга третя особа надала до суду відзив, у якому проти позову заперечила та просила відмовити у його задоволенні, посилаючись на те, що передане в оренду майно не було задіяне в учбовому процесі, договір діє тривалий час, орендар утримує майно в належному стані та сплачує орендні платежі.

10.04.2017 відділ освіти Марганецької міської ради надіслав до суду клопотання розглянути справу за наявними матеріалами за відсутності його представника.

З огляду на викладене суд керується ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Згідно до п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до п. 3.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Згідно ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 №755-IV якщо документи та відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою; якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані усім учасникам судового процесу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 №958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідачів та третіх осіб про дату, час та місце судового слухання.

Відповідно до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015 між виконавчим комітетом Марганецької міської ради (орендодавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, 2-й відповідач) укладено договір оренди міського комунального майна № 007/15-2. Відповідно до вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 19, 6 кв. м, розташоване по АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі управління освіти виконавчого комітету Марганецької міської ради, для здійснення побутового обслуговування населення (пральня).

Відповідно до рішення сесії Марганецької міської ради від 24.12.2015 № 73-3/УІІ управління освіти виконавчого комітету Марганецької міської ради реорганізовано (шляхом перетворення) у відділ освіти Марганецької міської ради.

Дане приміщення було передано орендарю в платне користування згідно акту приймання-передачі від 01.04.2015.

Відповідно до п. 1.2 договору оренди, приміщення використовується орендарем для здійснення побутового обслуговування населення (пральня).

Згідно з п. 11.1 договору оренди, цей договір діє з 01.04.2015 по 01.03.2018.

Відповідно до п. 3.1 договору оренди № 007/15-2 від 01.04.2015 орендна плата визначається згідно з Методикою розрахунку орендної плати за комунальне майно та пропорції її розділу, затвердженої рішенням Марганецької міської ради № 1264-45/УІ від 18.04.2013 та складає 5 % вартості орендованого майна на рік.

Вартість орендованого приміщення відповідно до договору оренди № 007/15-2 від 01.04.2015 становить 23 459 гривень, що підтверджується висновком ТОВ "Грандторгстрой" про вартість нерухомого майна від 26.03.2015.

В обгрунтування позову прокурор зазначає, що договір оренди нежилого приміщення № 007/15-2 від 01.04.2015 не відповідає вимогам Закону України "Про освіту", Закону України "Про загальну середню освіту", а також підзаконним нормативно-правовим актам, виходячи з наступного.

Міський еколого-натуралістичний центр дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради є позашкільним навчальним закладом та знаходиться у комунальній формі власності (п. 1.1 статуту Міського еколого-натуралістичного центру дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради).

Відповідно до п. 1.4 статуту Міського еколого-натуралістичного центру дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради його засновником є Марганецька міська рада.

Згідно інформації, наданої Марганецьким міським головою № 15/20-1061 від 16.05.2016, Міський еколого-натуралістичний центр дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради фінансується за рахунок коштів місцевого бюджету.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про позашкільну освіту" позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України "Про освіту", цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про загальну середню освіту" Систему загальної середньої освіти становлять загальноосвітні навчальні заклади всіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, навчально-виробничі комбінати, позашкільні заклади, науково-методичні установи та органи управління системою загальної середньої освіти, а також професійно-технічні та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що надають повну загальну середню освіту.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Згідно ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту", матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Також, ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про загальну середню освіту", здобуття повної загальної середньої освіти у навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності має відповідати вимогам Державного стандарту загальної середньої освіти.

Статтею 44 Закону України "Про загальну середню освіту" передбачено, що матеріально-технічна база загальноосвітніх навчальних закладів включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання та інші цінності. Вимоги до матеріально-технічної бази визначаються відповідними будівельними і санітарно-гігієнічними нормами і правилами.

Згідно ст. 20 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", органи виконавчої влади, адміністрації навчально-виховних закладів, які організовують або забезпечують навчальний та виховний процеси зобов'язані забезпечити при цьому умови, які відповідають вимогам санітарних норм.

Положеннями Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН) 5.5.2.008-01, затверджених Постановою головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, встановлені основні вимоги щодо утримання приміщень загальноосвітніх навчальних закладів.

Згідно з п. 3.19 ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду територій, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Ці Державні санітарні правила і норми поширюються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІП ступенів, спеціалізовані школи І, II, III ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Отже, вищевказані норми вказують на те, що здача в оренду приміщень навчальних закладів дозволяється в разі їх використання лише за цільовим призначенням.

Економічна діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не передбачає надання послуг у галузі освіти.

Крім того, враховуючи, що відповідно до Статуту Міського еколого-натуралістичного центру дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради , будівля по АДРЕСА_2, у м. Марганець є колишнім дитячим садком, то відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" забороняється використання даного приміщення для цілей не пов'язаних з роботою з дітьми.

Так ч. 5 ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту" передбачено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

Таким чином, укладаючи Договір оренди нежилого приміщення № 007/15-2 від 01.04.2015 сторонами договору фактично змінено цільове призначення частини приміщення Міського еколого-натуралістичного центру дітей та учнівської молоді виконавчого комітету Марганецької міської ради загальною площею 19, 6 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, оскільки господарська діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 зі здійснення побутового обслуговування населення (розміщення пральні) має на меті отримання прибутку і жодним чином не пов'язана з навчально-виховною роботою, а отже - і з навчально-виховним процесом.

Використання майна навчальних загальноосвітніх закладів не за цільовим призначенням завдає шкоди інтересам держави щодо ефективного та сталого

розвитку системи загальної середньої освіти та забезпечення якісного виховання і навчання дітей.

Також прокурор зазначає, що спірний договір оренди не відповідає вимогам ст.ст. 759, 761 ЦК України, ст. 283 ГК України щодо права власника на передачу у найм майна.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на передані в оренду нежитлові приміщення по вул. Лєрмонтова, 27-а за Марганецькою міською радою не зареєстровано.

Згідно зі ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" загальними засадами державної реєстрації прав є зокрема обов'язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав.

Частиною 2 ст. З Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону.

До набрання чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" діяв наказ Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 "Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно" також вимагав обов'язкову реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Так, пунктом 1.4. Наказу передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Враховуючи обставини справи, надані матеріали, суд дійшов наступного.

З матеріалів справи вбачається, що передане в оренду нерухоме майно знаходиться на балансі Управління освіти Виконавчого комітету Марганецької міської ради, орендар використовує майно міської комунальної власності для здійснення виробничої діяльності (розміщення пральні).

Об'єкт оренди за договором належить до майна позашкільного навчального закладу, тобто має статус об'єкта освіти.

Особливості використання (в тому числі на праві оренди) об'єктів освіти встановлюються Законами України "Про освіту", "Про позашкільну освіту", "Про дошкільну освіту" та Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами".

Відповідно до ч.2 ст.18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Частиною 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про позашкільну освіту" державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована на збереження та розвиток мережі державних та комунальних позашкільних навчальних закладів без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, закриття, передачі приміщень, обладнання, техніки в оренду.

Відповідно до ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Державна політика у сфері позашкільної освіти спрямована на збереження та розвиток мережі державних та комунальних позашкільних навчальних закладів без права їх перепрофілювання, перепідпорядкування, злиття, передачі приміщень, обладнання, техніки в оренду (ч.2 ст. 9 Закону України "Про позашкільну освіту").

Як вбачається з пункту 1.2. спірного договору приміщення передано відповідачу-2 для цілей, не пов'язаних з освітньою діяльністю.

Окрім того, враховуючи, що будівля по АДРЕСА_2 є колишнім дитячим садком, то відповідно до Закону України "Про дошкільну освіту" забороняється використання даного приміщення для цілей, не пов'язаних з роботою з дітьми.

Так, ч. 5 ст.16 Закону України "Про дошкільну освіту" визначено, що вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України "Про освіту" вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти відповідно мають гарантоване державою право на безпечні і нешкідливі умови навчання та праці.

Статтею 26 Закону України "Про освіту" визначено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов навчання, праці та виховання у навчальних закладах покладається на їх власника або уповноважений ним орган, керівника навчального закладу.

Згідно з ч.2 ст. 17 Закону України "Про позашкільну освіту" позашкільний навчальний заклад забезпечує безпечні умови навчання, виховання та праці.

Спірне приміщення було передано відповідачем-1 у платне користування відповідачу-2 згідно акту приймання-передачі приміщень від 01.04.2015.

У п. 11.1 договору встановлено строк його дії, а саме - з 01.04.2015 до 01.03.2018.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору оренди міського комунального майна від 01.04.2015 №007/15-2, прокурор посилається на те, що використання майна навчальних загальноосвітніх закладів не за цільовим призначенням завдає шкоди інтересам держави щодо ефективного та сталого розвитку системи загальної середньої освіти та забезпечення якісного виховання і навчання дітей. Тому, відповідно до норм чинного законодавства здача в оренду приміщень навчальних закладів дозволяється в разі їх використання лише за цільовим призначенням. Економічна діяльності ФОП ОСОБА_1 має на меті отримання прибутку і жодним чином не пов'язана з навчально-виховною роботою, а отже і з навчально-виховним процесом. За вказаних обставин, прокурор вважає, що спірний договір укладено із порушенням норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним в порядку ч. 1 ст. 203, ч. 1,3 ст. 215 Цивільного кодексу України, а орендоване приміщення повинно бути повернуте відділу освіти Марганецької міської ради за актом приймання-передачі, проти чого заперечують відповідачі, що і є причиною спору.

За загальним положенням цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти, дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оскільки сторони, укладаючи спірний договір, припустилися порушення законодавства, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що це є достатньою правовою підставою для визнання договору недійсним з огляду на положення ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України.

Вимога про повернення орендованого приміщення є похідною, а тому, оскільки задоволена вимога про визнання договору оренди недійсним, також підлягає задоволенню.

Що стосується посилання відділу освіти Марганецької міської ради на ч. 2 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 за №796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності", якою передбачена можливість надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі, воно не приймається до уваги, оскільки ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" прямо заборонено використовувати об'єкти освіти і науки не за призначенням.

Таким чином, суд вважає вимоги прокурора обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

В даному випадку договір визнається недійсним з моменту укладення та припиняється на майбутнє без застосування передбачених ст. 216 ЦК України наслідків недійсності правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У пункті 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну. У разі коли позов немайнового характеру задоволено повністю стосовно двох і більше відповідачів або якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати також розподіляються між відповідачами порівну.

Прокурором в позові заявлено дві вимоги немайнового характеру, тому судовий збір складає 3200,00 грн. Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідачів, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на 1-го та 2-го відповідачів по 50 % судового збору на кожного, що дорівнює сумі 1600,00 грн, зі стягненням на користь платника.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір № 007/15-2 від 01.04.2015 оренди міського комунального майна - нежилого приміщення загальною площею 19, 6 кв. м, розташованого по АДРЕСА_2, для здійснення побутового обслуговування населення (пральня), що знаходиться на балансі відділу освіти Марганецької міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи - 02142359), вартістю 23459 гривень, укладений між виконавчим комітетом Марганецької міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи - 04052181) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) .

Припинити зобов'язання сторін за договором № 007/15-2 від 01.04.2015 на майбутнє.

3. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) звільнити і повернути з подальшим підписанням акту приймання-передачі відділу освіти Марганецької міської ради нерухоме майно - нежиле приміщення загальною площею 19, 6 кв. м, вартістю 23 459 гривень, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, Дніпропетровська область.

4. Стягнути з виконавчого комітету Марганецької міської ради (Дніпропетровська область, м. Марганець, вул. Єдності, 29-а, код 04052181) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

5. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38; р/р 35217020000291 в Державній казначейській службі України в м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 02909938; код класифікації видатків бюджету 2800) 1600,00 грн витрат по сплаті судового збору , видати прокурору наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В судовому засідання відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 18.04.2017.

Суддя В.Д. Воронько