Рішення

від 19.04.2017 по справі 914/230/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2017р. Справа № 914/230/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Блавацької-Калінської О.М., при секретарі Петровській Н.Я., розглянувши матеріали справи

за позовом: Заступника військового прокурора Західного регіону України (м.Львів) в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах:

позивача 1: Міністерства оборони України, м. Київ

позивача 2: Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд , с.Малехів Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал , с.Малехів Львівської області

про витребування майна

за участю представників:

прокуратури: Шадловська О.В. - посвідчення №042679

від позивача 1: Смілка В.І. - представник (довіреність від 22.12.2016 р.)

від позивача 2: Баркар Г.В. - представник (довіреність від 30.12.2016 р.)

від відповідача: не з'явився

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області Заступником військового прокурора Західного регіону України (м.Львів) в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал про витребування майна.

Ухвалою суду від 07.02.2017 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 27.02.2017 року.

Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалі суду від 27.02.2017 року та 03.04.2017 року.

13.03.2017 року прокурор через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації подав клопотання про виправлення описки (вх. №9882/17), оскільки у прохальній частині позовної заяви зазначено: витребувати від ТзОВ "Вамир-Гал" у власність держави в особі Міністерства оборони України "Західвійськбуд" та в повне господарське відання державного підприємства МОУ нерухоме майно в той час як необхідно було вказати: витребувати у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання ДП МОУ "Західвійськбуд" нерухоме майно. Крім того, прокурор інформував суд, що рішенням виконавчого комітету Малехівської сільської ради №525 від 31.01.2006 р. вул.Л.Українки перейменовано на вул.Київська.

Ухвалою суду від 20.03.2017 р. відповідно до ст.69 ГПК України продовжено строк розгляду спору на 15 днів.

Прокурор в судове засідання з'явився, позов підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, поясненнях наданих у судовому засіданні та клопотанні про виправлення описки (вх.№9882/17 від 13.03.2017 р.), просив витребувати від відповідача у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення операторської будівлі АЗС, площею 16,3 кв. м. та споруди мийки, площею 3,2 кв. м., що розташовані за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Київська, 45.

Представники позивачів в судове засідання з'явилися, позовні вимоги підтримали, просили задоволити позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, з клопотаннями та заявами не звертався.

Поштовий конверт, адресований відповідачу за юридичною адресою та адресою, вказаною у позовній заяві і договорі, повернувся із позначкою за закінченням терміну зберігання .

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. А відповідно до п. 3.9.1. постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

23.07.2003 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Приватним підприємством Автотехнобудсервіс укладено договір купівлі-продажу № 16 нерухомого майна - операторської будівлі автозаправної станції площею 16,3 кв. м. та споруди мийки площею 3,2 кв. м., що розташована за адресою: вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, відповідно до умов якого, вказане державне підприємство продало Приватному підприємству Автотехнобудсервіс дане нерухоме майно, а Приватне підприємство Автотехнобудсервіс перерахувало Державному підприємству Міністерства оборони України Західвійськбуд кошти згідно з умовами договору.

Перший заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі органу - Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд (відповідача-1) та до Приватного підприємства Автотехнобудсервіс (відповідача-2), за участю третьої особи - 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України у Львівській області, третьої особи - 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України, третьої особи - 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Комунального підприємства Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки , м. Львів, третьої особи - 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України, третьої особи - 5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Адміністративного департаменту Міністерства оборони України, про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 16 від 23.07.2003 р.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.03.2016 р. у справі №5015/3297/12 у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна № 16 від 23.07.2003 р. відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі №5015/3297/12 апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України задоволено, рішення Господарського суду Львівської області від 14.03.2016 р. у справі № 5015/3297/12 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.07.2003 р. №16, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та приватним підприємством Автотехнобудсервіс щодо відчуження операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 м кв., споруду мийки, загальною площею 3,2 кв. м, розташовані за адресою: с. Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Л. Українки, 45.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 р. касаційну скаргу Приватного підприємства Автотехнобудсервіс залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 року - без змін.

Позовні вимоги Заступник військового прокурора Західного регіону України обґрунтовує, зокрема тим, що постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі № 5015/3297/12, яка набрала законної сили, встановлено преюдиційні обставини для справи № 914/230/17, а саме, факт вибуття нерухомого майна, про витребування якого заявлено позов у справі, з володіння власника не з його волі.

Як зазначає Заступник військового прокурора Західного регіону України у позовній заяві, 05.01.2017 р. під час організації виконання вказаних судових рішень щодо повернення у відання держави спірного нерухомого майна військовою прокуратурою Західного регіону України сформовано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо спірного об'єкта нерухомості.

Відповідно до відомостей, які вказані в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №77760557 від 05.01.2017 р., яка долучена до матеріалів справи, операторська будівля АЗС площею 16,3 кв. м.; споруда мийки площею 3,2 кв. м., які знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, загальною вартістю 3 678 грн., належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал на підставі договору купівлі-продажу, Р. № 3404, 03.11.2005, посвідчений, Чемера Г.Я., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, дата внесення запису: 17.11.2005 р. Відтак, останнім власником нерухомого майна відповідно до відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал .

Оскільки судовими рішеннями встановлено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, в розумінні ст.ст. 215, 388 Цивільного кодексу України, достатньо визнання недійсним лише першого правочину, на підставі якого було відчужено майно на користь іншої особи. При цьому, подальше визнання наступних правочинів, на підставі яких відчужувалось майно - акти цивільного законодавства не вимагають і в такому випадку власник має право пред'явити віндикаційний позов до особи, яка востаннє набула за правочином право власності на нерухоме майно, тобто в даному випадку до Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал , на підставі п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, на думку Заступника військового прокурора Західного регіону України, який звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд , дії відповідача щодо неповернення спірного нерухомого майна, є незаконними, а правомочності позивачів як власників є порушеними та такими, що підлягають захисту.

Враховуючи наведене, Заступник військового прокурора Західного регіону України просить витребувати з незаконного володіння від Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення операторської будівлі АЗС, площею 16,3 кв. м. та споруди мийки, площею 3,2 кв. м., що розташовані за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул. Київська, 45 (рішенням виконавчого комітету Малехівської сільської ради за №525 від 31.01.2006 р. ву.Л.Українки перейменовано на вул.Київська).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представників позивачів, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення, виходячи із наступних мотивів:

Згідно з статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з п. 2 ст. 121 Конституції України на Прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Пунктом першим ч. 6 ст. 23 Закону України Про прокуратуру під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатись до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, в якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, відносить до таких підстав позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 ст. 321 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. За допомогою цього позову власник захищає не тільки свої права на володіння та користування майном, а також і право на розпорядження ним, оскільки перебування майна у чужому незаконному володінні певним чином обмежує і право власника на розпорядження майном.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів).

Таким чином, предметом віндикаційного позову становлять вимоги неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.

Звертаючись з віндикаційними вимогами, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.

Виходячи зі змісту наведених норм, власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої на момент подання позову воно фактично знаходиться у незаконному володінні. При цьому об'єктом віндикаційного позову можуть бути лише індивідуально-визначені речі, тобто індивідуально визначене майно або ж майно, яке хоча і наділене родовими ознаками, проте якимось чином індивідуалізоване.

Заступник військового прокурора Західного регіону України, який звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд , держава в особі Міністерства оборони України є власником та органом управління спірного нерухомого майна, просить суд на підставі статті 387 Цивільного кодексу України витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави володіє ним - Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал .

Згідно з п. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі.

Як вбачається з позовної заяви, відповідно до статуту Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд , затвердженого Міністерством оборони України 29.01.1998 р. дане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України - орган управління майном. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном у порядку, що встановлений законодавством. Основні засоби, закріплені Державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд , підлягають відчуженню у встановленому законом порядку щодо особливостей відчуження державного майна.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, 23.07.2003 р. між Державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Приватним підприємством Автотехнобудсервіс укладено договір купівлі-продажу № 16 нерухомого майна - операторської будівлі автозаправної станції площею 16,3 кв. м. та споруди мийки площею 3,2 кв. м., що розташована за адресою: вул. Лесі Українки, 45 у с. Малехів Жовківського району Львівської області, Приватне підприємство Автотехнобудсервіс набуло право власності на вказане майно та здійснило відчуження вказаного нерухомого майна.

У подальшому право власності на вказане нерухоме майно перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 77760557 від 05.01.2017 р., яка долучена до матеріалів справи.

Відповідно до частини першої статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

За приписами частини другої статті 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до відомостей, які вказані в Інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 77760557 від 05.01.2017 р. Товариство з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал є особою, яка востаннє набула право власності на нерухоме майно, а саме: операторську будівлю АЗС площею 16,3 кв. м.; споруду мийки площею 3,2 кв. м., які знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Лесі Українки, 45, за договором купівлі-продажу, Р. № 3404, 03.11.2005, посвідченим, Чемерою Г.Я., приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу, дата внесення запису - 17.11.2005 р., дата прийняття рішення про державну реєстрацію та датою внесення запису - 17.11.2005 р.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі № 5015/3297/12, яка набрала законної сили, прийнято рішення, яким визнано недійсним договір купівлі-продажу від 23.07.2003 р. № 16, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Приватним підприємством Автотехнобудсервіс щодо відчуження операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 м кв., споруду мийки, загальною площею 3,2 кв.м, розташовані за адресою: с.Малехів Жовківського району Львівської області по вул. Л. Українки, 45.

Згідно з частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011 р. не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Виходячи з приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд в процесі розгляду справи не наділений повноваженнями переоцінювати ті обставини та докази на їх підтвердження, яким вже було надано оцінку під час розгляду іншої справи в розумінні ч. 3 цієї статті Кодексу, а так само не надано повноважень оцінювати відповідність висновків суду, рішення якого набрало законної сили.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 р. у справі № 5015/3297/12, яка набрала законної сили, встановлено преюдиційні обставини для справи № 914/230/17, а саме, факт недійсності договору купівлі-продажу від 23.07.2003 р. за № 16, укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України Західвійськбуд та Приватним підприємством Автотехнобудсервіс щодо відчуження операторської будівлі АЗС, загальною площею 16,3 м кв., споруду мийки, загальною площею 3,2 кв. м, розташовані за адресою: вул. Л. Українки, 45, с. Малехів Жовківського району Львівської області та факт вибуття нерухомого майна, про витребування якого заявлено позов у справі, з володіння власника не з його волі. За таких обставин, воля власника щодо відчуження зазначеного майна у встановленому законом порядку не була виражена належним чином.

Згідно з ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Пунктом 2.15 та пунктом 2.16 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав або повинен був знати про наявність перешкод до вчинення правочину, зокрема те, що продавець майна не мав права його відчужувати, це може свідчити про недобросовісність набувача й бути підставою для задоволення позову про витребування у нього цього майна.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Оскільки судовими рішеннями встановлено, що спірне нерухоме майно, власником якого є держава в особі Міністерства оборони України, вибуло з володіння власника поза його волею, відповідач без відповідної правової підстави фактично користується індивідуально визначеним майном позивачів, дії відповідача щодо неповернення спірного нерухомого майна, є незаконними, а правомочності позивачів як власників є порушеними та такими, що підлягають захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому кожна суттєва для справи обставина повинна підтверджуватися належними і допустимими доказами.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

При цьому за умовами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 43 ГПК України).

Оцінивши надані у справі докази у справі, заслухавши прокурора, представників позивачів, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимога Заступника військового прокурора Західного регіону України щодо витребування з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд нерухомого майна, а саме нежитлового приміщення операторської будівлі АЗС, площею 16,3 кв. м. та споруди мийки, площею 3,2 кв. м., що розташовані за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Київська, 45 є обґрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.

Ухвалою суду від 07.02.2017 р., 27.02.2017 р. та 20.03.2017 р. клопотання прокурора про відстрочення сплати судового збору було задоволено частково та відстрочено сплату судового збору до наступного судового засідання.

Відповідно положень п. 2.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК). На виняток з цього правила лише у випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею (частина третя статті 55 ГПК); з цією метою суд вправі витребувати додаткові документи і матеріали як в учасників даного судового процесу, так і в інших підприємств та організацій (стаття 38, пункт 4 статті 65 ГПК), а в разі необхідності призначити відповідну судову експертизу (проведення експертної оцінки майна), у випадку ж відмови позивача від здійснення оплати такої експертизи - залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Відповідно до п. 3.4 вказаної постанови у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход державного бюджету України. Таким чином, оскільки, спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, тому судовий збір слід стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 77760557 від 05.01.2017 р. вартість операторської будівлі АЗС площею 16,3 кв. м.; споруди мийки площею 3,2 кв. м., які знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, 45, становить 3 678,00 грн. Відтак, враховуючи визнання судом недійсності договору купівлі-продажу, розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України становить 1 600,00 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Витребувати від Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, 45; ідентифікаційний код 33729587) у власність держави в особі Міністерства оборони України та в повне господарське відання Державного підприємства Міністерства оборони України Західвійськбуд нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення операторської будівлі АЗС, площею 16,3 кв. м. та споруди мийки, площею 3,2 кв. м., що розташовані за адресою: Львівська область, Жовківський район, с. Малехів, вул. Київська, 45.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вамир-Гал (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Київська, 45; ідентифікаційний код 33729587) в доход Державного бюджету України 1 600,00 грн. - судового збору.

4. Накази видати, відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України .

В судовому засіданні 19.04.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення складений та підписаний 21.04.2017 р.

Суддя Блавацька-Калінська О. М.