Рішення

від 11.04.2017 по справі 487/142/16-ц

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 487/142/16-ц

Провадження № 2/487/541/17

РІШЕННЯ

Іменем України

11.04.2017 року Заводський районний суд м. Миколаєва в складі

головуючого судді Разумовської О. Г.,

при секретарі Кожині В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного підприємства Віланік-Сервіс , Публічного акціонерного товариства Універсал Банк , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

12.01.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Приватного підприємства Віланік-Сервіс , Публічного акціонерного товариства Універсал Банк , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що жодних рішень щодо права розпорядження майном ПП Віланік-Сервіс не надавала, а передача нерухомого майна в іпотеку здійснено без її згоди.

До судового засідання позивачка не з'явилася, її представник 24.03.2016 року надав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за відсутності позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити. В подальшому до судового засідання позивач та її представник не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись вчасно та належним чином, шляхом подання оголошення в газету "Рідне Прибужжя" редакції №13 від 30 березня 2017 року, причину неявки суду не повідомили.

Представник відповідача ПАТ Універсал Банк до судового засідання не з'явився, надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись вчасно та належним чином, шляхом подання оголошення в газету "Рідне Прибужжя" редакції №13 від 30 березня 2017 року, причину неявки суду не повідомили.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з 05.07.1979р. по 26.04.2000р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. 26 листопада 1996 року, під час перебування у шлюбі ОСОБА_2 зареєстрував приватне підприємство Віланік-Сервіс , ідентифікаційний код 23088204, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 522 120 0000 007767, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 007280.

Станом на 06 листопада 2009 року єдиним учасником ПП Віланік-Сервіс був ОСОБА_2. Відповідно до діючої станом на 06 листопада 2009 року редакції статуту ПП Віланік-Сервіс , що зареєстровано 24.01.2007 року виконавчим комітетом Миколаївської міської ради, статутний фонд ПП Віланік-Сервіс складався із вкладу ОСОБА_2 в сумі 100,00 грн.

Приписами підпункту 4.6. статуту ПП Віланік-Сервіс визначено, що майно приватного підприємства являє собою власність ОСОБА_2, котрий володіє, користується та розпоряджається ним за своїм розсудом, приймаючи відносно його будь-які дії, що не суперечить дійсному статуту і законодавству України.

27.12.2006 року на ПП Віланік-Сервіс було оформлене нерухоме майно - нежитлові приміщення з №6-1 по №6-9, загальною площею 128,80 кв.м. цокольного поверху в літері А-9, що знаходяться в м. Миколаїв, проспект Леніна, буд. 16/4, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 27.12.2006 року, яке зареєстроване в Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації 27.12.2006 року.

04 листопада 2009 року між ПАТ Універсал Банк та приватним науково-виробничим підприємством Віланік було укладено Кредитний договір № BL10807.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору Банк зобов'язується встановити Позичальнику ліміт кредитної лінії з 04 листопада 2009 року по 31 січня 2010 року - в межах суми 300 000,00 гривень; з 01 лютого 2010 року і до кінця дії Договору - в межах суми 200 000,00 гривень, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти надані в межах ліміту кредитної лінії, та сплатити плату за користування кредитною лінією в порядку та на умовах, зазначених у цьому Договорі.

З метою забезпечення виконання умов Кредитного договору 06 листопада 2009 року між ПАТ Універсал Банк та приватним підприємством Віланік-Сервіс від імені якого діяв директор ОСОБА_2, було укладено Догові іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, згідно якого ПП Віланік-Сервіс передав Банку в іпотеку наступне нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення з № 6-1 по № 6-9, загальною площею 128,80 кв.м. цокольного поверху в літері А-9, що знаходяться за адресою: пр. Леніна, б. 16/4, м. Миколаїв, які належать Іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.4. договору іпотеки Іпотекодавець свідчить, що Предмет іпотеки до цього часу не є Предметом іпотеки за іншими зобов'язаннями, жодним способом не відчужений, у спорі та під арештом (забороною) не перебуває, в оренду/лізінг/довірче управління не переданий. Іпотекодавець свідчить, що укладенням цього договору не порушені права та/або інтереси третіх осіб, а також у разі якщо Предметом іпотеки є житлова нерухомість в тому числі не порушені права дітей.

Із вище викладеного можна зробити висновок, що Кредитний договір, договір іпотеки а також право власності на предмет іпотеки було укладено та зареєстровано ОСОБА_2 після розірвання шлюбу з ОСОБА_1, яке відбулось 26.04.2000р.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належитьдружині та чоловікові на праві спільної сумісної власностінезалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно із ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. З аналізу зазначеної норми права можна зробити висновок, що розпорядження спільним майно за взаємною згодою здійснюється при дотриманні умови, що особи, які здійснюють відповідне розпорядження перебувають між собою у правовому статусі дружини і чоловіка по відношенню один до одного.

В даному випадку під час укладення Договору іпотеки ОСОБА_2 не перебував у шлюбі.

Відповідно до Постанови Верховного суду України від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-79 цс 13 Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набутеподружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки Фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністюучасті подружжя коштами або працею в набутті майна . Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України. Водночас відповідно до ст. 59 СК України той з подружжя, який є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім'ї, насамперед дітей. Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності. Відносини стосовно майна фізичної особи-підприємця регулюються нормами ЦК України, Господарського кодексу України та Закону України "Про підприємництво".

Відповідно до ст. 320 ЦК України, власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності. Окремою формою підприємницької діяльності є підприємницька діяльність фізичних осіб. Жодних спеціальних умов чи обмежень використання фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, свого майна для здійснення підприємницької діяльності законом не встановлено.

Як вбачається з ч. 2 ст. 52 ЦК України, фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. На підставі цього положення, а також норм ст. ст. 57,61 СК України слід дійти висновку про те, що майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший з подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. Результатом наділення юридичних осіб - приватних підприємств і фізичних осіб-підприємців свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Майно фізичної особи - підприємця, яке придбане та використовується в його підприємницькій діяльності з метою одержання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.

Таким чином, купуючи під час шлюбу нерухоме майно як фізична особа-підприємець для здійснення підприємницької діяльності не за спільні кошти подружжя та вирішуючи питання про його передачу до статутного фонду іншого суб'єкта господарювання - приватного підприємства, засновником якого він є, ОСОБА_2 діяв виключно як власник цього майна й суб'єкт господарювання в процесі здійснення ним господарської діяльності.

Посилання на рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства ІКІО щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 61 СК України при вирішенні питання відносно правового режиму майна фізичної особи - підприємця не спростовує зазначених висновків, оскільки в цьому рішенні мова йде виключно про статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 360 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вище викладене можна зробити висновок, що твердження позивача про недійсність Договору іпотеки з підстав відсутності її згоди на передачу майна в іпотеку є незаконним та необгрунтованим.

Таким чином, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про визнання договору іпотеки нерухомого майна - нежитлової нерухомості недійсним, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, не доведені та не підлягають задоволенню, оскільки спірний договір було укладено відповідно до норм чинного законодавства України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 212 - 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Приватного підприємства Віланік-Сервіс , Публічного акціонерного товариства Універсал Банк , приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання правочину недійсним відмовити.

Рішення набуває законної чинності через 10 днів після його проголошення. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Заводський райсуд м.Миколаєва в порядку, встановленому ст.ст. 294,296 ЦПК України.

Суддя О.Г. Разумовська