Постанова

від 19.04.2017 по справі 906/1199/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 906/1199/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., , суддя Філіпова Т.Л.,

при секретарі судового засідання Дроздюк О.В.

за участю представників сторін:

позивача: представник не з"явився

прокурор Маринич В.В., посвідчення №030682 від 03.12.2017р.

відповідача 1: ОСОБА_1, довіреність №141 від 06.02.2017р.

відповідача 2: ОСОБА_2, довіреність №1414 від 12.12.2016 р.

ОСОБА_3, довіреність №1415 від 12.12.2016 р.

третя особа: представник не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 акціонерного товариства "Укртелеком" на рішення господарського суду Житомирської області від 21.02.17р. у справі № 906/1199/16 (суддя Маріщенко Л.О.)

за позовом Керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі в особі Бердичівської районної ради (м.Бердичів)

до відповідача 1:Відділу освіти Бердичівської районної державної адміністрації

до відповідача 2:Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Гришковецька гімназія Бердичівської районної ради Житомирської області

про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2016 №3/18/133/16, зобов'язання звільнення та повернення нежитлового приміщення

ВСТАНОВИВ :

Керівник Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі територіальної громади сіл, селища району в особі Бердичівської районної ради (надалі - позивач) звернувся в господарський суд Житомирської області з позовною заявою (а.с.3-9) до відділу освіти Бердичівської районної державної адміністрації (далі - відповідач 1), публічного акціонерного товариства Укртелеком» в особі Житомирської філії ПАТ «Укртелеком» (надалі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Гришковецька гімназія Бердичівської районної ради, про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 01.01.2016 №3/18/133/16, зобов'язання звільнення та повернення нежитлового приміщення.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року (а.с.182-186) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що приміщення передано в орендне користування не для використання в навчально-виховному процесі, а тому має місце порушення ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.63 Закону України "Про освіту".

Відповідно до положень ч. 2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якими, зокрема, заборонено передачу в оренду об'єктів державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч.2 ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (крім пам'яток культурної спадщини, нерухомих об'єктів, які знаходяться на території історико-культурних заповідників).

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 2 звернувся з апеляційною скаргою (а.с.203-204) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Житомирської області від 21.02.2017 року у даній справі скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Скаржник зокрема зазначає, що суд неправильно застосував норми матеріального права та помилково розглянув спір за відсутності предмета спору, а тому ухвалене у справі судове рішення підлягає скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі ст.80 ГПК України. Також вказує, що суд розглянув справу за відсутності представника відповідача, незважаючи на те, що останнім повідомлено суд про зайнятість представника.

В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на те, що між відповідачами 28 листопада 2016 року було укладено додаткову угоду №18/1176/16 про припинення договору №3/18/133/16 від 01.01.2016, а також те, що наведений договір відповідно до п.4.1 його умов був укладений строком на 1 рік з 01 січня 2016 року до 31 грудня 2016 року, тобто на момент прийняття рішення по справі №906/1199/16 між відповідачами були припинені відносини щодо оренди нежитлового приміщення загальною площею 76,6 кв.м. Гришковецької гімназії.

Зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на день відшкодування.

За змістом ст.ст. 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відтак, на думку апелянта, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 906/1199/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р. (а.с.197).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.03.2017 р. скаржнику поновлено строк апеляційного оскарження, апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 19 квітня 2017 року на 10.40 год. (а.с. 198).

18.04.2017р. до Рівненського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від позивача - прокуратури Житомирської області (а.с.215-220), в якому прокурор вказує, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною, а вимоги необґрунтованими, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обгрунтовуючи відзив, прокурор зазначає, що відповідач 2 належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, але не використав свого права на участь її розгляді, тому суд правомірно розглянув справу без участі представника відповідача 2 за наявними у справі матеріалами.

Також безпідставними позивач вважає доводи апелянта щодо наявності підстав для припинення провадження у даній справі. При цьому позивач посилається на статтю 795 ЦК України, якою визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Як вбачається з акту прийому-передачі орендованого майна, орендоване приміщення повернуто відповідачем 2 лише 28.02.2017 року. Отже, предмет договору існував на момент винесення судом першої інстанції рішення від 21.02.2017 року.

Крім того, прокурор вказує на наявність законодавчих та фактичних підстав для визнання недійсним договору, так як при укладенні договору оренди відповідачами порушено ряд норм чинного законодавства, що свідчить про існування неврегульованих питань та наявність спірних правовідносин.

07.04.2017 до Рівненського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача 1, який підтримує вимоги апеляційної скарги, просить їх задоволити, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове судове рішеня, яким у задоволенні позовних вимог просить відмовити з тих підстав, що на час винесення рішення договір оренди був припинений.

В судовому засіданні, яке відбулось 19.04.2017, представники відповідача 1 та відповідача 2 апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених у ній.

Прокурор у справі заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Житомирської області від 21.02.2017 без змін.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення поштового відправлення.

Згідно з пунктом 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26 грудня 2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників відповідача 1, відповідача 2, прокурора, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01.01.2016 між ОСОБА_4 акціонерним товариством "Укртелеком" в особі директора Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (орендар) та Відділом освіти Бердичівської районної державної адміністрації (орендодавець) укладено договір оренди частини нежилого приміщення №3/18/133/16 (далі - договір), згідно п.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нежитлове приміщення, що знаходиться на балансі орендодавця за адресою: смт. Гришківці приміщення школи, яке на балансі відділу освіти Бердичівської РДА загальною площею 76,6 кв.м (а.с. 21-22).

Пунктом 2.1 договору сторони встановили, що орендар вступає в строкове платне користування об'єктом оренди в строк, вказаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту прийому-передачі об'єкта оренди.

У відповідності до п.4.1 договору, він діє з 01.01.2016 по 31.12.2016.

Згідно п.7.4 договору, у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення договору після закінчення його терміну протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, що були передбачені договором.

Розмір орендної плати та порядок розрахунків визначено у розділі 3 договору.

Права та обов'язки сторін сторони передбачили у розділі 5 договору.

Відповідно до акту прийняття-передачі частини нежитлового приміщення від 01.01.2016 (додаток до договору), який підписано сторонами та скріплено відтисками їх печаток, орендодавцем передано орендарю нежитлове приміщення за адресою: смт.Гришківці Бердичівського району, загальною площею 76,6 кв.м (а.с.23).

Згідно пунктів 1-4 Статуту Гришковецької гімназії Бердичівської районної ради Житомирської області основним та єдиним видом діяльності гімназії є реалізація державної політики в галузі освіти та задоволення потреб громадян, суспільства і держави в здобутті освіти. Навчальний заклад створено , шляхом реорганізації Гришковецької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, майно якої перебуває у власності територіальних громад сіл, селища Бердичівського району у відповідності з рішенням Бердичівської районної ради від 22.06.2004 №140 та є правонаступником її прав та обов'язків. Засновником гімназії є Бердичівська районна рада.

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності ПАТ Укртелеком є діяльність у сфері проводового електрозв'язку.

Враховуючи те, що основна діяльність ПАТ Укртелеком , а також мета, з якою передано, згідно договору, орендоване приміщення, не має відношення до організації та проведення навчально-виховного процесу у школі, з огляду на порушення інтересів держави в частині гарантування конституційного права громадян на освіту, відсутність вжитих Бердичівською районною радою заходів щодо розірвання договору, прокурор звернувся до суду з позовом, що розглядається в межах даної судової справи.

Розглядаючи позовну вимогу про визнання недійсним спірного договору оренди, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом даного судового розгляду є вимога про визнання недійсним договору оренди, у зв'язку із суперечністю вимогам закону, оскільки спірне нежитлове приміщення було передано в оренду для використання за цільовим призначенням, не пов'язаним з навчально-виховним процесом, а також про зобов'язання орендаря звільнити та повернути позивачу зазначене житлове приміщення.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 ст.207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.3 ст.207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Статтею 215 вказаного кодексу передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" встановлено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування.

Відповідно до ч. 1 ст. 63 Закону України "Про освіту" матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст. 63 Закону України "Про освіту" передбачено, що об'єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно з п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язане з навчально-виховним процесом, не дозволяється. Вказані норми затверджені постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 та розповсюджуються на загальноосвітні навчальні заклади І, І-ІІ, І-ІІІ ступенів, спеціалізовані школи І, ІІ, ІІІ ступенів, гімназії, ліцеї, колегіуми, які проектуються, будуються, реконструюються та ті, що функціонують незалежно від типу, форм власності та підпорядкованості.

Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації - об'єкти освіти.

Аналіз вищевказаних норм матеріального права свідчить про те, що законодавством прямо передбачено заборону передачі в оренду об'єктів освіти не для цілей навчально-виховного процесу, причому об'єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказане зазначено в абз. 4 пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 р.

Колегією суддів встановлено, що рішенням Бердичівської районної ради від 21.02.2013 №203, затверджено Положення про порядок управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища, району (далі - Положення).

Відповідно до п.2 Положення об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища району, управління яким здійснюється відповідно до цього Положення є заклади освіти, культури, спорту,охорони здоров'я, соціального обслуговування та інше майно і об єкти, визначені відповідно до Закону України Про місцеве самоврядування в Україні як об єкти права комунальної власності, що задовольняють потреби територіальних громад району.

Додатком 2 до вищезазначеного рішення районної ради визначено перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селища Бердичівського району, які перебувають в управлінні Бердичівської районної ради.

Відповідно до вказаного додатку, балансоутримувачем Гришковецької гімназії є відділ освіти Бердичівської райдержадміністрації.

Рішенням Бердичівської районої ради від 24.10.2013 №267 Про нову редакцію додатку 2 до рішення районної ради від 21.02.2013 №203 Про порядок управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селища району до додатку №2 рішення районної ради №203 від 21.02.2013 внесено зміни, згідно яких балансоутримувачем Гришковецької гімназії визначено структурний підрозділ РДА з питань освіти.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про те, що приміщення Гришковецької гімназії, частина якого була надана в оренду відповідачу 2 згідно спірного договору, належить до об'єктів освіти, а тому не підлягає наданню в оренду для розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку. При цьому колегія суддів враховує, що невикористання школою спірного приміщення для навчального процесу не є підставою для визнання правомірним передачі такого приміщення в оренду з іншою метою, ніж пов'язаною з навчально-виховним процесом.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України № 922/1805/15 від 20.04.2016 року, № 922/5066/15 від 21.03.2016 року.

Враховуючи вищевикладений аналіз норм законодавства та пряму заборону на нецільове використання об'єктів освіти, колегією суддів не беруться до уваги доводи відповідача 2 щодо можливості надання навчальними закладами платних послуг, яке останній обгрунтовує положеннями п. 2 ст. 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №796 від 27.08.2010 р., якими визначено, що до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позову, оскільки спірне майно, що знаходиться на балансі Бердичівської райдержадміністрації може бути використане лише для діяльності, пов'язаної з навчально-виховним процесом, таке майно належить до об'єктів освіти, утримання якого здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету.

Суд першої інстанції при вирішенні спору у повній мірі встановив наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання відповідних наслідків та зазначив про це у судовому рішенні.

Колегією суддів не беруться до уваги доводи апелянта, викладені у апеляційній скарзі відносно неможливості визнання договору оренди недійсним у зв'язку із відсутністю предмету спору, враховуючи наступне.

За змістом ст.ст. 651, 653 ЦК зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 ЦК).

Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків наслідки недійсності правочину відповідно до ст. 216 ЦК, оскільки використання майна - річ безповоротна, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.12.2015 у справі №3-1143гс15.

Виходячи з положень ст. 111-28 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Колегією суддів із акту прийому-передачі орендованого майна, наявного у матеріалах справи, встановлено, що орендоване приміщення повернуто відповідачем 2 лише 28.02.2017 року (тобто після прийняття рішення судом першої інстанції-21.02.17р.), а тому саме з даного моменту зобов'язання по спірному договору слід вважати припиненими. Відтак, колегія суддів прийшла до висновку, що предмет договору існував на момент винесення судом першої інстанції рішення від 21.02.2017 року. А тому ні укладення додаткової угоди до договору оренди від 28.11.2016р., умови якої передбачали повернення майна до 28.02.17р., ні акт приймання передачі, підписаний 28.02.17р. не впливають на кваліфікацію правочину на предмет його законності та дійсності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 3 ст. 207 ГК (яка кореспондується зі ст. 236 ЦК) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Проаналізувавши обставини справи, враховуючи, що на час винесення рішення майно комунальної власності (частина приміщення гімназії) перебувало у користуванні відповідача 2, а тому правовідносини оренди за оспорюваним договором не можна вважати припиненими, суд першої істанції правомірно задовольнив вимогу щодо звільнення та повернення приміщення.

Розглянувши доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме розгляду справи за відсутності відповідача 2, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що відповідач належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи, але не використав свого права на участь її розгляді, тому суд правомірно розглянув справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи, що відповідачі не були позбавлені права направити в судове засідання іншого представника, приймаючи до уваги наявність в матеріалах справи письмових відзивів на позовну заяву та те, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо можливості розгляду справи та прийняття в ній рішення за відсутності представників відповідачів за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Враховуючи визнання спірного договору недійсним, позовні вимоги прокурора в частині зобов'язання ПАТ "Укртелеком" в особі Житомирської філії звільнити та повернути орендоване приміщення шляхом підписання акта приймання-передачі підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, а також не навів обставин, які не були з'ясовані судом.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 акціонерного товариства Укртелеком» в особі Житомирської філії ПАТ «Укртелеком» від 16.03.17р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 21 лютого 2017 року у справі №906/1199/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №906/1199/16 повернути господарському суду Житомирської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.