Постанова

від 13.04.2017 по справі 910/17568/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" квітня 2017 р. Справа№ 910/17568/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Куксова В.В.

За участю представників:

Від позивача (апелянта): Шлапак І.С.;

Від відповідача: не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В.

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в справі №910/17568/16 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014"

про визнання нікчемних правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 по справі №910/17568/16, (повний текст якого складено 05.12.2016) у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" про визнання нікчемних правочинів недійсними, а саме: Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договору про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника - відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що сторони, виклавши п.3.7 у новій редакції, дійшли згоди про відсутність у депозитному договорі умови щодо виплати відсотків за депозитним договором за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору. Отже, виплата Банком відсотків за користування депозитом з розрахунку 23% річних є належним виконанням Банком своїх зобов'язань за депозитним договором, і не може вважатись відмовою Банку від власних майнових вимог, відповідно відсутні підстави вважати оскаржуваний додатковий договір нікчемним. Суд зазначає, що сторони, у тому числі Банк, здійснює укладення будь-яких правочинів на власний розсуд, усвідомлюючи наслідки власних дій. Відтак, при укладанні оспорюваних додаткових Договорів Банк належним чином погодив зміни до Договору депозиту.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №910/17568/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального (спеціального Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , ст.ст. 3, 6, ч. 2 ст. 13, ст.ст. 203, 215, 216, 236, 627 Цивільного кодексу України) та процесуального права (ст.ст. 33, 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України), рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Так, апелянт наголошував на тому, судом першої інстанції не враховано того, що спір у справі виник з підстав виявлення уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк Національний кредит" в порядку здійснення перевірки правочинів , вчинених протягом року до введення в ПАТ "Банк Національний кредит" тимчасової адміністрації відповідно до ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , обставин нікчемності укладених між сторонами договорів про внесення змін до договору про депозитний вклад як таких, за якими банк відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ), оскільки умови спірних договорів про внесення змін передбачають збільшення процентної ставки, яка підлягає виплаті вкладнику у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника. За таких обставин, оскільки правочин, перевірка якого здійснюється в порядку ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , може вважатись нікчемним лише підстав, передбачених цим законом, в справі про визнання недійсним такого правочину суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує їх недійсність (нікчемність). При цьому, суд повинен керуватися нормами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України , ст. 207 Господарського кодексу України з огляду на те, що договір про внесення змін до договору про депозитний вклад має господарсько-правовий характер. Судом першої інстанції не з'ясовувалось питання стосовно того, що укладаючи договори про внесення змін, як невід'ємної частини Договору про депозитний вклад Стандартний № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 строком 12 місяців +1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів), сторони виключили з договору умову про перерахування та сплату відсотків за ставкою 2% річних, що призвело до необґрунтованої виплати відповідачу 316 897,03 грн. процентів, що в результаті призвело до погіршення фінансового стану ПАТ "Банк Національний кредит", порушило права третіх осіб: вкладників та кредиторів банку, вимоги яких повинні задовольнятися. Судом також не взято до уваги, що між сторонами було укладено строковий договір банківського вкладу та за звичаями ділового обороту та своєю правовою природою на відміну від договору банківського вкладу на вимогу, склалася усталена практика на ринку банківських послуг щодо виплати банками відсотків за заниженою ставкою при достроковому розірванні строкових депозитних договорів. Тобто, у разі дострокового вилучення вкладником своїх коштів із строкового депозит, розмір відсотка, що сплачується за даним видом, значно зменшується. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимального можливого прибутку при мінімальному ризику.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №910/17568/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Корсакова Г.В. та Власов Ю.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.12.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в справі №910/17568/16 прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 31.01.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 продовжено строк розгляду спору в справі на 15 днів та відкладено розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 у справі №910/17568/16 на 23.02.2017.

23.02.2017 розгляд справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 - не відбувся.

Розпорядженням начальника відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017, у зв'язку з перебуванням судді Корсакової Г.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до підпунктів п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/17568/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.02.2017 для розгляду справи №910/17568/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Власов Ю.Л., Гончаров С.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.02.2017 прийнято справу №910/17568/16 до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л. та Гончаров С.А., для розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016, розгляд апеляційної скарги призначено на 02.03.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2017 розгляд справи за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 відкладено на 28.03.2017.

Розпорядженням уповноваженої особи відділу забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, у зв'язку з перебуванням судді Гончарова С.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи №910/17568/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.03.2017 для розгляду справи №910/17568/16 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Власов Ю.Л., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Куксов В.В., розгляд апеляційної скарги вирішено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 28.03.2017.

В судове засідання 28.03.2017 з'явився представник позивача (апелянта).

Відповідач в судове засідання 28.03.2017 - не з'явився, причин неявки суду апеляційної інстанції не повідомив, своїх представників в судове засідання також не направив. Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 розгляд справи відкладено до 13.04.2017.

В судовому засіданні 13.04.2017 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 по справі №910/17568/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю, а саме: визнати недійсним нікчемний Договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та нікчемний договір про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника.

Відповідач в судове засідання 13.04.2017 представників не направив, причин неявки суд апеляційної інстанції не повідомив. Про розгляд справи судом апеляційної інстанції був повідомлений належним чином: ухвала про порушення апеляційного провадження від 16.12.2016 вручена рекомендованим поштовим відправленням 0405334161110, ухвала від 31.01.2017 - вручена рекомендованим поштовим відправленням 0405335076508, ухвала від 27.02.2017 - вручена рекомендованим поштовим відправленням 0405335214960, ухвала від 02.03.2017 - вручена рекомендованим поштовим відправленням 0405335184432.

Дослідивши наявні матеріали, враховуючи те, що усі сторони були повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, неявка представників відповідача не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, визначених ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представників відповідача за наявними у справі матеріалами.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 26.06.2014 між Публічним акціонерним товариством "Банк національний кредит" (позивач, Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" (відповідач, Вкладник) укладено Договір про депозитний вклад "Стандартний" № DU1242/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) (надалі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору Вкладник передає, а Банк приймає на депозитний рахунок № 26153099509001 в ПАТ "Банк національний кредит", код Банку 320702, грошові кошти в сумі 1 800 000,00 грн. в національній валюті (надалі - Депозит), на умовах цього Договору.

Пунктами 2.2, 2.3 Договору визначено, що депозит розміщується на строк з 26.06.2014 по 27.06.2015 включно; Банк сплачує Вкладнику процентну ставку за користування Депозитом у розмірі 22,00% річних.

Згідно з п. 3.7 Договору, Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми Депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику.

Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання дії Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладнику № 26001099509001, відкритий в установі позивача.

У випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Договором про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до Договору сторони внесли зміни до п. 2.1. Договору, яким зазначили, що майнові права на Вклад є забезпечення виконання зобов'язань юридичної особи ТОВ "Факторинг Фінанс" (позичальник) за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №49Ю/2010/05-81/2-1 від 30.08.2010.

Даною угодою сторони також внесли зміни до п. 3.7. Договору, виклавши його у новій редакції: "Вкладник має право після припинення дії договору застави майнових прав №04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 звернутися з проханням про дострокове розірвання договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це Банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання дії договору. Датою розірвання договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів Вкладнику. Після припинення дії договору застави майнових прав № 04-1283/1-1 (вимоги отримання грошових коштів, що розміщені на вкладному (депозитному) рахунку) від 27.06.2014 Банк повертає суму депозиту та нарахованих відсотків протягом 10 днів з дня подання Вкладником заяви про дострокове розірвання договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника №26001099509001/980, відкритий в установі позивача.

Договором про внесення змін № 2 від 25.07.2014 до Договору внесено зміни в частині строку розміщення депозиту, а саме: з 26.06.2014 по 31.07.2015, а також встановлено процентну ставку за користування Депозитом у розмірі 23 % річних.

30.04.2015 між сторонами було укладено Договір про внесення змін до Договору, яким абзац 3 п. 3.7 Договору викладено у новій редакції: "у випадку розірвання цього Договору з ініціативи Вкладника, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 23,0% процента річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку".

Як зазначав позивач у позові, у квітні 2015 відповідач звернувся до Банку із заявою про дострокове припинення дії Договору та повернення грошових коштів разом з відсотками, за наслідками чого Банком повернуто позивачу вклад у розмірі 1 800 000,00 грн., а також нараховані проценти за ставкою 23 % річних у розмірі 347 079,45 грн., що підтверджується банківською випискою.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно статтею 1060 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договору та додаткових угод до нього (зокрема, за твердженням позивача - і нікчемних), договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. Якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 1060 Цивільного кодексу України (в редакції, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 14.05.2015 р. N 424-VIII, який набрав чинності 06.06.2015) передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Положеннями ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Відповідно до ст. ст. 626-629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач в обгрунтування позову наголошував на тому, що у процесі проведені перевірки Договору про внесення змін від 30.04.2015 до Договору та Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 до Договору було виявлено, що вказані договори є нікчемними з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки у зв'язку з незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою, Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату відповідачу грошових коштів у розмірі 316 897,03 грн.

З урахуванням викладеного, позивач просив визнати недійсними Договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договір про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника, з підстав їх нікчемності.

Відповідач в судові засідання суду апеляційної інстанції не з'являвся, проте, згідно наявного у справі відзиву, поданого до суду першої інстанції, проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що всі зміни та доповнення до укладеного договору відповідають вимогам чинного законодавства та не є нікчемними. Додатково відповідач зазначав, що в рамках справи № 910/1577/16 Господарським судом міста Києва було встановлено, що у зв'язку з наявністю договору про внесення змін від 27.06.2014 вимоги позивача є безпідставними, оскільки укладаючи договір про внесення змін від 30.04.2015 у банку не було майнових вимог, від яких останній міг би відмовитись.

Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що 02.02.2016 Публічне акціонерне товариство "Банк національний кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Паламарчука Віталія Віталійовича звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВМ 2014" про зобов'язання повернути грошові кошти в розмірі 316898,63 грн., отриманих за договором про внесення змін від 30.04.2015 до договору про депозитний вклад "Стандартний" № DU 1242/2014-1 строком на 12 місяців + 1 день (367 днів) в національній валюті (без капіталізації процентів) від 26.06.2014, за яким було порушено провадження у справі № 910/1577/16.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/1577/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016, у позові відмовлено. Вказані судові рішення залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 (згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень та бази даних Діловодство ).

Судові рішення усіх інстанцій мотивовані тим, що виклавши пункт 3.7 у новій редакції, сторони дійшли згоди про виключення з депозитного договору умови щодо виплати відсотків за зменшеною ставкою у разі дострокового розірвання договору, і положення вказаного пункту у зміненій сторонами редакції не суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, передбачено ч. 3 ст. 1060 ЦК України (в редакції, чинній станом на дату укладення договору № 1 від 27.06.2014 про внесення змін до депозитного договору) та ч. ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України. Крім того, договір про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору, на нікчемність якого послався позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 30.04.2015 положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 6 ЦК України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Як вірно встановлено судом першої інстанції і що підтверджується наявними матеріалами справи, на підставі постанови правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 "Про віднесення публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015 "про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк національний кредит".

Правлінням Національного банку України від 28.08.2015 прийнято постанову № 563 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит". На виконання вказаної постанови рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 159 від 28.08.2015 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Листом від 17.11.2015 №04-08/2095 (направленим цінним листом 0101905998804, відправлення якого підтверджується фіскальним чеком № 2473 від 18.11.2015) Банк повідомив відповідача, що у відповідності до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноваженою особою було здійснено перевірку договору про внесення змін до депозитного договору № DU 1242/2014-1 від 26.06.2014, укладеного між ПАТ "Банк національний кредит" та відповідачем, та виявлено, що вказаний договір є нікчемним з підстав, визначених п.1 ч.3 ст. 38 Закону, оскільки у зв'язку з незастосуванням Банком перерахунку процентів за зниженою ставкою, Банк відмовився від власних майнових вимог, що потягло за собою необґрунтовану виплату грошових коштів в розмірі 316 898,63 грн.

Також, позивачем до матеріалів справи долучено лист б/н б/д Щодо встановлення факту нікчемності правочину , яким в якому відповідача також повідомлено про нікчемність договору про внесення змін до Депозитного договору № DU 1242/2014-1 від 26.06.2014 з підстав, визначених п.1 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За правилами ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи дійшов наступних висновків.

Згідно з приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що:

виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків;

допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину (як оспорюваного, так і нікчемного) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (ст. 216 ЦК України).

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, звертаючись до суду з позовом, позивач наголошував на тому, що відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначає, що за своєю правовою природою укладений між банком та відповідачем Договір № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 є договором банківського вкладу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України (в редакції чинній станом на момент укладення правочинів, які позивач вважає нікчемними), договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Частинами 1 та 2 ст. 1061 Цивільного кодексу України передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1060 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент укладення договору та додаткових угод до нього (зокрема, за твердженням позивача - і нікчемних), розірвання депозитного договору, якщо відповідно до договору банківського вкладу вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, проценти за цим вкладом виплачуються у розмірі процентів за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий процент.

Враховуючи наведені положення Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що між сторонами спору склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які носять майново-грошовий характер, і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів та сплати процентів, а банк у даних правоідносинах, відповідно є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що за депозитним договором (та оспорюваними позивачем додатковими угодами до нього) майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи апелянта про те, що уклавши Договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договір про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 банк відмовився від власних майнових вимог - судом апеляційної інстанції відхиляється як таке, що суперечить фактичним обставинам справи. Крім того, в договорі про внесення змін № 1 від 27.06.2014 не міститься застережень про залишення в силі третього абзацу пункту 3.7 депозитного договору в попередній редакції.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оспорювані позивачем правочини не є нікчемними згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , і підстави для визнання їх недійсними в силу приписів ст. ст. 203,215 Цивільного кодексу України ат ст. 207 Господарського кодексу України - відсутні.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає і про аналогічну позицію стосовно спірних правоідносин, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2017 у справі № 910/16509/16.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 Господарського кодексу України, підставою недійсності правочину визначено недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст.ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ч. 1 ст. 628 ЦК України зазначено, що свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Нормою п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України закріплено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України).

Таким чином, враховуючи передбачене законом (ч. 3 ст. 1060 Цивільного кодексу України та ч.ч. 1, 2 ст. 1061 Цивільного кодексу України) право сторін договору банківського вкладу встановлювати в договорі розмір процентів на банківський вклад, в т.ч. і більш високий розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що уклавши договір про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору сторони добровільно на власний розсуд змінили п. 3.7 такого договору, яким було встановлено нарахування та сплата процентів у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника у розмірі 23,00 проценти річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку, тобто сторони виключили з пункту 3.7 положення третього абзацу, які передбачали виплату процентів по депозиту за заниженою відсотковою ставкою у разі дострокового розірвання договору.

Окрім того, ні оспорюваний договір про внесення змін № 1 від 27.06.2014, ні оспорюваний договір про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 - не підпадають під ознаки, які визначені ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо встановлення випадків нікчемності правочинів, оскільки внесення змін до депозитного договору, здійснено сторонами з дотриманням вимог законодавства та на умовах, визначених на розсуд сторін, чим дотримано принцип свободи договору, закріплений в ст. 6 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд апеляційної інстанції також враховує і те, що договір про внесення змін від 30.04.2015 до депозитного договору, на нікчемність якого послався позивач, фактично не змінює умов виплати відсотків за депозитом у разі дострокового розірвання депозитного договору на вимогу вкладника, оскільки на дату підписання договору про внесення змін від 30.04.2015 положення про застосування зниженої відсоткової ставки за погодженням сторін вже були виключені із умов депозитного договору на підставі договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014.

Наведені обставини також були встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/1577/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016, і які залишені без змін постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016, і встановлені у вказаних судових актах, які набрали законної сили, обставини приймаються судом апеляційної інстанції в силу приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, довод апелянта про те, що судом першої інстанції також не взято до уваги, що між сторонами було укладено строковий договір банківського вкладу та за звичаями ділового обороту та своєю правовою природою на відміну від договору банківського вкладу на вимогу, склалася усталена практика на ринку банківських послуг щодо виплати банками відсотків за заниженою ставкою при достроковому розірванні строкових депозитних договорів - судом апеляційної інстанції відхиляється як безпідставний та необґрунтований, оскільки чинне цивільне законодавство дозволяє використовувати звичаї ділового обороту за відсутності умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, проте, спірні правовідносини між сторонами врегульовані як умовами договору і додаткових угод, так і нормами цивільного кодексу України щодо договорів банківського вкладу, що узгоджується і з приписами т. 526 Цивільного кодексу України.

Щодо доводів апелянта про те, що укладення нікчемних правочинів, які позивач просить визнати недійсними, порушило права третіх осіб: вкладників та кредиторів банку, вимоги яких повинні задовольнятися - суд апеляційної інстанції вказаний довод відхиляє як безпідставний та необґрунтований, оскільки позивачем в обгрунтування вказаного доводу не надано жодного належного та допустимого доказу в розумінні приписів ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, який би підтверджував вказані обставини. Крім того, як було встановлено судом апеляційної інстанції вище, сторони, укладаючи оспорювані позивачем угоди, дотримано принцип свободи договору, закріплений в ст. 6 Цивільного кодексу України щодо встановлення між собою правовідносин та їх врегулювання певним чином.

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013р. вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Апелянт не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження того, що в момент укладення сторонами оспорюваних Договору про внесення змін № 1 від 27.06.2014 та договору про внесення змін від 30.04.2015 до Депозитного договору № DU1242/2014-1 від 26.06.2014 в частині незастосування заниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника, не були дотримані вимоги, встановлені ст.ст. 203, 215 ЦК України, як не надано і доказів нікчемності вказаних правочинів в розумінні ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а обставини, викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог у позові та апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в справі №910/17568/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука В.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в справі №910/17568/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2016 в справі №910/17568/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/17568/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

В.В. Куксов