Ухвала

від 24.04.2017 по справі 729/471/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 729/471/16-ц Провадження № 22-ц/795/832/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Бойко В.І. Доповідач - Вінгаль В. М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіВІНГАЛЬ В.М. суддів:ОСОБА_1, ОСОБА_2, при секретарі:ОСОБА_3 за участю:представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Агропрогрес на рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Приватного підприємства Агропрогрес про визнання правочинів - договорів оренди землі недійсними,

в с т а н о в и в:

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 26.05.2008 року між ОСОБА_5 та ПП Агропрогрес на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,3079 га, кадастровий номер 7420680400:04:001:0239, розташованої на території Олександрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області, зареєстрований 26.08.2009 року Бобровицьким районним відділом Чернігівської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис №040985500420.

Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 26.05.2008 року між ОСОБА_5 та ПП Агропрогрес на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,2566 га, кадастровий номер 7420680400:04:002:0401, розташованої на території Олександрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області, зареєстрований 26.08.2009 року Бобровицьким районним відділом Чернігівської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України , про що в державному реєстрі земель вчинено запис №040985500421.

Стягнуто з ПП Агропрогрес на користь ОСОБА_5 в повернення судових витрат 4115,82 грн.

В апеляційній скарзі ПП Агропрогрес просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позову, вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим, оскільки допущено ряд процесуальних порушень, неповно досліджено та неправильно встановлено обставини і оцінено докази, які мають значення для вирішення справи.

За доводами заявника, в основу рішення про задоволення позову було покладено лише висновок судової почеркознавчої експертизи. Судом не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачки у зв'язку з непідписанням нею договорів оренди землі за наявності доводів ПП Агропрогрес про те, що ОСОБА_5 отримувала орендну плату на виконання умов цих договорів, в результаті чого не дотримано правової позиції Вищого спеціалізованого суду України висловленої в ухвалі від 01.03.2017 року.

Заявник вказує на те, що суд незаконно відмовив у доступі до правосуддя, оскільки у порушення ч.2 ст.296 ЦПК України невмотивовано проігнорував апеляційні скарги, подані 24.01.2017 року та 28.02.2017 року.

В запереченні на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 просить відхилити апеляційну скаргу ПП Агропрогрес та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_4, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам відповідає рішення суду першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що в силу ч.1 ст.215 ЦК України оспорювані договори є недійсними, оскільки позивачка їх не підписувала, тобто не виявила свою згоду на укладання правочинів з такими умовами.

З таким висновком погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне.

Судом по справі встановлено, що ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 3,3079 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області, кадастровий номер 7420680400:04:001:0239 та земельної ділянки площею 0,2566 га, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Олександрівської сільської ради Бобровицького району Чернігівської області, кадастровий номер 7420680400:04:002:0401, що підтверджується Державним актом на право власності серії ЯБ №407334 від 21.12.2005 року.

26 травня 2008 року укладено договори оренди землі, предметами яких є земельна ділянка площею 3,3079 га, кадастровий номер 7420680400:04:001:0239 та земельна ділянка площею 0,2566 га, кадастровий номер 7420680400:04:002:0401, орендодавцем зазначено ОСОБА_5, орендарем - ПП Агропрогрес .

26 серпня 2009 року Бобровицьким районним відділом Чернігівської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України здійснено державну реєстрацію договорів оренди вищезазначених земельних ділянок строком на 10 років (орендар ПП Агропрогрес ), про що в Державному реєстрі земель вчинено записи за №040985500420 та №040985500421.

Оскільки вказані вище договори оренди землі були зареєстровані в установленому порядку, вони є укладеними і набули чинності.

Звернувшись до суду із зазначеним позовом, ОСОБА_5 вказувала на те, що ПП Агропрогрес користується земельними ділянками на підставі правочинів, які нею не укладалися (не підписувалися), а тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх майнових прав шляхом визнання недійсними договорів оренди землі, наявність яких обмежує право розпорядження належними їй на праві власності земельними ділянками.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до роз'яснень які містяться в п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» недійсним може бути визнано лише укладений договір.

У разі якщо на виконання неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (ст.ст.1212-1215 ЦК України).

Зважаючи на те, що в установленому законом порядку здійснено державну реєстрацію оспорюваних договорів оренди землі, вони є укладеними, а отже - оспорюваними та за рішенням суду можуть бути визнані недійсними.

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, яка відображена в постанові №6-99цс13 від 18 вересня 2013 року.

За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до ст.18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Разом із тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Волевиявлення є важливим чинником, без якого неможливо вчинення правочину, що узгоджується зі свободою договору, установленою ст.627 ЦК України.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, в якому фіксуються правові наслідки.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Вказане відповідає правовому висновку, висловленому Верховним Судом України 18 грудня 2013 року при розгляді справи № 6-127цс13.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України, що передбачено ч.1 ст.14 Закону України Про оренду землі . Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (ч.2 ст.207 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, висновком судової почеркознавчої експертизи № 2665-2667/16-24 від 29.08.2016 року встановлено, що підписи від імені ОСОБА_5 в графі Орендодавець в договорах оренди, укладених строком на 10 років, щодо земельних ділянок площею 3,3079 га, кадастровий номер 7420680400:04:001:0239 та площею 0,2566 га, кадастровий номер 7420680400:04:002:0401 виконані не ОСОБА_5, а іншою особою.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_5, оскільки остання оспорювані договори оренди землі не підписувала, тобто не виявила свою згоду на укладання правочинів з такими умовами, то такі договори є недійсними на підставі ч.3 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України.

Твердження ПП Агропрогрес , що судом не встановлено, чи дійсно порушуються права позивачки апеляційний суд відхиляє, оскільки за змістом ч.1,2 ст.319, ч.1,2 ст.321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. В позовній заяві ОСОБА_6 стверджувала, що маючи намір розпорядитися своїми земельними ділянками, передавши їх в оренду бажаному для неї суб'єкту господарювання звернулася до ПП Агропрогрес , який відмовляється звільнити земельні ділянки посилаючись на укладені та підписані договори оренди землі від 2008 року строком на 10 років. Зазначене вказує на порушення ПП Агропрогрес прав позивачки на законне розпорядження належними їй на праві власності земельними ділянками.

Посилання заявника на правову позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, що висловлена при розгляді цивільної справи 01.03.2017 року не має правового значення, оскільки зазначена ухвала постановлена у іншій справі, а встановлені в ній обставини ніяким чином не стосуються позову ОСОБА_5

Доводи ПП Агропрогрес про отримання ОСОБА_5 орендної плати за оспорюваними договорами оренди не є підставою для скасування вірного по суті рішення, так як питання отримання (чи не отримання) орендної плати ОСОБА_5 під час розгляду справи в суді першої інстанції не порушувалося, доказів отримання ОСОБА_5 орендної плати матеріали справи не містять і такі докази не надані ПП Агропрогрес . Разом з тим, сам по собі факт використання земельних ділянок ПП Агропрогрес не спростовує, що не виключає правомірного отримання власником відповідної плати за користування землею і не впливає на законність судового рішення.

Є необгрунтованими посилання заявника на незаконну відмову у доступі до правосуддя, оскільки у порушення ч.2 ст.296 ЦПК України суд невмотивовано проігнорував апеляційні скарги, подані ПП Агропрогрес 24 січня 2017 року та 28 лютого 2017 року. Так, ухвалою судді Апеляційного суду Чернігівської області від 31 березня 2017 року повернуто ПП Агропрогрес подані 24 січня 2017 року та 28 лютого 2017 року апеляційні скарги на ухвалу Бобровицького районного суду Чернігівської області від 06 липня 2016 року, оскільки не перестали існувати обставини, що стали причиною повернення первісної апеляційної скарги. Крім того, ПП Агропрогрес вже подавав 21 вересня 2016 року, 22 грудня 2016 року апеляційні скарги на зазначену вище ухвалу районного суду, які ухвалами суддів Апеляційного суду Чернігівської області від 28 листопада 2016 року, 05 січня 2017 року відповідно були повернуті ПП Агропрогрес .

За викладених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для її задоволення і скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Агропрогрес відхилити.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:Судді: