Рішення

від 19.04.2017 по справі 902/1083/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 квітня 2017 р. Справа № 902/1083/16

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Банаська О.О. , суддів Білоуса В.В., Матвійчука В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом : Селянського (Фермерського) господарства "Конкурент", с. Спичинці, Погребищенський район, Вінницька область

до : Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, м. Вінниця

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс", ОСОБА_9

про визнання незаконними та скасування наказів

За участю секретаря судового засідання Василишеної Н.О.

За участю представників:

позивача: Мартинюк Анастасія Василівна, довіреність № 5 від 01.02.2017 р., паспорт серії НОМЕР_1 виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України в місті Києві від 08.10.2011 р.

відповідача: Плахотнюк Олександр Миколайович, довіреність № 06-14/39 від 20.09.16, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Бершадським РВ ГУМВС України у Вінницькій області 30.09.2009 р.

третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс", ОСОБА_9: ОСОБА_12, довіреність № 5 від 17.01.2017 р., посвідчення адвоката НОМЕР_4 видане 08.06.2011 р.

Інші: ОСОБА_13, довіреність № 62 від 29.03.2017 р. паспорт серії НОМЕР_3 виданий Погребищенським РВ ГУМВС України у Вінницькій області 06.05.2010 р.

ВСТАНОВИВ :

Селянським (Фермерським) господарством "Конкурент" подано позов до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання незаконними наказів.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 19.12.2016 р. за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1083/16 та призначено її до розгляду на 26.01.2017 р. Цією ж ухвалою залучено до участі в розгляді справи в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7.

24.01.2017 р. на адресу суду від представника третіх осіб ОСОБА_12 надійшло клопотання від 18.01.2017 р. (вх.. № 06-52/616/17 від 24.01.2017 р.) про припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Крім того, представником третіх осіб до суду подано заперечення на позовну заяву від 18.01.2017 р. (вх. № 06-52/615/17 від 24.01.2017 р.), в якому останній просить суду відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

26.01.2017 р. до суду від Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надійшов відзив на позовну заяву вих. № 0-2-0 6-1674/2-17 від 25.01.2017 р. (вх. № 06-52/690/17 від 26.01.2017 р.), в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову Селянського (Фермерського) господарства "Конкурент" повністю.

Також, цього ж дня позивачем до суду подано додаткові письмові пояснення в обґрунтування заявлених позовних вимог від 25.01.2017 р. (вх. № 06-52/695/17 від 26.01.2017 р.).

Відповідно до ухвали суду від 30.01.2017 р. розгляд справи відкладено до 14.02.2017 р. та залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс".

Вказаною ухвалою також відхилено клопотання третіх осіб від 18.01.2017 р. (вх.№ 06-52/616/17 від 24.01.2017 р.) про припинення провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

10.02.2017 р. на адресу суду від третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрземрессурс" надійшло заперечення на позовну заяву вх. № 06-52/1214/17 від 10.02.2017 р., в якому останнє просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, 10.02.2017 р. представником третіх осіб подано клопотання від 08.01.2017 р. (вх. № 06-52/1215/17 від 10.02.2017 р.) про припинення провадження у справі № 902/1083/16 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

13.02.2017 р. через канцелярію суду представником відповідача подано ряд документів для доручення до матеріалів справи вх. № 06-52/1267/17 від 13.02.2017 р.

14.02.2017 р. до суду представником позивача подано додаткові письмові пояснення від 14.02.2017 р. (вх. 06-52/1298/17 від 14.02.2017 р.) щодо спростування доводів відповідача та третіх осіб викладених у відзивах на позовну заяву.

Ухвалою суду від 14.02.2017 р. розгляд справи відкладено до 27.02.2017 р. Одночасно вказаною ухвалою продовжено передбачений ч. 3 ст. 69 ГПК України строк розгляду спору у даній справі на 15 днів. Цією ж ухвалою відхилено клопотання третіх осіб від 08.01.2017 р. (вх. № 06-52/1215/17 від 10.02.2017 р.) про припинення провадження у справі № 902/1083/16 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

27.02.2017 р. відповідачем супровідним листом вх. № 06-52/1743/17 від 27.02.2017 р. надано для доручення до матеріалів справи копії постанов Рівненського апеляційного господарського суду та Вищого господарського суду України.

Крім того, 27.02.2017 р. представником третьої особи - ТОВ "Укрземрессурс" до суду подано клопотання вх.. № 06-52/1776/17 від 27.02.2017 р. про залучення до участі у справі в якості відповідача гр.. ОСОБА_9.

Відповідно до ухвали суду від 27.02.2017 р. розгляд справи відкладено до 28.02.2017 р. Одночасно вказаною ухвалою відхилено клопотання третьої особи - ТОВ "Укрземрессурс" про залучення до участі у справі в якості відповідача гр. ОСОБА_9, в той же час останню залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

28.02.2017 р. позивачем подано до суду додаткові письмові пояснення щодо захисту порушених прав вх. № 06-52/1809/17 від 28.02.2017 р.

Крім того, 28.02.2017 р. відповідачем до суду подано додаткові пояснення на підтвердження своїх доводів щодо позову вх. № 06-52/1808/17 від 28.02.2017 р.

Також, цього ж дня до суду надійшло заперечення третьої особи - ОСОБА_9 щодо позову СФГ "Конкурент" вх. № 06-52/1822/17 від 28.02.2017 р.

28.02.2017 р. в судовому засіданні на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 01.03.2017 р.

01.03.2017 р. позивачем подано до суду додаткові пояснення в обґрунтування заявлених вимог вх. № 06-52/1908/17 від 01.03.2017 р.

За результатами проведення судового засідання 01.03.2017 р. судом встановлено, що справа № 902/1083/16 відноситься до категорії справ значної складності, враховуючи суб'єктний склад учасників судового процесу, суперечливість доказової бази, що потребує додаткового витребування нових доказів, в зв'язку з чим суд звернувся до керівництва суду з заявою про призначення колегії у складі трьох суддів для розгляду даної справи.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 02.03.2017 р. для розгляду справи № 902/1083/16 створено колегію у складі трьох суддів: головуючого судді Банаська О.О., суддів Білоуса В.В., Матвійчука В.В.

Ухвалою від 06.03.2017 р. вказану справу новим складом суд прийнято до свого провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.03.2017 р.

29.03.2017 р. на адресу суду надійшла заява позивача від 29.03.2017 р. (вх. № 06-52/2963 від 29.03.2017 р.) з доданим до неї копіями інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухому майно.

Крім того, 29.03.2017 р. позивачем до суду подано заяву про доповнення позовних вимог від 29.03.2017 р. (вх. № 06-52/2964/17 від 29.03.2017 р.) відповідно до якої останнім поряд з вимогами про визнання незаконним наказів позовну заяву доповнено вимогами про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки.

Вказану заяву ухвалою суду від 29.03.2017 р. повернуто на підставі п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України.

Також, цього ж дня представником третьої особи - ОСОБА_9 в судовому засіданні подано клопотання від 29.03.2017 р. про припинення провадження у даній справі на підставі п. 1 п. 1 ст. 80 ГПК України мотивоване тим, що СФГ "Конкурент" не є учасником земельних відносин, які виникли з наказів, що ним оскаржуються, а відтак з огляду на вказане даний спір непідвідомчий господарському суду, яке судом відхилено оскільки між сторонами виник спір про право цивільне, пов'язаний із видачею відповідачем наказів, яким передано земельні ділянки які є предметом спору у власність третіх осіб.

З метою витребування додаткових доказів та всебічного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, в судовому засіданні 29.03.2017 р. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 19.04.2017 р.

10.04.2017 р. до суду повторно від позивача надійшла заява про доповнення позовних вимог від 29.03.2017 р. (вх. № 06-52/2964/17 від 29.03.2017 р.), в якій останній просить суд об'єднати вимоги - про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельні ділянки з вимогами позовної заяви - про визнання незаконними та скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Зазначену заяву позивача ухвалою суду від 19.04.2017 р. повернуто без розгляду на підставі ст. 58, п. 5 ч.1 ст. 63 ГПК України.

19.04.2017 р. представником третьої особи - ОСОБА_9 до суду подано клопотання від 19.04.2017 р. (вх. № 06-52/3749/17 від 19.04.2017 р.) про долучення до матеріалів справи додаткових письмових доказів на яких ґрунтуються заперечення ОСОБА_9

Крім того, 19.04. 2017 р. позивачем до суд подано додаткові письмові пояснення по справі від 19.04.2017 р. (вх. № 06-52/3573/17 від 19.04.2017 р.) в яких, серед іншого, СФГ "Конкурент" просить суд залишити без розгляду позовні вимоги про визнання незаконними та скасування: 1. наказу Головного управління держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність"; наказу Головного управління держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність".

Також, цього ж дня представником третьої особи - ОСОБА_9 подано до суду клопотання вх. № 06-52/3746/17 від 19.04.2017 р. про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду Липовецьким районним судом Вінницької області справи № 136/475/17 за позовом ОСОБА_9 до СФГ "Конкурент", Липовецької РДА, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання договору оренди землі недійсним та набрання рішенням суду у цій справі законної сили.

За клопотанням позивача здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.

Надавши правову оцінку викладеному позивачем в додаткових поясненнях вх. № 06-52/3573/17 від 19.04.2017 р. клопотанню, з огляду на сукупність встановлених обставин справи та обсяг наявних в ній доказів, беручи до уваги відсутність обставин, які перешкоджають розглядові справи (прийняттю рішення у даній справі за наявними у ній документами), суд дійшов висновку про його відхилення.

До того ж виходячи із приписів ст. 81 ГПК України застосування відповідного процесуального інституту належить до виключної прерогативи суду, яке не ставиться у залежність від подання заяви учасників судового процесу,

Поряд з цим, розглянувши вказане клопотання третьої особи - ОСОБА_9 вх. № 06-52/3746/17 від 19.04.2017 р. про зупинення провадження у даній справі, суд дійшов висновку про його відхилення, оскільки наявний у справі обсяг доказів дає можливість надати повну та всебічну оцінку спірних правовідносин та прийняти рішення у даній справі.

Окрім того, суд вправі самостійно надавати оцінку обставинам справи № 902/1083/16, зокрема договору оренди землі від 01.10.2007р,, а тому розгляд Липовецьким районним судом Вінницької області справи за позовом ОСОБА_9 до СФГ "Конкурент", Липовецької РДА, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання договору оренди землі недійсним та набрання рішенням суду у цій справі законної сили не може бути перешкодою для встановлення господарським судом Вінницької області, у відповідності зі статтею 43 ГПК України, істотних обставин у справі № 902/1083/16.

Відхилення клопотання третьої особи - ОСОБА_9 про зупинення провадження у справі не позбавлятиме останню права, за визначених процесуальним законом обставин, реалізації процесуальної можливості подання відповідної заяви в порядку розділу ХІІІ ГПК України.

В засіданні суду 19.04.2017 р. в межах дня оголошувалася перерва по закінченні якої представником позивача до суду подано заяву від 19.04.2017 р. (вх.№ 06-52/3774/17 від 19.04.2017 р.) відповідно до якої просить суд припинити провадження у справі в частинні вимог про визнання незаконним та скасування: наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1 в зв'язку з відмовою від позову в цій частині.

Вказана заява приймається судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України та розцінюється судом як відмова від позову в цій частині вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

Як вбачається із позовної заяви, додаткових письмових пояснень від 25.01.2017 р. (вх. № 06-52/695/17 від 26.01.2017 р.), від 14.02.2017 р. (вх. 06-52/1298/17 від 14.02.2017 р.), вх. № 06-52/1809/17 від 28.02.2017 р., вх. № 06-52/1908/17 від 01.03.2017 р., вх. № 06-52/3573/17 від 19.04.2017 р., позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилається на наявність у нього права оренди згідно з договором від 01.10.2007 р., укладеним між СФГ "Конкурент" та Липовецькою райдержадміністрацією відповідно до якого СФГ "Конкурент" орендує земельну ділянку площею 15,6008 га (кадастровий номер НОМЕР_5), яка знаходиться на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області, що підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. у вказаній справі.

Як зазначає позивач, 05.09.2016 року з наданої відділом Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області на його запит інформації йому стало відомо, що земельну ділянку площею 15,6008 га відповідачем було поділено по 2 га та передано громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства про що в подальшому було видано накази головного управління Держгеокадастру від 12.05.2016 р. "Про затвердженння документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність".

Зазначене, на думку позивача, порушує його право як користувача (орендаря) вказаної земельної ділянки, оскільки право користування (оренди) зазначеною ділянкою у нього не припинялося та було пролонговане автоматично, що підтверджується вищевказаним рішенням суду у справі № 902/1105/15, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України.

Також, позивач вказує, що отримання зазначених земельних ділянок здійснювалося громадянами не для ведення особистого селянського господарства, а з метою подальшого набуття даних земельних ділянок третіми особами - ТОВ "Укрземрессурс", тобто з метою обходу мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення.

Крім того, позивач зазначає, що оскаржувані накази є єдиними правовстановлюючими (правопідтверджуючими) документами на право власності на земельні ділянки, а відтак обраний спосіб захисту забезпечить відновлення порушеного права позивача.

Відтак, з огляду на вказані обставини, позивач просить визнати вищевказані накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. незаконним та їх скасувати.

Відповідач у поданому до суду відзиві на позовну заяву вих. № 0-2-0 6-1674/2-17 від 25.01.2017 р. (вх. № 06-52/690/17 від 26.01.2017 р.), додаткових поясненнях вх. № 06-52/1808/17 від 28.02.2017 р., щодо позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, оскільки:

- на момент прийняття даних наказів чинним орендарем земельної ділянки площею 15,6008 га був ОСОБА_12 згідно договору оренди землі № 141 від 29.11.2013 р.;

- поділ земельної ділянки відповідно до ст. 56 ЗУ "Про землеустрій" здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельних ділянок. В даному випадку відбулося формування нових земельних ділянок на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок;

- разом з поданими громадянами клопотаннями містилось погодження належного землекористувача.

Представник третіх осіб - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у поданих до суду запереченнях на позовну заяву від 18.01.2017 р. (вх. № 06-52/615/17 від 24.01.2017 р.) заявлені позовні вимоги СФГ "Конкурент" не визнає, виходячи з наступного:

- розгляд позовних вимог не може здійснюватися в межах господарського судочинства, оскільки громадяни підлягають залученню до участі у справі в якості відповідачів;

- позивачем не зареєстровано право оренди земельної ділянки на новий строк після закінчення строку дії його договору оренди від 01.10.2007 р., а тому він на момент прийняття оскаржуваних наказів не являвся землекористувачем земельної ділянки;

- під час прийняття оскаржуваних наказів була надана згода землекористувача - ОСОБА_14;

- з 06.12.2013 р. по 27.07.2016 р. право оренди на земельну ділянку належало виключно ОСОБА_14 на підставі договору оренди № 141 від 29.11.2013 р., який згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.12.2013 р. являвся єдиним законним користувачем;

- право оренди ОСОБА_14 припинилося лише тоді, коли рішення Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. набрало законної сили, тобто 27.07.2016 р., оскільки договір оренди може визнаватися недійсним і припинятися в силу ч. 3 ст. 207 ГК України лише на майбутнє, а не з моменту його вчинення;

- на момент видачі оскаржуваних наказів позивач не був землекористувачем спірної ділянки, а лише являвся особою яка мала право на його поновлення і з 12.12.2012 р. по даний час це право не оформило;

- зміна власника земельної ділянки не впливає на орендні відносини, тому позивач не вправі вимагати припинення права власності громадян на спірні земельні ділянки з метою захисту свого права оренди;

- власники спірних ділянок не відмовляються укласти договір оренди з позивачем, навпаки самі йому пропонували укласти договір оренди.

Представник третьої особи - ТОВ "Укрземрессурс" у наданих суду заперечення на позовну заяву вх. № 06-52/1214/17 від 10.02.2017 р. у задоволенні позову СФГ "Конкурент" просить суд відмовити, з огляду на наступне:

- позивач ніколи не являвся користувачем спірних земельних ділянок;

- на час прийняття оскаржуваних наказів користувачем земельних ділянок являвся ОСОБА_14 від якого згода громадянами була отримана;

- право користування ОСОБА_14 припинено лише з 01.07.2016 р. на підставі довідкової угоди № 336 від 01.07.2016 р до договору оренди землі від 29.11.2013 р. № 141;

- накази про надання земельних ділянок у власність є ненормативними актами індивідуальної дії, які застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію, а тому не можуть бути скасовані чи змінені після їх виконання;

- оскаржувані накази не стосуються позивача, а тому не порушують його права;

- земельні ділянки в тих межах і з тим цільовим призначенням, які орендував позивач згідно поновленого договору від 01.10.2007 р. були знищені у зв'язку із формуванням на їх місці нових земельних ділянок з іншими межами, площею і цільовим призначенням, які є іншим об'єктами відмінним від об'єкту оренди;

- укладений між позивачем та Липовецькою РДА договорі оренди припинився тоді, коли відбулось знищення об'єкту оренди;

- земельна ділянка площею 15,6008 га ніколи не була об'єктом оренди за договором від 01.10.2007 р.;

- частина земельних ділянок отриманих на підставі наказів, були відчужені на користь інших осіб, а відтак скасування наказів не призведе до відновлення порушеного права позивача.

Представник третьої особи - ОСОБА_9 у поданих до суд запереченнях на позовну заяву вх. № 06-52/1822/17 від 28.02.2017 р.зазначає про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне:

- позивач ніколи не був користувачем земельної ділянки площею 15,6008 га;

- користувачем на час прийняття оскаржуваних наказів являвся ОСОБА_14, право якого було припинено лише з 01.07.2016 р. на підставі довідкової угоди № 336 від 01.07.2016 р. до договору оренди землі від 29.11.2013 р. № 141;

- позивач після закінчення договору оренди не уклав додаткову угоду про поновлення і не зареєстрував його, а тому право користування землею у нього на новий строк не виникло;

- згода користувача на передачу земельних ділянок третім особам була одержана. Користувачем земельної ділянки на момент прийняття наказів являвся ОСОБА_14;

- земельні ділянки в тих межах і з тим же цільовим призначенням, які орендував позивач, були знищенні у зв'язку із формуванням на їх місці нових земельних ділянок;

- задоволення позову не призведе до відновлення прав позивача, що випливають із договору оренди від 01.10.2007 р., оскільки земельної ділянки більше не існує, а отже скасування оскаржуваних наказів не призведе до отримання неіснуючої земельної ділянки та відновлення будь яких прав позивача за договором оренди від 01.10.2007 р.;

- позивач не має права на земельні ділянки, які були сформовані у 2013 р. в результаті інвентаризації.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів, огляду судом матеріалів справи 902/1105/15 слідує, що 01.10.2007 р. між Липовецькою районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством "Конкурент" (Орендар) укладено договір оренди землі (Договір) відповідно до якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Білянської сільської ради (а.с. 19-22, т. 1).

Згідно із п. 2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 91,0315 га, у тому числі: ріллі 91,0315 га.

Договір укладено на 5 (п'ять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, у цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 Договору).

Даний договір зареєстровано у Липовецькому відділенні Вінницької філії ДП "Центр Державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12.12.2007 р. за № 040780200033.

12.11.2012 р. селянським (фермерським) господарством "Конкурент" (орендарем) надіслано орендодавцеві - Липовецькій районній державній адміністрації лист-повідомлення, в якому останнє просило поновити договір оренди землі від 01.10.2007 р., що зареєстрований у Липовецькому відділенні Вінницької філії ДП "Центр ДЗК" за №040780200033 від 12.12.2007 р., шляхом переукладення терміном на 5 років з орендною платою 3% нормативно-грошової оцінки вартості земельної ділянки.

Не отримавши відмови чи заперечення на поновлення договору оренди землі, селянське фермерське господарство "Конкурент" продовжувало користуватися орендованими земельними ділянками.

З 01.01.2013 р. Липовецька районна державна адміністрація втратила повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, а дані повноваження перейшли до Головного управління Держземагентства у Вінницькій області згідно із змінами, внесеними Законом України від 06.09.2012 р.

Як слідує з наявного в справі листа вих. № 29-28-99.0-2227/2-16 від 27.07.2016 р. відділу Дергеокадастру у Липовецькому районні Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2012 р. № 513 "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель" та на підставі розробленої ДП "Поділлягеодезкартографія" технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають в державній власності (за межами населеного пункту) на території Білянської сільської ради, щодо земельної ділянки, яка орендувалась СФГ "Конкурент" згідно договору від 01.10.2007 р., відділом Держземагентства у Липовецькому районі 31.10.2013 р. було внесено до Державного земельного кадастру три земельні ділянки з присвоєнням їм кадастрових номерів відповідно: площею 17,2336 га - кадастровий номер НОМЕР_6; площею 15,6008 га - кадастровий номер НОМЕР_7 та площею 57,0907 га - кадастровий номер НОМЕР_8 (а.с. 36, т 1).

29.11.2013 р. Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області видано накази №ВН/0522280200:06:000/00001581, №ВН/0522280200:06:000/00001583 про надання земельних ділянок площами 17,2336 га та 15,6008 га в оренду ОСОБА_14 для ведення фермерського господарства.

31.12.2013 р. Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області видано наказ №ВН/0522280200:03:000/00001944 про надання земельної ділянки площею 57,0907 га в оренду ОСОБА_14 для ведення фермерського господарства.

На підставі зазначених наказів між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та ОСОБА_14 строком на 25 років було укладено договори оренди землі № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р., а право оренди за цими договорами зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.12.2013 року, 06.12.2013 року та 18.01.2014 року, на основі яких створено юридичну особу - Фермерське Господарство "Зінденс".

08.12.2015 р. треті особи - громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянки державної власності сільськогосподарського призначення площею 2 га для ведення особистого селянського господарства (землі резервного фонду), розташованої на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області за межами населеного пункту с. Біла, в межах земельної ділянки площею 15,6008 га, кадастровий номер НОМЕР_9 , що знаходиться в оренді у ОСОБА_14 на підставі договору оренди землі № 141 від 29.11.2013 р. (а.с. 187, 196, 203, 210, 216, 223, 230, т. 1).

18.12.2015 р. Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано накази "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідно до яких вищевказаним громадянам надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка перебуває в оренді згідно договору оренди землі, укладеного 29.11.2013 р. за № 141 між ОСОБА_14 та Головним Управління Держгеокадастру у Вінницькій області (а.с. 186, 195, 202, 209, 215, 222, 229, т. 1).

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 задоволено повністю позов СФГ "Конкурент" до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області та Фермерського господарства "Зінденс", зокрема, серед іншого, визнано недійсними договори оренди землі укладені між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р., скасовано їх державну реєстрацію та визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 01.10.2007 р. , укладений між Липовецькою РДА у Вінницькій області та СФГ "Конкурент", зареєстрований 12.12.2007 р. в ДЗК за № 040780200033 (а.с. 22-26, т. 1).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. рішення Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 скасовано та прийнято нове, яким в позові СФГ "Конкурент" відмовлено повністю (а.с. 2-11, т. 2).

У квітні 2016 р. треті особи - громадяни ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства на території Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області (а.с. 116, 120, 124, 128, 132, 136, 140, т. 1).

12.05.2016 р. на підставі вищевказаних клопотань Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області видано накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність вище переліченим особам із земель, які знаходяться у користуванні на умовах оренди гр. ОСОБА_14 площею 2,000 га із кадастровим номером НОМЕР_10 на території Білянської сільської ради Липовецького району - для ведення особистого селянського господарства за умови припинення договору оренди землі № 141, укладеного 29.11.2013 р. з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області (а.с. 115, 119, 123, 127, 131,135, 139, т. 1).

Вказані накази третіми особами - громадянами ОСОБА_1, ОСОБА_2 ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 в подальшому було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 38-48, т. 1).

Постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. скасовано постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 р. у справі № 902/1105/15 та залишено в силі рішення Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р., яким визнано недійсними договори оренди землі укладені між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р., скасовано їх державну реєстрацію та визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 01.10.2007 р. , укладений між Липовецькою РДА у Вінницькій області та СФГ "Конкурент", зареєстрований 12.12.2007 р. в ДЗК за № 040780200033 (а.с. 27-32, т. 1).

Як зазначає позивач, з отриманої на запит його представника інформації від відділу Держгеокадастру у Липовецькому районі Вінницької області Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області вих. № 29-28-99.1-2578/2- 16 від 05.09.2016 р., йому стало відомо, що земельну ділянку площею 15,6008 га з кадастровим номером НОМЕР_9 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам згідно наказів Головного управління Дергеокадастру у Вінницькій області та було проведено поділ земельної ділянки по 2 га для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 (а.с.37, т. 1).

Посилаючись на те, що видані Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області накази від 12.05.2016 р. є незаконними та таким, що порушують інтереси позивача, як орендаря зазначених ділянок, право користування (оренди) зазначеною ділянкою у нього не припинялося та було пролонговане автоматично, останній звернувся з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принципи верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України до земельних відносин належать відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Законом України "Про оренду землі" визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

В силу положень ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 4 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про оренду землі").

Згідно із ст. 13 Закону України "Про оренду землі" під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Об'єктом оренди є земельна ділянка.

Відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Судом встановлено, що 01.10.2007 р. між Липовецькою районною державною адміністрацією та Селянським (фермерським) господарством "Конкурент" укладено договір оренди землі відповідно до якого орендодавцем надано, а орендар прийнято в платне користування земельну ділянку площею 91,0315 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Білянської сільської ради строком на 5 років.

Як слідує з матеріалів справи, вказаний договір за конклюдентним діями сторін, зокрема зі сторони позивача - шляхом продовження користування землею після закінчення строку договору оренди, а відповідача - мовчазною згодою, яка виражається у відсутності заперечень та вимог до позивача повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди за наявності зі сторони орендаря повідомлення про намір продовжити використання земельної ділянки, було автоматично пролонговано згідно ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", що підтверджується рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. у даній справі.

При цьому, вказаними рішенням Господарського суду Вінницької області, встановлено, що позивач продовжував користуватися наданими йому в оренду земельними ділянками до жовтня 2014 року та належним чином сплачував орендну плату. Тривале користування позивача земельною ділянкою також підтверджується зокрема: довідкою Відділу Держземагентства у Липовецькому районі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 31.01.2013 р. № 90; довідкою Відділу Держземагентства у Липовецькому районі Головного управління Держземагентства у Вінницькій області від 31.01.2013 р. № 54; довідкою № 8 від 01.01.2014 р., виданою СФГ "Конкурент" виконавчим комітетом Білянської сільської ради Липовецького району Вінницької області; матеріалами перевірки Держінспекції сільського господарства у Вінницькій області.

Зазначені рішення Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 та постанова Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. у даній справі, в силу ст. 35 ГПК України є преюдиціальними для розгляду цієї справи, у тому числі й в частині підтвердження факту автоматичної пролонгації договору оренди від 01.10.2007 р. та підтвердження факту користування земельною ділянкою , яка є предметом даного договору.

Крім того, вказаним рішення Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 також визнано недійсними договори оренди землі укладені між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р., скасовано їх державну реєстрацію.

Таким чином позивач є належним користувачем земельної ділянки згідно договору від 01.10.2007 р., що є предметом розгляду даної справи, право на яку автоматично пролонговано згідно ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

В той же час, 12.05.2016 р. відповідачем прийнято накази про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність гр. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які знаходяться у користуванні на умовах оренди гр. ОСОБА_14 площею 2,000 га із кадастровим номером НОМЕР_10 на території Білянської сільської ради Липовецького району - для ведення особистого селянського господарства за умови припинення договору оренди землі № 141 , укладеного 29.11.2013 р. з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області .

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки

Підстави та порядок припинення прав на землю визначені в главі 22 ЗК України. Ці норми передбачають підстави припинення прав (права власності та права користування) на земельні ділянки як у добровільному, так і примусовому порядку, з об'єктивних і суб'єктивних причин, а також за наявності та відсутності вини власників і землекористувачів.

Перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою визначений у статті 141 ЗК України і є вичерпним відповідно до якої підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140- 149 ЗК України.

Відповідно до частини п'ятої статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 р. у справі № 6-267цс15 ).

Однак, Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області накази від 12.05.2016 р. "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" прийнято з порушенням норм законодавства, зокрема ст.ст. 116, 141 ЗК України, якими чітко визначено порядок набуття та припинення права користування земельною ділянкою.

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку про те, що оспорюваними наказами відповідача від 12.05.2016 р. на підставі яких треті особи набули право власності на земельні ділянки, неправомірно припинено право користування земельною ділянкою позивача .

Зокрема, відповідачем передано земельну ділянку у власність третіх осіб, за наявності права користування на вказану земельну ділянку у позивача , що виникло у останнього згідно договору оренди від 01.10.2007 р., автоматично пролонгованого відповідно до ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", що безпосередньо підтверджено рішенням Господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 27.07.2016 р. у даній справі.

Тобто, відповідачем передано земельну ділянку у власність за наявності діючого (неприпиненого) права користування на вказану ділянку позивача.

При цьому, стосовно зазначеного в наказах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області права користування земельними ділянками гр.ОСОБА_14 згідно договору оренди № 141, укладеного 29.11.2013 р. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно із ч. 2 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент укладення договорів між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 141 від 29.11.2013 р.) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме, зокрема, право оренди земельної ділянки .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на момент укладення договорів між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 141 від 29.11.2013 р.) державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації (постанова Верховного Суду України від 29.09.2015 р. у справі № 21-760а15 ).

Таким чином наявність факту реєстрації договору оренди земельної ділянки від 01.10.2007 р., унеможливлювала здійснення державної реєстрації договорів оренди землі, укладених між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р.

Разом з тим слід зазначити, що навіть за умови дійсності вищевказаних договорів оренди землі, укладених між Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області та фізичною особою ОСОБА_14 № 139 від 29.11.2013 р., № 141 від 29.11.2013 р. та № 246 від 31.12.2013 р., право власності третіх осіб на оспорюванні земельні ділянки, зареєстровано при наявності зареєстрованого права ОСОБА_14

Зокрема, як слідує зі змісту наявних в матеріалах справи Інформаційних довідок з Держвавного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, право власності третіх осіб на земельні ділянки передані їм згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області зареєстроване за ними 23.05.2016 р., в той час як право користування вказаним ділянками ОСОБА_14 припинено 01.07.2016 р. на підстав укладеної додаткової угоди з відповідачем № 336.

Окрім того, на думку суду прийняття відповідачем умовних наказів , які передбачали можливість оформлення права власності третіми особами лише за умови припинення договору оренди землі № 141, укладеного 29.11.2013 р. з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області не може підтверджувати їх правомірність з урахуванням наведеного вище, оскільки не узгоджується із приписами ч. 5 ст. 116 ЗК України, адже прийняття будь-яких розпорядчих дій щодо земельної ділянки, яка перебуває у користуванні допускається виключно після прийняття рішення про припинення такого права користування.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, позивача, як користувача земельної ділянки (орендаря) відповідачем неправомірно позбавлено належного йому права користування землею відповідно до договору оренди від 01.10.2007 р., автоматично пролонгованого згідно із приписами ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі".

У відповідності до ст. 27 ЗУ "Про оренду землі" захист прав орендаря на орендовану земельну ділянку забезпечується нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку можливе лише у судовому порядку.

Згідно із ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як зазначено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ", вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу.

Відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною першою ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України , які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

За приписами пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду України від 16.01.2015 р. у справі № 6-2510цс15 ).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 р. № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 р. в справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 р. в справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах "Раймондо проти Італії" від 22.02.1994 р., "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001 р., "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001 р., "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001 р., "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008 р.).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 08.07.1986 р. в справі "Літгоу та інші проти Сполученого Королівства") одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 р. у справі "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії" встановлено, що особа (орендар) мала принаймні законне сподівання на реалізацію передбаченого договором права на продовження договору оренди і в цілях ст.1 Першого протоколу таке сподівання можна вважати додатковою частиною майнових прав, наданих їй муніципалітетом за орендним договором, та зазначено, що наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" в якій він постановив, що ст.1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку . При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань , так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

У п. 52 рішення у справі "Барановський проти Польщі" від 28.03.2000 р. Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке: "Суд наголошує, що особливо важливим аспектом є дотримання загального принципу правової певності всі закони мають бути сформульовані з достатньою чіткістю, яка дозволяє громадянину - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити, достатньою за даними обставинами мірою, наслідки, до яких може призвести дана дія (див. рішення у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" ( Steel and Others v. the United Kingdom ) від 23.09.1998 р.).

Відповідно до принципів, закріплених ч. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна особа має право на справедливий судовий розгляд та на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За вказаних обставин прийняття Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницької області наказів від 12.05.2016 р. про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність третіх осіб порушує права та законні інтереси позивача, як користувача (орендаря) земельних ділянок.

При цьому порушення належного позивачу права користування полягає у позбавленні належному йому права користування земельною ділянкою (примусовому припиненню права на землю) відповідно договору оренди від 01.10.2007 р., автоматично пролонгованого згідно із приписами ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі", в той час як порушення інтересу позивача відображається у позбавленні його можливості використання земельної ділянки та отримання від вказаного використання очікуваного інтересу.

З огляду на вказане вище, визнання наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницької області від 12.05.2016 р. про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність третіх осіб, як спосіб захисту, обраний позивачем, відповідає характеру порушення прав позивача та є ефективним, таким, що відновлює законність і справедливість порушеного права останнього, при цьому втручання в право власності третіх осіб, в зв'язку з наявними сумнівами щодо законності набуття ним такого права, що не може вважатися порушенням статті 1 Першого протоколу.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.12.2015 р. по справі № 6-2510цс15 .

Таким чином заявлені позивачем вимоги є правомірними, обґрунтованими та такими, що відновлюють порушене право та законні інтереси позивача, а відтак підлягають задоволенню судом частково, з урахуванням заяви СФГ "Конкурент" від 19.04.2017 р. (вх. № 06-52/3774/17 від 19.04.2017 р.).

В той же час, розглянувши заяву позивача від 19.04.2017 р. (вх. № 06-52/3774/17 від 19.04.2017 р.), відповідно до якої останній просить суд припинити провадження у справі в частинні вимог про визнання незаконним та скасування: наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову.

Частина 6 названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно п.4 ч.1 ст.80 ГПК України - господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині вимог про визнання незаконним та скасування: наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1 приймається судом, оскільки відмова позивача від позову в цій частині не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, відповідає обставинам і матеріалам справи, позаяк позивачем із вказаними третіми особами укладено договори оренди.

При цьому суд враховує, що заяву про відмову від позову підписано уповноваженим представником позивача (Мартинюк А.В.) зміст довіреності якої свідчить про наявність у представника, з поміж іншого, права на відмову від позову.

В зв'язку з цим провадження у справі в цій частині вимог позивача підлягає припиненню на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Заперечення відповідача та третіх осіб щодо позову судом оцінюються критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову СФГ "Конкурент".

Щодо посилань третіх осіб на постанови Верховного Суду України від 05.03.2012 р. у справі № 21-423а11, від 24.02.2015 р. у справі № 21-34а15, постанову Вищого господарського суду від 24.05.2016 р. у справі № 912/627/15 та рішення Конституційного Суду України від 27.12.2001 № 20-рп/2001, від 23.06.1997 р. № 2-зп, від 16.04.2009 № 7-рп/2009 суд зазначає наступне.

Так відповідно до вказаних правових позицій судів, за твердження третіх осіб, накази Головного управління Держгеокадастру є правовими актами індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов'язки тільки тих суб'єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб'єктів), яким його адресовано. Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого (крім власників вказаних земельних ділянок), в тому числі і позивача, прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваними наказами не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим позовом, а тому, посилання позивача на порушення його прав є безпідставними, оскільки зазначені накази не стосуються його безпосередньо.

В той же час, суд зазначає, що Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах 16.12.2015 р. розглянувши справу №6-2510цс15, предметом якої був спір про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та витребування цієї земельної ділянки з чужого незаконного володіння зробив правовий висновок, відповідно до якого рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта, вичерпує свою дію після його реалізації, а вимоги про визнання такого рішення незаконним повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло речове право . У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним розглядається як спосіб захисту порушеного цивільного права за п. 10 частини другої статті 16 ЦК України та повинна пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Судом встановлено, що предметом розгляду даної справи є накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, якими передано земельну ділянку у власність третіх осіб, тобто, внаслідок реалізації спірних наказів у третіх осіб виникло речове право - право власності на спірну земельну ділянку.

Окрім того, суд зауважує, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується право на суд, захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом. Ця норма закону є виконанням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в пункті 1 статті 6 якої закріплено право кожного на справедливий, публічний судовий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безпосереднім судом.

Європейський суд з прав людини трактує доступ до правосуддя як одне з фундаментальних прав людини і громадянина, яке випливає зі змісту права на справедливий, незалежний безсторонній суд, утворений на підставі закону.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 §1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Таким чином, застосувавши позицію Верховного Суду України щодо неможливості розгляду заявленої в даному спорі вимоги через невірно обраний спосіб захисту, позивача в даному випадку буде обмежено в судовому захисті свого порушеного права, яке виникло у зв'язку із незаконною передачею відповідачем належної на праві користування (оренди) земельної ділянки, що є неприпустимим з урахуванням викладеного вище.

З врахуванням наведеного, виходячи з правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові № 6-2510цс15 від 16.12.2015 р., а також приймаючи до уваги необхідність неухильного дотримання принципу доступу до правосуддя та принципу верховенства права суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту відповідає п.10 ч.2 ст.16 ЦК України та підлягає захисту в господарському судочинстві.

Так, судом не беруться до уваги посилання третьої особи ОСОБА_9 посилання постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 02.02.2017 р. по справі № 802/2159/16-а та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.04.2017 р. у цій же справі, якими, за твердженням третьої особи, встановлено, що СФГ "Конкурент" не має право на земельні ділянки, які були сформовані у 2013 р., оскільки у вказаних рішеннях судів мають місце інші фактичні обставини справи, інші спірні правовідносини, а тому підстав для застосування приписів ч.3 ст.35 ГПК України в цьому випадку у суду не вбачається.

Твердження третіх осіб відносно того, що позивачем не зареєстровано право оренди земельної ділянки на новий строк після закінчення строку дії його договору оренди від 01.10.2007 р., а тому він на момент прийняття оскаржуваних наказів не являвся землекористувачем земельної ділянки та те, що рішення про поновлення договору оренди набрало законної сили лише 27.07.2016 р., тобто коли власником спірних ділянок були громадяни судом також залишається поза увагою, оскільки, як слідує з матеріалів справи право оренди земельної ділянки, яке виникло в позивача на підставі договору оренди від 01.10.2007 р. було належним чином зареєстровано, при цьому в подальшому лише відбулась автоматична пролонгація згідно із ч. 6 ст. 33 ЗУ "Про оренду землі" зазначеного права позивача, тобто фактично продовження належним чином зареєстрованого правомірного користування позивача вказаною земельною ділянкою.

Тобто спірна земельна ділянка перебувала у користуванні позивача у якого існувало право оренди, яке виникло на підставі договору оренди від 01.10.2007 р., а в подальшому вказане право з урахуванням наявності спору з цього приводу було підтверджено та визнано рішенням суду.

При цьому докази вилучення із користування позивача спірною земельною ділянкою згідно акту передачі майна в матеріалах справи відсутні.

Посилання третіх осіб на те, що земельні ділянки в тих межах і з тим цільовим призначенням, які орендував позивач згідно поновленого договору від 01.10.2007 р. були знищені у зв'язку з формуванням на їх місці нових земельних ділянок з іншими межами, площею і цільовим призначенням, які є іншим об'єктами відмінним від об'єкту оренди судом оцінюється критично, оскільки поділ зазначених ділянок здійснено після прийняття рішення господарського суду Вінницької області від 01.02.2016 р. у справі № 902/1105/15 яким, серед іншого, визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 01.10.2007 р. , укладений між Липовецькою РДА у Вінницькій області та СФГ "Конкурент", зареєстрований 12.12.2007 р. в ДЗК за № 04078020003, що має істотне значення при розгляді спору саме про продовження договору оренди.

В даному випадку предмет спору стосується визнання незаконними наказів Головного управління Держгеокадастру, а тому зазначені обставини щодо зміни кадастрових номерів земельних ділянок не є суттєвими для надання юридичної оцінки правомірності прийнятих відповідачем наказів.

Крім того, оцінюються критично доводи, відносно того, що земельна ділянка площею 15,6008 га - кадастровий номер НОМЕР_7 не була предметом договору оренди від 01.10.2007 р., оскільки як слідує з матеріалів справи вказана земельна ділянка входить до складу земельної ділянки зазначеної в договорі, при цьому в ході проведеної інвентаризації земель відповідно до постанови КМУ від 23.05.2012 р. № 513 стосовно земельної ділянки, яка є предметом договору оренди від 01.10.2007 р. внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно три кадастрові номери.

В той же час предметом розгляду даної справи є порушення права позивача стосовно користування вказаною земельною ділянкою та судом надається оцінка порушення зазначено права в межах даної ділянки, а тому посилання на знищення ділянки, що є предметом договору оренди від 01.10.2007 р. є безпідставним, оскільки внаслідок інвентаризації дані земельні ділянці присвоєно три кадастрові номери.

Доводи щодо погодження передачі земельної ділянки третім особам користувачем ОСОБА_14 судом не беруться до уваги, оскільки, як встановлено судом вище належним користувачем земельних ділянок (орендарем) на протязі всього часу з моменту укладення договору оренди від 01.10.2007 р. був позивач.

Інші доводи відповідача не спростовують правомірності та обґрунтованості заявленого позову СФГ "Конкурент".

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів про припинення провадження у справі в частині вимог про визнання незаконним та скасування: наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

19.03.2017 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3, 4-5, 4-6, 22, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 42, 43, 44, 49, п.4 ч.1 ст.80, ст.ст.82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати незаконними і скасувати накази Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4844/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_4, від 12.05.2016 р. № 2-4846/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_7, від 12.05.2016 р. № 2-4849/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_5, від 12.05.2016 р. № 2-4854/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_3, від 12.05.2016 р. № 2-4856/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_2.

3. Прийняти відмову позивача від позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1.

4. Припинити провадження в частині позовних вимог про визнання незаконними і скасування наказів Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 12.05.2016 р. № 2-4851/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_6, від 12.05.2016 р. № 2-4853/15-16-сг виданий на ім'я ОСОБА_1 згідно з п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

5. Стягнути з Головного Управління Держгеокадастру Вінницької області, вул.Келецька, буд. 63, м. Вінниця, 21027 (ідентифікаційний код 39767547) на користь Селянського (Фермерського) господарства "Конкурент", с. Спичинці, Погребищенський район, Вінницька область (ідентифікаційний код - 20105646) - 8 000 грн 00 коп. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

6. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24 квітня 2017 р.

Головуючий суддя О.О. Банасько

Судді В.В. Білоус

В.В. Матвійчук

віддрук. прим.:

1 - до справи.