Постанова

від 24.04.2017 по справі 925/51/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа№ 925/51/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: Іоффе В.Л. - представник за довіреністю № 01 від 06.02.2017;

від відповідача: Рябчун О.М. - представник за довіреністю б/н від 01.04.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017

у справі № 925/51/17 (суддя - М.В. Дорошенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар"

про стягнення 163224,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" (надалі - відповідач) про стягнення 163224,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою придбання грибного міцелію Онікс на підставі виписаних відповідачем рахунків від 31.08.2016 №868, від 14.09.2016 №956 і від 06.10.2016 №1054 позивач за платіжними дорученнями від 31.08.2016 №83, від 02.09.2016 №84, від 14.09.2016 №92, від 15.09.2016 №93 і від 06.10.2016 №101 перерахував на рахунок відповідача в установі банку 163224,00 грн. Утім зобов'язання між сторонами з приводу вказаної суми коштів не виникли, договори купівлі-продажу або поставки не укладені, грибний міцелій Онікс відповідачем позивачу не переданий, інші зобов'язання між сторонами відсутні. На письмову вимогу позивача про повернення 163224,00 грн. відповідач відповіді не дав і кошти не повернув, у зв'язку з чим позивач і вимагає стягнення цієї суми коштів із відповідача на підставі ст.ст. 530, 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 (повне рішення підписано - 21.02.2017) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" 02.03.2017 (згідно відтиску штемпеля відділення поштового зв'язку на конверті) звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення Черкаської області від 21.02.2017 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2017 апеляційну скаргу у даній справі було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., Сулім В.В., Гаврилюк О.М., розгляд справи призначено на 24.04.2017.

21.04.2017 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого, останній зазначив про наявність договірних відносин між сторонами, незважаючи на відсутність укладеного в письмовій формі договору. Вказана обставина, на думку відповідача, підтверджується фактом отримання рахунків на оплату товару (із визначенням кількості та вартості товару) та оплатою таких рахунків позивачем. А тому просив залишити апеляційну скаргу у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглядалась різними складами суду.

У зв'язку з перебуванням судді Суліма В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці та перебуванням судді Гаврилюка О.М., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 24.04.2017, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді: Майданевич А.Г., Гончаров С.А., вказана судова колегія ухвалою від 24.04.2017 прийняла апеляційну скаргу до свого провадження, розглянула її по суті та ухвалила постанову у даній справі.

В судовому засіданні 24.04.2017 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позову в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні 24.04.2017 проти апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши надані оригінали, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК Україн, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як вірно було з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач здійснив переказ на розрахунковий рахунок відповідача наступні грошові кошти:

- згідно рахунку № 868 від 31.08.2016:

за платіжним дорученням № 83 від 31.08.2016 на суму 17000,00 грн;

за платіжним дорученням № 84 від 02.09.2016 на суму 37000,00 грн.

- згідно рахунку відповідача №956 від 14.09.2016, позивачем було переказано наступні грошові кошти:

за платіжним дорученням № 92 від 14.09.2016 на суму 39000,00 грн;

за платіжним дорученням № 93 від 15.09.2016 на суму 15000,00 грн.

- згідно виставленого відповідачем рахунку №1054 від 06.10.2016 позивачем було переказано на рахунок відповідача наступні грошові кошти:

за платіжним дорученням від 06.10.2016 №101 на суму 55224,00 грн.

Виставлені відповідачем рахунки від 31.08.2016 №868, від 14.09.2016 №956 і від 06.10.2016 №1054 містять відомості про найменування постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар", його адресу і банківські реквізити, найменування покупця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб", артикул товару, його найменування, кількість, одиницю виміру, ціну без ПДВ та з ПДВ і загальну суму вартості товару без ПДВ і з ПДВ, а також посилання на договір №11752 від 01.11.2014, якого сторони господарському суду не надали.

Натомість, як видно з матеріалів справи та не заперечується сторонами, договору №11752 від 01.11.2014, посилання на який містяться в рахунках на оплату сторонами в письмовій формі укладено не було.

Разом з цим, за вказаними вище п'ятьма платіжними дорученнями позивач на підставі виставлених відповідачем наступних рахунків: від 31.08.2016 №868, від 14.09.2016 №956 і від 06.10.2016 №1054 - перерахував відповідачу суму у розмірі 163224,00 грн як плату за грибний міцелій Онікс (вказана обставина не заперечувалась сторонами ані під час розгляду справи в суді першої, ані під час апеляційного перегляду рішення суду).

Розглядаючи спір у даній справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що надіслання відповідачем позивачу рахунків від 31.08.2016 №868, від 14.09.2016 №956 і від 06.10.2016 №1054, які містять усі істотні умови договору купівлі-продажу, є пропозиціями укласти відповідні договори (офертою), а вчинені позивачем дії щодо сплати за цими рахунками вказаних у них сум грошей є прийняттям цих пропозицій (акцептом), що, в свою чергу, свідчить про укладення сторонами у спрощений спосіб за кожним із вказаних рахунків договорів купівлі-продажу грибного міцелію Онікс.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відносини, які склалися між сторонами у даному спорі, є договірними.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції враховує доводи сторін, що письмового договору між сторонами укладено не було, однак виставлення відповідачем рахунків та оплата таких рахунків позивачем фактично свідчить про наявність договірних відносин між сторонами, а тому доводи про відсутність договірних відносин між сторонами є необґрунтованими та такими, що суперечать дійсним правовідносинам між сторонами (з урахуванням самостійно поданих сторонами доказів в розумінні ст. ст. 33, 34, 43, 99 ГРК України). В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про наявність договірних відносин.

Разом з цим, розглядаючи спір у даній справі, місцевий господарський суд дійшов висновку, що, враховуючи договірний характер спірних правовідносин сторін, до даних правовідносин не підлягає застосуванню ст. 1212 Цивільного кодексу України. А тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" з вказаних у ньому підстав не задовольняється.

Суд апеляційної інстанції лише частково погоджується з таким висновком місцевого господарського суду, що обґрунтовуються наступним.

Так, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).

Так, звертаючись з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача кошти у розмірі 163224,00 грн, що були сплачені на рахунок відповідача на підставі виставлених останнім рахунків. Тоді як підставами позову у даній справі (абз. 4 арк. 2 позовної заяви) позивачем було визначено ст. 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) та ст. 530 ЦК України (прийняття до сплати і фактична сплата рахунків та не отримання зазначених в рахунках тавару, а також невиконання протягом семиденного строку пред'явленої позивачем вимоги).

Відмовляючи в позові у даній справі, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку з посиланням на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі N 6-122цс14, відповідно до якої договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути сплачені за товар кошти. В цій частині висновки суду першої інстанції є правомірними. В цій частині суд апеляційної інстанції погоджується з позицією місцевого господарського суду.

Натомість щодо іншої норми права (ст. 530 ЦК України), суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський судом не було розглянуто фактичні підстави позову та не застосовано вказану норму майнового права, яка підлягала до задоволення.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що з урахуванням встановлених під час розгляду фактичних обставин, у даній справі підлягають до застосування саме норми зобов`язального права, а тому колегія суддів відхиляє доводи обох сторін про необхідність застосування положень статті 1212 ЦК України як необгрунтовані.

Відповідно до ст.ст. 99, 101 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Так, в матеріалах справи (а.с. 30-34) міститься вимога від 08.12.2016, яка була надіслана позивачем на адресу відповідача 09.12.2016 та отримана адресатом 16.12.2016. Відповідно до вказаної вимоги позивач в порядку ст. 530 ЦК України просив відповідача повернути кошти в сумі 163224,00 грн у семиденний строк від дня отримання вказаної вимоги, що були сплачені на підставі виставлених відповідачем рахунків у зв`язку з неотриманням товару.

Як передбачено ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з положеннями ст. 526 ЦК України.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві товар визначений договором купівлі-продажу.

Згідно зі ч. 3 ст. 664 ЦК України товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. (Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Вищого господарського суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 905/3385/15 та у постанові від 30 листопада 2016 року у справі № 902/141/16).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять ані доказів поставки оплаченого товару (про що зазначає відповідач в заяві № 78 від 01.02.2017 (а.с. 52), ані повернення коштів позивачу на виконання вимоги від 08.12.2016.

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягають до застосування наведені норми матеріального права. А відповідач всупереч положенням ст. 530 ЦК України, кошти отримані в результаті оплати виставлених відповідачем рахунків в сумі 163224,00 грн не повернув, визначений сторонами товар не поставив також не було. А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача коштів в сумі 163224,00 грн в порядку ст. 530 ЦК України є такими, що підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню через неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам відповідач як в суді першої, так і суді апеляційної інстанції наполягав саме на наявності договірних відносин.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 509 цього Кодексу зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Зі змісту ст. 13 ЦК України слідує, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі вчинення нею дій з наміром завдати шкоди іншій особі та зловживання правом в інших формах.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків про необґрунтованість позовних вимог.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, з ухваленням нового рішення про задоволення позову повністю та стягнення 163 224,00 грн з відповідача.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України, з покладанням на відповідача судових витрат за розгляд справи як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" на рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 у справі № 925/51/17 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 21.02.2017 у справі № 925/51/17 - скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" (19035, Черкаська обл., Канівський район, село Межиріч, ВУЛИЦЯ КАНІВСЬКА, будинок 4/22, код ЄДРПОУ 39367597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (69114, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА, будинок 41, квартира 68, код ЄДРПОУ 39063623) 163 224 (сто шістдесят три тисячі двісті двадцять чотири) грн та 2 448 (дві тисячі чотириста сорок вісім) грн 36 коп - судового збору за розгляд справи суді першої інстанції.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Пономар" (19035, Черкаська обл., Канівський район, село Межиріч, ВУЛИЦЯ КАНІВСЬКА, будинок 4/22, код ЄДРПОУ 39367597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорожгриб" (69114, Запорізька обл., місто Запоріжжя, ВУЛИЦЯ ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА, будинок 41, квартира 68, код ЄДРПОУ 39063623) 2 693 (дві тисячі шістсот дев'яносто три) грн 20 коп - судового збору за розгляд справи суді апеляційної інстанції.

4. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

5. Матеріали справи № 925/51/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

С.А. Гончаров