Постанова

від 25.04.2017 по справі 910/24275/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2017 р. Справа№ 910/24275/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Тищенко А.І.

Від позивача: Атаманова Ю.Є. - представник;

Від відповідача: Кісілевич О.М. - представник;

Від третьої особи: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017

у справі № 910/24275/16 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз"

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання недійсними додаткових договорів № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені правочини суперечать частині 5 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже цими правочинами сторони внесли зміни у зобов'язання (поруку), яке припинилось внаслідок збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя, без його відома, шляхом збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій та, відповідно, збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.01.2017 залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" задоволено повністю.

Визнано недійсним договір № 4 від 14.11.2013 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 5 від 13.03.2013 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 6 від 28.04.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 7 від 29.07.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 8 від 12.09.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 9 від 06.10.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Визнано недійсним договір № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 укладений між Публічним акціонерним товариством ПАТ "ВТБ БАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР".

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" 9 646,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" у справі №910/24275/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду на 25.04.2017.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 № 09-53/1655/17, у зв'язку із перебування судді Михальської Ю.Б., яка не є головуючою суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/24275/16.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" у справі №910/24275/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Майданевича А.Г. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" прийнято до провадження.

24.04.2017 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

В судовому засіданні 25.04.2016 представник відповідача надав пояснення по суті спору та просив задовольнити апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача надала пояснення по суті спору та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 25.04.2017, повноважні представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.05.2007 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" було укладено кредитний договір № 23ВД (далі по тексту -кредитний договір).

Згідно із пунктом 1.1 кредитного договору банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором з урахуванням змін, внесених до нього договором № 11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011.

Серед реквізитів Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" є ідентифікаційний код юридичної особи - 14359319.

З Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1002037960 від 23.01.2017 за пошуком ідентифікаційного коду 14359319 в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про те, що вказаний ідентифікаційний код належить Публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк". Таким чином, правонаступником сторони договору - Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк".

Відповідно до пункту 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором № 11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

24.07.2007 з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" було укладений договір поруки № 23ВД-п-07.

Відповідно до пункту 1.1. поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно із пунктом 2.1 договору поруки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

Сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки. Так, між банком та ТОВ "ЛІН БЕККЕР" були укладені договори про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007, а саме: № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014.

Даними договорами були внесені зокрема такі зміни:

- договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013, зокрема змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 18 місяців;

- договором про внесення змін № 5 від 13.03.2014, змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24 місяців;

- договором про внесення змін № 8 від 12.09.2014, яким було змінено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій до 30 місяців.

Листом від 22.02.2013 №1376/1-2 банк звернувся до ТОВ "Бриклейерз" (позичальника) з вимогою про дострокове повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій відповідач вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину та має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Частиною 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Даний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 № 6-701цс15.

Відповідно до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом 5.1. договору поруки було встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором від 31.05.2007.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ст. 251 ЦК України).

Згідно із статтею 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Зі змісту пункта 5.1. договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 Цивільного кодексу України.

Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-53цс14 від 17.092014, №6-6цс14 від17.09.2014, №6-68цс11 від 21.05.2012, а також пленумі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові №5 від 30.03.2012.

Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором №11 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011) визначено, що банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, кредитором на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ "Бриклейерз" (позичальником) 05.03.2013 та беручи до уваги постанову Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, позичальник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме починаючи з 18.04.2013 підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

Беручи до уваги преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України №6-2662цс15 від 20.04.2016, №6-170цс13 від 17.09.2014 та №6-53цс14 від 17.09.2014.

Таким чином, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Дана правова позиція викладена Верховним Судом України в , постановах №6-28цс14 від 10.09.2014 та №6-2662цс15 від 20.04.2016.

В матеріалах справи відсутні докази, що у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 банк звертався з позовом до ТОВ "ЛІН БЕККЕР" у судовому порядку.

Таким чином, оскільки ПАТ "ВТБ БАНК" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "ЛІН БЕККЕР" (позивача), як до поручителя, з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є такими, що припинилися.

Договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013 до договору поруки сторонами було внесено зміни в пункт 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 14.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі, передбаченому Кредитним договором".

Проте, відповідно до пункту 1.1. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором № 11 від 30.11.2011) банк на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 18 000 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

Пунктом 5.1. договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, пункт 1.2. договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

З наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору № 4 строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та Кредитному договору до 14.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Тобто, укладення договору № 4 ніяким чином не спростовує зміни банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Дана правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі № 910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі № 910/22121/13.

Проте в супереч наведеному договори про внесення змін № 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 були укладені після припинення договору поруки.

Згідно із пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи все вищевикладене та беручи до уваги той факт, що додаткові договори про внесення змін № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007 не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007, правовідносини за яким припинились 18.10.2013, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача щодо визнання недійсними вказаних спірних договорів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи, які наведені скаржниками в апеляційних скаргах, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/24275/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/24275/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.Г. Майданевич

А.І. Тищенко