Постанова

від 01.08.2017 по справі 910/24275/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 серпня 2017 року Справа № 910/24275/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі), суддів:Губенко Н.М., Шевчук С.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 28.02.2017 Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі№ 910/24275/16 господарського суду міста Києва за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" доПублічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" провизнання недійсними договорів, за участю представників: від позивачане з'явився від відповідачане з'явився від третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" (далі - ТОВ "ЛІН БЕККЕР") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі - ПАТ "ВТБ Банк") про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки.

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/24275/16 (суддя Карабань Я.А.) позов ТОВ "ЛІН БЕККЕР" задоволено повністю. Визнано недійсними договори № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014 та № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до договору поруки № 23ВД-п-07 від 24.07.2007, укладеного між позивачем та відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В. - головуючого, Майданевича А.Г., Тищенко А.І.) рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/24275/16 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 28.02.2017 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 у справі № 910/24275/16, ПАТ "ВТБ Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені судові акти і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ "ЛІН БЕККЕР" у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення та постанова прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25.07.2017 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Губенко Н.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "ВТБ Банк" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 01.08.2017 о 10 год. 20 хв.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 111 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористались.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 31.05.2007 між Відкритим акціонерним товариством "ВТБ Банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" (Банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Бриклейерз" (далі - ТОВ "Бриклейерз") (Позичальник) було укладено кредитний договір № 23ВД (далі - Кредитний договір).

Згідно з п. 1.1 Кредитного договору Банк зобов'язується надати Позичальнику кредит у сумі 18 000 000,00 дол. США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути Банку кредит не пізніше 29.05.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим Договором (з урахуванням змін, внесених договором № 11 від 30.11.2011 про внесення змін до Кредитного договору).

24.07.2007, з метою забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, між Банком та ТОВ "ЛІН БЕККЕР" (Поручитель) було укладено договір поруки № 23ВД-п-07 (далі - Договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 Договору поруки Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Згідно з п. 2.1 Договору поруки у випадку порушення Позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальником.

Сторонами неодноразово вносились зміни до Договору поруки. Так, зокрема, між позивачем та відповідачем були укладені договори про внесення змін до Договору поруки: № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014.

Зазначеними договорами були внесені, зокрема, такі зміни:

- договором про внесення змін № 4 від 14.11.2013 змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 18-ти місяців;

- договором про внесення змін № 5 від 13.03.2014 змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій до 24-х місяців;

- договором про внесення змін № 8 від 12.09.2014 змінено позовну давність до вимог про сплату штрафних та договірних санкцій до 30-ти місяців.

Обґрунтовуючи позовні вимоги про визнання недійсними спірних договорів про внесення змін до Договору поруки, позивач послався на те, що вказані договори підписані сторонами після припинення правовідносин поруки, суперечать ч. 5 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки відповідно до їх умов сторонами вносились зміни у зобов'язання, яке припинилось, а отже, вони не були направлені на реальне настання правових наслідків.

Частиною першою статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5).

Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній до 19.10.2016) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим, із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст.ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 № 6-53цс14, від 17.09.2014 № 6-6цс14 та від 21.05.2012 № 6-68цс11, які в силу приписів ч. 1 ст. 111 28 ГПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні відповідних норм права.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, пунктом 5.1 Договору поруки було визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками Банку та Поручителя (у випадку наявності у Поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за Кредитним договором.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що зміст п. 5.1 Договору поруки свідчить, що в ньому не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова Договору поруки про його дію до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, пунктом п. 5.3 Кредитного договору (з урахуванням змін, внесених договором № 11 від 30.11.2011 про внесення змін до Кредитного договору) передбачено, що Банк набуває право вимагати від Позичальника достроково повернути виданий Позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а Позичальник зобов'язаний, незважаючи на положення п. 1.1 цього Договору, виконати таку вимогу Банку і повернути отриманий кредит у повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку згідно з умовами цього Договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Листом від 22.02.2013 № 1376/1-2 Банк звернувся до Позичальника з вимогою про дострокове повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій відповідач вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що кредитором (відповідачем) на підставі п. 5.3 Кредитного договору та в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постановах від 10.09.2014 № 6-28цс14 та від 17.09.2014 № 6-53цс14, у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та інших платежів, при цьому договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, шестимісячний строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги поручителю обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Встановивши, що лист-вимога ПАТ "ВТБ Банк" від 22.02.2013 № 1376/1-2 отримана ТОВ "Бриклейерз" (Позичальником) 05.03.2013, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що Позичальник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме починаючи з 18.04.2013 підлягає обрахуванню передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячний строк.

Беручи до уваги преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини 4 статті 559 ЦК України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя (така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.04.2016 № 6-2662цс15, від 17.09.2014 № 6-170цс13 та від 17.09.2014 № 6-53цс14).

Таким чином, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною 2 статті 1050 ЦК України , або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем) (наведене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постановах від 17.09.2014 № 6-53цс14 та від 20.04.2016 № 6-2662цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено відсутність у матеріалах справи доказів, що у період з 18.04.2013 по 17.10.2013 ПАТ "ВТБ Банк" зверталося з позовом до ТОВ "ЛІН БЕККЕР" у судовому порядку.

За таких обставин, з огляду на те, що ПАТ "ВТБ БАНК" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "ЛІН БЕККЕР" як до поручителя з позовом у судовому порядку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є такими, що припинилися.

Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто, кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку зобов'язання поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Виходячи з аналізу змісту норм ст.ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов'язання поруки означає такий стан сторін, при якому в силу передбачених законом обставин суб'єктивне право і кореспондуючий йому обов'язок перестають існувати (така правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду України від 14.07.2010 № 6-19076ск10).

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням.

Проте, як встановили суди попередніх інстанцій, договори №№ 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 про внесення змін до Договору поруки були укладені після припинення Договору поруки.

На підставі викладеного, колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки господарських судів попередніх інстанцій про те, що договори № 4 від 14.11.2013, № 5 від 13.03.2014, № 6 від 28.04.2014, № 7 від 29.07.2014, № 8 від 12.09.2014, № 9 від 06.10.2014, № 10 від 26.11.2014 про внесення змін до Договору поруки не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов Договору поруки, правовідносини за яким припинились 18.10.2013.

За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ЛІН БЕККЕР".

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 111 5 та ч.ч. 1, 2 ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Обсяг обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Відхиляючи скаргу, касаційний суд, у принципі, має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (див. рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії" [ВП], заява № 30544/96).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Твердження скаржника про порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 та рішення господарського суду міста Києва від 28.02.2017 у справі № 910/24275/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді Н.М. Губенко

С.Р. Шевчук