Постанова

від 24.04.2017 по справі 909/77/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2017 р. Справа № 909/77/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Юрченка Я.О.

суддів Зварич О.В.

ОСОБА_1,

за участю секретаря судового засідання Лялька Н.Р.

та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність вих. № 18-175 від 16.02.2017);

від відповідача: ОСОБА_3 - керівник товариства;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД І КО» б/н від 23.03.2017

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 (суддя Матуляк П.Я.)

у справі № 909/77/17

за первісним позовом: Галицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області, с. Маріямпіль Івано-Франківської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД І КО» , м. Івано-Франківськ

про стягнення 6 776, 28 грн

за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД І КО»

до відповідача: Галицької виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області

про стягнення 3 167, 00 грн

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 у справі № 909/77/17 зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД І КО» повернуто без розгляду.

Відповідач не погодився з вказаною ухвалою, звернувся до апеляційного господарського суду.

За результатами розгляду апеляційної скарги ТОВ «ФОРВАРД І КО» на ухвалу суду від 16.03.2017 про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду, Львівським апеляційним господарським судом винесено постанову, якою апеляційну скаргу задоволено, ухвалу суду першої інстанції скасовано.

Апеляційним судом встановлено, що місцевий господарський суд неправомірно повернув без розгляду зустрічну позовну заяву. Також, судом першої інстанції прийнято рішення по суті спору, яке перебуває на апеляційному перегляді. Відтак, з огляду на неможливість передачі справи на розгляд до місцевого господарського суду, з урахуванням рекомендацій, викладених в абз 7 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 7 від 17.05.2011, зустрічна позовна заява підлягає розгляду під час перевірки законності рішення у даній справі по суті.

Отже, у січні 2017 року Галицька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРВАРД І КО» про стягнення 6 776, 28 грн. Позов заявлено на підставі договорів купівлі-продажу товару, укладених позивачем з відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем обов'язку щодо поставки частини товару, за який була здійснена попередня оплата.

3 лютого 2017 року на адресу місцевого господарського суду надійшла зустрічна позовна заява про стягнення 3 167, 00 грн. Заява обґрунтована тим, що позивач в порушення умов договорів купівлі-продажу товару відмовився від розвантаження товару, як наслідок ТОВ «ФОРВАРД І КО» через ПП Агрополіс здійснювало транспортно-експедиційні послуги та завантажувально-розвантажувальні роботи. Вважає, що з огляду на невиконання виправною колонією № 128 свого обов'язку за договором, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 позовні вимоги задоволено.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 3 295, 00 грн основного боргу, 3 481, 28 грн штрафу та 1 600, 00 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

При прийнятті рішення місцевий господарський суд виходив з того, що матеріалами справи підтверджено та відповідачем визнано факт недопоставки оплаченого товару. Отже, з огляду на прострочення виконання зобов'язання, суд також задоволив вимогу щодо присудження до стягнення штрафу, передбаченого п. 8.5 договорів в розмірі 0,3% від недопоставленої партії товару за період з 01.02.2016 - 17.01.2017.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ТОВ «ФОРВАРД І КО» звернулося до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017, мотивуючи свої доводи порушення місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права.

Зокрема зазначає про неправомірність відмови місцевого господарського суду у прийнятті зустрічної позовної заяви, що мало наслідком неповне з'ясування всіх обставин по справі. Зазначає, що судом не враховано та не досліджувалось того, що при доставці товару Галицька виправна колонія в порушення умов договорів купівлі-продажу товару відмовилась від розвантаження товару, як наслідок ТОВ «ФОРВАРД І КО» через ПП Агрополіс здійснювало транспортно-експедиційні послуги та завантажувально-розвантажувальні роботи, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) та становлять 6 462, 00 грн. Вказує, що борг Галицької виправної колонії перед ТОВ «ФОРВАРД І КО» за період з 26.11.2015 по 28.01.2016 становить 3 167, 00 грн (6 462, 00 грн - 3 295, 00 грн).

Вважає, що з огляду на невиконання виправною колонією № 128 свого обов'язку за договором, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання.

В даному судовому засіданні представник позивача підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Зокрема, вказує, що в ціну товару включена доставка автотранспортом до місця призначення покупця. Також наголошує, що жодних домовленостей про розвантаження товару покупцем, угоди не містять. Просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Директор ТОВ "ФОРВАРД І КО" підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду від 16.03.2017 та задоволити зустрічну позовну заяву.

Розглянувши матеріали апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області скасуванню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 03.11.2015 та 10.12.2015 сторонами у справі укладено відповідно договори №0111/15 та №12/15, за умовами яких ТОВ "ФОРВАРД І КО" (продавець) зобов'язався продати, а Галицька виправна колонія управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківської області №128 (покупець) - придбати брикети паливні тип "НЕСТРО" відповідно в кількості 59,74 т та 14,005т (п.1.1 договорів).

Пунктом 2.2 даних договорів сторони погодили, що загальна орієнтовна сума договорів - відповідно 87 813, 00 грн та 20 587, 35 грн, всього - 108 400, 35 грн.

Згідно з п.3.1, 3.3 даних договорів товар відпускається після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця; продавець зобов'язується поставити товар у повному обсязі. Оплата за товар проводиться шляхом 100% попередньої оплати за одну авто-норму на розрахунковий рахунок продавця(п.4.1 договорів).

Відповідно до п.5.1 спірних договорів товар вважається переданим продавцем та прийнятий покупцем в момент підписання товарно-транспортних накладних водієм транспортного засобу та відповідальною особою від покупця.

Претензії можуть бути заявлені щодо якості та кількості - у випадку невідповідності товару або часткової невідповідності, про що складається акт, підписаний представниками сторін (п.6.1 договору).

На виконання прийнятих на себе договірних зобов'язань позивачем платіжними дорученнями № 872 від 04.11.2015 та № 936 від 17.12.2015 перераховано відповідачу відповідно 87 813, 00 грн та 20 587, 00 грн (всього 108 400, 00 грн), призначення платежу - оплата за брикети по договорах №0111/15 від 03.11.2015 та №12/15 від 10.12.2015.

Згідно з накладними № 36 від 26.11.2015, № 39 від 11.12.2015 та № 1 від 28.01.2016, товарно-транспортних накладними №ІВ 023 від 11.12.2015, №ІВА 001 від 28.01.2016 та актами приймання брикетів від 26.11.2015, 11.12.2015 та 28.01.2016 підтверджується факт поставки відповідачем товару за спірними договорами на загальну суму 105 105, 00 грн.

Поставка по накладних № 36 та 39 здійснювалась на виконання договору від 03.11.2015 на загальну суму 69 825, 00 грн.

Поставка по накладній № 1 здійснювалась на виконання договору від 10.12.2015 на суму 35 280, 00 грн. Сума договору від 10.12.2015 становить 20 578, 35 грн. Різницю (14 692, 65 грн позивачем зараховано в рахунок виконання зобов'язання за договором від 03.11.2015).

Отже, за договором № 0111/15 від 03.11.2015 відповідачем поставлено позивачу товар на суму 84 517, 65 грн, в той час, як попередня оплата здійснена в розмірі 87 813,00 грн.

Відтак, відповідачем недопоставлено товар позивачу на суму 3 295, 00 грн за договором № 0111/15 від 03.11.2015, що і слугувало підставою для позову.

Слід зазначити, що відповідач визнає факт недопоставки товару.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 05.12.2016 направлено відповідачу претензію з вимогою погасити існуючу заборгованість, відповіді на яку позивачем не отримано. Факт надсилання претензії підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення. Цим же повідомленням підтверджується, що зазначена претензія повернута позивачу у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

В силу ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст.662 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п.3.1, 3.3 даних договорів товар відпускається після зарахування коштів на розрахунковий рахунок продавця; продавець зобов'язується поставити товар у повному обсязі.

Тобто слід дійти висновку, що строк поставки товару у договорах не обумовлений. Відтак, обов'язок відповідача допоставити товар чи повернути суму попередньої оплати за недопоставлений товар слід обраховувати через сім днів від дня пред'явлення вимоги.

Як вказувалось вище, позивач надсилав вимогу, однак відповідач її не отримав, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Слід зазначити, що претензія надсилалась на адресу відповідача, що значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

З витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень вбачається, що 06.12.2016 позивачем направлена відповідачу претензія, 08.12.2016 така не вручена під час доставки та 11.01.2017 повернена за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання.

З урахуванням приписів ст. 530 ЦК України та того факту, що позивач вчинив всі необхідні дії для повідомлення відповідача про наявність претензій, відповідач вважається повідомленим належним чином. Слід зазначити, що отримання поштової кореспонденції залежало від волевиявлення відповідача.

Позивачем крім основного боргу також заявлено до стягнення 3 481, 28 грн штрафу за період з 01.02.2016 по 17.01.2017.

У п. 8.5 договору сторони передбачили, що у разі затримки поставки товару продавець виплачує штраф у розмірі 0, 3% від не поставленої партії товару за кожен день затримки (якщо інше не обумовлено в додатках до договору).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналізуючи умови договору слід дійти висновку, що сторони по суті в п. 8.5 договору передбачили пеню, а не штраф, оскільки лише пеня обчислюється за порушення грошового зобов'язання у відсотках до суми простроченого платежу.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, враховуючи те, що строк поставки товару договором не встановлено, а претензію відповідач мав отримати 08.12.2016, з 09.12.2016 слід обраховувати початок прострочки виконання зобов'язання і до 09.06.2016 (шість місяців).

Слід зазначити, що місцевим господарським судом вірно зазначено, що неотримання претензії (також враховуючи саму причину - за закінченням терміну зберігання ) не звільняє відповідача від обов'язку виконати прийняті на себе договірні зобов'язання, як це передбачено ст. 526, 538, 662 Цивільного кодексу України та п.3.3 спірних договорів.

Поряд з цим, позивачем заявлено до стягнення пеню (штраф) починаючи з 01.02.2016. Враховуючи межі позовних вимог розрахунок повинен бути за період з 01.02.2016 - 09.06.2016.

Розмір пені з 01.02.2016-09.06.2016 з розрахунку 0, 3 % від не поставленої партії товару за кожен день затримки становить 1 285, 05 грн.

Однак, за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 3295 01.02.2016 - 03.03.2016 32 22.0000 % 0.120 %* 126.76 3295 04.03.2016 - 21.04.2016 49 22.0000 % 0.120 %* 194.10 3295 22.04.2016 - 26.05.2016 35 19.0000 % 0.104 %* 119.74 3295 27.05.2016 - 09.06.2016 14 18.0000 % 0.098 %* 45.37 Таким чином, загальна сума пені за договором, яка підлягає до стягнення складає 485, 97 грн.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для стягнення 3 295, 00 грн основного боргу. Щодо штрафу, який по суті є пенею, то місцевим господарським судом не враховано приписів ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 та ч. 2 ст. 343 ГК України, відтак безпідставно присуджено до стягнення 3 481, 28 грн за період з 01.02.2017 по 17.01.2017.

Розглянувши зустрічний позов, колегія суддів встановила наступне.

Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що позивач в порушення умов договорів купівлі-продажу товару відмовився від розвантаження товару, як наслідок ТОВ «ФОРВАРД І КО» через ПП Агрополіс здійснювало транспортно-експедиційні послуги та завантажувально-розвантажувальні роботи. Вважає, що з огляду на невиконання виправною колонією № 128 свого обов'язку за договором, у нього не виникло право вимоги виконання зустрічного зобов'язання.

На підтвердження власних доводів відповідачем подано копії актів прийому-передачі виконаних робіт № 1 від 26.11.2015, № 2 від 15.12.2015, № 3 від 16.12.2015, № 4 від 17.12.2015, № 5 від 22.12.2015 та № 6 від 29.01.2016, які підписані та скріплені печатками ПП Агрополіс МЧ та ТОВ «ФОРВАРД І КО» .

Відповідач зазначає, що борг виправної колонії перед ним становить 6 462, 00 грн, а саме: по акту №1 - 846, 00 грн за розвантажувальні роботи; по акту № 2 - 720, 00 грн - простій автотранспорту; по акту № 3 1 584, 00 грн за перевезення товару в м. Галич і розвантаження; по акту № 4 - 1 224, 00 грн за перевезення з м. Галич до с. Маріямпіль та зважувально-розвантажувальні роботи; по акту № 5 - 1 224, 00 грн за перевезення з м. Галич до с. Маріямпіль та зважувально-розвантажувальні роботи; по акту № 6 - 846, 00 грн за розвантажувальні роботи. Отже, відповідач, визнаючи факт недопоставки товару визначив заборгованість за зустрічними вимогами у розмірі 3 167, 00 грн (6 462, 00 грн - 3 295, 00 грн).

Як вказувалось вище, накладними № 36 від 26.11.2015, № 39 від 11.12.2015 та № 1 від 28.01.2016, товарно-транспортних накладними №ІВ 023 від 11.12.2015, №ІВА 001 від 28.01.2016 та актами приймання брикетів від 26.11.2015, 11.12.2015 та 28.01.2016 підтверджується факт поставки відповідачем товару. В актах приймання товару вказано, що 26.11.2015, 11.12.2015 та 28.01.2016 на склад виправної колонії надійшов товар, який прийнято на відповідальне зберігання завідувачем складу. В товарно-транспортних накладних вказано пунктом навантаження - м. Калуш, пункт розвантаження - с. Маріямпіль та містяться підписи та печатка директора вантажовідправника - ТОВ «ФОРВАРД І КО» .

Долучені відповідачем акти прийому-передачі виконаних робіт, зокрема № 2-6 датовані числами, які різняться від дат перевезень по договорах, а в актах № 3-5 вказано про надання транспортно-експедиційних послуг за маршрутом Маріямпіль - Галич та Галич - Маріямпіль, в той час, як перевезення по договорах здійснювались по маршруту: Калуш - Маріямпіль. Також, слід зазначити, що в підписаних на виконання договорів ТТН, перевізником вказані ТОВ Олімпія-Гал та ФОП ОСОБА_4. Відтак, суд дійшов висновку, що вказані акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) не мають відношення до перевезень товару за накладними № 36, 39 та 1.

Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 1 також неможливо співставити з накладною № 36 та актом приймання брикетів, оскільки такий містить посилання на укладений ПП Агрополіс МЧ та ТОВ «ФОРВАРД І КО» договір від 26.11.2015, який відповідачем суду не надано для оцінки. Статтею 129 Конституції України передбачено однією із засад судочинства - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, саме сторона у справі, яка посилається на певні обставини, повинна подавати докази на їх підтвердження.

Більше того, в ціну товару вже входить його доставка (п. 1.1 договору), в той час, як відповідач по актах 3-5 заявляє її повторно до стягнення. Протилежного відповідачем не доведено.

Також колегія суддів погоджується з доводами позивача, що договір не містить домовленості сторін щодо розвантаження покупцем товару.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає зустрічні позовні вимоги недоведеними належними та допустимими доказами в порядку та розумінні ст. 34 ГПК України. Отже, підстави для їх задоволення відсутні.

Відтак, рішення місцевого господарського суду з огляду на порушення норм процесуального права, що полягають в неправомірному поверненні зустрічної позовної заяви та матеріального права щодо неврахування положень ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232 та ч. 2 ст. 343 ГК України підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення, яким первісний позов слід задоволити частково, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Щодо судового збору колегія суддів зазначає наступне.

При поданні апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду відповідачем сплачено 1 600, 00 грн судового збору.

Відповідно до п. 4.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 Про деякі практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111 - 13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

В абзаці 7 п. 9 постанови Пленуму Вищого господарського суду № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України» роз'яснено, що якщо у процесі перегляду справи апеляційним господарським судом буде встановлено, що суд першої інстанції, приймаючи процесуальний акт, неправомірно відмовив у задоволенні частини позовних вимог, або припинив провадження чи залишив без розгляду позов у певній частині, або ж не розглянув одну чи кілька заявлених вимог, у тому числі в зв'язку з неправомірною відмовою в прийнятті зустрічної позовної заяви тощо, суд апеляційної інстанції повинен самостійно усунути відповідне порушення. Він не вправі передавати справу на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Отже, з огляду на скасування ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 про повернення зустрічної позовної заяви без розгляду та розгляду апеляційним судом її по суті, за результатами якого, колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, керуючись загальними правилами ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача - ТОВ «ФОРВАРД І КО» .

Судовий збір за перегляд рішення місцевого господарського суду розподіляється пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 ГПК України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Керуючись ст. ст. 35, 43, 101, 103, 104, 105, 106 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.03.2017 у справі № 909/77/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким первісні позовні вимоги задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД І КО" ідент. код 39258638, місцезнаходження: 76018, АДРЕСА_1 на користь Державної установи "ГАЛИЦЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№128)" ідент. код 08563636, місцезнаходження: 77181, Івано-Франківська обл., Галицький район, село Маріямпіль - 3 295, 00 грн основного боргу, 485, 97 грн пені та 892, 03 грн судового збору.

В задоволенні решти первісних позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити.

3. Стягнути з Державної установи "ГАЛИЦЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№128)" ідент. код 08563636, місцезнаходження: 77181, Івано-Франківська обл., Галицький район, село Маріямпіль на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФОРВАРД І КО" ідент. код 39258638, місцезнаходження: 76018, АДРЕСА_1 - 777, 97 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за перегляд рішення апеляційною інстанцією.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 25.04.2017.

Головуючий суддя Юрченко Я.О.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Хабіб М.І.