Рішення

від 18.04.2017 по справі 910/21282/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.04.2017Справа №910/21282/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д ., за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/21282/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі , м. Вишневе,

до публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК , м. Київ,

про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору,

за участю представників:

позивача - Діденко Ю.О. (довіреність від 16.11.2016 №б/н);

відповідача - Новик Є.М. (довіреність від 17.02.2017 №121).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фоззі (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства ВТБ БАНК (далі - Банк) про визнання недійсними таких договорів про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п (далі - Договір поруки): від 21.11.2013 № 9; від 13.03.2014 № 10; від 15.05.2014 № 11; від 30.07.2014 № 12; від 12.09.2014 № 13; від 06.10.2014 № 14; від 26.11.2014 № 15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2016 було порушено провадження у справі (суддя Головатюк Л.Д.) та призначено судовий розгляд на 08.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.12.2016 розгляд справи було відкладено на 22.12.2016 у зв'язку з неявкою представників відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2016 розгляд справи було відкладено на 17.01.2017 у зв'язку з неявкою представників відповідача.

05.01.2017 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

Розпорядженням від 01.02.2017 № 05-23/343 Керівника апарату Господарського суду міста Києва Кривенко О.М. було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/21282/16 у зв'язку із неможливістю здійснювати правосуддя суддею Головатюком Л.Д.

В результаті повторного автоматизованого розподілу справу № 910/21282/16 було передано судді Курдельчуку І.Д.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2017 прийнято справу до провадження та призначено судовий розгляд на 28.02.2017.

27.02.2017 позивач подав суду додаткові пояснення по справі, в яких, зокрема, вказав на те, що спірними правочинами до Договору поруки вносилися зміни в неіснуюче зобов'язання.

28.02.2017 Товариство подало суду підтвердження на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 28.02.2017 було оголошено перерву до 21.03.2017 відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

10.03.2017 Банк подав суду додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву, в якому вказав, зокрема те, що правова позиція позивача не ґрунтується на вимогах закону, а подання позову про визнання правочинів недійсними свідчить про намагання Товариства ухилитися від взятих на себе цивільно-правових зобов'язань та покладення на Банк несприятливих правових наслідків через невиконання своїх обов'язків за Договором поруки.

У судовому засіданні 21.03.2017 було оголошено перерву до 18.04.2017 відповідно до статті 77 ГПК України.

14.04.2017 Товариство подало суду додаткові пояснення, в яких вказало, що Банк реалізував надане йому суб'єктивне право у передбачений частиною четвертою статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спосіб у зв'язку із чим, починаючи з 07.12.2013, порука припинилася, а відповідач втратив права кредитора у зобов'язальних відносинах поруки з поручителем.

Представник позивача у судовому засіданні 18.04.2017 надав пояснення по суті спору; позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача надав пояснення по суті спору; проти задоволення позовних вимог заперечив повністю.

У судовому засіданні 18.04.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог статті 81 1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

28.03.2006 закритим акціонерним товариством Внєшторгбанк (Україна) (правонаступником якого є Банк; кредитор) і товариством з обмеженою відповідальністю Сільпо-55 (позичальник; далі - ТОВ Сільпо-55 ) укладено договір про надання мультивалютної невідновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/101 к (далі - Кредитний договір), за умовами якого:

- договір - це Кредитний договір з усіма додатками, укладений між банком та позичальником, а також договори про внесення змін та/або доповнень до нього, які будуть укладені протягом дії Кредитного договору (розділ Визначення термінів Кредитного договору в редакції договору від 30.11.2011 № 13 про внесення змін до Кредитного договору);

- Банк на умовах Кредитного договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної відкличної кредитної лінії у сумі не більше ніж 2 500 000 грн. та доларах США у сумі не більше ніж 1 980 198 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит згідно графіку погашення до 26.03.2010, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені Кредитним договором (підпункт 1.1.1 пункту Кредитного договору);

- сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1 - 7.10 Кредитного договору, становить 18 (вісімнадцять) місяців (пункт 7.12 Кредитного договору в редакції договору від 10.09.2013 № 16 про внесення змін до Кредитного договору);

- Кредитний договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 7.3 Кредитного договору).

28.03.2006 Банком і Товариства (поручитель)з метою забезпечення виконання Кредитного договору було укладено Договір поруки, за умовами якого:

- Кредитний договір - це Кредитний договір, договір від 04.05.2007 № 1 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 03.01.2008 № 2 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 07.08.2008 № 3 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 27.10.2008 № 4 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 30.01.2009 № 5 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 26.02.2009 № 6 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 15.07.2009 № 7 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 28.01.2010 № 8 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 30.06.2010 № 9 про внесення змін до Кредитного договору, укладені між банком та позичальником, договір про переведення боргу № 41 від 24.09.2010, укладений Банком, ТОВ Сільпо-55 (як первісним боржником) та ТОВ Фоззі-Фуд (як новим боржником; позичальником), договір від 24.09.2010 № 10 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 31.05.2011 № 11 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 30.11.2011 № 12 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 30.11.2011 № 13 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 13.04.2012 № 14 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 10.09.2013 № 15 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 10.09.2013 № 16 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 21.11.2013 № 17 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 13.03.2014 № 18 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 15.05.2014 № 19 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 30.07.2014 № 20 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 12.09.2014 № 21 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 06.10.2014 № 22 про внесення змін до Кредитного договору, договір від 26.11.2014 № 23 про внесення змін до Кредитного договору, укладені між банком та позичальником, та будь-які додаткові договори до нього (в тому числі, що збільшують боргові зобов'язання) (розділ Визначення термінів Договору поруки в редакції Договору від 26.11.2014 № 15);

- поручитель поручається перед Банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору (пункт 1.1 Договору поруки);

- згідно з Кредитним договором Банк надає позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної мультивалютної відкличної кредитної лінії у сумі 12 500 000 грн. на строк до 26.03.2010 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі: 17,2% річних для траншів кредиту, виданих в гривні; 12,2% річних для траншів кредиту, виданих в доларах США (пункт 1.1 Договору поруки);

- при невиконанні поручителем зобов'язань за договором поруки та неперерахуванні належних до оплати сум в строки, передбачені в пункті 2.1 Договору поруки, поручитель зобов'язаний виплатити банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення (пункт 3.1 Договору поруки);

- сторони погоджуються, що позовна давність до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій, визначених пунктами 7.1 - 7.10 Кредитного договору, становить 30 (тридцять) місяців (пункт 4.2 Договору поруки в редакції Договору від 12.09.2014№ 13; у свою чергу, договором від 21.11.2013 № 9 було встановлено строк 18 місяців; договором від 13.03.2014 № 10 - 24 місяці; договором від 12.09.2014 № 13 - 30 місяців);

- Договір поруки набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань (пункт 6.1 Договору поруки);

- сторони Договору поруки встановлюють, що зміни та доповнення до договору поруки викладаються в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками та скріпляються печатками сторін (пункт 6.3 Договору поруки).

24.09.2010 Банком як кредитором, ТОВ Сільпо-55 як первісним боржником та ТОВ Фоззі-Фуд як новим боржником було укладено 3-сторонній договір про переведення боргу № 41, відповідно до якого первісний боржник перевів свої боргові зобов'язання за Кредитним договором на нового боржника.

У подальшому неодноразово Банком як кредитором і ТОВ Фоззі-Фуд як позичальником укладалися договори про внесення змін до Кредитного договору.

Відповідно до частини першої та другої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Позивач мотивує позовні вимоги тим, що:

- Договір поруки, в редакції станом на 30.11.2011, не містив умов щодо встановлення договірного строку позовної давності;

- починаючи з 2012 року Банк почав надсилати позичальнику і поручителю листи, в яких відповідач вказував на наявність прострочення виконання позичальником зобов'язань щодо повернення суми кредиту, а також на необхідність сплатити договірні/штрафні санкції у зв'язку із порушенням умов Кредитного договору позичальником у 2012 році;

- при укладенні 10.09.2013 договору № 16 про внесення змін до Кредитного договору письмової згоди на збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій, а отже і на збільшення обсягу відповідальності поручителя на момент такої зміни у відповідних правовідносинах Банком отримано не було, в тому числі, і не було одночасно із внесенням змін до Кредитного договору внесено відповідні зміни до Договору поруки в даній частині; за таких умов порука, надана позивачем в забезпечення виконання Кредитного договору, припинилась 10.09.2013 в порядку частини першої статті 559 ЦК України;

- договори про внесення змін до Договору поруки, які були укладені після 10.09.2013, не могли бути спрямовані на реальне настання наслідків щодо зміни умов Договору поруки, який припинений 10.09.2013.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вимоги позивача заперечує повністю, мотивуючи тим, що:

- сторони Кредитного договору, прописуючи в умовах договору позовну давність в один рік, продублювали норму закону - статтю 258 ЦК України;

- поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі Кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому (пункт 1.1 договору поруки в редакції договору від 10.09.2010 № 5 про внесення змін до договору поруки);

- про збільшення обсягу свого зобов'язання, що викладено в договорі № 16 від 10.09.2013 про внесення змін до Кредитного договору, позивач, усвідомлюючи зміст правочину, надав свою згоду 10.09.2010, підписавши договір № 5 про внесення змін до договору поруки, та 21.11.2013, підписавши договір № 9 про внесення змін до договору поруки;

- укладаючи договір № 8 від 30.11.2011 про внесення змін до договору поруки, позивач погодив внесення змін у розділ Визначення термінів та поручився перед банком за виконання позичальником всіх зобов'язань, що виникли (в тому числі на підставі договору № 13 від 30.11.2011 про внесення змін до Кредитного договору), тобто позивач надав згоду щодо збільшення боргових зобов'язань, в тому числі й на погодження позовної давності (пункт 1 договору поруки в редакції договору від 30.11.2011 № 8 про внесення змін до договору поруки);

- порука не припиняється, якщо поручитель надав свою згоду на зміну умов основного зобов'язання (розділ 3 глави 49 ЦК України).

Суд не погоджується з доводами позивача про наявність збільшення відповідальності поручителя в результаті збільшення строку позовної давності, проте дійшов висновку про наявність підстав для визнання спірних правочинів недійсними, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до норм статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними , вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Отже, порука припиняється за одночасної наявності таких умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховного Суду України, зокрема правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 24.06.2015№ 6-701цс1.

Таким чином, посилання Товариства щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності судом відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними та штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Разом з тим, за приписами частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Судом встановлено, що сторонами у пункті 6.1 Договору поруки було визначено, що Договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання прийнятих а себе зобов'язань.

Відповідно до статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Зі змісту пункту 6.1 Договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова Договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.04.2015 зі справи № 3-42гс15 та від 23.12.2015 зі справи № 6-436цс15.

Отже, для визначення строку дії Договору поруки слід застосовувати норми частини четвертої статті 559 ЦК України, а саме: порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Судом встановлено, що Банк надіслав 23.02.2013 ТОВ Фоззі-Фуд (позичальник) лист-вимогу №1393/1-2, яка отримана останнім 06.03.2013, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції на вказаному листі.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що відповідач вимагав у ТОВ Фоззі-Фуд (позичальника) повністю повернути кредит, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 60 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 5.3 Кредитного договору передбачено, що Банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення пункту 1.1 Кредитного договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь банку згідно умов Кредитного договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, Банком як кредитором на підставі пункту 5.3 Кредитного договору та у порядку частини другої статті 1050 ЦК України по суті було змінено строк виконання основного зобов'язання.

Згідно з частиною першою статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи те, що лист-вимога отримана ТОВ Фоззі-Фуд 06.03.2013, то позичальник повинен був повернути кредит до 05.06.2013 (60 банківських днів із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 19.12.2012 №1043-р) і саме, починаючи з 06.06.2013 підлягає обрахуванню передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк.

Аналогічний правовий висновок містить постанова Верховного Суду України від 10.09.2014 зі справи № 6-28цс14.

За приписами частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред'явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 ГПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 17.09.2014 зі справи № 6-170цс13, від 17.09.2014 зі справи № 6-53цс14 та від 20.04.2016 зі справи №6-2662-цс15.

Виходячи з положень частини четвертої статті 559 ЦК України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 10.09.2014 зі справи № 6-28цс14 та від 20.04.2016 зі справи №6-2662-цс15.

Частиною першою статті 111 28 ГПК України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Відповідач не подав суду документального підтвердження того, що у період з 06.06.2013 по 06.12.2013 Банк не звертався з позовом до Товариства як поручителя.

Посилання Банку на направлення листа-вимоги (від 10.07.2013 № 5222/1-2) поручителю, як на факт пред'явлення вимоги поручителю, спростовуються наведеними правовими висновками Верховного Суду України, які є обов'язковими для виконання.

Оскільки, починаючи з 06.06.2013 відповідач протягом шестимісячного строку не звернувся до Товариства як до поручителя за Договором поруки з позовом у судовому порядку, то, починаючи з 07.12.2013 правовідносини поруки є таким, що припинилися.

Посилання відповідача на договір 21.11.2013 № 9 про внесення змін до Договору поруки як на підтвердження своїх доводів про те, що поручителем визнано за собою обов'язок виконувати зобов'язання за Договором поруки та Кредитному договору до 21.05.2014 не є обґрунтованими, входячи з такого.

Договором від 21.11.2013 № 9 про внесення змін до Договору поруки сторонами було внесено зміни в пункт 1.2 Договору поруки та викладено його в такій редакції: Згідно Кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 3 035 905,00 (три мільйони тридцять п'ять тисяч дев'яносто п'ять) доларів США 00 центів у вигляді Невідновлювальної кредитної лінії на строк до 21 травня 2014 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,5 % (одинадцять цілих п'ять десятих) відсотків річних або в іншому розмірі, передбаченому Кредитним договором. .

У пункті 6.1 Договору поруки встановлено, що Договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

Пункт 1.2 Договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за Договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії Договору поруки.

З умов Кредитного договору та Договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії Договору поруки і незважаючи на укладення договору від 21.11.2013 № 9 строк дії Договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання за Договором поруки та Кредитним договором до 21.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії Договору поруки.

Також, слід зазначити, що по суті укладення договору від 21.11.2013 № 9 не спростовує та не анулює зміни Банком строку виконання основного зобов'язання за Кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 зі справи №19/72пн та від 04.09.2013 зі справи № 922/1027/130; також в ухвалі Верховного Суду України від 14.07.2010 зі справи № 6-19076ск10.

Враховуючи викладене спірні правчоини були укладені після припинення Договору поруки.

Посилання відповідача на невірне тлумачення часини четвертої статті 559 ЦК України, а саме необхідності пред'явлення саме вимоги або позовної заяви не приймаються судом до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України.

Інші доводи відповідача, викладені ним у відзиві, суд вважає непереконливими та такими, що не відповідають приписам чинного законодавства України, спростовуються матеріалами та встановленими обставинами справи.

З огляду на те, що спірні правочини не відповідають чинному законодавству України, оскільки неможливо вносити зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов Договору поруки, правовідносини за яким припинились 06.12.2013, то вимоги позивача щодо визнання недійсними спірних договорів є обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (частина друга статті 32 ГПК України).

Відповідно до пункту 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи; крім того, неподання позивачем витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, тягне за собою правові наслідки у вигляді залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК України.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим, та таким, що підлягає задоволенню.

За приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним договір від 21.11.2013 № 9 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

3. Визнати недійсним договір від 13.03.2014 № 10 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

4. Визнати недійсним договір від 15.05.2014 № 11 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

5. Визнати недійсним договір від 30.07.2014 № 12 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

6. Визнати недійсним договір від 12.09.2014 № 13 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

7. Визнати недійсним договір від 06.10.2014 № 14 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

8. Визнати недійсним договір від 26.11.2014 № 15 про внесення змін до договору поруки від 28.03.2006 № 10-0604/103п, укладений публічним акціонерним товариством ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) та товариством з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089).

9. Стягнути з публічного акціонерного товариства ВТБ Банк (01004, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26; ідентифікаційний код 14359319) з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю Фоззі (08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Промислова, буд. 5; ідентифікаційний код 25294089) 9 646 (дев'ять тисяч шістсот сорок шість) грн. судового збору.

10. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Відповідно до частини п'ятої статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання повного рішення шляхом подачі апеляційної скарги до місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 87 ГПК України повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Повне рішення складено 25.04.2017.

Суддя І.Д. Курдельчук