Постанова

від 19.04.2017 по справі 910/24021/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2017 р. Справа№ 910/24021/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тищенко А.І.

Куксова В.В.

при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.

за участю представників:

від позивача: Давиденко О.Л. - за належним чином оформленою довіреністю;

від відповідача: Чубук Є.А. - за належним чином оформленою довіреністю;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/24021/16 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Правочін"

до Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод"

про стягнення 122 808,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" 95162,16 грн. - основного боргу, 14758,84 грн. - пені, 6119,41 грн. - збитків від зміни індексу інфляції, 1740,02 грн. - 3% річних, в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що як вважає що воно прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

Апелянт зазначає, що пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата за надання послуг здійснюється до 10 числа наступного місяця, але тільки за умовою підписання акту виконання робіт. Ця умова є істотною для цього Договору, узгоджена та підписана обома сторонами, а тому не може не прийматись судом до уваги.

Також апелянт вважає, що нарахування штрафних санкцій зроблено невірно і тому вимоги щодо їх стягнення не підлягають задоволенню.

Відповідно автоматичного розподілу справ між суддями для розгляду даної апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: Гончаров С.А. (головуючий), Тищенко А.І., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2017 року у визначеному складі колегії суддів апеляційна скарга прийнята до розгляду, порушено апеляційне провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.04.2017 року.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

30.12.2005 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Правочін" (виконавець, позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Київський радіозавод" (власник, відповідач) було укладено договір по наданню послуг з організації та виконанню контрольно-пропускного режиму на промисловому майданчику ВАТ "Київський радіозавод" № 4/12-05.

Відповідно до розділу 1 договору власник доручає виконавцю організувати та здійснювати контрольно-пропускний режим на КПП, що належить ВаТ "Київський радіозавод" за адресою: вул. Бориспільська, 9 (прохідна) та по вул. Вереснева (в'їздні ворота) згідно діючого положення № 700/220-КПР.

Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" 122808,52 грн., з яких: 98219,21 грн. основного боргу, 16366,30 грн. пені, 6119,41 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 2103,60 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору по наданню послуг з організації та виконанню контрольно-пропускного режиму на промисловому майданчику ВАТ "Київський радіозавод" № 4/12-05 від 30.12.2005 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість за надані у період з березня 2015 року по вересень 2016 року послуги.

Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Згідно з ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 3.1 договору вартість послуг визначається згідно рахунку-фактури, що подається виконавцем замовнику наприкінці кожного місяця.

Додатковою угодою № 21 від 28.02.2014 року доповнено розділ 3 договору та визначено, що вартість наданих послуг пропускного режиму з 01.03.2014 року без урахування індексу інфляції складає 4720,95 грн.

Пунктом 3.2 договору визначено, що оплата за виконання контрольно-пропускного режиму здійснюється щомісячно платіжним дорученням власника до 10 числа наступного місяця після підписання акту виконання робіт.

В матеріалах справи наявні наступні акти здачі-прийняття закінченої роботи (етапу), які з боку відповідача не підписані:

№ 3 за березень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 4 за квітень 2015 року на суму 4720.95 грн.,

№ 5 за травень 2015 року на суму 4720,985 грн.,

№ 6 за червень 2015 року на суму 47290,95 грн.,

№ 7 за липень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 8 за серпень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 9 за вересень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 10 за жовтень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 11 за листопад 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 12 за грудень 2015 року на суму 4720,95 грн.,

№ 1 за січень 2016 року на суму 1640,80 грн.,

№ 2 за лютий 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 3 за березень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 4 за квітень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 5 за травень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 6 за червень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 7 за липень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 8 за серпень 2016 року на суму 4720,95 грн.,

№ 9 за вересень 2016 року на суму 2675,21 грн.

Також позивачем подано за відповідні місяці наступні рахунки-фактури:

№ СФ-0000322 від 20.03.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ СФ-0000438 від 15.04.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ СФ-0000592 від 19.05.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000698 від 16.06.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000806 від 17.07.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0002293 від 17.08.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ СФ-0001022 від 17.09.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР_0001127 від 16.10.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР_0001228 від 17.11.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0002711 від 17.12.2015 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000093 від 17.01.2016 на суму 1640,80 грн.,

№ ПР-0000200 від 16.02.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ СФ-0000302 від 17.03.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ СФ-0000407 від 18.04.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000506 від 17.05.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000608 від 14.06.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000804 від 31.07.2016 на суму 4720,95 грн.,

№ ПР-0000805 від 01.08.2016 на суму 4720,95 грн.

Всі перелічені акти (окрім акту № 9 за вересень 2015 року) та рахунки було надіслано позивачем відповідачу рекомендованою кореспонденцією, що підтверджується наявними в матеріалах справи описами вкладень у цінний лист та поштовими квитанціями.

Акт № 9 за вересень 2015 року вручено відповідачу 24.09.2015 року про що свідчить штамп вхідної кореспонденції відповідача та зареєстрований останнім за № 434.

Проте, відповідач зазначені акти не підписав та не повернув позивачу.

Додатковою угодою № 28 від 27.04.2016 року сторони дійшли згоди щодо проведення додаткових заходів, вартість яких визначено в розмірі 10584,00 грн., які мають бути сплачені шляхом 100% передоплати.

Позивачем подано акт здачі-прийняття закінченої роботи (етапу) згідно додаткової угоди № 28 від 27.04.2016 року на суму 10584,00 грн., який підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Згідно з п. 7.2 договору при розірванні достроково договору за ініціативою власника власник зобов'язується повідомити охорону не пізніше ніж за три місяці та відшкодувати виконавцю пов'язані з цим витрати, згідно вимог КЗпП України.

Листом № 700/216 від 07.06.2016 року відповідач повідомив позивача про розірвання договору.

Доводи апелянта про те, що пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата за надання послуг здійснюється до 10 числа наступного місяця, але тільки за умовою підписання акту виконання робіт. Ця умова є істотною для цього Договору, узгоджена та підписана обома сторонами, а тому не може не прийматись судом до уваги, колегія суддів не приймає з огляду на наступне.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Тобто, обов'язковою підставою для здійснення замовником свого обов'язку щодо оплати послуг є надання цих послуг.

Порядок приймання-передачі наданих послуг прямо не визначений у законодавстві. В такому випадку слід звернутись до аналогії закону за ст. 8 Цивільного кодексу України та застосувати до законодавчо неврегульованих відносин ті норми права, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Так ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що акт, підписаний однією стороною, є належним доказом виконання роботи, за умови, що судом не визнано мотиви відмови від підписання іншою стороною обґрунтованими.

Судом першої інстанції вірно вказано, що відповідачем доказів в підтвердження не надання позивачем послуг за договором не подано. Також відповідачем не подано доказів того, що відповідач отримавши зазначені вище акти надавав позивачу обґрунтовані відмови або зауваження щодо якості наданих послуг.

Тому місцевий суд вірно приходить до висновку, що послуги є такими, що надані позивачем та прийняті відповідачем без зауважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором вартість наданих у період з березня 2015 року по вересень 2016 року послуг у визначений договором строк не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка за розрахунками суду першої інстанції, перевіреної апеляційним судом, становить 95162,16 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в іншій частині суми основного боргу позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач за надані послуги згідно акту № 1 за січень 2016 року визначає боргу в сумі 4720,95 грн., тоді як згідно вказаного акту вартість наданих послуг становить 1640,80 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ст. 978 Цивільного кодексу України за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг в розмірі 95162,16 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з п. 3.2.1 договору у разі несвоєчасної плати за послуги виконавця власник зобов'язаний сплатити на користь виконавця 0,5% заборгованості за кожний день прострочення платежу.

З урахуванням положень ст. 549 Цивільного кодексу України пунктом 3.2.1 договору передбачена відповідальність власника за неналежне виконання грошових зобов'язань у вигляді пені.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги та позивачем при зверненні до суду при здійсненні розрахунку пені застосовано подвійну облікову ставку НБУ.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті наданих послуг відповідач не виконав, він зобов'язаний сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню розмір якої, за розрахунками суду першої інстанції перевіреного апеляційним судом, становить 14758,84 грн.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 14758,84 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині нарахованої пені позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України, оскільки позивачем за надані послуги згідно акту № 1 за січень 2016 року пеню нараховану на суму боргу в розмірі 4720,00 грн., тоді як згідно вказаного акту вартість наданих послуг становить 1640,80 грн.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення зі сплати за надані послуги, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 6119,41 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 2103,60 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору інший розмір процентів не визначений.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 6119,41 грн. збитків від зміни індексу інфляції (за обґрунтованими розрахунками).

За результатами здійснення судом першої інстанції перерахунку, перевіреного апеляційним судом 3% річних складають 1740,02 грн. та позов вірно підлягає задоволенню в цій частині.

Доводи апелянта про невірне нарахування штрафних санкцій колегією суддів не приймається, оскільки судами зроблено власний перерахунок заявлених сум, а контр розрахунків чи доказів протилежного відповідачем не надано.

В іншій частині нарахованих 3% річних позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Посилання відповідача на те, що позивач перевищував ліміт на використання електроенергії не приймається судом до уваги, оскільки за умовами п. 2.3.1 договору власник зобов'язаний забезпечити виконавця комунальними послугами. При цьому умовами договору не визначено лімітів споживання позивачем комунальних послуг.

З приводу посилання відповідача на те, що у позивача анульовано ліцензію серії АВ № 582317 від 11.04.2011 на провадження діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною власності та громадян слід зазначити, що згідно листа МВС України № 10/9-2252 від 09.04.2013 вбачається, що позивачу поновлено вказану ліцензію.

З огляду на викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Правочін" є частково обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції в частині стягнення 95162,16 грн. основного боргу, 14758,84 грн. пені, 6119,41 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1740,02 грн. 3% річних, в іншій частині позовних вимог відмовлено повністю.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/24021/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Разом з тим, доводи Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/24021/16 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київський радіозавод" на рішення господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/24021/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 року у справі № 910/24021/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/24021/16 повернути до суду першої інстанції.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді А.І. Тищенко

В.В. Куксов