Рішення

від 26.04.2017 по справі 522/18191/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/18191/16-ц

Провадження № 2/522/2653/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді Чернявської Л.М.,

при секретарі Прусс О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі позовну заяву ОСОБА_1 до КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва", за участю третьої особи - виконуючого обовязки директора КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду 27.09.2016 року із позовною заявою, яка в подальшому була уточнена, до КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, стягнення судових витрат та поновлення строку на звернення до суду. Свої вимоги мотивувала тим, що з 01.10.2013 року займала посаду музейного доглядача в КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва", в листопаді 2015 року пройшла атестацію, за висновками якої визнана такою, що відповідає займаній посаді. Однак, 22.08.2016 року була звільнена за п. п. 11 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 44-к від 22.08.2016 року. Своє звільнення вважає незаконним в зв'язку з тим, що сумлінно, на її думку, виконувала свої посадові обов'язки та підстав для її звільнення за невідповідністю займаній посаді у адміністрації підприємства не було.

Позивач та її представник адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні уточненні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі, надала пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав письмові заперечення та просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивача було звільнено у зв'язку з вчиненими у період з лютого 2016 року по серпень 2016 року порушеннями трудової дисципліни. Зазначив, що дисциплінарне стягнення було застосовано відповідно нормам трудового законодавства України, однак в оскаржуваному наказі про звільнення була допущена технічна помилка щодо статті КЗпП через юридичну необізнаність адміністрації підприємства.

Третя особа - в.о. директора КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" ОСОБА_2 у судове засідання з'явився, просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, осіб, які беруть участь у справі та показання свідків, суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 була прийнята до КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" на посаду музейного доглядача з 01.10.2013 року на підставі наказу №80-к від 19.09.2013 року. Згідно цього наказу випробний термін складав 2 місяці.

Відповідно до протоколу засідання атестаційної комісії КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" №21 від 12.11.2015 року ОСОБА_1 за результатами атестації визнана такою, що відповідає займаній посаді.

Згідно наказу № 26-а від 26.02.2016 року ОСОБА_1 було винесено догану за порушення обов'язків, визначених посадовою інструкцією та правил внутрішнього трудового розпорядку на підставі доповідних записок від 16.02.2016 року та 23.02.2016 року, акту №1 від 23.02.2016 року.

Наказом № 64-а від 12.08.2016 року ОСОБА_1 було винесено другу догану за порушення обов'язків, визначених посадовою інструкцією та правил внутрішнього трудового розпорядку на підставі доповідної записки від 17.07.2016 року.

Наказом № 44-к від 22.08.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади музейного доглядача за п.11 ст. 40 КЗпП через встановлення невідповідності працівника займаній посаді.

Матеріали справи не містять будь-яких інших документів щодо вчинення ОСОБА_1 за період з 12.08.2016 року - по 22.08.2016 року дисциплінарних проступків.

Згідно показань свідка ОСОБА_4 вона особисто готувала наказ про звільнення, однак до її посадових обов'язків це не входить. Через юридичну необізнаність вона за вказівкою в.о. директора музею ОСОБА_2 зазначила підставою звільнення п. 11 ст. 40 КЗпП, чим на її думку, допустила технічну описку замість статті, яка передбачає звільнення за систематичне невиконання працівником своїх посадових обов'язків. Крім того, свідок пояснила, що особисто не була присутня при порушенні трудової дисципліни ОСОБА_1

Згідно показань свідка ОСОБА_5 музейний доглядач ОСОБА_1 порушувала трудову дисципліну, одного разу була помічена за вживанням їжі в гардеробному приміщенні музею, один раз на ОСОБА_1 поскаржилися відвідувачі музею.

Суд критично ставиться до показань свідка ОСОБА_5, оскільки за поведінкою сторін вбачаються особисті неприязні відносини між ОСОБА_5 та ОСОБА_1

Згідно акту перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 15-01-016/0751, проведеної Головним управлінням держпраці в Одеській області в період з 28.10.2016 року - по 09.11.2016 року було виявлено порушення вимог законодавства про працю при звільненні ОСОБА_1, а саме: порушення вимог ч. 4 ст. 36 та ст. 149 КЗпП.

На підставі цієї перевірки були складені припис № 15-01-016/0751-0646 від 09.11.2016 року про усунення виявлених порушень, а також протокол про вчинення адміністративного правопорушення з боку в.о. директора музею ОСОБА_2

Відповідно до ст. 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ч.1 ст. 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

Наказ № 64-а від 12.08.2016 року про винесення догани ОСОБА_1 не оскаржувався. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 за період з 12.08.2016 року по 22.08.2016 року будь-яких інших порушень трудової дисципліни, тому її звільнення навіть з підстав, на які посилається представник відповідача, а саме п.3 ст. 40 КЗпП України є незаконним.

Відповідно до наказу № 44-к від 22.08.2016 року ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 11. ст. 40 КЗпП.

Відповідно до приписів п.11 ст.40 КЗпП України працівника може бути звільнено в разі встановлення невідповідності займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування. Строк випробування ОСОБА_1 на посаді музейного доглядача минув 01.12.2013 року, тобто звільнення за цією статтею є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно витягу з книги обліку руху трудових книжок, трудову книжку ОСОБА_1 було видано 25.08.2016 року. Останнім днем місячного строку подання позовної заяви у цьому випадку було 25 вересня 2016 року (неділя). Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України "якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день". Тобто останнім днем строку було 26 вересня 2016 року.

Із позовною заявою позивач звернулася 27.09.2016 року, тобто із пропуском строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України на один день.

Згідно ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу суд може поновити ці строки.

Відповідно до виписки з амбулаторної карти хворого, виданої 22.02.2017 року, ОСОБА_1 в період з 22.09.2016 року по 26.09.2016 року хворіла, а 26.09.2016 року відвідувала лікаря-невропатолога.

Відповідно до ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Таким чином, позивач пропустила місячний строк звернення до суду на один день з поважних причин та цей строк підлягає поновленню.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідно до зробленого розрахунку середньомісячної заробітної плати позивача середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складала 84,23 грн.

За період з 22.08.2016 року по 26.04.2017 року вимушений прогул ОСОБА_1 склав 173 робочих дня, тобто загальна сума, яка повинна бути виплачена відповідачем на користь позивача складає 14571, 79 грн. Представник відповідача з наданим розрахунком погодився та з цього приводу заперечень не надано.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №Н-01/11-16 від 28.11.2016 року між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_3, розмір оплати праці адвоката становить 600 грн. за годину роботи адвоката. Згідно наданих квитанцій, акту виконаних робіт та розрахунку витрат на правову допомогу, ОСОБА_1 сплатила за надання правової допомоги 3600 грн.

Відповідно до глави 8 розділу І ЦПК України та п.п. 2, 47 Постанови №10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , судові витрати складаються з судового збору, та витрат пов'язаних з розглядом справи. Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Крім того, ч.2. ст. 84 ЦПК України визначає, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах , розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать в тому числі витрати на правову допомогу.

Таким чином, вимога щодо стягнення витрат на правову допомогу є обгрунтованою, документально підтвердженою та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до положеньст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, відповідно ч.3 статті 88 ЦПК України суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України необхідно допустити негайне виконання рішень в частині вимог про поновлення на роботі працівника.

Керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 40, 233, 235 КЗпП України, ст.ст. 57-60, 88, 208-215, 367 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу задовольнити в повному обсязі.

Визнати поважними причини пропуску місячного строку на оскарження наказу про звільнення ОСОБА_1 та поновити ОСОБА_1 строк на подання позовної заяви про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Визнати незаконним та скасувати наказ КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" №44-к від 22.08.2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади музейного доглядача.

Поновити ОСОБА_1 на посаді музейного доглядача КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва".

Стягнути з КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" (ЄДРПОУ 02223804) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, за період - 22.08.2016 року - по 26.04.2017 року, що складає 14571, 79 грн. (чотирнадцять тисяч п'ятсот сімдесят одну гривню).

Стягнути з КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" (ЄДРПОУ 02223804) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) понесені нею судові витрати у вигляді витрат на правовому допомогу, отриману при розгляді справи у розмірі 3 600 (три тисячі шістсот) гривень.

Стягнути з КУ "Одеський музей західного і східного мистецтва" (ЄДРПОУ 02223804) на користь держави судовий збір в розмірі 640 гривень.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційному суду через суд першої інстанції апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л. М. Чернявська

26.04.2017